Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
https://reyestr.court.gov.ua/Review/74570774
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 61/341
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду: Баранця О.М. - головуючий, Ткаченко Н.Г., Ткача І.В., Селіваненка В.П., Пількова К.М., Катеринчук Л.Й., Дроботової Т.Б., Булгакової І.В., Львова Б.Ю.,
обов'язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді у судовій колегії здійснює помічник судді Гетьман Т.М.,
розглянувши касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"
та Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі колегії суддів Головіної К.І., Спичака О.М., Лиськова М.О.
від 14.09.2017
та на постанову Київського апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів Алданової С.О., Мартюк А.І., Зубець Л.П.,
від 27.12.2017
у справі № 61/341
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України",
за участю Прокуратури міста Києва,
про визнання договору укладеним,
за участю представників:
позивача: Случ О.В., Литвин П.В.
відповідача: Перепелиці А.В.
третьої особи на стороні відповідача: Трегубова Д.В., Никеруй Т.М.
третьої особи на стороні позивача: Жигадло У.Б.
прокуратури: Савицької О.В.
ВСТАНОВИВ:
У червні 2011 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", в якому з урахуванням поданої 25.04.2017 до Господарського суду міста Києва заяви про зміну предмета позову № 14/4-329 від 24.04.2017 (т. 4, а. с. 120 - 130), яка була прийнята судом до розгляду, просило визнати укладеним з 01.01.2011 між Нафтогазовидобувним управлінням "Полтаванафтогаз" Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" договір поставки природного газу на умовах, передбачених Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" № 2467-VI із змінами та доповненнями від 08.07.2010, та в редакції, наведеній позивачем.
Позовні вимоги мотивовані тим, що виконання відповідачем як учасником договору про спільну діяльність № 410/95 від 14.09.1995, оператором і газодобувним підприємством обов'язку щодо продажу (реалізації) виключно Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" всього обсягу природного газу власного видобутку та укладення договору поставки природного газу власного видобутку, видобутого у 2011 році, для забезпечення потреб населення за ціною, встановленою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, є обов'язковим для Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в силу вимог закону, зокрема статей 10, 22 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення споживачів природним газом" №1729 від 27.12.2001. Однак відповідач надісланий позивачем примірник договору не підписав, протокол розбіжностей до договору не надав, у порушення вимог чинного законодавства відмовляється від підписання договору, проте природний газ власного видобутку фактично передав до газотранспортної системи в 2011 році, що підтверджує існування між сторонами у справі зобов'язальних відносин у 2011 році.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2017, відмовлено у задоволенні позову.
Судові рішення мотивовані тим, що спір у даній справі є переддоговірним спором; укладення між Нафтогазовидобувним управлінням "Полтаванафтогаз" Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" як оператором за договором про спільну інвестиційну діяльність № 410/95 від 14.09.1995, та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" як уповноваженим суб'єктом з формування і розпорядження ресурсами природного газу, що використовується для потреб населення, договору поставки природного газу, видобутого оператором, було обов'язковим в силу вимог закону, однак нормативно-визначена типова форма договору поставки природного газу відсутня. За висновком судів, сторонами не було погоджено усіх істотних умов договору у редакції, запропонованій позивачем, зокрема щодо ціни, кількості природного газу та строків поставки. Суди дійшли висновку про те, що:
- ціна, як істотна умова спірного правочину, є неузгодженою, оскільки постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ України) № 1949 від 23.12.2010, на підставі якої позивачем в проекті спірного договору було визначено ціну продажу природного газу, була визнана протиправною та скасована з дати її прийняття постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2014 у справі № 2а-15313/12/2670, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 та Вищого адміністративного суду України від 26.05.2015, і набрала законної сили;
- між сторонами не виникли господарські зобов'язання з приводу поставки природного газу, видобутого на виконання умов договору про спільну діяльність № 410/95 від 14.09.1995, оскільки наявні в матеріалах справи докази не підтверджують обставин фактичного виконання договору поставки природного газу, спір щодо укладення якого розглядається в межах даної справи, кількість газу, необхідного для поставки, визначена позивачем на підставі первинних документів, складених позивачем без погодження з відповідачем;
- умова договору щодо кількості природного газу, необхідного для передачі, також є неузгодженою, оскільки визначений в проекті договору об'єм природного газу є значно більшим, ніж вбачається з документів, поданих в обґрунтування позову на підтвердження обставин передачі природного газу для реалізації населенню, а виконання відповідачем зобов'язання з поставки газу 2011 року видобутку шляхом визнання укладеним спірного правочину в редакції, визначеній позивачем, є неможливим з огляду на відсутність у відповідача газу, видобутого на виконання умов договору про спільну діяльність № 410/95 від 14.09.1995;
- у разі задоволення позову спірний договір поставки природного газу фактично буде укладений після спливу строку, наданого постачальнику для виконання обов'язку щодо поставки товару, що позбавить його можливості виконати умови договору належним чином та може мати несприятливі економічні наслідки для постачальника у вигляді застосування до нього господарських санкцій, а отже, порушить його права;
- у 2011 році відповідні правовідносини між сторонами не виникли з огляду на те, що спірний договір поставки природного газу укладений не був, а Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" та постанова Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 "Про забезпечення споживачів природним газом", якими закріплювалась обов'язковість укладення спірного договору та які були визначені позивачем як правова підстава даного позову, втратили чинність та не підлягають застосуванню до правовідносин, які не виникли протягом строку чинності цих нормативно-правових актів.
Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та треті особи - Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" та Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" подали до Касаційного господарського суду касаційні скарги, в яких просять скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2017 і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування вимог касаційних скарг скаржники посилаються на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема скаржники зазначають про те, що суди попередніх інстанцій:
- неправильно застосували положення статей 6, 11, 16, 627 Цивільного кодексу України, не взяли до уваги висновків Верховного Суду України, викладених в листі від 01.04.2014 "Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України" та не надали належної оцінки факту існування у відповідача господарського зобов'язання здійснити продаж всього природного газу власного видобутку безпосередньо Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" в силу вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та необхідності його виконання незалежно від обставин підписання або непідписання окремої угоди; не врахували того, що відповідач не мав права обирати контрагента та визначати умови зобов'язання з поставки позивачу видобутого природного газу, чим порушили положення статті 627 Цивільного кодексу України;
- неправильно застосували частину 1 статті 187 Господарського кодексу України та дійшли помилкового висновку про те, що між сторонами виникли переддоговірні відносини, оскільки не врахували, що обов'язок відповідача перед позивачем був виконаний у 2011 році, обсяги видобутого відповідачем природного газу були реалізовані населенню України в порядку, визначеному законом, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а обставини фактичного виконання сторонами умов договору, визнання укладеним якого є предметом спору в цій справі, виключають можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 187 Господарського кодексу України;
- неправильно застосували положення статей 632, 638 Цивільного кодексу України та дійшли помилкового висновку про неузгодженість такої істотної умови договору, як ціна, оскільки не взяли до уваги того, що відповідно до частини 3 статті 632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається, а скасування у 2014 році адміністративним судом постанови НКРЕ України, якою було встановлено ціну на товарний природний газ власного видобутку для Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", є зміною ціни в господарському договорі після його виконання і така зміна ціни в 2014 році не впливає на факт виникнення, існування та виконання господарського зобов'язання протягом 2011 року. Не взяли до уваги пункт 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів недійсними". За твердженням скаржників, факт визнання недійсною постанови НКРЕ України № 1949 від 23.12.2010 у 2014 році не є підставою для відмови Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" у визнанні укладеним з Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" договору поставки природного газу, оскільки сторони на момент виникнення та існування відповідного господарського зобов'язання мали право та були зобов'язані керуватися саме вимогами закону, які діяли та були чинними на момент виникнення та/або виконання відповідного господарського зобов'язання. Скаржники зазначають, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що ціна в проекті спірного договору знаходиться в залежності від постанови НКРЕ України № 1949 від 23.12.2010, оскільки не врахували те, що безпосередньо в договорі ціну було конкретизовано та зазначено як сталу величину і ціна у договорі сформована на підставі постанови НКРЕ України, а не поставлена в залежність від її чинності;
- порушили статті 73, 74, 77, 238 Господарського процесуального кодексу України та не врахували, що зобов'язання відповідача з поставки природного газу власного видобутку для потреб населення було фактично виконане, не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, що підтверджують зазначені обставини фактичного виконання зобов'язання, передбаченого проектом спірного договору;
- порушили статтю 50 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не залучили до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на права та обов'язки якої може вплинути рішення суду у даній справі.
