Хто може бути стороною судового процесу: постановка проблеми

«Судебно-юридическая газета». 2020. 28 лютого

URL: http://bit.ly/2wgC4T2

Одним із важливих аспектів забезпечення доступу до правосуддя є уніфікація процесуальних кодексів і сталість судової практики щодо їхнього застосування.

Андрій Грушицький,

суддя Верховного Суду, кандидат юридичних наук

Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Господарський процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України  (далі – ГПК, ЦПК і КАС відповідно) викладені у новій редакції з приведенням багатьох їхніх положень до спільного знаменника.

Поняття «особи, які беруть участь у справі» із ЦПК та КАС були замінені на «учасників справи та їх представників», чим фактично норми цивільного та адміністративного процесу у цій частині були наближені до ГПК, який містив положення про учасників арбітражного (надалі – господарського) процесу.

Уніфікація ЦПК і КАС відбулася майже ідеально, оскільки питанню складу учасників справи присвячена стаття за одним номером.

У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (стаття 42 ЦПК).

Учасниками справи є сторони, треті особи (стаття 42 КАС).

У справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи (стаття 41 ГПК).

В останньому варіанті кома між іменниками замінена сполучником «та», що може свідчити напевно лише про те, що текст проектів нормативно-правових актів редагувався різними особами.

Якщо ж зосередити увагу на тому, хто може бути стороною процесу, то це питання регулюється у кодексах по-різному.

У цивільному процесі позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК).

Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб’єкти владних повноважень (стаття 46 КАС).

Отже, на відміну від адміністративного процесу, у процесі цивільному стороною не може бути організація без статусу юридичної особи або посадова особа.

Незважаючи на цю аксіому, з Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що суди продовжують розглядати позови до філій та інших організацій, які не мають статусу юрособи.

До чого це призводить на практиці? Рішення оскаржуються, апеляційні суди не наділені правом замінити відповідача або направити справу на новий розгляд, тому відмовляють у позові, незважаючи на те, що оскаржуване рішення може бути правильним по суті.

Не вирішує цю проблему новела щодо можливості залучення на стадії апеляційного провадження третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Якщо виходити з наведених тверджень, дискусійним є питання щодо можливості пред’явлення цивільного позову, зокрема до державних реєстраторів, керівників юросіб чи інших посадових осіб.

Не краща ситуація в адміністративному процесі, адже відсутність чітких норм закону призводить до невизначеності у тому, хто має бути належним відповідачем у справі: посадова особа, керівник відповідного органу чи сам цей орган як суб’єкт владних повноважень або юридична особа, у штаті якої працює ця посадова особа.

У ЦПК прямо не передбачено, що третя особа обов’язково має мати статус юрособи, проте це не стосується третіх осіб, які заявили самостійні вимоги щодо предмета спору і фактично набули статусу позивача.

В аспекті процесу діджиталізації суспільства і держави можна висловити думку, що стороною в цивільному процесі може бути лише та установа чи організація, якій присвоєно код ЄДРПОУ (у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, створеному ще 1996 року).

Якщо ж позов заявлено, наприклад, до голови кооперативу, то необхідно уточняти, до кого позивач пред’являє відповідні вимоги: до юридичної особи, керівником якої є голова, чи до фізичної особи з відповідним прізвищем, ім’ям, по батькові та знову ж таки реєстраційним номером облікової картки платника податків (або відповідною відміткою у паспорті).

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК, учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Важливо також не забувати, що держава також може бути стороною цивільного процесу (стаття 48 ЦПК).

Потребує окремого дослідження питання щодо тлумачення терміну «держава», вжитого у статті 48 ЦПК, зокрема чи слід розуміти цей термін лише як «держава Україна», вжитий у тексті статті 2 ЦК, оскільки, згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи за позовами до іноземних держав.

Норма ГПК (стаття 45), яка регулює, хто може бути стороною судового процесу, є бланкетною та відсилає до статті 4 цього Кодексу (юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування).

Слід звернути увагу на те, що в цій нормі відсутня пряма вказівка про те, що державні органи та органи місцевого самоврядування для виникнення у них права на позов мають бути наділені статусом юридичної особи.

ГПК не виділяє окремо державу як суб’єкт господарських процесуальних правовідносин, хоча держава є учасником матеріально-правових відносин, оскільки господарські відносини регулюються також цивільним законодавством.

Досить важливим є висновок, висловлений Великою Палатою Верховного Суду у пункті 138 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), що має враховуватись поміж іншим при застосуванні інституту позовної давності. Зокрема, поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Сторонами кримінального провадження з боку обвинувачення є: слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники (пункт 19 частини першої статті 3 КПК).

До того ж потерпілим, заявником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем та іншими учасниками процесу може бути як фізична, так і юридична особа (статті 55, 60, 61, 62 КПК), що підтверджує уніфікацію кримінального процесу з процесом цивільним, адже, якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, КПК не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства (стаття 128 КПК).

Наведені судження щодо інституту учасників судового процесу в основній своїй частині є лише постановкою проблеми, вирішення порушених питань можливе шляхом подальших теоретичних та практичних напрацювань у цьому напрямку.