ВЕРХОВНИЙ СУД

https://reyestr.court.gov.ua/Review/93245717

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 грудня 2020 року

Київ

справа №357/14346/17

адміністративне провадження №К/9901/56031/18

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Калашнікової О. В., Коваленко Н. В., Олендера І. Я., Рибачука А. І., Смоковича М. І., Ханової Р. Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» до Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Білоцерківська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області, про визнання незаконним та скасування рішення в частині, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2018 (суддя - Ярмола О. Я.) і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018 (колегія суддів у складі: Вівдиченко Т. Р., Беспалова О. О., Губської Л. В.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

Товариство з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» звернулося до суду з позовом до Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Білоцерківська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області, в якому просило визнати незаконним та скасувати пункт 2.3 рішення від 11.07.2017, прийнятого на ХІХ сесії VІІ скликання Узинської міської ради Білоцерківського району «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач 11.07.2017 на дев`ятнадцятій сесії сьомого скликання Узинської міської ради Білоцерківського району прийняв рішення «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин». Пунктом 2.3 даного рішення було затверджено Положення про встановлення плати за землю, зокрема, ставка земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання встановлюється у розмірі 12 % від їх нормативної грошової оцінки. Позивач вважає, що дії відповідача та оскаржуване рішення в цій частині є незаконними, такими, що порушують права позивача, оскільки суперечать пункту 271.2 статті 271 Податкового Кодексу України, яким встановлено спеціальний порядок набрання чинності рішень рад щодо затвердження ставок податку за земельні ділянки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 2.3 рішення від 11.07.2017, прийнятого на ХІХ сесії VІІ скликання Узинської міської ради Білоцерківського району «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік».

Судові рішення мотивовано тим, що оскаржуване рішення відповідача від 11.07.2017 № 19-118/2017 є регуляторним актом, але, оскільки його не було офіційно оприлюднено в друкованих засобах масової інформації (далі - ЗМІ), тобто не доведено до відома населення у порядку, передбаченому законодавством, таке рішення є незаконним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій Білоцерківська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та відмовити в задоволені позову. Указує на те, що суди попередніх інстанцій не надали правового значення факту оприлюднення оскаржуваного рішення місцевої ради на її офіційному вебсайті, чим було дотримано вимогу щодо оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачену Податковим кодексом України.

Позиція інших учасників справи

Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Юрченко В. П. (судді-доповідача), Васильєвої І. А., Пасічник С. С. від 08.08.2018 відкрито касаційне провадження за скаргою Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекція Головного управління ДФС у Київській області на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2018 і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018.

Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12.06.2020 дійшов висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.05.2020 у справі № 809/276/18 та відповідно до частини другої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України вирішив передати справу № 357/14346/17 на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2020 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Ханову Р.Ф., суддів Бевзенка В. М., Калашнікову О. В., Коваленко Н. В., Олендера І. Я., Рибачука А. І., Смоковича М. І. для розгляду судової справи № 357/14346/17.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 23.06.2020 № 1063/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 357/14346/17 у зв`язку з виведенням зі складу об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду судді Бевзенка В. М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 19.06.2020 № 9), який входить до складу суддів об`єднаної палати у справі № 357/14346/17 (провадження № К/9901/56031/18).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2020 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Ханову Р. Ф., суддів Калашнікову О. В., Коваленко Н. В., Мельник-Томенко Ж. М., Олендера І. Я., Рибачука А. І., Смоковича М. І. для розгляду судової справи № 357/14346/17.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 24.06.2020 № 1084/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 357/14346/17 у зв`язку з постановленням Верховним Судом 24.06.2020 ухвали № К/9901/56031/18 про відведення суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду - Ханової Р. Ф. (судді-доповідача) та суддів Калашнікової О. В., Коваленко Н. В., Олендера І. Я., Рибачука А. І., Смоковича М. І. від розгляду матеріалів касаційної скарги Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2018 і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018 у справі № 357/14346/17.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2020 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Калашнікову О. В., Коваленко Н. В., Олендера І. Я., Рибачука А. І., Смоковича М. І., Ханову Р. Ф. для розгляду судової справи № 357/14346/17.

Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 30.11.2020 зазначену адміністративну справу призначила до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Підстави передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 08.08.2018 відкрито касаційне провадження за скаргою Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2018 і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018 у справі № 357/14346/17 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» до Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Білоцерківська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області, про визнання незаконним та скасування рішення в частині.

