Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
«Українські новини». 2018. 22 червня
Автор: Олег Черниш
15 грудня 2017 року в Україні нарешті почало роботу головне "дітище" Президента Петра Порошенка в сфері правосуддя - новий Верховний Суд. Новий конкурсний відбір, нові обличчя, нові принципи роботи - все це повинно, за задумом реформаторів, повернути довіру до судової системи в країні.
При цьому головою найвищої судової інстанції абсолютно несподівано на пленумі стала екс-суддя Валентина Данішевська, а не одіозний голова Вищого господарського суду Богдан Львов, якого називають наближеним до Адміністрації Президента. Останній, втім, відразу ж отримав посаду єдиного заступника голови Верховного Суду і, на думку деяких експертів, фактично став "тіньовим" керівником органу правосуддя.
В ексклюзивному інтерв'ю Українським Новинам Данішевська роз'яснила це питання, розповіла про свої контакти з АП і Посольством США, а також повідала про те, як судді нового Верховного Суду справляються з колосальним навантаженням, тиском громадськості і завищеними очікуваннями.
Крім того, вона озвучила суму своєї зарплати і пояснила, чому вважає її не великою, а адекватною.
Вдалося з'ясувати також ставлення Данішевської до своєрідного "двовладдя" в українській судовій системі - паралельного існування 2 Верховних судів в країні.
За її словами, в даній досить абсурдній ситуації проблеми немає і скоро вона буде вирішена.
15 червня виповнилося рівно півроку роботи нового Верховного Суду. Як Ви оцінюєте цей період, чи вважаєте ефективною свою роботу? Розкажіть, будь ласка, про кількість справ, яку Суд отримав у спадок від ліквідованих вищих спецсудів та Верховного Суду України, і скільки вже розглянув?
Якщо вважати, що основна робота Верховного Суду - це розгляд справ, то ми її налагодили і зробили все можливе, щоб не було перерви в прийнятті справ між судами, щоб люди не відчули переходу повноважень між судовими інституціями в рамках реформування.
Стосовно кількості справ, то ми отримали від вищих спецсудів і Верховного Суду України 75 тис. справ, які не були ними розглянуті у попередні роки. На сьогодні безпосередньо до нового ВС надійшла 41 тис. справ.
Всі ці справи зареєстровані і розподілені між суддями, розглянуто вже близько 40 тис. справ.
Це велике навантаження?
Це дуже велике навантаження. І, якщо говорити про те, коли ми зможемо розглянути всі ці залишки, то в деяких судах це перспектива на найближчі два роки.
Але всі судді налаштовані подолати цю ситуацію. І, наприклад, Касаційний господарський суд уже розглянув залишки, але в них і було менше справ, ніж, наприклад, у Касаційному адміністративному і Касаційному цивільному судах.
Тобто неможливо до кінця цього року розглянути всі ці залишкові справи?
Думаю, що ні. Але ми декларували, що розглянемо протягом двох років, і дуже сподіваємось, що це нам вдасться. Для цього є і певні інструменти, і певні можливості.
За Вашими спостереженнями, як нові судді впоруються з таким навантаженням, враховуючи, що дехто з них до цього взагалі не працював у судовій системі?
Важко всім суддям. Наприклад, у Касаційному адміністративному суді в середньому на кожного суддю було розподілено більше 2,5 тис. справ. Це така кількість документів, що навіть у кімнату не вміщається! Така кількість паперів, справ і очікувань суспільства може тиснути на будь-яку людину.
Але проблем, пов'язаних з новими суддями, немає. Навіть статистика, яку ми ведемо, свідчить про те, що молоді судді розглядають не менше, а інколи навіть більше справ, ніж досвідчені. Такої тенденції, щоб молоді судді відставали від досвідченіших, не зафіксовано.
Це доволі неочікувано.
Можливо, але факти свідчать самі за себе.
