Постанова Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 822/524/18 (Пз/9901/23/18) (провадження № 11-555заі18) – щодо переведення з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця

https://reyestr.court.gov.ua/Review/80147824

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 822/524/18 (Пз/9901/23/18)

Провадження № 11-555заі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Сергійчук Л. Ю.,

представника позивачки - ОСОБА_3,

особи, яка приєдналася до апеляційної скарги - ОСОБА_4,

представника осіб, які приєднались до апеляційної скарги - ОСОБА_5,

представників Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області - СумнєвичН.О., ОхріменкоО.В., ПетрученіІ.В.,

представника Пенсійного фонду України - ОхріменкоО.В., ПетрученіІ.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_9 та осіб, які приєднались до цієї апеляційної скарги: ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Кравчук В. М., судді: Гімон М. М., Гриців М. І., Коваленко Н. В., Стародуб О. П.) від 04 квітня 2018 року у зразковій справі № 822/524/18 (Пз/9901/23/18) за позовом ОСОБА_9 до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області (правонаступник - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області), третя особа - Пенсійний фонд України, про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2018 року ОСОБА_9 звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницькоїобласті, у якому з урахуванням уточнень просила: визнати протиправною відмову Кам'янець-Подільського об'єднаного управління ПФУ Хмельницькоїобласті здійснити переведення з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця; зобов'язати відповідача призначити та здійснювати нарахування й виплату їй з 31 січня 2018 року пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-XII) у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці від 31 січня 2018 року.

Хмельницький окружний адміністративний суд звернувся до Верховного Суду з поданням про розгляд цієї справи як зразкової.

На обґрунтування подання суд зазначив, що справа за позовом ОСОБА_9 та надані матеріали інших справ у розумінні п. 21 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідають ознакам типових, оскільки відповідачем у них є один і той самий суб'єкт владних повноважень (територіальні органи ПФУ), спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (через відмову територіальних органів ПФУ у переведенні осіб з пенсії по інвалідності, призначеної на загальних умовах, на пенсію по інвалідності державного службовця).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийняв справу до свого провадження, а рішенням від 04 квітня 2018 року відмовив ОСОБА_9 у задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив із того, що після 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положень» Закону № 889-VIII, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-XII вік і страховий стаж. Особи із числа державних службовців, яким установлено інвалідність, з 01 травня 2016 року втратили право на призначення пенсії по інвалідності державного службовця у розмірах, визначених ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-XII, проте зберегли право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) у встановлених ст. 33 цього Закону розмірах.

Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, 03 травня 2018 року ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи наведені в апеляційній скарзі вимоги, ОСОБА_9 зазначає, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не було досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Позивачка зазначила, що має необхідний стаж роботи на державній службі. Відповідно до акту огляду медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 06 жовтня 2015 року їй довічно встановлено ІІ групу інвалідності, а тому дотримані всі умови, з якими розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII пов'язує наявність у фізичних осіб права на призначення пенсії по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII.

29, 30 травня та 01, 15, 19, 23 червня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли заяви про приєднання до цієї апеляційної скарги таких осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19

15 червня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду від ГУ ПФУ в Хмельницькій області надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому управління підтримує правову позицію суду першої інстанції та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до акта огляду МСЕК  від 06 жовтня 2015 року є інвалідом ІІ групи (загальне захворювання) й отримує пенсію по інвалідності на підставі Закону № 1058-IV, починаючи з жовтня 2015 року.

Наказом Кам'янець-Подільського об'єднаного управління ПФУ Хмельницькоїобласті від 30 січня 2018 року ОСОБА_9 звільнена з посади головного спеціаліста. Відповідно до довідки Кам'янець-Подільського об'єднаного управління ПФУ Хмельницькоїобласті від 31 січня 2018 року стаж державного службовця ОСОБА_9 станом на 01 травня 2016 року становить 22 роки 04 місяці 09 днів.

31 січня 2018 року позивачка звернулася до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління ПФУ Хмельницькоїобласті із заявою про переведення її з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію по інвалідності державного службовця згідно із Законом № 3723-XII.

Проте Кам'янець-Подільське об'єднане управління ПФУ в Хмельницькій області листом від 31 січня 2018 року відмовило ОСОБА_9 у призначенні пенсії по інвалідності державного службовця і повідомило, що з 01 травня 2016 року набрав чинності Закон № 889-VIII, у відповідності до п. 10, 12 «Прикінцеві положення» якого пенсія державного службовця згідно ст. 37 Закону № 3723-XII призначається: державним службовцям, які на день набрання чинності Закону № 889-VIII обіймали посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України; особам, які на день набуття чинності Закону № 889-VIII мають не менше 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України.

