Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
«Закон і бізнес». 2020. 27 червня — 03 липня
Теоретичний фундамент і картинка-пазл із невизначеною кількістю деталей, який у судовій практиці збирають із дня у день, цілком можуть збігатися, впевнений наш співрозмовник. Про спеціалізацію суддів, касаційні фільтри, впровадження системи «Електронний суд» та сучасний діалог суддів із правниками та адвокатами в інтерв’ю для «ЗіБ» розповів суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь КРАТ.
«Для судді та колегії суддів набагато зручніше розглядати справи однієї спеціалізації»
— Законодавець певною мірою вибірково підійшов до визначення спеціалізації суддів на касаційному рівні: у касаційних адміністративному та господарському судах навіть у законі передбачені окремі палати. Наскільки доцільна спеціалізація суддів на такому рівні у межах одного суду?
— Для чого потрібна спеціалізація? Вона повинна сприяти єдності судової практики. Забезпечення єдності судової практики необхідне у кількох аспектах. Перший — підвищення довіри суспільства до судової влади, яка втрачається швидко, а здобувається важко. Необхідно рівень довіри не просто зберегти, а поступово підвищувати.
Другий — прогнозованість судової практики: подібні справи мають вирішуватися однаково. Єдність судової практики забезпечує прогнозованість судових рішень у подібних справах. Оперативність розгляду справ, прогнозованість судової практики (як елемент її єдності) дозволятимуть швидко розглядати спори. Різне застосування правових норм у подібних фактичних ситуаціях шкодить правовій визначеності.
Забезпечення єдності судової практики — це певний процес, результативність якого досягається застосуванням певних механізмів.
Наявні механізми забезпечення єдності судової практики можна поділити на процесуальні та позапроцесуальні. Процесуальні — спеціалізація серед суддів, розгляд справи палатою, об’єднаною палатою чи Великою палатою. Позапроцесуальні — узагальнення судової практики за категоріями спорів; висновки щодо застосування норм права (матеріального та процесуального); повідомлення стосовно типових справ; обмін досвідом, участь у дискусіях, обговореннях правових проблем.
— А як щодо спеціалізації суддів у КЦС?
— У контексті спеціалізації суддів у цілому справедливим буде твердження про те, що розгляд певної категорії спорів у межах однієї колегії суддів (палати) вочевидь призводить до зменшення ймовірності судової помилки та сприяє єдності практики. І навпаки: що більше різних категорій справ розглядатиметься різними колегіями, то більша імовірність неоднакового застосування закону.
Для підвищення ролі ВС у судовій системі України потрібно задуматися над запровадженням спеціалізації в КЦС. Така необхідність зумовлена мінімум двома факторами: кількістю справ, які перебувають на розгляді та відмінністю категорій спорів, які розглядають цивільні суди (цивільні, трудові, сімейні, житлові). Переконаний, що спеціалізація суддів у КЦС не лише дозволить підвищити оперативність розгляду, якість судових рішень та забезпечити однаковість застосування закону, але й буде орієнтиром для юридичної спільноти. Адже можна буде проаналізувати практику не всього суду касаційної інстанції у пошуках релевантного висновку щодо застосування тієї чи іншої норми, а конкретної судової колегії чи палати відповідної спеціалізації.
Для судді та колегії суддів набагато зручніше розглядати справи однієї спеціалізації, напрацьовувати у цій сфері висновки щодо застосування відповідних норм права, а не «перемикатися» постійно з однієї сфери на іншу. Тому очевидним є те, що спеціалізація допомогла б оперативніше розглядати справи.
«Наявність чи відсутність касаційних фільтрів прямо впливає на те, який ВС ми будуємо — суд права чи суд факту»
— Із якими проблемами стикаються суди унаслідок застосування касаційних фільтрів?
— Як на мене, то мову потрібно вести мінімум про два аспекти впливу застосування процесуальних фільтрів: для судів першої та апеляційної інстанцій і для ВС. При застосуванні фільтрів, звісно, існує ризик того, що у різних апеляційних судах може формуватися протилежна практика у спорах, які кваліфікуються як малозначні.
Наявність чи відсутність касаційних фільтрів прямо впливає на те, який ВС ми будуємо — суд права чи суд факту.
