Суддя Касаційного адміністративного суду Раїса Ханова: «Найголовніше сьогодні — дати суддям спокій»

«Закон і бізнес». 2019. 16 грудня

URL: http://bit.ly/2RZ8dHk

Чому сучасному судді доводиться нелегко та чи буде покладено край постійним реформам у судовій системі? Як це — переїхати з окупованої території всім колективом на нове місце? Про те, що болить і що загартовує, напередодні Дня працівників суду «ЗіБ» розповіла суддя Касаційного адміністративного суду, заслужений юрист України, к.ю.н. Раїса ХАНОВА.

«Ми проживаємо в державі не своє життя»

— Раїсо Федорівно, ви працюєте в судовій системі майже 20 років і пережили не одну реформу. Як змінилася судова система за останні 5 років з погляду кадрів, котрі, як відомо, вирішують усе?

— Якщо точніше, 18 повних років тому я прийшла в судову систему під час малої судової реформи 2001 року, коли була повністю перетворена система господарських судів — ліквідований нагляд, створена апеляція. Одночасно до Господарського суду Донецької області прийшли 10 суддів із числа відомих у регіоні фахівців.

Я не обмежилася б останніми п’ятьма роками реформування судів і взагалі судової влади. Вважаю, що впродовж 18-ти років ми перебуваємо у стані перетворення. Правда, комплексної системної реформи як такої суспільство не бачило ні у 2001-му, ні протягом усіх останніх років, як не бачить і сьогодні. Тому що не можна зводити будь-яке реформування до підпорядкування судової влади іншими її гілками.

В центрі судової реформи має бути особа, яка потребує справедливого вирішення спору, і особа, яка здійснює судочинство, тобто суддя. Це — дві ключові фігури. У нас всі реформи зводиться до спроб підпорядкувати суддів. Якщо ми кажемо, що ми демократична держава, а ми це проголосили, якщо у нас є баланс розподілу влади за Конституцією, то законодавча і виконавча влада мають сприймати суд як владу.

На сьогодні судовий корпус значно помолодів, непоодинокі випадки коли суддями стають особи без достатнього професійного та життєвого досвіду. Серед них багато талановитих, працьовитих, амбітних молодих людей, але, на мій погляд, відсутність досвіду дає про себе знати.

— Чи має місце у судах кадровий голод? І якщо так, то які його причини?

— Кадровий голод є визнаною обставиною, яка обумовлена як відтоком суддів, зокрема, у відставку, так і довготривалими конкурсними процедурами, не призначенням суддів після закінчення п’ятирічного строку призначення.

За останні 5 років суспільство отримало нові інституції, оновлену Вищу кваліфікаційну комісію суддів. Але знову щось пішло не так.

Напевне, всі іноземні експерти, які впродовж усіх років незалежності України консультували, розповідали, як слід робити, мають розділити з нами відповідальність за те, що у судовій системі все відбувається не так. А ми як самостійна держава маємо зробити критичний аналіз і сказати: «Раз ми вас слухаємось, але не досягаємо потрібних результатів, то, напевне, ми обійдемося поки що без ваших консультацій і в своїй державі розберемося самостійно».

Наприклад, ВККС провела відбір суддів під наглядом міжнародних спостерігачів. На той час відбір оцінено як правильний, прозорий, чіткий, схвалений цими спостерігачами. Влада змінилась — і ці самі спостерігачі поставили питання про звільнення всіх суддів, які пройшли відбір, навісивши ярлик «судді Януковича».

Іноді в мене таке враження, і, мабуть, не тільки в мене, що ми проживаємо в державі не своє життя.

Суди знову залишаються у ситуації кадрового голоду. Я не хочу сказати, що всі найкращі пішли і всі найгірші залишились. Дуже багато людей пішли саме тому, що не витримали цього публічного паплюження. Адже паплюження людини в мантії в будь-який спосіб — це підрив національної безпеки держави. Я по-іншому це не розцінюю. Рано чи пізно і законодавча, і виконавча влада схаменуться, бо без третьої гілки влади — судової, держава не зможе нормально працювати. Іншого світ не придумав за весь час свого існування.

— Мабуть, саме через такі постійні пертурбації суспільство ставиться до суддів з недовірою?

— Так, і через це, також є багато інших негативних чинників, які сформувалися навколо суддівської посади останнім часом. Але незважаючи не на що, для того щоб здійснювати правосуддя, потрібно бути налаштованим на добро. Людина має право бути почутою. І більшість суддів це розуміють.

