Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
«Цензор.Нет». 2018. 18 червня
Автор: Тетяна Бодня
Фото: Наталя Шаромова
З одного боку, законодавство убезпечило суддів від будь-якого політичного та бізнесового впливу. З іншого – судді не можуть себе нормально захистити, коли їм погрожують фізичною розправою або на них нападають. І такі напади правоохоронці розслідувати не поспішають.
В інтерв’ю "Цензор.НЕТ" з головою Ради суддів України, суддею Верховного Суду Олегом Ткачуком поговорили про незалежність судової системи від зовнішніх і внутрішніх чинників, про слідчих суддів та рішення, яке щодо них готується, а також про формування антикорупційного суду та поновлення військових судів, яке пропонують народні депутати.
ПРОЦЕДУРИ ВЖЕ ВІДПРАЦЬОВАНО, І КОНКУРС ДО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ БУДЕ ЛАКОНІЧНИМ.
– Олеже Степановичу, закон про Вищий антикорупційний суд передбачає, що його має бути створено протягом року. Та багато хто сподівається, що він запрацює якнайшвидше. Антикорупційний прокурор Назар Холодницький, наприклад, заявив, що цей суд почне розглядати перші справи у грудні цього року - січні наступного року. Чи підтримуєте ви такий оптимістичний прогноз?
– За багато років судової діяльності я звик не жити в ілюзіях і не передбачати майбутнє. Правило "чорного лебедя" підказує, що часто очевидні речі не відбуваються. А те, що відбувається, навпаки, не очевидно. Я думаю, суд запрацює з початку наступного року. І це не прогноз, а цілком реальна можливість. Вища кваліфікаційна комісія налаштована провести конкурс. Закон прийнято. Тобто, є підстави для того, щоб це робити. Єдине – чи встигнуть люди підготуватися до цього конкурсу, чи вистачить кандидатів для участі в цьому конкурсі. Як швидко буде сформовано Громадську раду міжнародних експертів. Оце важливі питання, і я думаю, від них залежать строки.
– Конкурс до Верховного Суду, який ви теж пройшли, тривав майже рік. Чи вдасться цього разу прискорити процедури?
– Я думаю, що це все-таки визначальний конкурс і один із таких найважливіших показових. Процедури, які відбувалися під час нього, радше були надзвичайно обережними. Це можна зрозуміти, тому що всі хотіли якийсь особливо гарний Верховний Суд. Було багато роз’яснювальної роботи, показової в питаннях відкритості, адже це був найперший конкурс – нічого схожого у судовій системі ніколи не робили.
Тож процедури вже відпрацьовано, і конкурс до антикорупційного суду буде лаконічним.
– Ви знаєте, що на етапі конкурсу було багато нарікань на роботу Вищої кваліфікаційної комісії з боку Громадської ради доброчесності, яка взагалі вийшла з процесу під час оцінювання суддів. І хоч триває процес медіації, поки що співпрацю з ВККС не поновлено. На вашу думку, з представниками міжнародних організацій комісії буде легше працювати чи складніше?
– Працювати можна і з ГРД, і з міжнародною радою, головне – щоб туди входили фахівці, які зацікавлені у якості цієї роботи. Ну, інколи трапляється серед юристів так, що вони намагаються привернути увагу, демонструючи значущість своєї роботи. Я думаю, що з міжнародними експертами цього буде трохи менше.
– Чому, на ваш погляд, ми більше довіряємо міжнародним експертам?
– Та я довіряю всім чесним людям. Приміром, думаю, що ті підходи, які було застосовано в конкурсі до Верховного Суду, не менш об’єктивні, адже робота ГРД була дуже прискіпливою. І вона настільки була, знаєте, такою незручною для кандидатів, що Вищій кваліфікаційній комісії доводилося перевіряти не тільки докази або якісь об’єктивні речі, а навіть те, на що б раніше ніколи не звертали уваги. Адже представники ГРД говорили просто: у нас є сумніви щодо тієї чи іншої обставини.