Ухвалою Верховного Суду від 12.06.2020 справу № 357/14346/17 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» до Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Білоцерківська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області, про визнання незаконним та скасування рішення в частині, передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Підставою для передачі справи на розгляд об`єднаної палати став неоднаковий підхід до застосування норм права до подібних правовідносин колегіями суддів судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав та судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Так, питання правомірності застосування органом місцевого самоврядування положень Закону України від 20.12.2016 № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» до свого рішення про встановлення ставок місцевих податків вже розглядалося колегією суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 766/10437/17 (касаційне провадження № К/9901/63116/18). Колегія суддів у постанові від 09.07.2019, з посиланням на Закон України від 20.12.2016 № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» та Закон України від 21.12.2016 № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», вказала на відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 10.03.2017 № 169 «Про внесення змін до рішення Антонівської селищної ради від 30.06.2015 № 705 «Про внесення змін і доповнень до рішення Антонівської селищної ради від 07.07.2011 № 116 «Про податок на майно», зі змінами і доповненнями щодо визначення ставок податку», оскільки до вказаного рішення відповідача не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Окрім того, колегія суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2019 у справі № 460/2565/18 (касаційне провадження № К/9901/11552/19) указала, що прийняття Закону від 20.12.2016 № 1791-VIII, яким внесені зміни до Податкового кодексу України в частині порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України щодо офіційного оприлюднення відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року рішення про встановлення місцевих податків та зборів, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін) є правомірним, таким, що узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини, та є «законним втручанням» держави у мирне володіння майном особи.

Водночас у постанові від 04.05.2020 у справі № 809/276/18 (касаційне провадження № К/9901/803/19) колегія суддів судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що законодавство безпосередньо пов`язує набрання чинності актом нормативно-правового характеру органу місцевого самоврядування з моментом його офіційного оприлюднення. З урахуванням тієї обставини, що оспорюване рішення було розміщено на дошці оголошень та на офіційному сайті сільради, але не було опубліковане в засобах масової інформації в порядку, визначеному законодавством, суд дійшов висновку, що таке рішення є нечинним.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Товариство з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» на території Узинської міської ради використовує земельні ділянки на праві постійного користування та орендна плата за використання земельних ділянок була встановлена на рівні 1% від нормативно-грошової оцінки землі згідно рішення Узинської міської ради від 31.12.2014 № 31-340.

11.07.2017 Узинська міська рада на XIX сесії VII скликання прийняла рішення за № 19-118/2017 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин на 2018 рік» яким серед іншого, було затверджено Положення про встановлення плати за землю на території міста Узин на 2018 рік (додаток № 2.3), яке було оприлюднено на офіційному вебсайті ради.

Відповідно до п. 4.4 Положення Узинською міською радою було встановлено ставку земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності) в розмірі 12 (дванадцяти) відсотків від їх нормативної грошової оцінки.

Уважаючи, що спірне рішення відповідача не було належним чином та в строки, передбачені законодавством, офіційно оприлюднено у друкованих засобах масової інформації та доведено до відома платників податку, позивач звернувся до суду із цим позовом, який був задоволений.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Статтею 57 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Відповідно до частини першої статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з адміністративним позовом) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Згідно з підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Пунктом 271.2 статті 271 Податкового кодексу України передбачено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Частиною першою статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Пунктами 24, 34, 35 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема: встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України; вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно з частинами п`ятою та одинадцятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 15 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати, зокрема, нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Частиною другою статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного вебсайту така інформація оприлюднюється на вебсайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Частиною десятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з частиною дванадцятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Приписами статті 1 Закону України від 11.09.2003 № 1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачено, що регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Статтею 22 Закону України від 23.09.1997 № 539/97-ВР «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що Закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховного Суду України та Конституційного Суду України, рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Недержавні друковані засоби масової інформації мають право оприлюднювати офіційні документи органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених укладеною угодою між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації.

Частиною четвертою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.2016 № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Частиною третьою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.12.2016 № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» установлено, що у 2017 році в частині плати за землю вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не поширюються на рішення органів місцевого самоврядування, які прийняті на виконання цього Закону.

Відповідно до Указу Президента України від 31.07.2000 № 928/2000д «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів є одним з пріоритетних напрямів державної політики в сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію.

