Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
http://reyestr.court.gov.ua/Review/86333355
ПОСТАНОВА
Іменем України
12 грудня 2019 року
Київ
справа № 826/25204/15
провадження № К/9901/27098/18
Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Калашнікової О. В., Коваленко Н. В., Олендера І. Я., Рибачука А. І., Ханової Р. Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: Міщука М. С. (головуючий), Бєлової Л. В., Гром Л. М.
І. Обставини справи
1. У листопаді 2015 року ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Національного банку України (надалі також відповідач, НБУ), в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Голови НБУ від 22 жовтня 2014 року № 1827-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови НБУ з 22 жовтня 2014 року з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», пунктом 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України;
1.2. зобов`язати НБУ поінформувати Міністерство юстиції України (надалі також Мін`юст) про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
2. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28 грудня 2015 року позов задовольнив повністю.
3. НБУ та Мін`юст оскаржили вказану постанову в апеляційному порядку.
4. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 березня 2016 року задовольнив клопотання представників позивача та зупинив апеляційне провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за результатом розгляду справи за конституційними поданнями Пленуму Верховного Суду України та 47 народних депутатів України від 20 січня 2015 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин 3 і 6 статті 1; частин 1, 2, 3, 4, і 8 статті 3, пункту 2 частини 5 статті 5; пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади».
5. Так, ухвалами колегії суддів Конституційного Суду України відкрито конституційні провадження у справах за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності положенням частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади», та за конституційним поданням 47 народних депутатів щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади». Ухвалами колегії суддів Конституційного Суду України зазначені подання об`єднано в одне конституційне провадження; справа розглядається з 16 квітня 2015 року.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
6. Мін`юст, уважаючи ухвалу суду апеляційної інстанції про зупинення провадження постановленою з порушенням вимог процесуального закону, подав касаційну скаргу.
7. У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції.
8. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 травня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
9. 21 лютого 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в порядку підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
10. Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 квітня 2019 року передав справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (надалі - об`єднана палата) на підставі частини другої статті 346 КАС України.
11. Підставою для передачі справи на розгляд об`єднаної палати стало неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 3 частини першої статті 236 КАС України (пункту 3 частини першої статті 156 КАС України в редакції до 15 грудня 2017 року) в аспекті зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження.
12. Колегія суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду погодилась із таким підходом до застосування вказаних норм процесуального закону, коли суд касаційної інстанції, піддаючи оцінці мотивування апеляційного суду, покладене в основу ухвали про зупинення провадження, скасував відповідні ухвали з підстав відсутності обґрунтування:
а) неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи;
б) наявності зв`язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України та обставинами конкретної адміністративної справи, та можливого застосування у відповідній справі норм закону, щодо якого поставлено питання про неконституційність.
13. Цей підхід застосовано у постановах колегій суддів судової палати для розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2018 року у справі № 804/704/16 (прийнята в порядку підпункту 1 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України), від 25 квітня 2018 року у справі № 489/6160/16, від 4 квітня 2019 року у справі № 826/6352/16 та інших.
14. Указана колегія суддів зазначила, що в основу вказаного підходу до оцінки підстав для зупинення провадження в адміністративній справі покладено визначення взаємозв`язку (імовірного застосування) між обставинами справи та законодавчою нормою, щодо якої вирішується питання про її конституційність, а також належного обґрунтування судом такого взаємозв`язку. При цьому цей підхід не виключає власне можливість зупинення судом провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, за наявності відповідних підстав.
15. Водночас колегія суддів визнала за необхідне відступити від висновку щодо застосування пункту 3 частини першої статті 236 КАС України (пункту 3 частини першої статті 156 КАС України в редакції до 15 грудня 2017 року), викладеного в судових рішеннях, раніше ухвалених Верховним Судом у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, а саме постановах від 11 грудня 2018 року у справі № 826/7385/16, від 26 червня 2018 року у справі № 826/20780/15, від 10 липня 2018 року у справі № 815/7152/16, від 10 липня 2018 року у справі № 820/712/16, від 17 квітня 2018 року у справі №521/17547/16-а, від 3 жовтня 2018 року у справі № 820/12127/15, від 20 грудня 2018 року у справі № 808/8482/15, від 22 січня 2019 року у справі № 826/562/16, від 22 лютого 2019 року у справі № 826/3862/16 та інших.
16. У згаданих постановах суд касаційної інстанції, переглядаючи ухвали судів про зупинення провадження, виходив із відсутності підстав для зупинення провадження в адміністративній справі до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного судочинства, та, посилаючись на норми статті 58, частини другої статті 152 Конституції України, зазначив, що прийняття рішення Конституційним Судом України на відповідні спірні правовідносини не вплине.
17. Колегія суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що вказаний підхід ставить під сумнів можливість застосування судами передбаченого процесуальним законом інституту зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження.
18. Суддя-доповідач об`єднаної палати ухвалою від 10 грудня 2019 року закінчив підготовчі дії по справі та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження на 12 грудня 2019 року.
19. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши поставлене перед об`єднаною палатою питання щодо застосування норм процесуального права, об`єднана палата дійшла висновку про те, що вищезгадані підходи до аналізу судом касаційної інстанції обґрунтованості зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, не можуть вважатись неоднаковим застосуванням окреслених норм процесуального права, а тому підстави для передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати відсутні.