– Наприклад?
– Наприклад, ГРД вказувала на те, що на території домогосподарства, де проживає учасник конкурсу, є гараж, а в нього не задекларовано автомобіль. Але ж якщо є гараж, то повинен бути й автомобіль. Він його не задекларував, значить, він не доброчесний. Або сліди від шин на снігу біля воріт будинку свідчать, що автомобіль таки є. Чи в одному випадку те, що судді розмістили у себе біля приватного будинку електричний розподільник, було трактовано як електростанцію. І з цього приводу була одна дуже цікава публікація, в якій зображено трьох суддів на тлі ЛЕП.
Ну, і коли Вища кваліфікаційна комісія перевіряла навіть не докази, а скоріше домисли, цього, як на мене, вже було достатньо, щоб повірити, що комісія ставиться до цього процесу прискіпливо. Я не знаю, як діятимуть іноземні експерти, адже і наші посилалися на ті дані, які були в усіх – контролюючих, правоохоронних органів. Деякі судді розказували, що до них додому приходили працівники поліції, в багатоквартирний будинок, і питали у сусідів, як суддя поводиться. У чергової по під’їзду запитували, чи бачила п’яним.
– А працівники поліції тут до чого?
– А їм давали завдання – перевірити, таке справді є чи немає. Тому я не знаю, чим іноземні експерти зможуть перевершити таку прискіпливість. Можливо, в них є свої особливі підходи або чуття якесь надзвичайне.
– А є світова практика, щоб працювали експерти, відбираючи суддів у іншій країні?
– Є. Навіть є практика, коли в окремих країнах судді іноземні працюють. Причому не тільки в бідних, де бракує своїх юристів, але і в досить розвинутих країнах. Приміром, в Об’єднаних Арабських Еміратах працюють судді – громадяни інших країн, тієї ж Великобританії.
– Чому наймають?
– Очевидно тому, що англійському арбітражу довіряють в усьому світі. І, мабуть, саме через таку велику довіру вважається, що це дуже добре, коли працюватимуть англійські фахівці.
– Згідно з нормою, яка з'явилася в тексті опублікованого закону, апеляції у справах НАБУ, які вже надійшли в суди, будуть розглядатися в судах загальної юрисдикції, а не в антикорупційному суді. На думку Артема Ситника це відмотає все назад. Можете прокоментувати?
– Я думаю, що корупціонерів "вистачить" на всіх (посміхається. - авт.)! Потрібен час, щоб дати можливість Антикорупційному суду запрацювати. Немає логіки у тому, щоб суди, які працюють зараз, почали очікувати, коли запрацює новий суд і зупинили розгляд справ, що вже надійшли до суду. Очевидно, що метою створення антикорупційного суду було забезпечення, у тому числі, і оперативного розгляду кримінальних справ. І відповідно, його створення, як на мене, не повинно пригальмувати вирішення долі тих підсудних, які вже постали перед судом. Це, суперечило б, зокрема і Європейській конвенції з прав людини, і завданням кримінального судочинства щодо розкриття злочину і покарання винних.
– Суспільство очікує, що до антикорупційного суду прийдуть чесні, незаангажовані, незалежні люди. Що вони зможуть винести ті вироки, яких не виносили суди загальної юрисдикції, які сьогодні розглядають справи про корупційні злочини. Зможемо таких знайти? Дехто іронізує, що вони мають бути майже святими…
– Я тривалий час працюю в судовій системі. Працював у першій інстанції, зараз – у Верховому Суді. Надзвичайно багато спілкуюся з суддями як голова Ради суддів. За останні три місяці вдалося поспілкуватися майже із сотнею. І думаю, що 99% їх – не святі. От буквально днями на цю тему спілкувалися. Вони кажуть: ми не святі, у нас немає крил. Це правда, й у цьому, мабуть, їхня перевага. Святі, як на мене, інших би оцінювали з позицій своєї святості, а не гріховності. Всі люди, які на Землі живуть, більшою чи меншою мірою, але грішні. Є такі, які гріх свій борють, намагаються бути кращими. Саме вони, мабуть, і наближаються до цієї святості. Але серед суддів більшість – чесні й порядні люди. Це не фантазія, не прикрашування чогось чи когось, бо насправді так і є.