Відповідно до Указів Президента України від 31.07.2000 № 928/2000д «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» та від 17.05.2001 № 325 «Про підготовку пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади» з метою поліпшення умов для розвитку демократії, реалізації громадянами конституційних прав на участь в управлінні державними справами і на вільний доступ до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності та відкритості діяльності цих органів, постановою Кабінету Міністрів України від 04.01.2002 № 3 затверджено Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади (далі - Порядок).

Пунктами 1, 2 Порядку передбачено, що оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади здійснюється з метою підвищення ефективності та прозорості діяльності цих органів шляхом впровадження та використання сучасних інформаційних технологій для надання інформаційних та інших послуг громадськості, забезпечення її впливу на процеси, що відбуваються у державі. Оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади здійснюється шляхом, зокрема, розміщення і постійного оновлення міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади інформації відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» та цього Порядку на офіційних вебсайтах (вебпорталах).

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX).

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX касаційний розгляд справи здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Верховний Суд вже розглядав справу з аналогічними правовідносинами і в постанові від 04.05.2020 у справі № 809/276/18 висловив правову позицію, відповідно до якої на законодавчому рівні закріплена чітка процедура розроблення та затвердження органом місцевого самоврядування власних регуляторних актів, зокрема й обов`язок оприлюднювати їх для можливості набрання ними чинності та подальшого застосування виключно в порядку та у спосіб, визначений законодавством. Відповідальність за додержання порядку офіційного оприлюднення покладається на орган, що видав регуляторний акт, оскільки відповідно до статті 57 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. Отже, суд дійшов висновку, що законодавство безпосередньо пов`язує набрання чинності актом нормативно-правового характеру органу місцевого самоврядування з моментом його офіційного оприлюднення. З урахуванням тієї обставини, що оспорюване рішення було розміщено на дошці оголошень та на офіційному сайті сільради, але не було опубліковане в засобах масової інформації в порядку, визначеному законодавством, суд дійшов висновку, що таке рішення є нечинним.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи адміністративний спір дійшли висновку, що оскаржуване рішення відповідача від 11.07.2017 за № 19-118/2017 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин на 2018 рік» є регуляторним актом, у розумінні статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», та підлягає офіційному оприлюдненню саме в друкованих засобах масової інформації, що відповідачем здійснено не було. Оскільки рішення відповідача не було належним чином та в строки, встановлені законодавством, офіційно оприлюднено та доведено до відома платників податків, тому його не можна вважати таким, що відповідає чинному законодавству.

В ухвалі від 12.06.2020 про передачу справи № 357/14346/17 на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду колегія суддів виходила з того, що вимога щодо обов`язкового офіційного оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків і зборів встановлена підпунктами 12.3.4, 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Водночас, підпункти 12.3.4, 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України не застосовуються в 2017 році відповідно до вимог Закону України від 20.12.2016 № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» та Закону України від 21.12.2016 № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні». Відтак, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про незаконність рішення міської ради в зв`язку з відсутністю факту його опублікування є помилковими.

Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшла таких висновків.

За Конституцією України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради (частина третя, четверта статті 140); органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

Як орган місцевого самоврядування міська рада в межах повноважень, визначених законом, приймає рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144 Конституції України).

Згідно із частинами першою, другою, п`ятою, десятою, одинадцятою, дванадцятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Приписами статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено, що регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України, проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Як установлено судами попередніх інстанцій Узинська міська рада на XIX сесії VII скликання 11.07.2017 прийняла рішення за № 19-118/2017 «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік», яким серед іншого було затверджено Положення про встановлення земельного податку (Додаток 2.3).

Згідно з пунктом 4 Положення Узинською міською радою було встановлено ставку земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності), у розмірі 12 відсотків від їхньої нормативної грошової оцінки.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуване рішення було оприлюднено відповідачем 12.07.2017 на офіційному вебсайті Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, але не було опубліковане в друкованих засобах масової інформації.

Отже, законодавство безпосередньо пов`язує набрання чинності актом нормативно-правового характеру органу місцевого самоврядування з моментом його офіційного оприлюднення.

Водночас, колегія суддів об`єднаної палати вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що оскаржуване рішення відповідача про встановлення місцевих податків та зборів підлягало офіційному оприлюдненню в друкованих засобах масової інформації, а оприлюднення відповідачем оскаржуваного рішення на офіційному вебсайті Узинської міської ради не відповідало вимогам закону, з огляду на таке.

