Постанова Верховного Суду від 15.02.2018 № П/9901/279/18

ВЕРХОВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

15.02.2018

Київ

П/9901/279/18 800/167/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) –          Данилевич Н.А.,

суддів –                                                                             Бевзенка В. М.,

                                                                                              Шарапи В.М.,

                                                                                              Білоуса О.В.,

                                                                                              Желтобрюх І.Л.,

 

при секретарі –                                                             Шевчук К.В.,

за участю

представника відповідача –                                  Склярук Ю.В.,

представника третьої особи –                              Карлаша Д.О.,                                

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Туренка Сергія Івановича

до Вищої Ради Правосуддя

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

про визнання протиправними та скасування рішення і ухвали, зміну формулювання підстав звільнення, -

 

встановив:

 

27 квітня 2017 року Туренко Сергій Іванович звернувся до Суду з позовом до Вищої Ради Правосуддя (далі – ВРП) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККС, Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення, в якому з урахуванням наданих доповнень просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої Ради Правосуддя від 23 березня 2017 року №596/0/15-17 в частині звільнення з посади судді апеляційного суду Луганської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України;

- визнати протиправною та скасувати ухвалу Вищої Ради Правосуддя від 06 червня 2017 року №1410/0/15-17 про залишення без розгляду заяви про звільнення з посади судді апеляційного суду Луганської області за власним бажанням;

- змінити формулювання підстав звільнення з “відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України”, як зазначено у рішенні Вищої Ради Правосуддя від 23 березня 2017 року №596/0/15-17, на звільнення “відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України, з посади за власним бажанням, згідно заяви від 17 грудня 2014 року”.

 

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 2006 року він працював на посаді судді, на яку обраний у встановленому законом порядку безстроково. Рішенням ВРП від 23 березня 2017 року №596/0/15-17 на підставі подання ВККС позивача вирішено звільнити з посади судді, оскільки встановлені ВККС факти підтверджують, що дії, зокрема, позивача підривають авторитет правосуддя, порочать звання судді та беззаперечно є істотним дисциплінарним проступком, що несумісний зі статусом судді, а також свідчать про свідоме нехтування суддею обов’язками, порушення морально-етичних принципів поведінки судді та вчинення ним дій, що порочать звання судді. З вказаним рішенням позивач не погоджується, посилаючись на відсутність його належного обґрунтування та відповідних підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності. Так, позивач зауважує, що у нього не було бажання та можливості продовжувати свою роботу за новим місцем знаходження апеляційного суду Луганської області в місті Сєвєродонецьку, у зв’язку з чим 17 грудня 2014 року у встановленому законом порядку ним було подано заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Проте, вказана заява розглянута не була. Позивач вказує на те, що ніякого обвинувального вироку відносно нього щодо участі у створенні законодавства “ЛНР”, як це зазначено у спірному рішенні ВРП, не існує, посилання ж відповідача на інформацію з мережі Інтернет не може вважатись достовірним. Також зазначає, що саме по собі знаходження його за місцем постійного проживання на території, не контрольованій Україною у зоні АТО в м. Луганську, не є доказом участі у створенні законодавства “ЛНР” та в порушенні обов’язків судді. Крім того, позивач звертає увагу на порушення відповідачем процедури розгляду питання про його звільнення. Таким чином, вважає свої позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню (т. 1 а.с. 4-9, 70-83).

 

Відповідач позовні вимоги не визнав, надав до суду заперечення проти позову, в обґрунтування яких зазначив, що позивачем не надано доказів про наявність підстав для визнання протиправним та скасування спірного рішення. Також відповідач вказує на те, що заява Туренка С.І. про звільнення з посади надійшла до Ради 22 грудня 2014 року, тобто в період, коли Вища рада юстиції не здійснювала своїх повноважень. Після набуття повноважень Вищою радою юстиції заяву Туренка С.І. було винесено на засідання та прийнято рішення про внесення відповідного подання до Верховної Ради України. Проте, як вказує відповідач, з інтернет-мережі стало відомо, що окремі судді працюють на уряд “ЛНР”, але залишаються в штаті апеляційного суду Луганської області. Відповідач вважає, що характер даної інформації свідчить про неналежну поведінку судді. Таким чином, відповідач вказує на обґрунтованість оскаржуваних рішень (т.1 а.с. 43-48).