На моє переконання, касаційні фільтри не зводяться лише до процесуальних правил касаційного оскарження. Для кращого розуміння необхідно виділяти такі їх елементи: правовий, організаційно-технічний та соціальний. Правовий елемент включає: зміни до процесуального законодавства (розширення, уточнення переліку фільтрів, інститут малозначних та зразкових справ); спеціалізацію у суді касаційної інстанції, зокрема КЦС; уточнення повноважень суду касаційної інстанції.
Організаційно-технічний елемент передбачає систематизацію правових висновків, позицій касаційних судів, ВП ВС шляхом створення доступної та актуальної бази даних; професійне навчання та підвищення морально-ділових якостей помічників суддів та працівників апарату; створення систем моніторингу справ (касаційних скарг) на вході, їх систематизацію (за умови наявності спеціалізації).
Соціальний елемент відображає довіру суспільства до судової влади. Суд касаційної інстанції наряд чи може переглядати всі без винятку справи, і основним завданням має бути забезпечення єдності судової практики.
— Як юрист може знати, чи є правова позиція щодо певного питання, якщо сам ВС не завжди відстежує всі рішення, в яких змінив позицію, і це ніяк не відображається у реєстрі? Хто повинен вести таку кодифікацію позицій ВС?
— Законодавець пов’язав підставу касаційного оскарження з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в постанові ВС. Це дійсно актуалізує проблематику узагальнення висновків ВС.
У сучасних умовах висновки Суду систематизуються у вигляді дайджестів практики, збірників постанов, публікацій у соціальних мережах тощо. Зрозуміло, що відобразити позицій в усіх справах неможливо з огляду на їхню кількість. Разом з тим певний висновок можна шукати за допомогою як Єдиного державного реєстру судових рішень, так і інших ресурсів. У перспективі такий функціонал мала б містити система «Електронний суд».
«Українська судова система переобтяжена проблематикою юрисдикційності спорів»
— Наразі система «Електронний суд» не функціонує. Наскільки вона могла б бути застосовною на касаційному рівні?
— Запровадження системи «Електронний суд» є необхідним і у КЦС. Ця система дала б можливість досягти кількох результатів. По-перше, створення єдиного стандарту судового рішення у цивільних справах, що було б корисним не тільки для судів першої та апеляційної інстанцій, але і для правників при підготовці процесуальних документів. По-друге, значно скоротилися б строки розгляду, оскільки не потрібно було б чекати надходження справи: колегія суддів могла б бачити усі матеріали вже на етапі надходження касаційної скарги. Крім того, учасники справи мали б можливість оперативно отримувати інформацію щодо неї. По-третє, можна було б запровадити функціонал щодо пошуку висновків ВС з урахуванням відступів від них.
До речі, зміна правового висновку значно впливає на судову практику, в тому числі на справи, які вже перебувають на розгляді ВС, у судах першої та апеляційної інстанцій. Прийняття одного рішення, де був висловлений певний висновок ВП ВС, впливає на сотні подібних справ.
З іншого боку, навряд чи до висновків Великої палати може бути застосований такий саме підхід, як для вирішення темпоральної колізії норм. Тобто має застосовуватися висновок, який був прийнятий останнім. Будь-яких законодавчих та доктринальних передумов для цього немає.
Більше того, якби існувала як теоретична, так і практична можливість для застосування такого підходу, то не виникала б проблема неоднакової судової практики. Адже потрібно було б керуватися саме останнім висновком. Можливо, потрібно запроваджувати підхід, за якого Велика чи інша палата мають указувати в постанові, з якого моменту застосовується змінена позиція судами нижчих інстанцій та касаційним судом. Це дозволить забезпечити передбачуваність судової практики для учасників цивільного обороту.
— Чи згодні ви з тим, щоб земельні спори розглядали тільки господарські суди, аби не виникало плутанини, коли залежно від статусу фізособи потрібно визначати суд для звернення?
— Не зовсім згоден з кількох причин. По-перше, навряд чи доцільно глобально змінювати юрисдикційність земельних спорів для фізичних осіб без урахування того, що господарський суд — один на відповідну область. По-друге, існує складність формування критерію для розмежування земельного спору, на відміну від інших спорів (наприклад, спадкового, якщо спір стосується спадкування права власності на земельну ділянку). І взагалі, українська судова система переобтяжена проблематикою юрисдикційності спорів. Питання про юрисдикцію слід вирішувати в дещо інший спосіб. І застосування тільки суб’єктного критерію не охопить всіх можливих ситуацій.