«У нас утрачене відчуття єдності судової влади»

— За оцінками експертів, завдяки так званій судовій реформі попередній владі вдалося підім’яти під себе судову систему. Куди подівся той корпоративний дух, який  свого часу не зміг побороти Президент Леонід Кучма? Що трапилося — судді виявилися не готовими до боротьби за свою незалежність?

— Як на мене, слід говорити не про судову систему, а про судову владу. Та ситуація, яка склалася після численних реформувань, доводить, що у нас найголовніша проблема — відсутність єдності судової влади. Є судді, окремі установи судової системи, але єдності судової влади немає.

І мова навіть не про правозастосування, хоча процесуальні кодекси спрямовані на те, щоб установити цю єдність. Ідеться про те, що у нас утрачене відчуття єдності.

— Як ви пропонуєте формувати цю єдність? Воювати за неї?

— Як війна з іншими гілками влади, так і будь-яка інституційна війна всередині самої системи нічого не принесуть. Тому мають бути вжиті всі заходи для консолідації. А коли кожен сам за себе — хтось проходить кваліфікаційне оцінювання, хтось — ні, то не буде єдності.

Яскравий приклад — різниця у посадових окладах. Це ж треба було таке вигадати, поділивши суддів на «перевірених» і «неперевірених» ВККС!? При однаковому навантаженні суддя, який не пройшов оцінювання, отримує меншу зарплату.

Втім, судді не можуть чинити спротив. Немає права вийти на мітинг, на демонстрацію, виступати у засобах масових інформаціях з роз’ясненням власних судових рішень, бо це заборонено законом. Тому ми мусимо сприймати ситуацію такою, якою вона є. Судді, хоч нас і небагато, — це найбільш терпляча частина суспільства.

Хоча, думаю, суддям є що сказати. І їхня активність у соціальних мережах — це доказ того, що вони також намагаються висловити своє бачення того, що відбувається. Але у мене своя

позиція: все, що я хочу сказати, я висловлюю в судових рішеннях. Все інше — це сфера приватного життя.

— Напевне, буде не дуже великим перебільшенням, якщо скажу, що від колишньої судової системи сьогодні залишилися руїни. Адже за 5 років були втрачені найдосвідченіші кадри. Чи сприятиме така ситуація тому, що в суди прийдуть дійсно висококваліфіковані кадри, найкращі із кращих, а не ті, хто не може реалізувати себе в інших юридичних професіях?

— Я не сказала б, що залишилися руїни. Попри ту ситуацію, що склалась, суди виконують своє основне призначення. Невдоволення суспільства їхньою роботою — чи то якістю рішень, чи то прозорістю, чи то строками розгляду справ — це вже інше питання. Але сьогодні судова влада функціонує. І функціонує з урахуванням того навантаження, яке є, і кількості суддів, яка є. Зі своїми завданнями ми справляємося, зокрема, і за рахунок інтенсивності праці.

Органам суддівського врядування, які опікуються кадровими проблемами, потрібно критично оцінити стан речей у кожному суді.

Напевне, крім набору нових суддів, слід дати можливість повернутися до роботи тим, хто пішов із системи, але відповідає за віком вимогам до судді. Скажімо, якщо суддя пішов у відставку в 50—60 років, але сумлінно працював, то є сенс його повернути як діючого суддю. Причому питання повернення тих, хто пішов у відставку, можна було б розглядати за спрощеною процедурою.

Також потрібно спільними зусиллями органів суддівського самоврядування та суддівської спільноти розробити заходи, скеровані на сталу роботу судів.

— І які з цих кроків має вжити влада?

— Перший — визнати, що судова влада є рівною серед рівних. Це найперше політичне питання, це питання демократії, безпеки держави та її існування в цілому. Недопустимою слід визнати безпідставну критику представниками однієї гілки влади інших.

Друге — потрібно критично оцінити ту ситуацію, що склалась у судовій системі. Зокрема, проаналізувати навантаження кожного суду і визначити, яких заходів необхідно вжити.

