День із суддею: як Феміда виглядає зсередини

 «Лівий берег». 2018. 30 жовтня

 URL: https://lb.ua/news/2018/10/30/411141_den_iz_suddeyu_yak_femida_viglyadaie.html

Автор: Вікторія Матола

Фото: Макс Требухов

LB.ua провів день із суддею Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Миколою Мазуром. Він один із тих, для кого судова реформа стала трампліном в кар'єрі. Крісло судді найвищої інстанції Мазур зайняв після п'ятирічної роботи в Попаснянському райсуді Луганської області. Раніше судді місцевих судів не могли претендувати на посаду в Верховному Суді без досвіду роботи в апеляції.

Ми поспостерігали за рутиною щоденної роботи судді Мазура, поспілкувалися з ним про специфіку роботи касаційного суду та про окремі кримінальні справи.

Ранкова пробіжка

На годиннику – 6:01. В одному зі спальних районів Києва на пробіжку вийшов чоловік, одягнений в темну куртку і шапку. Зовні він не відрізняється від інших поодиноких бігунів в такий час доби.

«Хіба схоже, що я боюсь за свою безпеку, раз сам бігаю? Після переїзду до Києва тривалий час взагалі їздив у громадському транспорті», – пізніше скаже суддя Мазур.

Сім років він викладав теорію держави і права в Луганській академії внутрішніх справ. У 2012-у став суддею Попаснянського районного суду Луганської області.

Відпрацювавши п'ять років, подався на конкурс до нового Верховного Суду. І сьогодні працює в Касаційному кримінальному суді.

«В таку пору я припиняю свої пробіжки на вулиці. Холодно... Вдома маю орбітрек, тренуюся на ньому, – розповідає суддя, повертаючись з півгодинної пробіжки. – Я прокидаюся доволі рано – о 5-6 годині. Заколисую свого молодшого кількамісячного сина, ставлю коляску біля орбітрека і розпочинаю тренування. Опісля – завожу сина в спальню до дружини і вирушаю на роботу».

Близько 7 ранку суддя повертається з багатоквартирного будинку в діловому костюмі, сідає в автомобіль, налаштовує навігатор на телефоні і рушає на роботу.

«В таку пору дуже зручно їхати, аби дістатися з лівого берега Києва в центр, немає пробок. У понеділок, вівторок та середу приїжджаю о 8 годині, в четвер-п'ятницю – можна і на 9-у», – розповідає під час руху.

Робочий тиждень у судді «крутиться» навколо середи. Весь день колегія, до якої входить Мазур (судді розглядають справи в «трійках»), проводить засідання. Щоправда, тоді судді виголошують лише резолютивну частину рішення (коротку суть). У четвер-п’ятницю і частково понеділок готують повні тексти рішень і паралельно беруться за нові справи. Час від часу і в інші дні судді також мають слухання. Окрім своїх колегій, періодично можуть замінювати колег у випадку відпустки останніх, лікарняного чи інших причин їхньої відсутності.

Усі справи розподіляються між суддями за допомогою автоматизованої системи. Якщо хтось із суддів не може розглядати розподілену на нього справу, система запускається знову і визначає іншого суддю.

Близько 20 хвилин займає дорога по розвантаженій дорозі від будинку судді Мазура до Верховного Суду на вулиці Пилипа Орлика. Перед воротами на парковку суду він пригальмовує і просить нас пройти до входу в Кловський палац.

«Вас зустріне суддя? Лише 7 ранку», – здивовано реагує на появу журналістів спозаранку представник охорони суду. Через кілька хвилин суддя Мазур проводить нас повз Кловський палац в приміщення Кримінального касаційного суду.

 «Судді не можуть відповісти політикам тими ж методами»

Кабінет судді знаходить на п'ятому поверсі. Всередині – великий стіл з комп’ютером, шафова стінка, диван і холодильник поряд з привідкритим сейфом.

«Збирався справи в сейфі складати, але вони не поміщаються», – каже Мазур, киваючи на стоси паперу, котрі стоять на підлозі з однієї сторони дивану, а також на його робочому столі.

Загалом з початку роботи Касаційного кримінального суду (з грудня минулого року) було зареєстровано понад десять тисяч справ, скарг і подань. У 455-ти із них суддя Мазур виступає в ролі доповідача. Тобто, він повинен детально вивчити справи і підготувати проекти рішень.