У системі працює майже 5 300 суддів. У кожного з них свої проблеми, людські й суддівські, професійні, пов’язані з навантаженням, з потребою вирішувати якісь питання за рахунок компромісу навіть, тому що юридична діяльність не завжди може однозначно визначити, наприклад, міру відповідальності особи за певний вчинок. Один думає, що за злочин можна призначити покарання 5 років. Інший вважає, що за це потрібно призначити 7 років. Третій каже, що загалом досить року позбавлення волі. Але в результаті такої довгої роботи в судовій системі в кожного судді напрацьовуються середньозважені підходи до оцінки певної поведінки, діяльності, правочину, юридичного факту тощо. А для того, щоб потім з часом подивитися, правильно це чи ні, є апеляція, касаційна інстанція.
В Україні оскаржують приблизно 15% рішень судів. З них суди вищої інстанції скасовують у межах 1,2 – 1,5% рішень. Решта вважаються правильними. Так от, навіть якщо припустити, що 85% рішень не оскаржуються ніким – ні органами досудового слідства, ні людьми, значить, з цими рішеннями погоджуються. І тому до нарікань, що суди не притягнули когось до відповідальності або звільнили від відповідальності, або призначили покарання не таке, яке обвинувачення бажало б, потрібно ставитись із розумінням, адже в кожного своя правова позиція. Своя правда. І кожен відстоює саме свою правду в кримінальній справі.
Не думаю, що антикорупційний суд чи будь-який інший може бути більш справедливим, ніж діючі нині суди. Там такі ж люди працюватимуть. Звичайно, сподівання на те, що в цьому суді будуть якісь особливі люди, є. Це, знову ж таки, наше бажання якесь диво побачити. Я від Антикорупційного суду очікую, наприклад, що він розглядатиме справи, пов’язані з корупцією. Їх розглядають у судах і нині. Але судді спеціалізованого суду зможуть зробити це більш кваліфіковано, адже вони будуть зосереджуватися саме на розгляді справ за кількома десятками видів злочинів, і все.
– Судді, які розглядають кримінальні справи, зазначають, що не можуть винести адекватне рішення тому, що слідчі працювали з порушеннями, доказова база слабка тощо.
– Що стосується роботи правоохоронних органів, то на часі змінити підходи до якості розслідування злочинів. Колеги, які нині працюють у системі, справді кажуть, що до якості розслідування є великі претензії. І хотілося б, щоб робота слідчих і процесуальних керівників була набагато кращою, адже багато доказів є недопустимими. І вони зібрані з порушенням права на захист тощо.
– НАБУ і САП передають у суди резонансні справи, але ми не бачимо вироків. Розгляд затягується. Чим це пояснити?
– Суди не можуть розглядати справи про корупційні злочини швидше, ніж інші справи. Наприклад, пов’язані з убивствами. Скільки суддів є – стільки справ і розглядається. Вони у певній черзі, в певній послідовності. Був я у Львові кілька тижнів тому. Суддя в мантії сидить на роботі, вже сьома година вечора, п’ятниця. Кажу: покажіть, скільки у вас справ? Вона відкриває записник, де занотовано справи по черзі. Вони до грудня в неї розписані. І там немає живого місця, в цьому записнику, щоб ще якусь справу вписати. І більше їх, ніж розглядається, вона розглянути неспроможна. Та й не тільки вона – більшість суддів у такому темпі працюють.