Чи відчуваєте Ви особисто тиск чи, можливо, знаєте про факти тиску на інших суддів Верховного Суду, зокрема під час розгляду резонансних справ? У цьому контексті згадуються, наприклад, масові акції протесту при розгляді справи щодо громадянства Саакашвілі в Касаційному адмінсуді...Чи проводиться якась підготовка суддів до таких стресових ситуацій, щоб не провокувати людей в залі?
Така підготовка планово відбувається. Всі ми увійшли до стін Верховного Суду після двотижневого навчання, на якому говорили і про такі речі, зокрема про етичність, про можливий тиск, про те, як не давати приводу для такого ставлення...Але Ви самі знаєте, що все це існує – і мітинги, і публічні напади на суддів. З приводу тиску є навіть звернення судді до Вищої ради правосуддя.
Думаю, що не слід очікувати, що ми знайдемо таких сміливих суддів, які весь час будуть "кидатися на амбразуру" і ризикувати життям. Такого не буває. Про те, щоб суддя не відчував тиску, був незалежним, має дбати все суспільство.
Але судова система інколи відчуває тиск навіть від державних органів, які мають дбати про безпеку судді.
Ви маєте на увазі ситуацію зі зняттям Міністерством внутрішніх справ України охорони з приміщення Шевченківського райсуду Києва, що сталася в лютому цього року? Ви після цього спілкувались на цю тему з відповідальними чиновниками? До речі, як триває процес створення Служби судової охорони, що має перейняти від поліції і Нацгвардії функцію охорони судів?
Служба судової охорони не створена, і найближчим часом її не буде. Тому що Служба судової охорони - це не сторож на вході, це велика серйозна озброєна служба зі своєю структурою. Ті кошти, які передбачені в бюджеті всієї судової системи на створення цієї служби, дуже незначні.
Я думаю, на високому рівні ще буде обговорюватися питання, чи взагалі здатна Україна належно фінансувати Службу судової охорони. Це дуже складне комплексне питання, і наразі воно ще остаточно не вирішене.
Ми переконані, що судді і відвідувачі судів мають бути належно захищені саме тим органом, який зараз охороняє суди (МВС. - ред.).
Коли буде доукомплектований Верховний Суд? Власне, зараз Суд працює не в повному складі – з 200 судів, а лише в кількості 115 суддів.
Восени буде оголошена нова хвиля конкурсу. Так планує Вища кваліфікаційна комісія суддів, але зважайте, що зараз на Комісію дуже велике навантаження - і кваліфоцінювання, і конкурс до Вищого суду з питань інтелектуальної власності та судів першої інстанції. Найближчим часом почнеться також конкурс до Вищого антикорупційного суду...
До речі, яке Ваше ставлення до Антикорупційного суду? Дехто з юристів вважав його створення недоречним і вказував на невдалий досвід країн Європейського Союзу.
Я думаю, що дати відповідь на це питання можливо буде дещо пізніше, бо Антикорупційний суд - це ж не самоціль. Структура судів у країні має відповідати потребам часу, і якби ми могли сказати, що в нас із боротьбою з корупцією все в порядку, то тоді б ми могли говорити і про непотрібність витрачання коштів на Антикорупційний суд.
Антикорупційний суд і Вищий суд з питань інтелектуальної власності, - це фактично спеціалізації, які зараз є актуальними. Це можливість краще розглядати справи.
Головне - досягти необхідних результатів, і якщо Антикорупційний суд буде належно працювати, то це означатиме, що він справді був потрібен.
Під час прийняття Закону «Про Вищий антикорупційний суд» дискутувалося питання щодо надання права Верховному Суду розглядати апеляції на рішення Антикорупційного суду. На Вашу думку, це було б доречно?
Різні підходи мають як свої недоліки, так і свої переваги. З одного боку, необхідно, щоб такі справи проходили швидше шлях від початку розгляду до вступу вироку в силу, з другого боку - і Вищий суд з питань інтелектуальної власності, і навіть Верховний Суд теж мають різні інстанції (першу і апеляційну. - ред.) під одним дахом.