Крім того, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в касаційній скарзі посилається на порушення судами попередніх інстанцій положень частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України, оскільки не врахували того, що дії відповідача щодо передачі в газотранспортну систему природного газу власного видобутку за договором про спільну інвестиційну діяльність № 410/95 від 14.09.1995 свідчать про прийняття ним пропозиції позивача укласти договір поставки природного газу. Також вказує, що висновок судів про те, що акти закачування добутого відповідачем природного газу складені без участі відповідача, є помилковим, оскільки погодження таких актів відповідачем, які складаються між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", положеннями чинного законодавства не передбачено. За твердженням скаржника, суди неправильно застосували положення пункту 3 статті 11, статті 15 Цивільного кодексу України та дійшли помилкового висновку про те, що Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" та постанова Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 "Про забезпечення споживачів природним газом", які втратили чинність, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки зазначений Закон є матеріальним, а не процедурним/процесуальним, а тому наслідком втрати ним чинності є неможливість подальшого набуття прав за ним, а не припинення прав, набутих у спосіб та у визначений ним строк, або прав, які могли б набуватись особою в разі належного виконання кореспондуючих обов'язків її контрагентом.
Відповідач у відзиві на касаційні скарги просить залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2017 залишити без змін, посилаючись на те, що скаржники в касаційних скаргах надають неправильну правову оцінку предмету спору, який є переддоговірним. За твердженням відповідача, скаржники в касаційних скаргах не зазначають, яку саме норму (частину) статей 6, 11 Цивільного кодексу України застосовано неправильно, зміст статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" свідчить про те, що у Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" не виникав обов'язок з поставки природного газу, підставою для виникнення такого обов'язку міг бути лише договір поставки природного газу, який між сторонами не укладався. Відповідач заперечує проти доводів скаржників щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень постанови НКРЕ України № 1949 від 23.12.2010, оскільки зазначену постанову було визнано протиправною та скасовано адміністративним судом саме з дати її прийняття і така постанова не породжує жодних правових наслідків від моменту її прийняття. Також зазначає, що постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів недійсними" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин з приводу визнання укладеним договору, оскільки містить роз'яснення щодо застосування законодавства у розгляді справ, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, вказує на те, що позовні вимоги про визнання договору укладеним не відповідають визначеним законом способам захисту порушеного права, доводи скаржників про порушення судами попередніх інстанцій статей 73, 74, 77, 238 Господарського процесуального кодексу України мають бути відхилені Верховним Судом як такі, що виходять за межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, а у зв'язку з тим, що Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" та постанова Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 "Про забезпечення споживачів природним газом", якими закріплювалась обов'язковість укладення спірного договору та які були визначені позивачем як правова підстава цього позову, втратили чинність. Підстави для задоволення позову відсутні, оскільки немає норми закону, яка б надавала позивачу право вимагати від відповідача укладення договору поставки природного газу в 2011 році. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу посилається на безпідставність посилань скаржників на порушення судами попередніх інстанцій положень статті 50 Господарського процесуального кодексу України, оскільки станом на дату прийняття місцевим господарським судом рішення у даній справі зазначена норма Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 не була чинною.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Краснова Є.В., Мачульського Г.М., Кушніра І.В. від 29.03.2018 справу №61/341 за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", за участю Прокуратури міста Києва, про визнання договору укладеним, передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що колегія суддів Касаційного господарського суду вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду від 14.03.2018 у справі № 35/223, правовідносини в якій є подібними з правовідносинами у даній справі.
Протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 06.04.2018 визначено склад колегії суддів: Баранець О.М. - головуючий, Ткаченко Н.Г., Ткач І.В., Селіваненко В.П., Пільков К.М., Катеринчук Л.Й., Дроботова Т.Б., Булгакова І.В., Львов Б.Ю.
Ухвалою об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду: Баранця О.М. - головуючий, Ткаченко Н.Г., Ткача І.В., Селіваненка В.П., Пількова К.М., Катеринчук Л.Й., Дроботової Т.Б., Булгакової І.В., Львова Б.Ю. від 18.04.2018 прийнято до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі №61/341, призначено розгляд касаційних скарг на 11.05.2018 о 10 год. 00 хв. у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, зал №203.
Ухвалою об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 11.05.2018 залишено без розгляду заяву Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про відвід судді Ткаченко Н.Г. у справі № 61/341.