Нині є недоліки у Кримінально-процесуальному законодавстві. Вони пов’язані з тим, що суддя має в колегії суддів розглядати кримінальну справу, яка знаходиться в його провадженні. Тобто, одночасно мають засідати три судді, в яких має збігатися графік, що не завжди буває. Це дуже гальмує розгляд справи й не дає змоги розглядати їх швидше загалом.
– Ви думаєте, що якби це був один суддя, то було б швидше?
– Ну, так було завжди – і трошки швидше розглядалися справи. Наприкінці 90-х років у підсудного було право вимагати розгляду його справи у складі колегії з трьох суддів, якщо покарання за злочин, у якому він обвинувачувався, перевищувало 10 років. Потім від цієї формули відійшли – і зазвичай більшість справ розглядали у складі одного судді. Зараз працює трійка. Це є певною перепоною для швидкого розгляду справ.
Є ВИПАДКИ, КОЛИ ПОДАЮТЬ ДОКУМЕНТИ НА ПРОВЕДЕННЯ ОБШУКУ ОДРАЗУ В КІЛЬКА СУДІВ
– Так звана правка Лозового в УПК з весни цього року обмежила строки досудового розслідування. Можливо, варто встановити і для судів якісь обмеження щодо часу розгляду? А то іноді люди ходять до суду роками, втрачаючи віру у справедливе правосуддя.
– При ухваленні будь-яких законів дуже важливо, щоб враховували думку тих людей, які у правовому регулюванні того чи іншого питання мають якісь знання. У нас дуже багато юридичних вишів, сотні докторів юридичних наук, професорів. Але якщо подивитися, з якого питання думка вчених чи практиків була вирішальною, то ми жодного такого закону не знайдемо. Виходить інколи так, що якимось чином ухвалюється норма права, про яку спірні думки як у вчених, так і в практиків. І люди не розуміють, з якого дива така норма виникла.
– Це ви зараз про поправку Лозового?
– Так, і про це зокрема. Неможливо безкінечно переформатовувати закони, тому що комусь здається, що так правильно. Мабуть же, і в парламенті має проводитись дослідження, яке б дозволило ухвалювати зрозумілі рішення, які мають правову визначеність або формують думку про застосування норми права не тільки на сьогодні, завтра чи вчора, а загалом на якийсь історичний період.
Закон має бути таким, який би давав людям змогу планувати своє життя, визначати правила поведінки на багато років. Який сенс у тому, що ми сьогодні право змінюємо в один бік, завтра в інший? Я в цьому не бачу логіки.
– Після внесених змін до законодавства прокурори й слідчі, щоб отримати санкцію, змушені стояти у величезних чергах, займати їх уночі, записуючись у списки. Це питання можна врегулювати, адекватно налагодивши процес?
– Є Конституція України, Закон "Про судоустрій і статус суддів", котрі гарантують незалежність суддів від політичного чи бізнесового впливу. Але є питання іншого ґатунку, пов’язані з внутрішньою незалежністю суддів. Внутрішня незалежність – це такі умови, які б давали судді змогу ухвалювати рішення незалежно від якихось внутрішніх чинників. Суддя має відчувати власну гідність, він повинен мати належні умови для відправлення правосуддя, повинен працювати в умовах, вільних від конфлікту з боку інших суддів. І таких моментів дуже багато.
Торік суди усіх рівнів розглянули 3,9 мільйона справ. Із цієї кількості слідчі судді розглянули 900 тисяч справ, пов’язаних із судовим контролем за діяльністю органів, які здійснюють досудове розслідування, а також оперативно-розшукові заходи. Обшуки, виїмка документів, надання дозволу на прослуховування, застосування запобіжних заходів.
Якщо справ, пов’язаних із діяльністю слідчих суддів, буде менше, то відповідно вони зможуть працювати не вночі, не у вихідні, а у більш-менш визначений робочий час. І, крім того, у них буде більше часу для вирішення справ, які знаходяться у провадженні й пов’язані з контролем за досудовим слідством.