Сьогодні органи судової влади перевантажені, враховуючи ті завдання, які на них покладені. Чому, наприклад, не розглянути питання створення тимчасових регіональних відділень ВККС, аби прискорити проходження суддями кваліфоцінювання на місцях? Хіба там не можна вибрати людей, які проведуть таке оцінювання, чи там немає психологів? Чи там немає громадськості? Навпаки, на місцях про суддю знають більше, ніж у столиці. І не тільки те, на якій машині він їздить і що йому теща на обід готує. Якщо виникне питання, наприклад, щодо відповідності займаній посаді — передати його матеріали до центрального органу.

Взагалі слід замислитися, чи доцільно все перекладати на один центральний орган. Очевидним є те, що впоратись одразу з усіма завданнями, покладеними на певний орган, фізично стає неможливим.

Але це все похідне. Найголовніше сьогодні — дати суддям спокій. Може, взагалі ввести мораторій на будь-які реформування років на 3 — 5. Просто дати коридор спокою. Не може професійне і якісне рішення писатися у нервовому стані, коли сам суддя тривалий час знаходиться в невизначеному становищі.

«Ті люди, які залишилися суддями, — це вже герої»

— До речі, а який він — сьогоднішній суддя?

— Стресостійкий, терпеливий, професійний, порядний, принциповий. По-іншому сьогодні суддя вижити не може. Якщо до когось із моїх колег є питання — хай їх ставлять у встановлений законом спосіб. Але тим суддям, з якими я працюю та спілкуюся — низький уклін за їхню професійність. Це таке надбання держави, яке треба зберегти. На тлі жорсткого сьогоднішнього прагматизму ті люди, які залишилися суддями, — це вже герої.

Чи можна займатися чимось іншим? Можна. І, напевне, були б люди і щасливіші, і багатші, і спокійніші — 100%. Але їх вибір — залишатися суддями.

— Сьогодні став модним тренд на нові обличчя. Що приваблює молодого юриста у роботі судді — гроші, влада?

— Коли спостерігаєш, скільки молоді працює поряд з тобою, усвідомлюєш, що їх приваблює насамперед професійне вдосконалення. Це я можу сказати і щодо науковців, і щодо працівників апарату суду.

Гроші — це аргумент відносний. Сьогодні вони можуть бути великими, завтра їх можуть скоротити, післязавтра ще щось придумають.

— А як щодо вродженого відчуття справедливості?

— На мою думку, відчуття справедливості можна реалізовувати у кожній професії. Воно може бути і у лікаря, який добре ставиться до хворого незалежно від його майнового стану, і у вчителя, який ставиться до дітей однаково, незважаючи на те, хто їхні батьки.

Саме суддівське відчуття справедливості — це вже функція. А те, що стосується людського почуття, то воно може бути притаманне будь-якій професії, все залежить від самої людини.

— Як ви оцінюєте нову систему добору суддівських кадрів? Чи не призводить втручання з боку громадських активістів, іноземних експертів, психологів до того, що сито відбору проходитимуть переважно неактивні, малопомітні юристи, єдина мета яких — триматися осторонь від будь-яких конфліктних ситуацій?

— Я не знаю іншої держави, де б дозволили іноземцям визначати кваліфікаційну здатність суддів.

Сьогодні суддя надто перевантажений. У нас стовідсоткова технічна фіксація процесів. Коли я запитала у суддів США, як вони проводять фіксацію, вони відповіли: «Ми не така багата держава, щоб фіксувати всі судові процеси». Судді Німеччини сказали те саме. Натомість за кордоном це відбувається, як правило, лише тоді, коли є бажання однієї зі сторін. А ми фіксуємо все.

Такого реєстру судових рішень, як у нас, ви також не знайдете ніде в світі. Ми його утримуємо за кошти платників судового збору. Суддя перевантажений суто технічними питаннями.

— Яку ви бачите вітчизняну альтернативу іноземним експертам?

— Наприклад, такими експертами могли б стати колишні судді Верховного Суду України, Конституційного Суду. Якщо б вони вказали на помилки діючим суддям, упевнена, це було б по-іншому сприйнято як суддями, так і суспільством.

Я не знаю тих іноземців, яких призначають до громадських рад, яка їхня ментальність, за якими критеріями вони оцінюють суддю. Вважаю, що представниками громадськості мають бути насамперед ті люди, які реалізувались у професійній сфері, до яких у суспільства немає і не може бути жодних питань. У нас такі є, навіть серед колишніх народних депутатів, які мають юридичну освіту.

Впевнена, що наша держава здатна сама визначати критерії, яким має відповідати суддя.

