flag Судова влада України
| Українська | English |

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Единство судебной тактики

03 вересня 2019, 15:23

«Юридическая практика». 2019. 03 вересня

URL: https://pravo.ua/articles/edinstvo-sudebnoj-taktiki/?fbclid=IwAR1D6WJ61C1HqqTITPrKo7EQend_Z7wVXAV4cFCFArZbT0jAkcHk9RuRxGI 

 

Бесіду вела Ольга Кириєнко

Специализацию для судей, в том числе и Верховного Суда, следует рассматривать как один из инструментов повышения качества правосудия и обеспечения единства судебной практики, подчеркивает секретарь Третьей судебной палаты КУС в составе ВС Герман Анисимов.

Начало процессуальной деятельности Высшего антикоррупционного суда (ВАКС), пожалуй, одно из самых ожидаемых событий нынешней осени, причем не только для юридического сообщества, но и для общества в целом. Еще бы, ведь для многих создание нового высшего специализированного суда ассоциируется с залогом успеха в борьбе с коррупцией. В преддверии начала работы ВАКС мы решили поинтересоваться ожиданиями представителей профессиональной среды и договорились о беседе с Германом Анисимовым, секретарем Третьей судебной палаты Кассационного уголовного суда (КУС, ККС) в составе Верховного Суда (ВС), которая как раз и будет пересматривать дела ВАКС.

Так называемые дела о топ-коррупции, безусловно, являются вызовом не только для нового высшего специализированного суда, но и для Верховного, поскольку к таким делам будет приковано особое общественное и даже политическое внимание. Готовы ли судьи ВС к побочному эффекту громких дел — возможному давлению и публичной критики? Не возникнет ли конкуренция в инфраструктуре антикоррупционных органов, между представителями досудебного расследования и судебными инстанциями? Эти и другие вопросы мы адресовали нашему собеседнику в рамках интервью для «Юридической практики».

Интервью публикуется на языке оригинала.

Германе Миколайовичу, ви представник нової генерації «верховних» суддів — переможець другого конкурсу до ВС. Чи виправдалися очікування від роботи в касаційній інстанції?

Виправдалися на 100 %! Щодня у Верховному Суді ми стикаємось із цікавими правовими питаннями, які потребують фахового, ґрунтовного аналізу і професійного вирішення. Тож мені, як юристу, працювати дуже цікаво.

— Напевно, хвилювалися, ухвалюючи перше судове рішення, адже здійснення правосуддя — це абсолютно новий етап у вашій юридичній кар’єрі?

Мабуть, кожен суддя хвилюється, оголошуючи рішення «іменем України»: це не лише почесна, а й досить відповідальна місія, тому така риса, як байдужість, не має бути йому притаманною. Принаймні байдужих серед представників цієї професії я не зустрічав. Однак у цьому контексті йдеться про хвилювання не в повсякденному сенсі, а у професійному: кожен суддя відчуває певне внутрішнє напруження, усвідомлюючи необхідність ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення у справі, особливо коли йдеться про кримінальні провадження, за кожним судовим рішенням в яких стоїть доля людини.

— Коли в новій версії Закону України «Про судоустрій і статус суддів» був передбачений новий концепт доступу до найвищого судового органу країни, який передбачає рівні можливості для суддів, адвокатів і вчених, дехто був налаштований досить скептично, вважаючи, що робота в касаційній інстанції — це все ж таки прерогатива для «кар’єрних» суддів. За період роботи нового ВС вдалося розвіяти цей стереотип?

Вважаю, що у будь-якої нової ідеї завжди знайдуться як прихильники, так і критики, скептично налаштовані щодо перспектив її реалізації. З огляду на те, що редакція профільного закону була ухвалена саме в такому вигляді, очевидно, думка скептиків не переважала. На моє переконання, таке поєднання досвіду і знань представників суддівської, адвокатської та наукової спільноти є досить вдалим. Це відкриває нові можливості для більш якісної реалізації Верховним Судом своїх функцій, зокрема, в частині забезпечення єдності судової практики.

