Яку модель судової системи ми будуємо в Україні?

Цензор.НЕТ. 2019. 30 листопада

URL: http://bit.ly/2LgbzS9

Олена Кібенко,
суддя Великої Палати Верховного Суду,
д.ю.н.

Основними рисами судової реформи, яка сьогодні проводиться в Україні є:

• Скорочення максимальної  кількості суддів Верховного Суду з 200 до 100 або ще меншої кількості (адже 100 – це максимальна цифра, яка не виключає скорочення кількості суддів й до значно меншої кількості).
• Запровадження істотних процесуальних фільтрів та інших інструментів, які мають призвести до того, що перегляд 99,99%  від загальної кількості справ буде завершуватися на стадії апеляції.  

На жаль, реформа проводиться «в зворотному порядку». Першим поставлено і вирішено питання про скорочення кількості суддів Верховного Суду, другим – про запровадження фільтрів, третім – про концепцію судової реформи та модель судової системи.

Якщо спростити, то в світі існує дві основні моделі функціонування судових систем і, зокрема, Верховного Суду:

1.  ВС, який має незначну кількість суддів, розглядає незначний відсоток справ через фільтри та системи суворого допуску/відбору справ до перегляду, прецеденти є обов’язковими, працює для забезпечення єдності практики і вирішення виключних правових проблем; ухвалює значні за обсягом рішення з розлогою аргументацію своїх висновків (американська модель);
2. ВС, який має велику кількість суддів, забезпечує масовий перегляд рішень судів нижчих інстанцій процесуальні фільтри майже не існують, кожна особа має право на перегляд справи Верховним Судом; працює такий суд для забезпечення справедливого масового перегляду індивідуальних справ, завдання забезпечення єдності не ставляться, прецедент офіційно не визнається як джерело права, рішення дуже стислі (1-3 сторінки) і майже не містять аргументації (французька чи італійська модель).

Про ВС США і першу модель писала вже неодноразово, тож цікаво було подивитися як працюють суди іншої моделі судової системи.

ВС Італії щороку ухвалює десятки тисяч судових рішень. В суді працює спеціальний офіс, який виокремлює правові позиції з цих рішень (називаються massime), які публікуються і на які робляться посилання.

Це особлива риса італійської прецедентної системи. Незважаючи на те, що самі рішення публікуються, цитуються та обговорюються в юридичних виданнях, у суддів та правників превалює звичка посилатися саме на massime - стислі правові висновки, які зазвичай містять лише декілька рядків. Їх дуже легко знайти у базі Верховного Суду, до якої є цілодобовий безкоштовний доступ. Тому можна побачити десятки посилань на massime навіть в одному юридичниму висновку чи судовому рішенні.

Таке використання робиться без урахування фактичних обставин справи, у якій судом зроблено відповідний висновок, що суперечить самій природі і сутності прецеденту як джерела права. Тобто як прецедентна застосовується абсолютно нерелевантна до обставин справи судова практика. Адже відповідно до теорії прецедента, застосування  правового висновку, зробленого  судом у вже розглянутій справі, можливо лише тоді, коли обставини цієї розглянутої справи, та справи, яку розглядає суд, є співпадаючими (схожими, тотожними).

Тому італійські massime фактично наближаються до положень закону – вони містять певні загальні висновки, які мають застосовуватися без прив’язки до фактичних обставин конкретної справи (дуже схоже на наші постанови Пленуму).

Чи зобов’язані нижчі суди слідувати прецедентам ВС Італії? Прямого обов’язку немає, для судді існує лише ризик скасування його рішення, якщо воно суперечитиме практиці ВС Італії.

Втім, правові висновки ВС Італії часто є суперечливими за змістом. Ухвалення протилежних позицій відбувається десятки разів протягом одного року. Наприклад, абсолютно типовою є ситуація, коли різні колегії палати з цивільних справ вирішують одне й те саме юридичне питання по різному. Бо по різному тлумачать положення закону. Тому обов’язковість прецеденту є дуже відносною – адже з певного питання майже завжди можна знайти доволі суперечливу практику. І ВС Італії навіть не ставить перед собою завдання щодо подолання таких розбіжностей. Адже таке завдання було б апріорі невиконуваним за існуючої моделі судової системи.

Деякі рішення ВС Італії послідовно і масово застосовуються і  самим ВС, і судами нижчих інстанцій. Такі прецеденти  навіть мають назву «giurisprudezaconsolidata”, яку з італійської можна перекласти як підтверджена, погоджена, усталена судова практика.

Втім десятки тисяч рішень, які ВС Італії ухвалює щорічно, призводять до певної дезорієнтації правників в системі прецедентного права та слабкої юридичної сили самого судового прецедента.

Тому головною функцією ВС Італії визнається саме справедливий  перегляд рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, а не формування єдиної практики чи створення важливих прецедентів, як джерела права. Тобто  модель судової системи Італії є повністю протилежною моделі,за якою працює, наприклад, судова система США, Верховний Суд якої має лише 9 суддів і таким складом розглядає 60-80 справ на рік. І така модель влаштовує італійців, хоча й піддається доволі суворій критиці з боку правників. Бо її мета – захист кожного «пересічного італійця», справедливий розгляд кожної, навіть найменшої справи. І для цього держава виділяє доволі значний ресурс у 350 суддів.

Тож перед початком чергового реформування нашої судової системи доцільно було б запитати в українців – а яку модель судової системи вони бачать як справедливу та ефективну? Чи готові вони до того,  що лише незначний відсоток справ буде переглядатися у Верховному Суді.

До речі, я прибічниця американської моделі. Але від італійської моделі до американської треба йти роками, наполегливо й послідовно, посилюючи першу інстанцію та апеляцію.

Довідка: Населення Італії – 60 мільйонів. Верховний Суд складається з 350 суддів. Також їм допомагають 30 суддів нижчих інстанцій, делеговані за програмою підтримки правосуддя.

За статистикою 2018 року суд розглянув:

-  32 тисячі справ цивільних (111 тис. справ - залишок на кінець року);

-  57 тис кримінальних (24 тис. справ -  залишок на кінець року).

Суд розглядає приблизно ту саму кількість справ, яка надходить, тобто справляється з поточним навантаженням, але не може подолати старі  величезні залишки. Через це тривалість розгляду справ італійськими судами за даними 2017 року жахлива: перша інстанція -  550 днів, апеляція – 900 днів, касація - 1300 днів. Тобто  приблизно 7,5 років. Втім, кожного року ситуація із залишками значно покращується. Застосування нових технологій і допомога суддів з апеляційної інстанції дає свій позитивний ефект.