Проблематика юрисдикції того чи іншого спору повинна вирішуватися виключно на етапі відкриття провадження у суді першої інстанції. На цей момент ВП ВС напрацювала достатню кількість висновків щодо юрисдикції значної кількості спорів. Разом з тим, якщо суд першої інстанції, отримавши позовну заяву, бачить, що такий висновок відсутній, він повинен мати можливість звернутися до ВП ВС, яка і має визначитися з цим питанням.
Подальша зміна правової позиції ВП ВС не повинна впливати на юрисдикційну належність справ, провадження в яких відкрито до такої зміни.
— Ви є співавтором науково-практичних коментарів до ЦК. Наскільки взірцевими є такі коментарі для суддів, чи звертаються вони до них?
— У 2009 році, коли розпочиналася робота над написанням науково-практичного коментаря до Цивільного кодексу у 12 томах, він планувався як надійний помічник у будь-якій практичній сфері. Мені як співавтору складно оцінювати, наскільки він є взірцевим саме для суддів. Хоча такий коментар є унікальною роботою у сфері українського цивільного права не тільки за обсягом, але і за змістовним наповненням. До речі, робота триває і досі.
Будь-який суддя при вирішенні конкретної справи завжди орієнтується на відповідні теоретичні напрацювання. Наприклад, урахування доктринальних напрацювань дозволило застосувати в постановах КЦС такі конструкції, як: доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки); сontra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem — слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав); фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам). При цьому ці конструкції активно використовуються і Касаційним господарським судом, судами першої та апеляційної інстанцій.
— Ви прийшли в судову систему із наукового середовища. На думку багатьох європейських колег, суддя-науковець — це ідеальний варіант. Чи не було у вас внутрішнього дисонансу між теорією та практикою у цивілістичних спорах?
— Викладання цивільного права та написання науково-практичних робіт неможливе без детального аналізу судової практики, зокрема в цивільних спорах. Тому внутрішнього дисонансу між теорією та практикою у цивілістичних спорах у мене не було.
— Ви з колегами відвідуєте різноманітні заходи за участі правників та адвокатів. Чи допомагає ця взаємодія різних полюсів відкрити нові ракурси, побачити недоліки у раніше прийнятих правових позиціях? Чи можна говорити про те, що суд сьогодні — це не лише нарадча кімната, але і живий діалог між усіма учасниками процесу?
— Так, однозначно допомагає. По-перше, спілкування із правниками на різноманітних заходах допомагає почути конкретні проблеми, з якими вони стикаються в практичній площині. Це може стосуватися певних правових висновків, наявності суперечностей між висновками, специфіки фактичних обставин певної справи, які зумовлюють необхідність коригування, уточнення певного правового висновку тощо.
По-друге, заходи дозволяють проілюструвати певні правові висновки суду. Можливо, додатково їх пояснити із урахуванням специфіки фактичних обставин. Я з обережністю ототожнював би діалог на різних заходах з процесом прийняття судового рішення.
— Серед сфери ваших наукових інтересів є недійсність правочинів, учинених під впливом насильства. А чи доречно тут вживати поняття «правочин», адже передбачається, що це саме вольовий акт? І чи можуть суб’єктом психічного насильства виступати, до прикладу, певні ЗМІ, адже вони також почасти маніпулюють свідомістю мас?
— Проблематика недійсності правочинів досить цікава. У доктрині давно ведуться дискусії щодо доцільності/недоцільності оперування терміном «правочин» щодо недійсних правочинів, зокрема учинених під впливом насильства. При характеристиці таких правочинів слід розмежовувати випадки, за яких особа, яка вчиняє правочин, не має свободи вибору, і тут говорити про те, що це вольовий акт, навряд чи можливо. Втім, коли має місце психологічне насильство, в особи, яка вчиняє правочин, залишається певна свобода вибору, тоді можна говорити про вольовий акт.
Класично в цивілістиці допускається, що насильство може вчиняти як інша сторона правочину, так і інша особа щодо учасників правочину. Не виключається і ймовірність того, що психологічне насильство вчинятиметься й ЗМІ.
Автор Вікторія ЯКУША
_03_03.png)