— Можливо, у нового кадрового формату ВС є і зворотний бік: чи не існує поділу серед «верховних» суддів на служителів Феміди і вихідців з інших юридичних професій?

Питання про поділ за професійною приналежністю для колективу ВС, на щастя, не стоїть. Принаймні я, пропрацювавши у Верховному Суді вже більш як три місяці, не побачив такого поділу. Навіть більше, з випадками, коли б хтось із колег хизувався своїм, скажімо, статусом науковця, я не стикався, адже за плечима багатьох суддів, адвокатів є досвід викладацької діяльності, багато хто з них має вчені звання. Інша справа, що іноді погляди на ті чи інші правові питання у науковців, суддів та адвокатів можуть відрізнятися, але це звичайні робочі моменти, адже під час колегіального розгляду справ у суді першої чи апеляційної інстанції думки суддів також не завжди збігаються.

— А чи згодні ви з думкою, що посада «верховного» судді — це вінець професійної кар’єри для юриста?

— Професійні вершини у кожного правника свої: хтось обирає шлях науковця, хтось — захисника, хтось — слідчого чи прокурора, а хтось вирішує присвятити своє життя здійсненню правосуддя. Для суддівської кар’єри, так, безумовно, роботу в ВС можна вважати вищим щаблем професійного зростання. Та в цьому випадку, напевно, вирішальним є не рівень інстанції чи престижність посади, а готовність юриста до відповідної роботи. Скажу за себе: у певний момент я відчув, що мій науковий досвід і практичні знання будуть корисними для роботи Верховного Суду, тож і вирішив спробувати свої сили на конкурсі.

— До речі, чому вирішили брати участь у конкурсі саме до Верховного Суду, а не, скажімо, до Вищого антикорупційного?

— Ще проводився конкурсний відбір до Вищого суду з питань інтелектуальної власності…

Так, але з огляду на ваш науково-викладацький досвід, вочевидь, кримінальне судочинство вам ближче…

— Робота в касаційній інстанції — мій свідомий вибір. Повторюся: на певному етапі я усвідомив, що мій науково-викладацький досвід, життєва зрілість і рівень професійних знань дають змогу претендувати на посаду судді Верховного Суду. І здолавши всі етапи конкурсного відбору і вже працюючи на суддівській посаді, я жодного разу про це не пошкодував.

— Ідея створення у ККС у складі ВС судової палати, що спеціалізується на розгляді кримінальних проваджень про корупційні злочини, була сприйнята неоднозначно. Не було єдиної думки стосовно доцільності такого рішення і серед самих «верховних» суддів: коли проводилися збори суддів ККС у складі ВС, дехто з ваших колег висловлював свої застереження щодо цього. Чим це обумовлено, адже в контексті діяльності ВАКС як суду першої та апеляційної інстанцій такий крок є цілком логічним?

Це рішення, справді, є логічним і послідовним з огляду на потребу побудови вертикалі судових органів, які мають розглядати певну категорію справ. До того ж у деяких із касаційних судів ВС необхідність створення окремих палат для розгляду конкретних категорій справ була встановлена на законодавчому рівні. Що стосується висловлення застережень деякими колегами, то збори суддів конкретного суду як одна з організаційних форм суддівського самоврядування для того і збираються, аби обговорити організаційні питання внутрішньої діяльності, обмінятися думками, зважити всі за і проти, щоб у підсумку ухвалити колегіальне, виважене рішення. Рішення про запровадження саме такої спеціалізації для Третьої судової палати ККС у складі ВС було ухвалено більшістю голосів, тому наразі жодних дискусій щодо цього немає.

— Чи правильно ми розуміємо, що ваша палата має розглядати не лише «корупційні» справи?