І от зараз у Раді суддів на розгляді знаходиться проект рішення про діяльність слідчих суддів, ми це питання обговорюємо. Не знаю, коли його вирішимо і коли відповімо на всі запитання, які ставлять слідчі судді у зв’язку зі своєю діяльністю, але нам бачиться, що ця проблема, про яку ви говорите, комплексна і надзвичайно важлива для всієї судової системи. І не тільки для судової, а й правоохоронної. Слідчі не повинні принижуватись, коли намагаються виконати свої завдання, пов’язані з розслідуванням злочинів. Це неприпустимо, неприйнятно. І є суди, які обмежують прийняття подань від слідчих, наприклад, 10-ю чи 12-ю годиною ранку. Чи сотнею справ, чи 200 справами.
Але розмір оцього навантаження на слідчих суддів і на слідчих показує те, що, мабуть, у багатьох випадках, поширюючи контрольні функції суду на діяльність органів досудового слідства, ми щось не врахували. Або те, що таких справ буде багато. Або те, що раніше, наприклад, прокурори із цим завданням справлялися не гірше, ніж зараз справляються судді. Чи повинні, наприклад слідчі судді давати дозвіл на проведення експертизи? Думаю, що таке положення закону є спірним.
З іншого боку, навантаження і та кількість справ, які судді розглядають, подань від слідчих, так само не відповідає тій кількості використаних матеріалів або не відповідає потребі, яка є у кримінальних провадженнях. Є дослідження щодо цього науковців, про це багато написано, але зі спілкування із суддями я, наприклад, бачу, що дуже маленька частина із тієї роботи, яку виконують слідчі судді за наполяганням слідчих різних органів, потім знаходить своє відображення у матеріалах кримінальних справ, які надходять до суду.
І це проблема. Тому що суди дають дозволи на затримання, на обшуки, на проведення негласних слідчих дій, на проведення експертиз, а в результаті ці матеріали, на які дали дозвіл на зібрання, відсутні в кримінальних провадженнях. Виникає питання: де вони діваються і для чого були потрібні? Я думаю, що це важливе завдання для законодавця, саме він повинен дати відповідь на це запитання. І, звичайно, правоохоронні органи мають також свою позицію в цьому продемонструвати чітко, для чого це потрібно.
– Які питання має узгодити рішення, яке готує Рада судів щодо цього?
– Судді до нас звернулися з кількома питаннями. Перше: в яких умовах потрібно працювати, щоб забезпечити належний рівень суддівської незалежності? Йдеться про те, що за законом дається 72 години на обрання особі запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Приносять ці матеріали, наприклад, о 18 годині в п’ятницю. Що далі робити? Працювати вночі чи в суботу? Суддя не може відмовити, адже законом визначено: 72 години – і потрібно відпускати.
Відпускати – судді на себе відповідальності також не можуть взяти, адже, можливо, це якраз та особа, яка злочин вчинила. І органам досудового слідства, щоб довести її провину й виконати завдання кримінального процесу, потрібно її утримувати, інакше тоді може бути неможливими довести її провину або зібрати докази, або вона буде перешкоджати зібранню доказів тощо. Тобто, є різні проблеми. Але судді приносять матеріали за 2 години до завершення оцих 72 годин. І він з цим має щось робити.
Якщо суддям у вихідні працювати, то скільки саме мають працювати? Один суддя не може, закон вимагає, щоб була можливість вибору задля об’єктивності участі суддів у розгляді справи. Що ж потрібно робити? Скільки суддів мають чергувати? А в деяких судах загалом лише 2 судді. Якщо вони обидва чергуватимуть, то хто працюватиме у понеділок? Чи їм взагалі не давати вихідних і порушувати Конституцію?
