Безпечна комерція. ВС перерахував особливості розгляду спорів між товариствами та їх учасниками

«Закон і бізнес». 2019. 01 березня

URL: https://zib.com.ua/ua/136558-vs_pererahuvav_osoblivosti_rozglyadu_sporiv_mizh_tovaristvam.html

Ганна Вронська,

суддя Верховного Суду

Якщо суд дійде висновку, що рішення загальних зборів є законним, відповідач не вважатиметься таким, що пропустив 60-денний строк подання документів до НКЦПФР.

Однією з проблем, з якими стикаються суди, розглядаючи корпоративні спори, є те, що основоположні нормативні акти, які регулюють зазначені відносини, мають чимало недоліків. Про способи подолання останніх ідеться в довідці, підготованій Касаційним господарським судом.

Про особливості розгляду

У довідці за результатами вивчення практики розгляду господарськими судами справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів, підготовленій судовою палатою, ідеться про таке. Процесуальні особливості розгляду корпоративних спорів установлено в Господарському процесуальному кодексі. Відповідно до ст.20 ГПК розгляд зазначеної категорії спорів належить до виключної юрисдикції господарських судів. Це правило було закріплено законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» №483-V, який набрав чинності 29.12.2006.

Корпоративні спори не можуть бути передані на розгляд третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, крім випадків, передбачених у ГПК.

Поряд з тим відповідна заборона відсутня щодо справ у спорах, які виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах. Тобто такі справи можуть бути передані сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу.

Інші категорії справ, зокрема спори, що виникають із корпоративних відносин, у тому числі в спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів, які виникають із договору, можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу лише на підставі арбітражної угоди, укладеної між юрособою та всіма її учасниками.

Особливості розгляду корпоративних спорів передбачено і щодо визначення територіальної юрисдикції (підсудності).

Вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо розгляд таких вимог віднесений до юрисдикції господарського суду, відповідно до ч.12 ст.30 ГПК розглядаються господарським судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги.

У ст.137 кодексу встановлено спеціальні вимоги щодо застосування заходів забезпечення позову в корпоративних спорах. Передусім у ч.5 названої статті закріплено недопустимість забезпечення позову в спорах, що виникають із корпоративних відносин, шляхом заборони проведення низки дій.

Відповідно до ч.9 ст.137 ГПК суд, що вирішує спір про право власності на акції (частки, паї) товариства, права акціонера (учасника), реалізація яких залежить від відносної вартості акцій (розміру частки) в статутному капіталі товариства, наділений правом постановити ухвалу про забезпечення позову шляхом установлення заборони на внесення змін до статуту цього товариства щодо розміру статутного капіталу.

За винятком зазначеного повноваження, заборона вчиняти дії має стосуватися тільки акцій або корпоративних прав, безпосередньо пов’язаних із предметом спору. Заходи забезпечення позову не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства.

Аналогічне положення було передбачено й у ст.67 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017.

Про заходи забезпечення

У постанові від 22.02.2018 у справі №910/15811/17 КГС дійшов висновку: вжиті місцевим господарським судом заходи щодо забезпечення позову є адекватними. Заходи мають конкретний характер. Заборони стосуються тільки чітко визначеної особи — відповідача (публічного акціонерного товариства). Відповідачеві заборонено вчиняти дії, пов’язані тільки з виконанням спірного рішення загальних зборів і спрямовані на настання чітко визначених наслідків (унесення змін до статуту щодо розміру статутного капіталу, реєстрації випуску акцій та проспекту емісії, приватного розміщення акцій тощо).

ВС визнав хибним твердження публічного акціонерного товариства про те, що суд має право заборонити змінювати статут у частині розміру статутного капіталу тільки в тих справах, де є спір про право власності на акції, частки або паї та немає права цього робити в усіх інших категоріях корпоративних спорів, у тому числі й у спорах про визнання недійсним рішення зборів про збільшення статутного капіталу. Це твердження ґрунтується на неправильному тлумаченні положень ч.9 ст.67 ГПК (у редакції, яка діяла до 15.12.2017). Ці норми взагалі не містять заборон, а є додатковим дозволом.

Законодавець додатково дозволив суду застосовувати такий захід забезпечення, як заборона внесення змін до статуту стосовно розміру капіталу, й у спорах, які безпосередньо з такими змінами до статуту не пов’язані, а саме — у спорах про право власності на акції та частки (паї). Права суду забороняти внесення змін до статуту в частині зміни розміру статутного капіталу в спорах, які за предметом пов’язані з унесенням змін до статуту з приводу збільшення статутного капіталу, зазначені положення ч.9 ст.67 ГПК не обмежують.

Також ВС критично поставився до твердження ПрАТ про те, що заходи забезпечення позову, які забороняють йому звертатися до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку для реєстрації випуску акцій та проспекту емісії на підставі оскаржуваних рішень загальних зборів, призводять до порушення відповідачем законодавства, оскільки він зобов’язаний упродовж 60 днів подати документи для реєстрації випуску та проспекту емісії цінних паперів.

У ч.1 ст.29 закону «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 №3480-IVдійсно передбачено такий обов’язок емітента. Проте законність рішення загальних зборів акціонерів ПрАТ є предметом судового спору, і суд обґрунтовано обмежив виконання цього рішення до вирішення спору.

Відповідно до ст.115 ГПК (у редакції, яка діяла до 15.12.2017) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України. Отже, якщо суд дійде висновку, що рішення загальних зборів є законним, відповідач не вважатиметься таким, що пропустив 60-денний строк подання документів до НКЦПФР, оскільки виконував ухвалу суду.