Якщо ми прийматимемо чесні й неупереджені рішення, то де саме будуть ці інстанції – не так важливо.
Ще одне теоретичне питання, а саме щодо ініціативи створення військових судів. Яке Ваше ставлення до створення такої категорії судів?
На той час, коли їх ліквідували (2010 рік, - ред.), я була абсолютно впевнена, що це був правильний крок. На той момент не було жодних підстав для існування військових судів. До того ж утримання цих судів вимагає певних коштів.
Військові суди виправдані для тих країн, де тривають військові дії.
Зараз наша країна теж у такому стані, і потрібно враховувати, як довго ще затягнеться цей стан. Але чи на часі їх створення – це питання для відкритої дискусії в суспільстві. Необхідно зважити всі за і проти. Я думаю, що можна поставити питання про те, що це можуть бути не окремі суди, а спеціалізація суддів (в діючих судах. - ред). Можна створити спеціалізовані колегії для розгляду справ щодо військових злочинів. Наприклад, у нас є багато суддів, зокрема, у Верховному Суді, які раніше були суддями військових судів. Наголошую, що з цього приводу має бути дискусія, щоб визначити найкращий і найдешевший шлях для досягнення результату.
В кінці минулого року Президент видав укази про ліквідацію всіх районних судів і створення замість них окружних місцевих судів. Можете повідомити, коли саме відбудеться ця реорганізація, чи не призведе вона до хаосу в судовій системі?
По-перше, Верховний Суд якраз і показав, як можна зробити цей процес непоміченим для людей. Якби ми самі і ви також (журналісти. – ред.) не привертали до цього уваги, то я думаю, що звичайні люди нічого б не помітили. Справи надсилаються і розглядаються, перерви в прийнятті справ не відбулося…
У процесі реорганізації окружних та апеляційних судів головним завданням Державної судової адміністрації і цих судів є те, щоб люди не помітили, як все станеться. І для цього якщо не все, то багато вже зроблено.
Мені відомо, що Голова Державної судової адміністрації Зеновій Васильович Холоднюк вже почав підписувати накази про призначення керівників апаратів нових судів. Це будуть ті особи, які розпочнуть цю роботу, бо для того, щоб відбулась реорганізація, потрібно зареєструвати юридичну особу, а потім вже передавати майно, переводити суддів, проводити конкурси на вакантні місця.
Ми збиралися з головами апеляційних судів для того, щоб орієнтувати на якомога коротший шлях. Вони отримають методичну допомогу, буде "дорожня карта", як все швидко й фахово зробити.
Тобто восени почнуть роботу вже нові реорганізовані місцеві суди?
Одні закриються, інші відкриються. Паузи бути не повинно. Є певні питання з кваліфікаційним оцінюванням, тому що членам ВККС не вистачає часу в добі.
Ви торкнулися теми створення нового Верховного Суду, і я хотів би зауважити, що тут ситуація не така проста й однозначна, як може здатися. Фактично ми можемо сказати про паралельне існування двох Верховних Судів в Україні, адже 13 суддів старого складу Суду (Верховного Суду України) не визнають факту його ліквідації і створення замість нього нової інстанції. Вони принципово продовжують ходити на "роботу" в цю будівлю (Кловський палац, в якому розміщується Верховний Суд) і навіть заявлять, що не передадуть документів з режимно-секретного відділу. Як Ви ставитесь до цієї ситуації?
Двох Верховних Судів в Україні не існує. Є державні органи, які функціонують безперервно. Верховний Суд України з 15 грудня 2017 року передав нам усі справи і припинив свою процесуальну діяльність. Тобто всі функції найвищої судової інстанції в державі виконує Верховний Суд.
Зараз мова йде лише про існування двох юридичних осіб, а не судів. Юридична особа "Верховний Суд України" має бути припинена, але ця процедура досі не розпочата.