У справі, що розглядається, предметом спору є правомірність рішення Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 11.07.2017 «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік» у частині затвердження Положення про встановлення земельного податку, у зв`язку з недотриманням спеціального порядку оприлюднення та відповідно набрання ним чинності.

Вимога щодо обов`язкового офіційного оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків та зборів встановлена підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період).

Водночас, підпункт 12.3.4 пункту 12.3, пункт 12.5 статті 12 Податкового кодексу України не застосовуються у 2017 році відповідно до вимог Закону України від 20.12.2016 № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» та Закону України від 21.12.2016 № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні».

Так, частиною четвертою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.2016 № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» та частиною третьою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.12.2016 № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» установлено, що у 2017 році в частині плати за землю вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не поширюються на рішення органів місцевого самоврядування, які прийняті на виконання цього Закону.

Як підсумок, відповідно до вищевказаних положень законодавства України, на рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів також не поширюються положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» у 2017 році щодо офіційного оприлюднення в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації.

Також приписами Законів України № 1791-VIII та № 1797-VIII не встановлено нового, відмінного від передбаченого Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» порядку оприлюднення регуляторного акту, прийнятого органом місцевого самоврядування з питань оподаткування місцевими податками та зборами.

Пунктом 4 рішення Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 11.07.2017 «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік» вирішено забезпечити його оприлюднення на офіційному вебсайті міської ради.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оприлюднення відповідачем на офіційному вебсайті Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області оскаржуваного рішення від 11.07.2017 за № 19-118/2017 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин на 2018 рік» вважається офіційним оприлюдненням та пов`язується з моментом набрання ним чинності.

Аналіз щодо узгодження з принципами податкового права

Фактично у цьому випадку відсутнє виключення нормотворчих процедур щодо встановлення місцевих податків та зборів з-під дії таких основоположних принципів податкового законодавства як стабільність і публічність. Законодавець за посередництвом прикінцевих положень не мав за мету призупинити дію принципів податкового законодавства, а керувався легітимною метою забезпечення збалансованості бюджетних надходжень і покращення інвестиційного клімату в Україні.

Із цього приводу в постанові від 19.06.2019 у справі № 9901/539/18 Велика Палата уточнює щодо відповідності критеріям, що оскаржуване рішення має бути прийняте на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано та пропорційно.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду при тлумаченні визначених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріїв застосовує індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору стосовно правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень (постанови від 07.07.2020 у справі № 826/6916/15; 21.07.2020 у справі № 826/15346/16; 13.08.2020 у справі № 826/7493/15).

Верховний Суд у постановах від 24.01.2020 у справі № 127/26251/15-а та від 30.01.2020 у справі № 599/1422/16-а уточнив, що не можливим є втручання в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не в забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше був би порушений принцип розподілу влади.

За загальним правилом для встановлення невідповідності оскаржуваних адміністративних актів вимогам до рішень суб`єктів владних повноважень, установленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційний суд застосовує критерії безпідставності, протиправності, необґрунтованості акта чи рішення (постанова від 19.04.2018 у справі № 813/4282/16), відсутності правомірності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (постанови від 18.06.2020 у справі № 809/3977/14; 15.07.2020 у справі № 813/7910/14; 30.07.2020 у справі № 824/875/19-а).

Принцип правової визначеності, що є інтегративним складником принципу верховенства права, вимагає, щоб правозастосування було прогнозованим та передбачуваним. Коли ж мова йде про «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20.12.2016 № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році», частини третьої розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.12.2016 № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», то останні не порушують логіку нормативної регламентації відповідної категорії суспільних правовідносин.

Правомірність обмеження майнових прав (законних очікувань) платників податків з боку держави неодноразово була предметом розгляду Європейського суду з прав людини, внаслідок чого Суд сформував уніфіковану позицію, за якою обмеження у реалізації будь-якого права може бути визнане правомірним за дотримання таких умов, як законність, легітимна мета та необхідність у демократичному суспільстві. Сукупність таких умов наразі відома під назвою «трискладовий тест».

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини для встановлення відповідності заходу принципу правомірності необхідно проаналізувати три критерії:

- чи є такий захід правомірним (передбаченим національним законодавством);

- чи є легітимною мета такого обмеження;

- чи є такий захід пропорційним поставленій меті (забезпечує справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини).