Про правомірний арешт

У справі №910/5065/18 ухвалою місцевого господарського суду, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції, накладено арешт на прості іменні акції ПрАТ окремих акціонерів до моменту вирішення спору по суті. Заборонено ПАТ «Національний депозитарій України» та всім іншим депозитарним установам, що здійснюють облік права власності на цінні папери емітентів у депозитарній системі, здійснювати облікові операції щодо внесення змін до системи депозитарного обліку щодо спірної частини простих іменних акцій ПрАТ до моменту вирішення спору по суті.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, колегія суддів КГС зазначила таке. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача, у тому числі для запобігання потенційним труднощам у виконанні такого рішення.

У ч.2 ст.137 ГПК визначено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися або погіршитися на момент виконання рішення. Досить обґрунтованими для забезпечення позову є підтверджені доказами фактичні обставини, з якими пов’язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов’язання після пред’явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов’язання тощо).

Дослідивши наявні докази, установивши відчуження третіми особами своїх акцій відповідачам, урахувавши принцип переважного права акціонера на придбання акцій, закріплений у ст.7 закону «Про акціонерні товариства» №514-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) і в статуті ПрАТ, і зваживши на те, що такий захід забезпечення позову не порушує прав та охоронюваних інтересів інших осіб, з метою реального та ефективного виконання судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правомірно, на підставі стст.136, 137 ГПК (у редакції, чинній з 15.12.2017), наклав арешт на прості іменні акції ПрАТ до моменту вирішення спору по суті й заборонив депозитарним установам здійснювати облікові операції щодо внесення змін до системи депозитарного обліку щодо спірної частини простих іменних акцій ПрАТ.

Про спрощене провадження

Процесуальні особливості розгляду корпоративних спорів установлено й щодо визначення форми господарського судочинства під час слухання справ цієї категорії.

Відповідно до ст.12 ГПК господарське судочинство здійснюється в порядку наказного та позовного провадження (загального або спрощеного). Згідно з ч.3 ст.12 ГПК позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному провадженні. Спрощене ж позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших, для яких пріоритетним є швидке вирішення.

Водночас у пп.3 та 6 ч.4 ст.247 ГПК встановлено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті спори, які виникають із корпоративних відносин та правочинів щодо корпоративних прав (акцій), а також у спорах між юрособою та її посадовою особою (у тому числі тією, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних останньою юрособі діями (бездіяльністю).

Так, у справі №925/1476/17 спір стосувався визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерного товариства, тобто виник із корпоративних відносин.

Рішенням місцевого господарського суду в задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції у зв’язку з набранням чинності новою редакцією ГПК розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження. Постановою апеляційного суду рішення залишено без змін. Водночас апеляційна інстанція вказала на те, що, оскільки спір у справі пов’язаний з реалізацією позивачем своїх корпоративних прав, місцевий суд помилково розглянув справу в порядку спрощеного провадження.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, КГС акцентував увагу на такому. Порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Отже, висновок апеляційного суду про залишення рішення місцевого суду без змін є необґрунтованим і помилковим. Твердження суду про те, що формальне скасування рішення призведе до затягування розгляду справи, не ґрунтується на нормах права та не може бути підставою для ухвалення постанови всупереч визначеним законом повноважень.

Про процесуальне правонаступництво

Аналізуючи питання, пов’язані з процесуальними особливостями розгляду корпоративних спорів, слід звернути увагу й на постанову КГС від 17.04.2018 у справі №920/1245/16. Залишено в силі ухвалу апеляційного суду про зупинення розгляду справи до здійснення заміни позивача (учасника ТОВ) його правонаступником.

Суд виходив із того, що положеннями стст.79, 80 ГПК йому надано право зупинити провадження у справі у випадку заміни однієї зі сторін її правонаступником. Водночас припинення провадження в разі смерті фізичної особи — сторони у справі передбачено тільки в разі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Колегія суддів відхилила аргументи третьої особи щодо неможливості спадкування в спірних правовідносинах з огляду на таке.

Позов у цій справі подано з метою захисту корпоративних і майнових прав позивача, які він уважав порушеними. З аналізу положень ст.167 Господарського кодексу вбачається, що корпоративні права — це права особи, частка якої визначається в статутному капіталі (майні) господарської організації. Зазначені права учасників господарського товариства є складними. До них належать як майнові (право на частку прибутку, право на оплату вартості майна при виході з товариства тощо), так і немайнові права (брати участь в управлінні справами товариства, виходу з товариства тощо), визначені в законі та установчих документах.

У положеннях ст.147 Цивільного кодексу передбачено перехід до спадкоємця фізичної особи — учасника товариства частки в статутному капіталі ТОВ з урахуванням вимог статуту такого товариства. Стаття 55 закону «Про господарські товариства» від 19.09.91 №1576-XII надає спадкоємцям учасника товариства переважне право на вступ до останнього, а також визначає правові наслідки відмови цих осіб від вступу до товариства або відмови товариства в прийнятті до нього спадкоємця.

З огляду на те що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції третя особа не довела шляхом подання належних доказів обставин відсутності спадкоємців позивача, або їх відмови від вступу до ТОВ, або відмови товариства в прийнятті спадкоємців позивача, КГС ВС не взяв до уваги викладених у касаційній скарзі доводів про те, що загальні збори ТОВ ніколи не проголосують про вступ спадкоємців (у разі їх появи) до складу учасників. Згідно з установленими в ст.300 ГПК межами розгляду справи суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково їх перевіряти.