Мені здається, що у "виконуючого обов'язки Голови" Верховного Суду України Василя Гуменюка трохи інший погляд на цю ситуацію. Він вважає незаконним саме створення нового суду і ліквідацію попередньої інституції. Власне, тому він і відмовляється передавати приміщення, секретні документи тощо...
Головне, що справи у Верховному Суді розглядаються. Все інше – це технічні питання.
Я так розумію, що ці судді очікують рішення Конституційного Суду України щодо конституційності реорганізації Верховного Суду України. Але що буде, якщо КС задовольнить їхнє подання і визнає неконституційним створення нового Верховного Суду?
Якщо таке станеться, то парламент повинен буде врегулювати цю ситуацію.
До речі, коли два роки тому приймався закон про створення Верховного Суду, гостро дискутувалось питання про високу зарплату суддів нового суду. Ви зараз можете назвати розмір своєї зарплати і чи вважаєте його адекватним економічній ситуації в країні?
Оклад судді Верховного Суду становить приблизно 165 тис. гривень, при цьому є надбавки за стаж, науковий ступінь, адміністративну посаду і роботу з секретними документами. Це структура заробітної плати судді.
Якщо Вас цікавить моя зарплата, то вона становить приблизно 280 тис. гривень. Наприклад, за травень я отримала 227 тис. (сума без податків – ред.).
Для Вас це адекватний розмір оплати праці?
Як із чим порівнювати. Якщо взяти середню заробітну плату в Україні, то вона становить приблизно 10 тис. гривень або трохи більше...
Якщо я не помиляюсь, то вона насправді становить близько 8 тис. гривень.
Добре, нехай 8 тис. Якщо взяти середню зарплату юриста, то в нас є юридичні компанії, в яких юристи отримують не менші гроші (ніж судді Верховного Суду – ред.), є ті, які ледь знаходять клієнтів, щоб отримати 10 чи 20 тис. гривень.
Щодо мене, то я мала досить високу заробітну плату і на попередній роботі. Але якщо на попередній роботі я працювала 8 годин, а в напружені часи – 9-10 годин, то в Верховному Суді я працюю 15-16 годин, а в понеділок і вівторок - 18 годин. З огляду на це вважаю таку зарплату співмірною.
Повернімось на більш ніж 6 місяців назад, на Пленум 30 листопада 2017 року, де Вас було обрано Головою нового Верховного Суду. Я був на цьому Пленумі, і це обрання було цілковитою несподіванкою для багатьох присутніх...
Ви, мабуть, бачили мій стан, мою розгубленість...
Тобто для Вас це було теж несподівано? Як так сталось, що Ви обійняли найвищу посаду в судовій системі України?
Так, я не планувала бути Головою Верховного Суду. Але давайте пригадаємо перебіг підготовки до першого Пленуму: судді один одного не знають, багато людей прийшли не з судової системи, злилися всі юрисдикції... Люди тільки познайомилися, а вже постало питання обрання Голови Верховного Суду.
Спочатку я була просто “спостерігачем”, а десь після третьої зустрічі судді, які прийшли до Верховного Суду не з системи, підійшли до мене і почали пропонувати висунути мою кандидатуру. Я спочатку відмовлялась. Але потім подумала як це важко зробити, щоб за когось проголосувала більшість, враховуючи, які ми різні, і скільки кандидатів мали намір висувати свою кандидатуру. Ми могли зайти в таку ситуацію, що збиралися б тижнями і не могли б обрати Голову Суду. Просто тому що жоден би кандидат не набрав необхідної кількості голосів.
Лише напередодні Пленуму, коли вже всі стали наполягати на моїй кандидатурі, я сказала: "Давайте спробуємо".
Чим Вас переконали?
Я маю стаж роботи в суді, але при тому працювала і з боку громадського сектора, експертного середовища. Ми розробляли законопроекти щодо правових реформ економічного напрямку. При цьому я не втрачала зв'язку із судами, особливо з господарськими. Частина суддів мене знали, хтось особисто, а хтось – із публічних заходів. Я зрозуміла, що я мушу взяти на себе цю відповідальність, що прийшов мій час.