Щоправда, це зовсім не означає, що двоє інших суддів, котрі входять до його колегії, беззаперечно погодяться з його позицією. Кожен має право внести свої пропозиції. Кінцеве рішення приймається фактично голосуванням колегії. Той, хто залишився при своїй позиції, може написати окрему думку.

«Найбільша справа, яку ми отримали, налічувала 36 томів. Вона стосувалася шахрайства. Злочин був вчинений ще на початку 2000 років. На момент її розгляду обвинуваченому залишилося відсидіти всього півроку. Сім з половиною він вже відсидів», – розповідає суддя, роблячи нам і собі чай.

«У кожного судді є так званий офіс судді, до якого входять двоє помічників,консультант та секретар судових засідань. Одна з моїх помічниць готується до іспитів на посаду судді (екзамен відбувся 29 жовтня – LB.ua)», – розповідає Мазур.

Як правило, робочий день судді починається близько 8 ранку. До приходу секретаря судових засідань, помічника чи консультанта, він перечитує справи, проекти рішень тощо.

Мазур сідає у своє крісло із чашкою чаю, на якій зображений собака з висолопленим язиком і надписом: «Ранок, а я вже голодний».

«Чому ви вирішили стати суддею?», – питаю.

«Існувала загроза ліквідації вишів МВС. Я працював в одному з таких університетів, тому вирішив підстрахуватися і подався на конкурс на посаду судді. Та й зарплата (що приховувати) в судді була в чотири рази більшою, ніж у викладача. Альтернатива виглядала заманливо», – каже.

«Поганий той солдат, який не хоче стати генералом, – посміхається суддя, відповідаючи на питання, чому подався в Верховний Суд. – В одного боку, в Верховному Суді працювати складніше, ніж в першій інстанції. За кількісними показниками в місцевому суді, звісно, більше роботи. Проте рішення Верховного Суду – під пильною увагою юридичної спільноти. Відчуття відповідальності більше».

«Ви ведете свій блог. Активно користуєтесь соцмережами… Нетипово як для судді, чи не так?», – продовжую розпитувати.

 «Спостерігаючи за інформаційним простором, бачу, як сьогодні обговорюються питання судової влади в ЗМІ, як використовується судова тематика в тому числі політиками, щоб відволікти увагу від інших проблем, заробити політичні дивіденди… Судді не є учасниками політичного процесу, вони не можуть відповісти політикам тими ж методами», – реагує суддя.

«Який суд? Кругом війна»

Питаю, чи нічого не тримає суддю в Луганській області.

«На окупованій території залишився будинок і квартира, які належать моїм батькам. Та з початку бойових дій на Донбасі вони туди не їздили. Зараз вони проживають в орендованій квартирі на підконтрольній території. Чекають, поки ми тут облаштуємося і зможемо їх забрати», – розповідає суддя.

«Спочатку сильно ностальгував, складно було дивитися на фото, зокрема, університету, де працював, в Луганську. Не міг усвідомити, що більше не зможу туди приїхати. Але пройшло чотири роки. Це почуття вже не таке сильне», – додає він.

У телефоні знаходить фото з вікна будинку, де проживав у Попасній, датоване січнем 2015 року, коли в місті відбувалися сильні обстріли.

Потім показує фото школи, на стіні якої зображений мурал з дівчинкою на гойдалці і слідами вибуху міни. В будівлю потрапив артилерійський снаряд у 2014 році. Суддя проживав неподалік.

 «У січні-лютому 2015 року перебувати в суді було досить страшно. Відбувалися постійні обстріли блокпостів і міста, досить близько прилітало й біля суду. Ми ставали між стінами, подалі від вікон. Після обстрілів видихали з полегшенням.Певний час працювали в режимі чергування. Але і в цей час відбулося кілька судових засідань, коли люди, не дивлячись на війну, приходили в суд», – додає він.

Одного разу Мазур поїхав на роботу, а додому вже не повернувся. Сусіди повідомили, що відбуваються сильні обстріли. Тоді суддя разом із братом, який працює в поліції, орендував на два місяці житло в Сєвєродонецьку. Звідти щодня їздили в Попасну.

«Правда, в квартирі залишилися два коти – мій і брата. Довелося їхати туди, щоб забрати тварин, не дивлячись на небезпеку потрапити під обстріл. У верхній поверх влучив снаряд, і дах у під’їзді обвалився», – каже Мазур і додає, що не розповідав ні дружині, ні батькам про свої наміри, щоб не хвилювалися.