Ухвалою об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду: Баранця О.М. - головуючий, Ткаченко Н.Г., Ткача І.В., Селіваненка В.П., Пількова К.М., Катеринчук Л.Й., Дроботової Т.Б., Булгакової І.В., Львова Б.Ю. від 11.05.2018 в розгляді касаційних скарг Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі №61/341 оголошено перерву до 25.05.2018 о 14 год. 00 хв. у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, зал № 203.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановили суди попередніх інстанцій, 14.09.1995 між підприємством "Полтаванафтогаз", що є філією Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", та компанією Carpatsky Petroleum Corporation (Техас, США) був укладений договір про спільну діяльність № 410/95 (далі по тексту - договір № 410/95), предметом якого є здійснення сторонами договору спільної господарської діяльності з дослідно-промислової експлуатації Рудівсько-Червонозаводського газоконденсатного родовища, а також створення необхідних виробничих потужностей для подальшої промислової експлуатації родовища (експлуатаційних свердловин).
За змістом пункту 2.2. договору № 410/95 ліцензію на дослідно-промислову експлуатацію Рудівсько-Червонозаводського родовища, тобто спеціальний дозвіл на користування надрами, отримало підприємство "Полтаванафтогаз".
Згідно з пунктом 11.1. договору № 410/95 на підприємство "Полтаванафтогаз" покладені обов'язки щодо ведення сумісних справ з виконання умов договору, організації та керівництва роботами, представництва перед третіми особами, а також йому доручено оперативне керівництво спільною діяльністю.
16.03.2011 на виконання вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 "Про забезпечення споживачів природним газом" та постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1952 від 23.12.2010, посилаючись на встановлену законодавством обов'язковість укладення угод з реалізації природного газу, Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" направила Нафтогазовидобувному управлінню "Полтаванафтогаз" як оператору за договором № 410/95 від 14.09.1995, та Публічному акціонерному товариству "Укрнафта" листи та підписаний ним проект договору поставки природного газу, укладений між оператором за договором №410/95 від 14.09.1995 (Нафтогазовидобувним управлінням "Полтаванафтогаз" Публічного акціонерного товариства "Укрнафта") та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", предметом якого визначив поставку оператором як постачальником протягом 2011 року позивачу як покупцю природного газу власного видобутку та просила терміново підписати зазначений договір та повернути один примірник Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України".
Однак відповідач не підписав зазначеного проекту договору, що і стало підставою для звернення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до господарського суду з позовом у цій справі, в якому з урахуванням поданої 25.04.2017 до Господарського суду міста Києва заяви про зміну предмета позову № 14/4-329 від 24.04.2017 просив визнати укладеним з 01.01.2011 між Нафтогазовидобувним управлінням "Полтаванафтогаз" Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" договір поставки природного газу на умовах, передбачених Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" № 2467-VI із змінами та доповненнями від 08.07.2010, та в редакції, запропонованій позивачем.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи.
У частині другій статті 16 Цивільного кодексу України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких, зокрема, належить і визнання права (пункт 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).
Зазначений в частині другій статті 16 Цивільного кодексу України перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
У разі невизнання стороною договору, укладення якого є обов'язком в силу вимог закону, права іншої сторони на укладення такого договору підлягають захисту судом на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.
З огляду на викладене об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що предмет спору у цій справі відповідає способам захисту, передбаченим статтею 16 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини щодо укладення договору поставки природного газу виникли між сторонами у справі у 2011 році, оскільки проект спірного договору було надіслано позивачем відповідачу 16.03.2011, а з позовом у даній справі до господарського суду позивач звернувся в червні 2011 року.
Примусовий порядок укладання господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 648 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов'язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв'язані зобов'язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору. У разі вирішення судом переддоговірного спору з дотриманням вказаних вимог днем укладення договору вважається день набрання чинності відповідним рішенням суду, враховуючи, що в такому випадку договірне зобов'язання між сторонами виникає саме на підставі судового рішення.
Згідно зі статтею 10 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній станом на дату прийняття судом першої інстанцій у цій справі оскаржуваного рішення, спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду.
Отже, в розумінні наведених норм закону спір, який виник між сторонами у справі щодо укладення договору, укладення якого є обов'язковим на підставі закону, є переддоговірним спором, оскільки відповідач ухиляється від укладення спірного договору, укладення якого є обов'язковим в силу вимог закону, та спір підлягає розгляду господарським судом. Наведеним вище спростовуються посилання скаржників на те, що спір, який виник між сторонами у справі, не є переддоговірним.