— Зараз на розгляд нашої палати надходять усі категорії кримінальних справ. Запровадження спеціалізації для Третьої судової палати ККС у складі ВС абсолютно не означає, що судді, які входять до її складу, мають просто сидіти склавши руки і чекати, поки до них надійдуть перші справи з ВАКС. Спеціалізацію для суддів, зокрема і Верховного Суду, варто розглядати як один із інструментів підвищення якості здійснення правосуддя та забезпечення єдності судової практики. Окрім того, можливо, і варто було піти цим шляхом далі, запровадивши інші спеціалізації. Але з огляду на організаційну структуру ВС, чисельність суддів Касаційного кримінального суду, а також те, що Особлива частина Кримінального кодексу (КК) України містить 20 розділів, у яких виокремлено різні категорії злочинів, очевидно, це питання не на часі.

— До речі, ваш прогноз: коли перші справи з ВАКС можуть надійти до ВС?

— Хочу утриматися від будь-яких прогнозів, адже у випадку з розглядом справ щодо корупційних злочинів такі показники, як «швидкість» чи «кількість», застосовувати не зовсім доречно, оскільки саме якість рішень ВАКС буде визначальною.

На роботу ВАКС сьогодні покладають дуже великі надії, а які ваші очікування від діяльності нового вищого спеціалізованого суду?

— Мої сподівання пов’язані не лише з роботою ВАКС, а й з ефективністю діяльності сфери правосуддя та суміжних правових інститутів загалом. Хочеться вірити, що погляди суспільства і навіть багатьох правників на кримінальне судочинство все ж зміняться, зміниться філософія, сформована ще за радянських часів, коли діяв Кримінально-процесуальний кодекс України в редакції 1960 року. Раніше суди сприймалися як органи державної влади, які у кримінальній справі мають вирішувати абсолютно всі питанні, нерідко перебираючи на себе функції слідства і прокуратури.

Ухвалений в 2012 році Кримінальний процесуальний кодекс (КПК) України докорінно змінив цю ситуацію. На ­сьогодні суд відіграє роль правозахисного, а не карального органу, в кримінальних провадженнях він здійснює правосуддя в межах пред’явленого обвинувачення. Усі рішення суди ухвалюють у межах фактичних обставин справи та тієї кваліфікації, яку здійснив орган досудового розслідування. Тому я сподіваюся, що органи досудового розслідування будуть здійснювати свої функції на високому рівні: належним чином встановлювати фактичні обставини у кримінальних провадженнях, бездоганно з точки зору вимог, які до збирання доказів встановлює кримінальне процесуальне законодавство, їх фіксувати. Завдання суду (будь-якого, а не тільки Вищого антикорупційного) — забезпечити всебічний та об’єктивний розгляд справи: оцінити зібрані докази на предмет їх належності та допустимості, проаналізувати всі фактичні обставини та на їх підставі вже дійти висновку про винуватість чи невинуватість особи, ухваливши законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення у справі. Вочевидь, це не тільки мої сподівання — саме цього від судової системи очікує суспільство.

— Розгляд так званих справ щодо топ-корупції — це, напевно, виклик не тільки для ВАКС, а й для ВС, адже до таких справ буде прикута особлива суспільна і навіть політична увага. Чи готові ви як секретар профільної судової палати ККС у складі ВС до побічного ефекту гучних справ — можливого тиску й публічної критики, чи все ж певний «імунітет» до таких проявів у судді формується з часом?

— Якщо говорити про критику, то вона буває двох видів: конструктивна і заснована на дисонансі між власними уявленнями людини про щось та об’єктивною дійсністю. До конструктивної критики я ставлюся з розумінням, до того ж вважаю, що вона може бути корисною. Особливо коли йдеться про позиції щодо змісту, суті, філософії права і правозастосування, які висловлюють представники фахового середовища, котрі досить виважено та коректно роблять свої зауваження. Якщо ж говорити про інший вид критики, то досить часто вона ґрунтується на невдоволенні однієї зі сторін у справі судовим рішенням, ухваленим не на її користь. Така ситуація неминуча, коли йдеться про сферу правосуддя, інша справа, що хтось із громадян, незважаючи на свій «програш» у суді, сприймає відповідну позицію суду, вважаючи її законною і вмотивованою, а інші починають звинувачувати суддів у всіх своїх бідах.

