ВЕРХОВНИЙ СУД

Під час відкриття засідання робочої групи Науково-консультативної ради при Верховному Суді вчений секретар НКР при ВС, суддя Великої Палати ВС Олег Ткачук зазначив, що ця зустріч стосується проблемних питань, які виникають у зв’язку з реєстраційними процедурами та оскарженням рішень Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації прав, переходу права власності тощо. Мін’юст фактично має повноваження в позасудовому порядку вирішувати питання стосовно реєстраційних процедур. Реєстрація за тим чи іншим власником майна може бути скасована, і починається процедура певної невизначеності, додав він.

Олег Ткачук поінформував, що в практиці ВП ВС вирішуються питання, зокрема, щодо застосування ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у спорах про визнання протиправним та скасування наказу Мін’юсту, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, а також для формування єдиного підходу до визначення складу учасників та способів захисту в цій категорії спорів.

Спікер також додав, що є два рішення Конституційного Суду України щодо конституційності окремих положень ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», звернув увагу на те, що, зважаючи на різне формулювання в різних редакціях Закону, процедура позасудового скасування реєстрації чи переходу права власності надалі спричиняє юридичну невизначеність. КСУ дійшов висновку, що, незважаючи на різні редакції Закону, зокрема ст. 37, процедура не може бути визнана конституційною.

Окреслюючи порушене питання, суддя ВП ВС Костянтин Пільков запропонував обговорити, чи взагалі може існувати окрема категорія спорів, предметом яких буде наказ Міністерства юстиції України, прийнятий за результатами розгляду скарги на реєстраційні дії. Чи може бути спір з державою з приводу реєстрації, чи все ж мова йде про спір про право цивільне. Тільки спір про право цивільне має розглядатися судами та остаточно вирішуватися із встановленням правової визначеності. Тобто не спір з державою щодо реєстрації, а спір з іншою особою, щодо якої зареєстроване відповідне право особи, яка претендує на це право або заперечує його, пояснив доповідач.

Секретар ВП ВС Віталій Уркевич акцентував на тому, що при обговоренні порушених на засіданні питань потрібно пам’ятати і про чинність Закону України «Про адміністративну процедуру». Адже результат оскарження в судовому порядку рішення суб’єкта владних повноважень у сфері державної реєстрації речових справ водночас стосується й права цивільного.

Д. ю. н. Інна Спасибо-Фатєєва окреслила питання володіння. Вона зазначила, що коли ми говоримо про володіння з погляду факту чи права, то ми говоримо про володіння-факт, володіння-право, володіння-правомочність. Зважаючи на ці аспекти, власник і є володільцем. Якщо він не володілець, то передає майно на іншому праві, яке може реєструватися. Якщо ж хтось оспорює запис у реєстрі про право, то він і не володілець, і не власник. Отже, він не може заявляти віндикаційний позов, а може лише заявляти позов про визнання права, доводячи, що в нього є право, а в особи, яка зареєстрована, права немає. Тому володіння завжди розумілося як панування особи над річчю. Якщо говорити про «книжкове володіння», то на практиці маємо те, що майно абсолютно витіснило звичайне розуміння володіння. Проте в такому разі виникає інша проблема – значення запису в реєстрі. І тут вже треба вирішувати питання про те, чи є достовірність цього запису найбільш важливою цінністю для права нерухомості та обороту, додала вона.

Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Володимир Бевзенко зазначив, що предметом цього засідання є саме наказ Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації речових прав. Пунктом 3.2. Рішення у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 передбачено, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема реєстраційну. Як суб'єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують у межах закону питання в галузі земельних відносин. Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державними реєстраторами, крім органів місцевого самоврядування, є також органи державної влади. До цього переліку, безумовно, належить і Міністерство юстиції України.

Спікер також акцентував, що, крім Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», існує чимало інших реєстраційних законів, на які поширено дію Закону України «Про адміністративну процедуру», зокрема Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», Закон України «Про Державний земельний кадастр», на які поширив свої приписи Закон України «Про адміністративну процедуру». Згідно зі ст. 39 Закону України «Про Державний земельний кадастр» рішення, дії або бездіяльність Державного кадастрового реєстратора можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому КАС України.