Різкий спад судових позовів у Попасній був з липня до жовтня 2014 та з січня до березня 2015 року, коли місто активно обстрілювали, і значна частина населення виїхала. Суд тоді практично не працював – було неможливо організувати явку сторін. «Який суд? Кругом війна», – коротко описує Мазур тодішню ситуацію.

Каже, дружина з сином виїхала з Попасної в квітні 2014 року на Сумщину до своїх батьків. У вересні 2015 року повернулася, влаштувалася в слідчий відділ поліції.

«Це була спланована акція спецслужб Росії. Активно використовувалися технології впливу на масову свідомість населення, аби створити «гарячу» точку на території України. Тепер це те місце, на яке постійно можна давити», – висловлює свою позицію про причину війни суддя Мазур.

Судова рутина

Близько 9 години дзвонить один із робочих телефонів судді. «Привіт. Заходь», – коротко відповідає він і повідомляє про прихід судового секретаря.

До обов’язків останнього входить розсилання повідомлень учасникам процесу про призначене судове засідання, повних судових рішень та іншої документації. Він також повинен бути присутнім під час усіх судових засідань, організовувати відеоконференцію в разі необхідності.

Судовий секретар заходить до судді Мазура з купою документів, бере печатки з сейфу і монотонно штампує їх після того, як суддя підписує.

Повідомлення про виклик на суд, каже, відправляє замовними листами управління «Укрпошти», що знаходиться в будівлі Верховного Суду. Іноді судові секретарі телефонують учасниками судового процесу, аби швидше повідомити про засідання.

«З нетерпінням чекаємо на введення «Електронного суду». Це би значно пришвидшило процес...

Якщо ми відкриваємо провадження, то витребовуємо справу з місцевого суду. Іноді отримуємо її через місяць. Тоді як в скарзі може ставитися питання про очевидне порушення, яке можна виправити за кілька хвилин», – розповідає суддя Мазур,технічно підписуючи судові виклики.

І погоджується, що введення «Електронного суду» ускладнить доступ до правосуддя для людей, котрі не вміють користуватися інтернетом, а також засуджених.

Опісля судового секретаря в кабінеті судді заходить його консультант і, як виявляється, колишній студент. Він коротко доповідає судді про три скарги, котрі надійшли до суду. Після окремих уточнень суддя погоджується з консультантом, що відповісти скаржникам, чи відкривати провадження за скаргами (що по суті означає брати до розгляду).

«Може мені взяти справи перед собою для фото?», – посміхаючись, каже суддя фотографу,як тільки той починає активно робити знімки.

«Не звик до такої уваги журналістів… Одного разу, коли був курсантом, мене попросили сказати кілька слів перед камерою. Щось таке наговорив, так і не«засвітився» на телебаченні», – посміхається.

Лунає черговий телефонний дзвінок. «Засідання не буде, немає явки. Але в зал підемо», – повідомляє нам суддя про справу, яку він розглядає в складі іншої колегії.

«Хто там камерою грається?»

Йдемо внутрішніми двориками по території суду. На кожному пості з охороною суддя повідомляє про те, що ми журналісти і йдемо в інший корпус Верховного Суду.

По дорозі запитую, чи було шкода судді когось із обвинувачених. «В першій інстанції не наважився дати реальний термін відбування покарання одному хлопцю, який за місяць до засудження став батьком, мав дружину-сироту та був офіційно працевлаштований. Однак апеляційний суд таки засудив його», – каже суддя.

Троє чоловіків розпивали алкоголь, а опісля двоє з них винесли речі третього, який заснув. Наступного дня той хлопець вирішив повернути майно, а його товариш сказав, що вже зробив це. Як виявилося згодом, обманув. Саме для того, хто таки хотів повернути майно, Мазур обрав умовний термін ув'язнення.

У залі судового засідання – кілька судових працівників, прокурор та адвокат. Суддя Мазур заходить в нарадчу кімнату. За ним згодом по черзі заходять й інші двоє суддів.

У лівому куті – за так званою «кліткою» для утримування засуджених – сидить троє працівників апарату суду. Вони копошаться в паперах і ноутбуках. Один із них голосно називає прізвища осіб, явка яких обов'язкова для проведення засідання.