 

В додаткових запереченнях, наданих відповідачем до суду, останній вказує на правомірність винесеної ним ухвали від 06 червня 2017 року №1410/0/15-17 та необґрунтованість позовних вимог (т. 2 а.с. 216-220).

 

Третьою особою до суду надано пояснення, в яких ВККС зазначила, що в листопаді 2015 року, квітні та серпні 2016 року надійшли звернення Вищої ради юстиції, Голови Верховної Ради України, голови Луганського окружного адміністративного суду щодо поведінки суддів, в тому числі і Туренка С.І. Встановлені в ході перевірки обставини свідчать про неналежну поведінку судді Туренка С.І., а також дають підстави вважати, що суддею вчинено дії, які порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя. Комісією в ході перевірки встановлено, що вказаний суддя до теперішнього часу не приступив до виконання своїх службових обов’язків, не повідомив про місце свого перебування та причини відсутності на робочому місці, до Комісії заяви про переведення до іншого суду не подав. Таким чином, вважає, що встановлені факти свідчать про вчинення Туренком С.І. дисциплінарного проступку, що є підставою для його звільнення (т. 2 а.с. 1-6).

 

Також відповідачем до Суду надіслано відзив на позовну заяву, в якому викладені доводи, аналогічні наведеним у запереченнях проти позову.

 

Позивач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився, через канцелярію суду надіслав заяву про здійснення розгляду справи за його відсутності, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

 

Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, просили відмовити в задоволенні позову.

 

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів встановила наступне.

 

17 грудня 2014 року Туренком С.І. до Вищої ради юстиції подано заяву про звільнення з посади судді апеляційного суду Луганської області за власним бажанням. Зазначена заява отримана відповідачем 22 грудня 2014 року (т. 1 а.с. 61-62).

 

22 жовтня 2015 року Вища рада юстиції рішенням №797/0/15-15 звернулась до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із заявою щодо перевірки наявності в діях судді апеляційного суду Луганської області Туренка С.І. дисциплінарного правопорушення та порушення присяги, а також зупинила розгляд заяви Туренка С.І. про звільнення з посади судді за власним бажанням до прийняття рішення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (т. 1 а.с. 48).

 

04 грудня 2015 року Вищою радою юстиції до Вищої кваліфікаційної комісії України листом №9512/0/9-15 направлено заяву щодо поведінки судді Туренка С.І. з проханням притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності (т. 2 а.с. 10-11).

 

07 вересня 2016 року членом Комісії складено висновок за результатами перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, яким запропоновано відкрити дисциплінарну справу стосовно суддів, в тому числі Туренка С.І. (т. 2 а.с. 152-159). Рішенням Комісії від 16 вересня 2016 року №1564/дп-16 відкрито відповідну дисциплінарну справу (т. 2 а.с. 160-161).

 

11 січня 2017 року Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення №3/дп-17 про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, в тому числі й судді Туренка С.І. (т. 2 а.с. 178-186).

 

23 березня 2017 року Вищою радою правосуддя прийнято рішення №596/0/15-17, яким, зокрема, Туренка С.І. звільнено з посади судді апеляційного суду Луганської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. В даному рішенні ВРП визначено, що встановлені ВККС України факти підтверджують, що дії судді підривають авторитет правосуддя, порочать звання судді та є беззаперечно істотним дисциплінарним проступком, що є несумісним зі статусом судді, а також свідчать про свідоме нехтування суддею обов’язками судді, порушення морально-етичних принципів поведінки судді та вчинення ним дій, що порочать звання судді (т. 1 а.с. 10-17, 51-58).

 

06 червня 2017 року Вищою радою правосуддя винесено ухвалу №1410/0/15-17 про залишення без розгляду заяви Туренка С.І. про звільнення з посади судді апеляційного суду Луганської області (т. 2 а.с. 209).

 

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначено Законом України “Про судоустрій і статус суддів” №1402-VIII від 02 червня 2016 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України “Про судоустрій і статус суддів”).

Згідно    статті 112 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України, до яких відносяться:

1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров'я;

2) порушення суддею вимог щодо несумісності;

3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;

4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;

6) порушення обов'язку підтвердити законність джерела походження майна.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону України “Про Вищу раду правосуддя” №1798-VIII від 21 грудня 2016 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Згідно частини першої статті 1 Закону України “Про Вищу раду правосуддя” Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Частиною першої статті 26 цього Закону встановлено, що Вища рада правосуддя діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно з пунктом 5.1 Глави 5 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженому рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року №52/0/15-17 (в редакції, чинній на дату затвердження), формою роботи Ради є засідання у пленарному складі.