Відповідно до частини 3 статті 179 Господарського кодексу України укладання господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що підприємства, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарські товариства, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебувають у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірні підприємства, представництва та філії таких підприємств і товариств, учасники договорів про спільну діяльність та/або особи, уповноважені договорами про спільну діяльність, укладеними за участю зазначених підприємств, щомісяця здійснюють продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, безпосередньо суб'єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування такого ресурсу, за закупівельними цінами, які для кожного суб'єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб'єктів господарювання, що здійснюють його видобуток.
Згідно зі статтею 1 зазначеного Закону газодобувне підприємство - суб'єкт господарювання, що відповідно до спеціального дозволу на користування надрами видобуває природний газ на території України і в межах континентального шельфу та/або виключної (морської) економічної зони України.
Відповідач - Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" як учасник договору про спільну діяльність № 410/95 від 14.09.1995 є оператором і газодобувним підприємством, тобто суб'єктом правовідносин, що виникали на ринку природного газу і регулювались, зокрема, Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу".
Отже, зазначеними положеннями Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на учасників договорів про спільну діяльність покладався обов'язок щомісяця здійснювати продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, - безпосередньо суб'єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 "Про забезпечення споживачів природним газом" була визначена Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - позивач.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 22 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на газодобувні підприємства покладений обов'язок укладати угоди з реалізації природного газу за закупівельними цінами у випадках, визначених статтею 10 цього Закону.
Крім того, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення споживачів природним газом" № 1729 від 27.12.2001 було встановлено, що потреба населення, релігійних організацій, установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовуються як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню) в природному газі задовольняється з ресурсу природного газу, який формується за рахунок продажу підприємствами, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарськими товариствами, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніми підприємствами, представництвами та філіями таких підприємств і товариств, учасниками договорів про спільну діяльність, укладених за участю зазначених підприємств і товариств, та/або уповноваженими такими договорами особами Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" всього обсягу природного газу (в тому числі нафтового (попутного) газу) власного видобутку, який здійснюється на підставі спеціальних дозволів на користування надрами (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом находження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України), а у разі нестачі - за рахунок інших ресурсів Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".
Підприємства, зазначені в абзаці першому цього підпункту, а також учасники договорів про спільну діяльність, відповідно до яких розмір внеску підприємств, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарських товариств, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніх підприємств, представництв та філій таких підприємств і товариств перевищує 50 відсотків загального розміру внесків учасників договорів про спільну діяльність, реалізують видобутий природний газ (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом надходження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України) виключно Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" за ціною, затвердженою Національною комісією регулювання електроенергетики для кожного суб'єкта господарювання, визначеного в цьому абзаці.
З огляду на викладене укладення договору, предметом якого є поставка природного газу, видобутого оператором за договором про спільну інвестиційну діяльність за закупівельними цінами між газодобувним підприємством та суб'єктом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України на формування ресурсу природного газу, яким є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", станом на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами у справі (2011 рік) було обов'язковим в силу вимог закону, зокрема статті 10 та пункту 3 частини 2 статті 22 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, Типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Однак, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, типова форма договору поставки природного газу, умови якого були б обов'язковими для його сторін в силу статті 184 Господарського кодексу України, була відсутня, у зв'язку з чим суди попередніх інстанцій під час вирішення спору у цій справі та дослідження умов спірного правочину обґрунтовано виходили та враховували загальні правила цивільного законодавства.
Предметом спору в даній справі є визнання укладеним з 01.01.2011 між Нафтогазовидобувним управлінням "Полтаванафтогаз" Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" договору поставки природного газу на умовах, передбачених Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" № 2467-VI із змінами та доповненнями від 08.07.2010, та в редакції, запропонованій позивачем, з огляду на те, що укладення такого договору є обов'язковим в силу вимог закону.
Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положеннями частин 1 - 3 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною 6 статті 265 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Отже, перелік істотних та обов'язкових умов договору поставки (купівлі-продажу) визначено у главі 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень статей 655, 656, 691, 712 Цивільного кодексу України істотними умовами договору поставки є предмет (товар, майно або майнові права), ціна товару та строки його передачі.