«ДонААС — це окрема сторінка в історії правосуддя»

— Ви перейшли до ВС з посади очільника Донецького апеляційного адміністративного суду, який фактично очолили у жовтні 2013-го. На ваші плечі лягла відповідальність за переїзд установи до Краматорська. Чи всі судді виявили готовність залишити рідні домівки і працювати на новому місці?

— ДонААС — це окрема сторінка в історії правосуддя і вона заслуговує на увагу. Дане питання журналісти ставили неодноразово. До Краматорська переїхали 30 суддів та 294 працівники апарату — від помічників та головних спеціалістів до прибиральниці, і тільки одна суддя залишилась на території, тимчасово непідконтрольній Україні.

— Чому саме Краматорськ?

— Місто Краматорськ було обрано з точки зору логістики, а саме вдалого місця розташування, яке дозволило здійснювати перегляд рішень судів апеляційного округу, до складу якого входять Донецька і Луганська області.

16 вересня 2014 року я видала наказ про припинення роботи суду в Донецьку, 12 листопада

був виданий указ Президента про зміну місця знаходження суду, і 1 грудня ми вже відновили роботу з відправлення правосуддя на новому місці.

— Сьогодні у Першому ААС залишилося 11 суддів. Цього достатньо для роботи установи такого рівня?

— Цього, звісно, замало. І колектив дуже розраховує на конкурс. Але саме за цей колектив я спокійна. Це — приклад мужності. Вони ніколи не будуть хитрувати чи скаржитись, а просто працюватимуть стільки, скільки потрібно.

— Кажуть, двічі в одну річку не ввійдеш. Вам це вдавалося, адже у 2010-му ви повернулися у рідний суд, півроку пропрацювавши у касаційній інстанції. Якщо через два-три роки Донецьк перейде під контроль української влади і Перший ААС вирішать повернути на старе місце, чи не виникне бажання покинути ВС і допомогти становленню цієї установи?

— Чи можу я повернутись? Однозначно! Якщо тільки Донбас повернеться в Україну, і якщо мої знання, мій досвід знадобляться, то я маю намір повернутись. Я цього не приховую.

Раніше весь час потрібно було доводити, що на Донеччині не тільки професійно грають у футбол, а й на найвищому рівні здійснюють правосуддя. Дуже багато наших суддів розкидані по інших судах України. Але, думаю, більшість також повернеться.

«Суддя не може бути допоміжною фігурою в правосудді»

— Вас двічі обирали до складу Ради суддів. Але наразі цей орган позбавлений будь-яких повноважень, крім церемоніальних. Як стверджують експерти, через те, що свого часу РСУ мала мужність стати на заваді тотальному очищенню судової системи. Чи здатні сьогодні органи суддівського самоврядування бути захисниками інтересів судової системи? І чи зацікавлені самі судді в цьому?

— Мені дуже імпонує нинішній голова РСУ Богдан Моніч. За дві каденції я на своєму досвіді переконалася, як це — працювати в апеляційному окрузі й одночасно в РСУ. На мою думку, ті функції, які сьогодні є у ради, вона реалізовує.

Вважаю, з урахуванням тих урізаних функцій, які є, члени ради працюють так, як мають працювати.

— Навесні має відбутися черговий з’їзд суддів. Чого ви очікуєте від його рішень? Чи можуть сьогодні судді щось змінити у ставленні політиків та чиновників до людини в мантії?

— Від наступного з’їзду, крім суто технічних питань, думаю, варто очікувати консолідованого огляду здійснення правосуддя і консолідованої позиції, орієнтованої саме на суддю. Все-таки в центрі судової влади — суддя. Все має обертатися довкола нього. Суддя не може бути допоміжною фігурою в правосудді. І на цьому з’їзді треба буде обговорити можливості нормальної, сталої, незалежної роботи судді.

Суддя і зовні, і всередині має бути захищений. На екскурсії в редакції CNN я запитала: «До кого у вас більша довіра — до преси чи до судді?» Головний редактор аж встав з місця: «Звичайно, до судді. Це ж суддя, і йому зобов’язані вірити»!

Це — рівень довіри, якого ми неодмінно маємо досягти.

— Дякую за інтерв’ю. Дозвольте у вашій особі привітати всіх працівників судової системи із прийдешнім професійним святом та побажати міцного здоров’я, терпіння і витримки та досягнення озвучених вами цілей.

Автор Вікторія ЯКУША