Відповідно до пункту 9.2 Глави 9 рішення ухвалюється більшістю членів Ради, які беруть участь у засіданні Ради у пленарному складі чи її органу, якщо інше не визначено Законом.

Судом встановлено, що на засіданні Ради 23 березня 2017 року були присутніми 17 її членів, 16 з яких проголосували за звільнення позивача з посади судді.

Тобто спірне рішення відповідача від 23 березня 2017 року №596/0/15-17 ухвалено повноважним складом, підписано усіма членами, які брали участь в його ухваленні, містить мотиви його прийняття та визначені законом підстави для звільнення позивача з посади судді.

Крім того, через відсутність поштового зв'язку з тимчасово окупованою територією (місто Луганськ) позивач був повідомлений про дату та час засідання ВРП в порядку частини шостої статті 30 Закону України “Про Вищу раду правосуддя” шляхом розміщення повідомлення на офіційному веб-сайті ВРП.

Наведене свідчить про відсутність протиправності в діях Вищої ради правосуддя в частині прийняття рішення від 23 березня 2017 року №596/0/15-17 про звільнення позивача з посади судді апеляційного суду Луганської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Відповідач, як на довід щодо правомірності винесення спірного рішення посилається на те, що після отримання ним заяви позивача про звільнення за власним бажанням до Вищої ради юстиції стала надходити інформація про те, що деякі судді, які перебувають у районі проведення антитерористичної операції, обіймаючи штатні посади в судах України, не приступили до виконання своїх обов'язків у судах, до яких були прикріплені чи переведені, або після того, як суд відновив роботу на звільненій від терористів території чи за новою адресою.

Так, на підставі зазначеної інформації відповідачем до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України направлено лист для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, зокрема позивача.

Листом від 29 квітня 2016 року №8-вк-3802/16 Департамент контррозвідки Служби Безпеки України повідомив Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про обставини наявності інформації щодо співпраці деяких суддів місцевих та апеляційного судів Луганської області з незаконним збройним формуванням “ЛНР”, в тому числі і стосовно позивача.

При здійсненні дисциплінарного провадження у відношенні позивача Вищою кваліфікаційною комісією суддів України було встановлено, що Указом Президента України від 12 листопада 2014 року №867/2014, у зв'язку із проведенням антитерористичної операції, було змінено місцезнаходження Луганського окружного адміністративного суду та переміщено його до міста Сєверодонецька Луганської області. Проте, після відновлення роботи вказаного суду позивач до виконання своїх службових обов'язків не приступив, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних актів, складених працівниками апарату суду, та табелів обліку використання робочого часу. Також Комісією враховано надану Службою Безпеки України інформацію (т. 2 а.с. 25-127).

Враховуючи наведене, Вища кваліфікаційна комісія суддів України дійшла висновку, що суддями, щодо яких розглядається дисциплінарна справа, в тому числі і позивачем, вчинено умисні дії, що порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя, та які утворюють склад дисциплінарного проступку, а також, враховуючи негативні наслідки, які настали у зв’язку із цим у виді підриву суспільної довіри до суду, Комісія застосувала до суддів, зокрема позивача, дисциплінарне стягнення у виді подання про його звільнення.

З оскаржуваного рішення ВРП від 23 березня 2017 року №596/0/15-17 вбачається, що встановлені Комісією факти підтверджують, що дії суддів підривають авторитет правосуддя, порочать звання судді та беззаперечно є істотним дисциплінарним проступком, що несумісний зі статусом судді, а також свідчать про свідоме нехтування, зокрема, суддею Туренком С.І., обов’язками судді, порушення морально-етичних принципів поведінки судді та вчинення дій, що порочать звання судді.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначає про те, що він не заперечує факту своєї тривалої відсутності на робочому місці, втім вказує на поважність причин цієї відсутності.

Однак, колегія суддів зауважує, що в контексті діючого законодавства обов'язки суддів містять як урегульовані нормами права вимоги щодо необхідної поведінки судді, тобто юридичні обов'язки, так і мають характер моральних, які обумовлені вимогами професійного обов'язку та совісті судді. Невиконання або неналежна реалізація суддею обов'язків може призвести до істотних змін у його правовому становищі, навіть до втрати статусу носія судової влади.