Крім того, відповідач у своєму листі зазначив, що ОСОБА_9 набуде право на призначення пенсії відповідно до Закону № 889-VIII після досягнення нею

60-річного віку.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_9 до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи ГУ ПФУ в Хмельницькій області та ПФУ, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Основного Закону).

Згідно зі ст. 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.

Відмовляючи у задоволенні позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 цієї статті і п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби, а тому ОСОБА_9, хоч і мала станом на 01 травня 2016 року стаж державного службовця 22 роки 04 місяці 09 днів, але не має права на призначення пенсії, оскільки на час звернення до відповідача з відповідною заявою не досягла 60-річного віку. При цьому суд першої інстанції зазначив про відсутність звуження обсягу існуючого права позивачки на призначення пенсії по інвалідності, оскільки таке право збереглося в неї відповідно до Закону № 1058-IV.

Обґрунтовуючи свою позицію, ОСОБА_9 зазначає, що право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII пов'язане лише з певним стажем роботи особи на посаді державного службовця, визначеним п. 10, 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII. Жодних додаткових умов для призначення такої пенсії у п. 10, 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII не встановлено.

Крім того, скаржниця стверджує, що суд першої інстанції помилково послався на ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-XII і дійшов висновку, що ОСОБА_9 набуде права на пенсію державного службовця лише після досягнення нею пенсійного віку (60 років), оскільки дана норма поширюється виключно на працездатних державних службовців, а не інвалідів І та ІІ груп.

ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з такими доводами позивачки та звертає увагу на слідуюче.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом № 889-VIII.

Відповідно до п. 2 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон № 3723-XII, крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.

Зокрема, п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Водночас, за приписами ч. 9 ст. 37 Закону № 3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби (…).

Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч. 10 ст. 37 Закону № 3723-XII).

Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв'язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12 ст. 37 Закону № 3723-XII).

Судом установлено, що трудовий стаж позивачки на державній службі становить 22 роки 04 місяці 09 днів, вона є інвалідом ІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК серія АВ № 002707, виданої 06 жовтня 2015 року.

Таким чином, оскільки ОСОБА_9 є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позивачка має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст. 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивачки з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-XII.

Стосовно аргументів ГУ ПФУ у Хмельницькій області, які підтримані й судом першої інстанції, що законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01 травня 2016 року, тобто, на думку відповідача, підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положень» Закону № 889-VIII, і норми, передбачені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік (у даному випадку 60 років), стаж державного службовця і страховий стаж.

ВеликаПалата Верховного Суду вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки Закон не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому орган пенсійного фонду, як суб'єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України.

ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення державних службовців, а також з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що існують підстави для скасування рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 квітня 2018 року.

ТакожВелика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що відмова Кам'янець-Подільського об'єднаного управління ПФУ Хмельницької області щодо переведення ОСОБА_9 з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності державного службовця не порушує її існуючого права, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

У статті 1 Конституції України проголошено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.

Зокрема, згідно зі ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Виходячи із викладеного, неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, за яким розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в ч. 3 ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме ст. 22 Основного Закону України.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_9 про визнання протиправними дій Кам'янець-Подільського об'єднаного управління ПФУ Хмельницької області щодо відмови у переведенні позивачки з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, для належного захисту порушених прав позивачки слід зобов'язати відповідача призначити і здійснити нарахування й виплату ОСОБА_9 з 31 січня 2018 року пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці від 31 січня 2018 року.

З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду знаходить, що існують підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового - про задоволення позову.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Відповідно до ч. 10 ст. 290 КАС України в рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: а) ознаки типових справ; б) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; в) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Таким чином, ознаками цієї типової справи є:

а) позивач - особа, яка займає (або займала) посаду держслужби та якій встановлена інвалідність;

б) відповідач - територіальний орган Пенсійного фонду України;

в) предмет спору - вимога зобов'язати відповідача призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723.

Висновки Великої Палати Верховного Суду в цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України з вимогами призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723.

На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, можуть впливати відмінності в обставинах справи, зокрема щодо стажу позивача.

Керуючись ст. 241-243, 250, 290, 315, 317, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_9 та осіб, які приєднались до цієї апеляційної скарги: ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 задовольнити.

Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року скасувати, постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати протиправною відмову Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області здійснити переведення ОСОБА_9 з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_9 з 31 січня 2018 року пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці від 31 січня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач   І.В.Саприкіна

Судді: Н. О. Антонюк, Л. М. Лобойко, С. В. Бакуліна,  Н. П. Лященко, В. В. Британчук, О. Б. Прокопенко, Д. А. Гудима, Л. І. Рогач, В. І. Данішевська, О. М. Ситнік, О. С. Золотніков, В. Ю. Уркевич, О. Р. Кібенко, О. Г. Яновська