Чи можна звикнути до такої критики?.. Вочевидь, ні, адже всі ми люди, і публічна критика чи якась дискредитуюча кампанія — це стресова ситуація для представника будь-якої професії, в тому числі суддівської. Тож «імунітету» до цього, як я вважаю, в принципі бути не може.

— Якщо повернутися до питання діяльності ВАКС, то мимохіть напрошується аналогія з діяльністю Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), показники роботи яких, м’яко кажучи, не вражають ані кількістю, ані якістю: близько 200 завершених кримінальних проваджень, за якими практично відсутні вироки судів. Окрім того, ми вже не раз ставали свідками певного протистояння між НАБУ і САП, чиє керівництво час від часу обмінюється публічними випадами на адресу одне одного. Чи не виникне конкуренція в інфраструктурі антикорупційних органів, між представниками досудового розслідування і судовими інстанціями — ВАКС і ВС?

Конкуренція може виникнути лише тоді, коли діяльність певних інституцій об’єднана спільними процесуальними завданнями та функціями. У діяльності НАБУ, САП, ВАКС і ВС ніякого суперництва не має бути апріорі, адже сфера компетенції у кожного своя. Що стосується оцінки діяльності відповідних органів досудового розслідування, то вона має бути об’єктивною і професійною, тож говорити про якісь якісні чи кількісні показники роботи НАБУ і САП не можна, доки матеріали відповідних кримінальних проваджень не стануть предметом судового розгляду. Ще раз наголошу: в умовах змагального судового процесу суддя здійснює фактично функції арбітра. Він сприяє сторонам захисту та обвинувачення в реалізації своїх прав і повноважень, оцінює фактичні обставини та зібрані докази і вже на підставі їх всебічного аналізу ухвалює обвинувальний чи виправдувальний вирок щодо особи.

На мій погляд, для того щоб оцінити ефективність діяльності створеної системи органів та інституцій, які займаються питаннями кримінальних проваджень щодо корупційних злочинів, спершу вона має пройти шлях професійного становлення. І тут не остання роль належатиме законодавцю, адже саме він має оперативно реагувати на необхідність удосконалення норм матеріального та процесуального права, якщо на практиці виникають труднощі щодо їх застосування. Для цього потрібно проводити фахові обговорення і професійні дискусії із залученням суддів, адвокатів, представників органів прокуратури, досудового розслідування, наукової спільноти, юристів-практиків і, безумовно, парламентарів. Законодавці мають чути думку професійного середовища, щоб її «абсорбувати» і виробити такі інструменти, які будуть сприяти більш ефективній реалізації конкретними органами та інституціями їхніх функцій.

Сьогодні багато хто із суддів, особливо першої інстанції, говорить про проблему низької якості досудового розслідування, яка актуальна не тільки для «корупційних» злочинів. Що, на вашу думку, може підвищити якість слідства, зокрема, чи буде цьому сприяти інститут кримінальних проступків, покликаний розвантажити органи досудового розслідування?

Я б не стверджував так категорично, що якість досудового розслідування низька. Бувають різні кримінальні провадження — більш чи менш складні. Окрім того, на мій погляд, в органах досудового розслідування, як і в судовій системі, існує певний дисбаланс у навантаженні (в силу правил територіальної підслідності), також значення має і людський фактор: хтось у професійному плані більш підготовлений до слідчої роботи, хтось — менш. Скільки  закладів вищої освіти (ЗВО) зараз готують правників?.. Близько 200, із них, мабуть, щонайбільше десять — це класичні ЗВО, які представляють провідні юридичні школи, здійснюють навчання й підготовку кадрів для правової сфери вже не один десяток років, їхні випускники – затребувані фахівці на ринку юридичних професій. Уже назріло питання реформування юридичної освіти в Україні, та це предмет для окремої розмови.