«Ви нас бачите? – згодом каже він, уважно вдивляючись в екран ноутбука, налаштовуючи відеозв'язок з іншим судом. – Хто там камерою грається?..».

На телевізійному моніторі з'являється зображення іншого суду. Зліва на екран виведена система внутрішньої переписки між працівниками, котрі займаються організацією зв’язку по скайпу.

«Усім встати», – виголошує розпорядник судового засідання. Зайнявши свої місця, головуючий суддя зазначає, що до суду надійшла заява ув’язненого, чию справу вони розглядають. Він просить бути присутнім під час засідання. Пише, мовляв, що через проблеми з зором відмовляється від відеоконференції.

«У нього справді проблеми з зором?», – перепитує суддя адвоката.

«Загальний стан здоров’я важкий. Про зір мені нічого не відомо», – відповідає той.

«Засідання переноситься на 27 листопада. Забезпечити присутність засудженого…», – після невеликої паузи резюмує головуючий. Судді знову повертаються в нарадчу кімнату.

Через хвилину суддя Мазур виходить зі складеною мантією в руках і значком судді в червоній велюровій коробці.

«Нещодавно нам видали ось ці нові мантії – сині з білими комірцями, – каже він по дорозі назад. – Правда, мають ще значки переробити, бо старі не підходять до цих мантій».

Проходячи біля арки в дворі суду, натикаємося на автозак і конвой. «Ви конвоюєте?», – перепитує суддя. Після ствердної відповіді змінюємо маршрут – заходимо з головного входу Кловського палацу.

До кабінету судді заходить помічниця. В довільній формі розповідає про одну зі справ, щодо якої колегія Мазура має винести рішення наступного дня.

«Лікар анестезіолог під час чергування в лікарні надавав допомогу неповнолітній особі. Були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, тяжкі наслідки у вигляді смерті. Він примирився з батьками, визнав вину. Суди нижчих інстанцій звільнили його від відбування покарання через примирення (за ст. 46 КПК). Однак прокурор оскаржує, оскільки ця стаття передбачає, що обвинувачений повинен усунути заподіяну шкоду. Постає питання, чи можна застосовувати цю статтю в ситуації, коли наступила смерть потерпілого?», – викладає коротку суть.

«Касаційний суд не вирішує питання про винуватість чи невинуватість особи. Докази й фактичні обставини справи оцінюють суди нижчих інстанцій. Ми лише можемо оцінити правильність застосування тієї чи іншої норми закону. Хоча, знову ж таки, суд не може раптово змінювати судову практику. А практика щодо звільнення від відповідальності через примирення в Україні існує», – пояснює нам Мазур

Розмову підхоплює фотограф LB.ua Максим Требухов. Він нагадує, що один із колишніх мерів Києва кілька разів скоював ДТП з смертельними наслідками, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння. Примирявся з потерпілими і жодного разу не поніс покарання.

«Заява потерпілого про примирення з обвинуваченим є безумовною умовою звільнення від покарання у злочинах невеликої тяжкості та необережних злочинах середньої тяжкості на підставі ст. 46 Кримінального кодексу України. Але згідно з Кримінальним процесуальним кодексом, потерпілий і обвинувачений (підозрюваний) можуть також укласти угоду про примирення з умовою засудження особи зі звільненням його від відбування покарання з іспитовим строком, тобто по суті засуджений і в цій ситуації залишається на волі», – пояснює суддя.

І розповідає про два протилежних рішення суду в однаковій категорії справ.

Близько десяти років тому особу було притягнуто до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння та без посвідчення водія. Нещодавно він збив на смерть людину, знову керуючи автомобілем у стані алкогольного сп’яніння та не маючи права керувати транспортними засобами. Потерпілі (родичі загиблого) просили дати йому термін відбування покарання з іспитовим строком. Втім, судді Касаційного кримінального суду вирішили, що обвинувачений повинен нести покарання, оскільки був раніше притягнутий до відповідальності і протягом тривалого часу не зробив жодних висновків для себе, знову вчинив ті ж правопорушення, які на цей раз мали наслідком смерть особи.

Інший випадок – депутат місцевої ради на смерть збив чоловіка. Та після цього купив його сім'ї будинок поруч зі своїм, повністю утримував її. Дружина і діти загиблого просили не ув'язнювати обвинуваченого, оскільки він піклується про них. Судді погодилися з позицією потерпілих.