Також суддя звернув увагу, що приписи деяких «реєстраційних законів» «зашиті» (поміщені) в інші закони, такі, наприклад, як Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», яким передбачено різні види адміністративної процедури державної реєстрації. Рішення, дії, бездіяльність, які приймаються, вчиняються, допускаюся в публічно-будівельній галузі, відповідно до приписів Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» оскаржуються винятково до адміністративних судів.

Водночас ч. 2 ст. 1 ЦК України передбачає, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин, цивільне законодавство не застосовується. Отже, з’ясовуючи природу цих відносин, треба усвідомлювати, що вони регулюються Законом України «Про адміністративну процедуру». Тому необхідно визнати, що ми маємо справу з адміністративною процедурою, яка здійснюється адміністративним органом на підставі та у спосіб, що передбачені адміністративним законом, і за результатами цього адміністративного провадження приймається адміністративний акт.

На думку д. ю. н. Володимира Коссака, державну реєстрацію все ж не можна ототожнювати з фактичним володінням. Необхідно розмежувати компетенцію як суду, так і Мін’юсту. До юрисдикції суду насамперед мають відноситися всі спори, у яких ідеться про майнове право. Водночас треба враховувати, що, дійсно, є певні адміністративні процедури.

Як зазначила д. ю. н. Лариса Красицька, вирішуючи порушені питання, треба розпочинати з того, як ми взагалі ставимося до державної реєстрації права власності, тоді не виникатиме питання щодо юрисдикції цих спорів. Державну реєстрацію, зауважила науковиця, потрібно розглядати як частину елементу фактичного складу і, відповідно, захищати права власника в будь-якому разі.

Д. ю. н. Володимир Примак зазначив, що при вирішенні порушеної проблематики потрібно фіксуватися на законних інтересах, які прагнемо захистити. Він закликав все ж таки не зосереджуватися на концепції «книжкового володільця» та розмежуванні посесорного захисту, а забезпечити інтерес осіб, які мають підставу звернутися з позовом до Мін’юсту про скасування акта або з іншим позовом безпосередньо до незаконного володільця про відновлення порушеного становища.

Говорячи про концепцію «книжкового володіння», д. ю. н. Віталій Яроцький зазначив, що неможливо проблеми ускладнень механізму правового регулювання відносин, які виникають у сфері нерухомості, вирішувати за рахунок спрощення підходів, в тому числі правозастосовних і судових. На його думку, потрібно кардинально міняти позицію, за якою «книжкове володіння» поєднує в собі юридичний та фактологічний аспекти.

Д. ю. н. Олена Беляневич сказала, що з погляду цивільних відносин і виникнення певних прав державна реєстрація являє собою той юридичний факт, який вбудований у низку інших юридичних фактів. Тому якщо поглянути на проблему захисту власника, то її теж треба розглядати з огляду на права власності, передбачені ЦК України. Отже, на переконання Олени Беляневич, захисту потребує особа, право власності якої оспорюється або не визнається іншою особою.

До засідання робочої групи НКР при ВС також долучилися судді ВС Олександр Банасько, Юрій Власов, Ірина Воробйова, Віталій Зуєв, Василь Крат, Ірина Литвиненко, Сергій Мартєв, Сергій Могил, Євгеній Петров, Ігор Ткач, Юрій Чумак, к. ю. н. Вадим Беляневич, к. ю. н. Юрій Білоусов, д. ю. н. Володимир Бобрик, д. ю. н. Юрій Бурило, д. ю. н. Микола Галянтич, д. ю. н. Костянтин Гусаров, к. ю. н. Юрій Мица, д. ю. н. Олена Овчаренко, к. ю. н. Олег Печений, д. ю. н. Мар’яна Пленюк, д. ю. н. Юрій Притика, к. ю. н. Віктор Смородинський, д. ю. н. Ірина Сопілко, к. ю. н. Оксана Угриновська, к. ю. н. Марина Ус, к. ю. н. Михайло Хоменко, д. ю. н. Сергій Шкляр, д. ю. н. Валентин Щербина.