Сплинуло півроку, Ви не розчарувалися в цій роботі?
Ой, що Вам сказати з цього приводу? (посміхається. – ред.). Коли берешся, то треба робити, а не думати про це. Це нелегка робота, бажання просто поспати є щодня...
Але я думаю, що всім би на цій посаді було важко. Мені теж.
Головне – це виправдати надії, щоб усім через 3-4 роки було очевидно, що судова реформа проведена правильно.
Скажіть, чому Ви вирішили висунути екс-голову Вищого господарського суду Богдана Львова на посаду свого заступника? І це зважаючи на його досить одіозну репутацію, вето Громадської ради доброчесності... Які в нього зараз функціональні обов'язки? Бо, вибачте, є така думка, що Львов фактично керує Верховним Судом, а Ви виконуєте роль публічного представлення Суду як особа, що не викликає роздратування в суспільстві.
Така думка могла виникнути тільки у людей, які мене не знають. Зовсім не знають (сміється. – ред.).
Богдан Юрійович перебуває в підпорядкуванні Голови Верховного Суду, справно виконує свої обов'язки.
На Пленумі я покликала всіх "формальних лідерів" касаційних судів, секретаря Пленуму та кандидатів, яких також висували у кандидати на Голову ВС, щоб порадитись. В цій, умовно кажучи, "нарадчій кімнаті" ми це питання обговорили.
Я не була раніше знайома ні з ким з учасників цієї міні-наради, знала лише Богдана Юрійовича Львова, оскільки він працював у господарському суді, але знала не особисто, а лише як суддю.
Це не був мій особистий вибір. Так вирішили всі.
Які його обов'язки зараз?
Він мій заступник, і, коли мене немає, виконує обов'язки Голови Верховного Суду. Він займається також технічною частиною, електронним судочинством, забезпеченням єдності судової практики. Також на ньому функція з розгляду звернень громадян.
Ви часто буваєте в Адміністрації Президента?
Я там буваю як член Ради з питань судової реформи.
Ви лише на засідання цієї Ради приходите в АП?
В мене немає інших приводів приходити туди. Була там всього декілька разів. Раніше, коли займалась реформою виконавчої служби, я там бувала частіше.
Тобто до обрання Головою Верховного Суду Ви частіше бували в АП?
Так. Коли займалася реформою виконавчої служби і економічними питаннями в рамках Ради з питань судової реформи і Нацради реформ.
Враховуючи, що тривалий час Ви співпрацювали з урядом США за програмою USAID (агентство США з надання міжнародної допомоги), чи спілкуєтесь Ви зараз із Посольством США?
Так, спілкуюся з Посольством США. Так само, як і з іншими посольствами. Більшою мірою з тими, які надають технічну допомогу Україні в частині реформування сфери правосуддя.
Ви казали, що забезпечені державною охороною. Чи знадобилась вона Вам, чи стикались Ви на посаді Голови Верховного Суду з реальними погрозами, тиском, небезпекою?
Мої охоронці - фахові люди, вони якраз і працюють для того, щоб їх допомога не знадобилася. Я не відчуваю ніякого тиску чи небезпеки. Але чи це завдяки сприятливій ситуації в країні, чи завдяки їх діяльності, я не з’ясовую цього, бо мені ніколи.
Я думала спочатку, що можу відмовитись від охорони. Але це передбачено законом і не залежить від мого бажання. (посміхається. – ред.)
За весь час на посаді до Вас не було навіть телефонних дзвінків від можновладців з проханнями чи погрозами?
Було спочатку декілька дзвінків з метою привітати. Але наразі мене ніхто не турбує.
Такого, щоб хтось телефонував і намагався щось вирішити, не було. Принаймні, у мене. Я сподіваюся, що й не буде.
Я вірю, що вже навіть на найвищому рівні зрозуміли потребу в справді незалежному суді в Україні.
_03_03.png)