«Коли читаєш документи, то часто вирішуєш, що треба давати більш суворе покарання. Але в судовому засіданні після виступу засудженого іноді доходиш висновку, що він дійсно жалкує про те, що зробив. Дає зрозуміти, що не мав наміру заподіяти комусь шкоду», – каже Мазур.

«Запрошу колег, щоб обговорити справи, котрі завтра матимемо на розгляді. Ми вже обговорювали, але для вас ще раз повторимо», – повідомляє нас суддя і виходить з кабінету.

За кілька хвилин разом з Мазуром в приміщення заходить суддя Тетяна Матієк та Світлана Яковлєва. Сідають півколом.

«Завтра маємо 24 справи, – розпочинає суддя Матієк. – Кілька проблемних справ, як правило, обговорюємо до засідання».

«Син задушив маму... Разом із другом і мамою розпивав алкогольні напої. Пішов проводжати друга і каже мамі: «Ви, мамо, не пийте самогон. Я прийду і разом вип'ємо». Повернувся, а мама таки випила той самогон... Він розлютився, почав бити маму. Вона була у хустинці, і він її задушив. Суд дав йому 15 років ув'язнення. Обвинувачений вважає, що йому присудили занадто суворе покарання. По суті, оскаржує фактичні обставини злочину, які не є предметом розгляду в касаційному суді... Каже, що мама впала, він намагався її тягнути і з необережності задушив. Хоча експертиза свідчить, що смерть наступила в результаті асфікції... Він буде доставлений в зал суду. Послухаємо, що заставило його задушити маму за якийсь самогон», – каже суддя Матієк.

Інші судді в короткій формі розповідають про справи, щодо яких вони доповідають. Обмінюються матеріалами і розходяться.

«Ми не даємо оцінку фактичним обставинам справи, встановлених у рішеннях судів нижчих інстанцій. Ми лише констатуємо, чи мало місце порушення під час судового розгляду норм закону. У мене в самого були скасовані рішення, коли працював в місцевому суді. Хоча щодо деяких із них я досі вважаю, що все правильно вчинив. Просто судді вищих інстанцій мали іншу позицію», – пояснює суддя Мазур специфіку роботи касації.

Ухвалення рішення в складі колегії, за його словами, дещо полегшує ситуацію, знімає персональну відповідальність. Однак колег треба ще переконати в своїй правоті. А це, виявляється, не так вже й легко.

«Судова система істотно змінилася»

«Нещодавно ми розглядали справу щодо передачі неправомірної вигоди службовій особі приватного права. Відповідна стаття кримінального кодексу кілька разів змінювалася. І, мабуть, слідчий з прокурором купили собі паперову версію кодексу і не подивилися, що в цю статтю були внесені зміни. Вони пред'явили обвинувачення – посередництво у передачі неправомірної вигоди службовій особі. Хоча такого способу вчинення злочину вже не існувало», – розповідає Мазур про свою практику, коли справи доводиться закривати, оскільки прокуратура неправильно кваліфікувала злочини.

«Прокуратура наполягає на тому, що людина таки вчинила злочин, але суди розглядають справи в межах висунутого обвинувачення, тож вони не могли на власний розсуд змінювати формулювання обвинувачення», – пояснює він.

Як приклад того, як треба добиватися справедливості, розповідає про випадок, який трапився у Великій Британії. Жертва зґвалтування звернулася до Верховного Суд України з позовом до поліції, у зв'язку з тим, що правоохоронці погано розслідували справу щодо її ґвалтівника. Через кілька років його засудили за повторний злочин. І позивачка вимагала відшкодувати їй моральні збитки за те, що поліція не зібрала доказів, аби злочинець раніше поніс покарання.

«Важливо добиватися того, щоб правоохоронні органи збирали докази без порушення законодавства. У протилежному випадку суд їх не прийме до уваги і змушений буде відпустити обвинуваченого, навіть якщо його вина цілком очевидна для сторонньої особи», – зазначає Мазур.

«Я не вважаю судову систему ідеальною, але точно не найгіршою серед інших гілок влади. У судовій системі були негаразди, пов’язані з хабарництвом. В якийсь період судді не зовсім адекватно розуміли свою роль. Може хтось неправильно поводився в процесі. Та ми боремося з цими явищами... І судова система істотно змінилася», – підсумовує суддя.

Близько 15 години ми покидаємо кабінет судді Мазура, щоб він встиг підготуватися до наступного пленарного дня.