Частиною 5 статті 180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення споживачів природним газом" № 1729 від 27.12.2001 встановлено, що поставка природного газу, видобутого оператором за договором про спільну інвестиційну діяльність, здійснюється газодобувним підприємством Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" за закупівельними цінами, які для кожного суб'єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб'єктів господарювання, що здійснюють його видобуток.
З огляду на викладене суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що правовідносини в частині визначення ціни природного газу між сторонами спірного правочину зазнають імперативного регулюючого впливу держави шляхом затвердження її розміру постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України.
Як встановлено судами, в пункті 4.1. запропонованого позивачем проекту спірного договору зазначено, що ціна газу за 1000 куб. м визначена відповідно до постанови НКРЕ України № 1949 від 23.12.2010 "Про встановлення ціни на товарний природний газ, видобутий відповідно до договору Спільної інвестиційної діяльності від 14.09.95 № 410/95", пунктом 1 якої встановлено ціну на товарний природний газ, видобутий відповідно до договору Спільної інвестиційної діяльності від 14.09.95 № 410/95 між ВАТ "Укрнафта" (Україна) і Компанією Carpatsky Petroleum Corporation (Техас, США) у розмірі 394,00 грн за 1000 куб. м (без урахування ПДВ).
Однак, як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій у цій справі, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2014 року у справі № 2а-15313/12/2670, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2015 і набрала законної сили, постанова НКРЕ України № 1949 від 23.12.2010 була визнана протиправною та скасована з дати її прийняття.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не бере до уваги посилання скаржників на те, що станом на 2011 рік, коли між сторонами виникли спірні правовідносини щодо укладення договору поставки природного газу, постанова НКРЕ України № 1949 від 23.12.2010 була чинною та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки судами під час розгляду адміністративної справи № 2а-15313/12/2670 було встановлено, що розрахунок та затвердження цін на природний газ за постановами НКРЕ України, в тому числі постановою НКРЕ України № 1949 від 23.12.2010, було здійснено на підставі правового акту, який не набрав чинності.
З огляду на встановлені зазначені обставини справи об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що правова підстава застосування визначеного позивачем в проекті договору розміру ціни газу відсутня, а ціна як істотна умова спірного правочину є неузгодженою, оскільки постанову НКРЕ України № 1949 від 23.12.2010 було визнано в судовому порядку незаконною та скасовано саме з дати її прийняття.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також не бере до уваги посилання скаржників на те, що суди не застосували до спірних правовідносин положення частини 3 статті 632 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміна ціни в договорі після його виконання не допускається, та не врахували, що скасування у 2014 році адміністративним судом постанови НКРЕ України, якою було встановлено ціну на товарний природний газ власного видобутку для Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", є зміною ціни в господарському договорі після його виконання, оскільки зміна ціни у зв'язку із скасуванням в судовому порядку постанови НКРЕ України взагалі не відбулась у зв'язку з тим, що така умова сторонами не узгоджувалась.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що умова спірного договору щодо кількості природного газу, необхідного для передачі, також є неузгодженою, оскільки, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, кількість газу до поставки за спірним договором, який позивач просить суд визнати укладеним, була визначена Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на підставі первинних документів, складених позивачем без їх погодження із Публічним акціонерним товариством "Укрнафта", а визначений в проекті спірного договору об'єм природного газу в обсязі 60500000 куб. м є значно більшим, ніж вбачається з документів, поданих в обґрунтування позову на підтвердження обставин передачі природного газу відповідачем для реалізації населенню у 2011 році. У зв'язку з цим судами встановлено, що акти закачування природного газу до підземних сховищ газу, видобутого Нафтогазовидобувним управлінням "Полтаванафтогаз" Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", та відбору природного газу не містять підписів уповноважених представників відповідача чи Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", не містять посилань на те, що газ був видобутий саме на виконання договору Спільної інвестиційної діяльності № 410/95 від 14.09.1995, акт приймання-передачі природного газу, на підставі яких Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" як оператор за договором про спільну діяльність №410/95 від 14.09.1995, передало позивачу природний газ, видобутий у січні - лютому 2011 року, не був підписаний зі сторони відповідача його уповноваженим представником.