Відповідно до частини четвертої статті 116 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення. Крім того, аналогічна норма була закріплена у Законі України “Про судоустрій і статус суддів” № 2453-VI від 7 липня 2010 року, чинному на момент подання позивачем заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Таким чином, обов’язок судді здійснювати свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення є професійним обов’язком.

Відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі: вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтування обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду (пункт 1 частини 9 статті 109 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).

Пунктом 33 Висновку №18 (2015) Консультативної ради європейських суддів “Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії” визначено, що судді повинні поводитися доброчесно як під час виконання своїх функцій, так і в особистому житті, відповідати за свою поведінку, якщо це входить до загальноприйнятих норм.

Відповідно до пункту 8 Висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів повноваження, що надані суддям, тісно пов'язані з цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, які застосовуються до суддів, випливають з цих цінностей і є передумовами довіри до здійснення правосуддя.

Отже, положення міжнародних документів та законодавства України визначають, що суддя має дотримуватись високих стандартів поведінки та не вчиняти дій, які підривають авторитет правосуддя.

З огляду на вищенаведені норми, Суд зазначає, що подання позивачем заяви про його звільнення з посади судді за власним бажанням не звільняло останнього від покладених на нього обов'язків судді до ухвалення рішення про його звільнення.

Суд вважає, що в даному випадку не було порушено право позивача на повагу до приватного і сімейного життя, та не допущено будь-якої дискримінації при реалізації ним своїх прав та свобод.

Так, дисциплінарний проступок в результаті якого позивач звільнений з посади судді апеляційного суду Луганської області пов'язаний з його неявкою на роботу протягом тривалого часу без поважних причин та систематичним нехтуванням обов'язками судді.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 11 січня 2017 року № 3/дп-17 щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності останнім не оскаржувалось.

Таким чином, Суд дійшов висновку, що рішення Вищої Ради Правосуддя від 23 березня 2017 року №596/0/15-17 в частині звільнення позивача прийнято відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.

Відповідно до пункту 15.7 Регламенту Вищої ради правосуддя, якщо на момент розгляду питання про звільнення судді Радою, суддя звільнений з посади або його повноваження припинені, заява (висновок, подання) залишається без розгляду.

З огляду на рішення Вищої ради правосуддя від 23 березня 2017 року №596/0/15-17 та вимоги Регламенту, ухвала відповідача від 30 березня 2017 року №661/0/15-17 щодо залишення без розгляду заяви позивача про звільнення з посади судді за власним бажанням є правомірною, оскільки Туренко С.І. звільнений за вчинення істотного дисциплінарного проступку.

 

Враховуючи те, що позовні вимоги позивача в частині зміни формулювання підстав звільнення з “відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України”, як зазначено у рішенні Вищої Ради Правосуддя від 23 березня 2017 року №596/0/15-17, на звільнення “відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України, з посади за власним бажанням згідно заяви від 17 грудня 2014 року” є похідними від позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Вищої Ради Правосуддя від 23 березня 2017 року №596/0/15-17 в частині звільнення Туренка С.І. з посади судді, Суд приходить до висновку про їх необґрунтованість та безпідставність.

 

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

 

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

 

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Туренка Сергія Івановича не підлягають задоволенню.

 

Відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають стягненню.

 

Керуючись ст.ст. 139, 244-246, 250, 251, 255, 264-266, 295, 297 Кодексу адміністративного, суд, -

                                                    

ВИРІШИВ:

 

В задоволенні адміністративного позову Туренка Сергія Івановича (РНОКПП 2949212519; 91015, м. Луганськ, кв. Зарічний, б. 5, кв. 28) до Вищої Ради Правосуддя (код ЄДРПОУ 00013698, 04050, м. Київ, вул. Студентська, б. 12-а) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (код ЄДРПОУ 37316378, 01601, м. Київ, вул. Липська, б. 18/5) про визнання протиправними та скасування рішення і ухвали, зміну формулювання підстав звільнення – відмовити.

 

Рішення ухвалено у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 15 лютого 2018 року.

 

Повний текст рішення складено 20 лютого 2018 року.

 

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

 

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

 

Головуючий суддя                                                                                                                    Н.А. Данилевич             

 

Судді                                                                                                                                       В. М. Бевзенко

 

                                                                                                                                               В.М. Шарапа

 

                                                                                                                                               О.В. Білоус

 

                                                                                                                                               І.Л.  Желтобрюх