Повертаючись до вашого питання, зазначу, що проблему надмірного навантаження на слідчих і прокурорів навряд вдасться вирішити шляхом запровадження інституту кримінальних проступків. Дійсно, у разі вчинення кримінального правопорушення невеликої тяжкості розслідування буде здійснюватися у формі дізнання за дещо спрощеною процедурою. Та не думаю, що поява нової процесуальної фігури — дізнавача суттєво позначиться на обсягах роботи представників органів досудового розслідування.

— Сьогодні в політичній площині дуже багато говорять про необхідність повернути кримінальну відповідальність за незаконне збагачення. Яка ваша думка щодо доцільності декриміналізації статті 3682 КК України та перспектив «реанімування» відповідної норми?

З огляду на ті міжнародні зобов’язання, які взяла на себе Україна, сьогодні, мабуть, ні в кого не виникають сумніви, що відповідна норма в національному кримінальному законодавстві має бути передбачена. Що стосується рішення Конституційного Суду України (КСУ) про визнання неконституційною статті 3682 КК України, то особисто в мене виникають певні питання до викладеної в його тексті правової аргументації та застосованої юридичної техніки. Скажімо, позицію КСУ щодо визнання такою, що суперечить положенням Основного Закону, статті 3682 КК України загалом, а не її останньої редакції, яка відбулася 2015 року, можна вважати унікальною. Як відомо, за весь час свого існування в КК України (починаючи з 2011 року) зміни до відповідних положень вносилися п’ятьма різними законами.

Та хоч би якими були думки професійної спільноти щодо цього питання, рішення КСУ є, воно остаточне й оскарженню не підлягає, тож його потрібно виконувати і враховувати зроблені Конституційним Судом України висновки під час створення нового законодавчого регулювання в цій частині. А втім, практична цінність інструменту кримінальної відповідальності за незаконне збагачення, на мій погляд, дещо перебільшена. У чинному КК України є не менш дієві інструменти притягнення до відповідальності: наприклад, стаття 212 «Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)». До того ж у разі встановлення факту отримання доходів незаконним шляхом можна доводити наявність ознак інших злочинів, скажімо, зловживання службовим становищем чи отримання неправомірної вигоди. Я веду до того, що механізми притягнення до відповідальності за незаконне збагачення є і сьогодні, було б бажання їх застосовувати.

— Не так давно глава держави створив Комісію з питань правової реформи, яка буде працювати в тому числі за напрямами розвитку кримінального права та реформування кримінальної юстиції. Яких першочергових законодавчих змін у цій частині очікуєте особисто ви?

До складу цього консультативно-дорадчого органу при Президентові України  увійшло багато фахових експертів, у тому числі представники наукової спільноти, які займалися ще вдосконаленням Кримінального кодексу України, який в 2001 році був ухвалений в новій редакції. Робота над створенням нового проекту тривала понад десять років, це була ґрунтовна, комплексна робота, яка заклала підвалини для створення  досить досконалого документа. Кримінальний кодекс України — це система, а не сукупність знань. Інша справа, що за останні 18 років до КК України було внесено дуже багато змін, що призвело до появи правових колізій і суперечливих законодавчих положень, які не кореспондуються між собою. Досить часто зміни вносяться і до КПК України, іноді хаотично й ситуативно, з огляду на політичну, а не практичну доцільність,  що призводить до появи нових проблем у правозастосуванні.

Отож я сподіваюся, що робота Комісії з питань правової реформи буде плідною: від етапу створення концепції реформування, розробки комплексних пропозицій щодо вдосконалення законодавчого регулювання, в тому числі у сфері кримінального права та процесу, і до їх практичної реалізації Верховною Радою України.