Крім того, суди, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшли висновку про те, що обставини фактичного виконання договору поставки природного газу, спір щодо укладення якого розглядається в межах даної справи, є недоведеними та не свідчать про виникнення між сторонами у справі господарського зобов'язання.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не бере до уваги твердження скаржників про те, що зобов'язання за спірним договором були фактично виконані відповідачем, оскільки в матеріалах справи відсутні докази передачі відповідачем позивачу природного газу, видобутого в 2011 році на виконання умов договору про спільну інвестиційну діяльність № 410/95, в обсязі, визначеному позивачем в проекті спірного договору, як було встановлено судами першої та другої інстанцій. Крім того, такі твердження зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та до встановлення обставин у справі, що з огляду на встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.
У пункті 1.1. проекту спірного договору передбачено, що предметом договору є передача газу протягом 2011 року, а відповідно до пункту 10.1. проекту договору строк дії договору в частині поставки газу становить період з 01.01.2011 до 31.12.2011, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного завершення покупцем.
З огляду на те, що такі істотні умови проекту спірного договору, як предмет та строк дії договору, які стосуються виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором, передбачають поставку газу Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" у власність позивачу протягом визначеного періоду з 01.01.2011 до 31.12.2011 у визначеному договором обсязі, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з судами попередніх інстанцій у тому, що у разі задоволення позову спірний договір поставки природного газу фактично буде укладений після спливу строку, наданого постачальнику для виконання обов'язку щодо поставки товару, що позбавить його можливості виконати умови договору належним чином та може мати несприятливі економічні наслідки для постачальника у вигляді застосування до нього господарських санкцій, а отже - порушить його права.
Відповідно до частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Однак, як правильно зазначили суди першої та другої інстанцій, виконання відповідачем зобов'язання з поставки газу 2011 року видобутку шляхом визнання укладеним спірного правочину в редакції визначеній позивачем є неможливим з огляду на відсутність у відповідача газу, видобутого на виконання умов договору про спільну діяльність № 410/95 від 14.09.1995, оскільки спільну діяльність відповідача за договором про спільну інвестиційну діяльність № 410/95 від 14.09.1995 в частині видобутку вуглеводнів було припинено з 01.03.2011 згідно з наказом № 37 від 10.02.2011 Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта", правонаступником якого є відповідач.
Відповідно до частини 8 статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів про те, що сторонами не було погоджено усіх істотних умов спірного договору у редакції, запропонованій позивачем, зокрема щодо ціни, кількості та строків.
Разом з цим об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій стосовно того, що Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" та постанова Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 "Про забезпечення споживачів природним газом", якими закріплювалась обов'язковість укладення спірного договору та які були визначені позивачем як правова підстава даного позову, втратили чинність та не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які не виникли протягом строку чинності цих нормативно-правових актів, оскільки зазначений висновок суперечить висновку судів про те, що укладення спірного договору є обов'язковим в силу вимог зазначених Закону та постанови Кабінету Міністрів України, є помилковим та таким, що зроблений з неправильним застосуванням статті 5, частини 3 статті 11 та статті 15 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Спірні правовідносини щодо укладення договору поставки природного газу виникли між сторонами у справі у 2011 році, зокрема проект спірного договору було надіслано позивачем відповідачу 16.03.2011, а з позовом у даній справі до господарського суду позивач звернувся в червні 2011 року.
Суди неправильно застосували положення пункту 3 статті 11, статті 15 Цивільного кодексу України та не врахували того, що зазначений Закон є матеріальним, а не процедурним/процесуальним, а тому наслідком втрати ним чинності є неможливість подальшого набуття прав за ним, а не припинення прав, які вже були набуті у спосіб та у визначений ним строк, або прав, які могли б набуватись особою в разі належного виконання кореспондуючих обов'язків її контрагентом, про що правильно зазначили скаржники в касаційних скаргах.
Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.
За таких обставин, оскільки фундаментальних порушень, допущених судами попередніх інстанції, не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також вважає за необхідне зазначити, що відмова у задоволенні позову в цій справі не позбавляє позивача можливості звернутися до суду з позовом з інших підстав.
Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав правильну юридичну оцінку обставинам справи та, правильно, дотримуючись норм процесуального права і застосовуючи норми матеріального права, вирішив спір у справі. Переглядаючи справу в апеляційному провадженні, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.
Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -
ПОСТАНОВИВ:
Головуючий О. М. Баранець
Судді Н. Г. Ткаченко
І. В. Ткач
В. П. Селіваненко
К. М. Пільков
Л. Й. Катеринчук
Т. Б. Дроботова
І. В. Булгакова
Б. Ю. Львов
_03_03.png)