Якщо хоча б одного із зазначених критеріїв не буде дотримано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини «АГОСІ проти Об`єднаного Королівства» наголошується на необхідності встановлення відношення пропорційності між можливістю застосування, характером заходів з обмеження права власності та метою, що має бути досягнута в результаті такого застосування. Міра дбайливості власника щодо відвернення правопорушення становить лише один з елементів балансу приватного та публічного інтересів, що має розглядатись у сукупності з іншими обставинами справи. У спрощеному вигляді під публічним інтересом у цьому контексті мається на увазі реалізація превентивної функції права шляхом вилучення засобів та предметів правопорушення, що загалом відповідає частині шостій статті 13 Цивільного кодексу (застосування судом до особи, яка зловживає правом користування річчю, «інших наслідків, встановлених законом»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» йдеться про те, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення». Тобто держава має подбати про певний баланс між засобами впливу, адекватною оцінкою його протиправних дій та метою, якої хоче досягти держава.

На рівні національного процесуального закону (частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України) визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди обов`язково перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У параграфах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, параграф 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, параграф 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, параграф 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, параграф 51). Зокрема, на державні органи покладений обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (зокрема, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, параграф 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, параграф 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), параграф 128, «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), параграф 119).

Принцип пропорційності має забезпечувати дотримання відповідного балансу між будь-якими зворотними наслідками, що можуть бути заподіяні правам, свободам або інтересам учасників правовідносин, а також поставленим цілям адміністративного договору. Принцип пропорційності передбачає (1) використання засобів, пропорційних до переслідуваних цілей, (2) забезпечення через здійснені заходи чіткої рівноваги між публічними інтересами з правами та інтересами приватних осіб.

За таких обставин рішення Узинської міської ради Білоцерківського району «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік» від 11.07.2017 було прийняте на ХІХ сесії VІІ скликання правомірно з урахуванням публічного інтересу щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень, покращення інвестиційного клімату в Україні для забезпечення ефективної реалізації поточних завдань і функцій держави.

З огляду на вказане Суд визнає, що у справі, яка розглядається, відсутнє втручання держави в майнові права, воно є законним і є пропорційним указаній легітимній меті.

Суд визнає, що в межах даних правовідносин не було свавілля з боку відповідача, оскільки дії останнього щодо оприлюднення регуляторного акту відповідають встановленим правилам спеціального порядку оприлюднення таких актів, виходячи з комплексного аналізу статей 57, 58 Конституції України, частини четвертої розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.2016 № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році», частини третьої розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.12.2016 № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», частини п`ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Суд також зауважує, що прийняття Закону України від 20.12.2016 № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році», яким внесені зміни до Податкового кодексу України в частині ставки податку та порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3, пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України) цілком узгоджується зі статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Захист власності), яка серед іншого визначає право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відтак, внесення змін до Податкового кодексу України та механізму прийняття рішень щодо місцевих податків органами місцевого самоврядування слід уважати «законним втручанням» держави у мирне володіння майном особи та таким, що узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.

Відповідна правова позиція була висловлена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 460/2565/18, від 09.07.2019 у справі № 766/10437/17, від 21.05.2019 у справі № 804/2375/18.

Ураховуючи вищевикладене, висновки судів попередніх інстанцій про недотримання відповідачем визначеного Податковим кодексом України порядку введення в дію рішення про встановлення місцевих податків та зборів є помилковими.

З урахуванням встановлених у цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» та вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 04.05.2020 у справі № 809/276/18.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи вищенаведене, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду встановила неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а саме приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, частини п`ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», частин першої, другої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин і правового врегулювання об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що у цій справі у задоволенні позову слід відмовити.

З огляду на викладене, враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у цій справі необхідно скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Перелік випадків, за яких здійснюється розподіл судових витрат наведений у статтях 139,140 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139,140 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати не розподіляються.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3, 341, 345, 346, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекція Головного управління ДФС у Київській області задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2018 і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018 скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» до Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Білоцерківська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області, про визнання незаконним та скасування рішення в частині відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Судді Верховного Суду

Ж. М. Мельник-Томенко

О. В. Калашнікова

Н. В. Коваленко

І. Я. Олендер

А. І. Рибачук

М. І. Смокович

Р. Ф. Ханова