20. Між цим, оскільки норми КАС України не передбачають підстав і процедури повернення об`єднаною палатою справи на розгляд відповідній колегії, касаційний розгляд здійснюється об`єднаною палатою.
ІІІ. Позиція об`єднаної палати
Щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження
21. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 156 КАС України в редакції, яка діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали, суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
22. За правилом пункту 3 частини першої статті 236 КАС України у чинній редакції суд зупиняє провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
23. Відповідно до частин першої, другої статті 152 Конституції України в редакції, яка була чинна на момент постановлення оскаржуваної ухвали, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
24. За вказаним принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 1997 року № 8-зп/1997).
25. Зазначені конституційні положення зазнали незначних змін із прийняттям Закону України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року.
З урахуванням цих змін, за приписами частин першої, другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
26. За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. <…> Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього (абзаци другий, третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99).
27. Заначений принцип також знайшов своє відображення у низці законодавчих актів, зокрема, у статті 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статті 5 Кримінального кодексу України, статті 5 Цивільного кодексу України та інших.
28. При цьому положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи) (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99).
29. Отже, за чинного правового регулювання закони, інші правові акти або їх окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення.
30. Виключенням із цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом`якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи (стаття 58 Конституції України; Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99).
31. У силу статті 159 КАС України в редакції, яка діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
32. З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.
33. Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
34. Аналіз наведеного дає підстави для висновку про таке.
35. Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
36. Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (речення друге пункту 3 частини першої статті 236 чинного КАС України).
37. Зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи.
В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України.
38. Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.
Щодо зупинення провадження в адміністративній справі до розгляду Конституційним Судом України питання конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади»
39. Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» (надалі - Закон № 1682-VII) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
40. Згідно з частинами третьою, четвертою цієї ж статті:
Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Особи, зазначені у частинах третій, п`ятій - сьомій статті 3 цього Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом п`яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.
41. Посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), та критерії її здійснення визначені у статтях 2, 3 Закону № 1682-VII.
42. Загальний аналіз Закону № 1682-VII, зокрема, запроваджених ним заборон обіймати певні посади (перебувати на службі) за ознакою обіймання певних посад (у тому числі у певний період) або встановлення недостовірності відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, а також у випадку неподання заяви про проходження відповідної перевірки, дає підстави для висновку про те, що застосування до фізичної особи названих заборон є специфічним видом юридичної відповідальності.
43. У спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, пов`язаних із реалізацією Закону № 1682-VII, зупинення провадження в адміністративних справах до розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності окремих положень цього Закону може бути визнано доцільним за умов дійсної пов`язаності потенційного результату розгляду цього питання з фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.
Щодо розгляду справи судами впродовж розумного строку
44. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (надалі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
45. За правилами статті 6 КАС України та статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» норми Конвенції та практика Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ, Суд) є джерелами права для судів України.
46. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (§ 124 рішення у справі «Kudla v. Poland», § 30 рішення у справі «Vernillo v. France», § 43 рішення у справі «Frydlender v. France» , § 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland», § 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» та ін.).
47. Не вдаючись до детального аналізу практики ЄСПЛ із питання, що розглядається, Верховний Суд нагадує про відображений у § 45 Рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) висновок Суду, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків (див. Caillot v. France, № 36932/97, § 27, 4 червня 1999 року). Далі Суд знову зазначає, що працівник, який вважає, що роботодавець неправомірно відсторонив чи звільнив його, має важливий особистий інтерес до забезпечення швидкого судового розгляду питання законності цього заходу, оскільки трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, враховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування (див. рішення Obermeier v. Austria від 28 червня 1990 року, § 72, та рішення Caleffi v. Italy від 24 травня 1991 року, § 17)».
48. Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.
ІV. Оцінка обставин справи
49. У цій справі суд апеляційної інстанції, зупиняючи провадження у справі, виходив із того, що конституційність норм статті 3 Закону № 1682-VII має безпосередній вплив на вирішення цієї адміністративної справи, а розгляд останньої до вирішення відповідної справи Конституційним Судом України є неможливим.
50. Разом із цим, апеляційний суд жодним чином не обґрунтував наявності зв`язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду згаданих вище конституційних подань і предметом даного спору, в тому числі не конкретизував, у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду даної справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначених подань.
V. Висновки по суті вимог касаційної скарги
51. За наведеного правового регулювання та обставин справи об`єднана палата констатує, що оскаржуване судове рішення не відповідає визначеним КАС України критеріям обґрунтованості. Відтак, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
52. Крім того, згадане конституційне провадження за конституційними поданнями Верховного Суду України та 47 народних депутатів щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону № 1682-VII, як уже зазначено вище, розглядається з 16 квітня 2015 року. Станом на момент касаційного розгляду справа залишається нерозглянутою, що додатково викликає сумнів у доцільності подальшого зупинення провадження у цій справі.
53. Таким чином, касаційна скарга Мін`юсту підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
VІІ. Судові витрати
54. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити.
2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2016 року у справі № 826/25204/15 скасувати, а справу направити до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Головуючий /підпис/ М. І. Смокович
Судді /підписи/ В. М. Бевзенко
О. В. Калашнікова
Н. В. Коваленко
І. Я. Олендер
А. І. Рибачук
Р. Ф. Ханова
_03_03.png)