Яким чином має оплачуватись їхня робота? Хто повинен ще працювати понаднормово? Чи достатньо помічника, чи має бути і секретар? А хтось же повинен ще й проводити автоматизований розподіл справ тощо. Тобто, організація роботи, пов’язана з розглядом цих справ, непросте питання, яке потрібно вирішити.
Хто ці рішення має готувати, друкувати, розсилати тощо? Адвокати зараз до Ради суддів надсилають у зв’язку з підготовкою цього рішення свої пропозиції. І кажуть, що, наприклад, суди приймають документи від слідчих у вихідні дні, а від адвокатів – не приймають. В окремих судах не беруть клопотання, наприклад, про звільнення з-під варти. Ми це питання також вивчаємо.
– Реально змінити ситуацію в умовах кадрового дефіциту?
– Потрібно змінити підходи. Очевидно, що не визначиш, скільки подань про взяття під варту має бути за конкретний рік чи місяць у певному районі. Але обґрунтований підхід до цього питання повинен бути. Має існувати відповідальність правоохоронних органів за безпідставне притягнення до відповідальності, за безпідставне подання щодо взяття особи під варту, за безпідставне проведення обшуків, вилучень, негласних слідчих дій тощо. І ця відповідальність повинна бути і моральною, дисциплінарною, і кримінальною, звичайно.
Є випадки, коли подають документи на проведення обшуку одразу в кілька судів. Суди не знають про те, що ці справи перебувають у провадженні різних судів. Різні органи подають, але щодо однієї юридичної особи, наприклад. Таким чином блокується діяльність юридичної особи повністю.
– А так можна – подавати в різні суди?
– Ні. Але судді, адвокати і сторони пишуть в Раду про те, що такі випадки бувають.
ПИТАННЯ ПРО ВІЙСЬКОВІ СУДИ ДАВНО НАЗРІЛО. І ВОНО ПОВИННО БУТИ ВИРІШЕНО НА КОРИСТЬ ЧІТКОЇ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ ВІЙСЬКОВОЇ ЮСТИЦІЇ
– Нещодавно ви звернулися до голови Верховної Ради Андрія Парубія з листом, у якому наголошуєте на незалежності судів і наводите приклади тиску з боку політиків. А чого саме сподіваєтесь у відповідь? Чи це просто емоційна реакція?
– Певною мірою так, емоційна. Ми вже багато років будуємо державу. Мабуть, настав час до цього будівництва підходити відповідальніше, адже недоліки в організації судової влади, які відзначають багато людей, свідчать про те, що потрібно всім змінюватись і, знову ж таки, більш відповідально підходити до тієї роботи, яку робимо. Але змінюватися повинні не лише судді, але й ті самі народні депутати, які також представляють певну гілку влади. А тут депутат закликає вішати суддів.
Мене – і як людину, і як суддю – цей заклик обурив насправді. Я думаю, що політики, журналісти, прості люди мають право критикувати владу. І критика обов’язково приводить до покращення роботи державних органів, зокрема й суддів. А судді від того, що їх критикують, насправді змінюються. І змінюється сама система, рішення, підходи до їх написання тощо. Це в демократичному суспільстві досить нормально і цілком правильно. Це засіб для розвитку, еволюції.
У цьому випадку йшлося якраз про суддів і про справи, розгляд яких ще не завершено. Такі речі впливають на роботу судової системи лише негативно. Це підриває довіру людей в те, що справа може вирішитись об’єктивно і законно. Адже після того, як на трибуні ВР хтось сказав, що суддю треба повісити, люди, котрі прийшли за захистом до суду, розуміють, що під таким тиском суддя може і не ухвалити законного і справедливого рішення. І це вже справа навіть не судді й не судової системи. Це вже обов’язок усіх державних органів державної влади – забезпечити змогу справедливого й законного вирішення справи. Й цієї справи, й будь-якої іншої.
Аби депутат висловився стосовно будь-якої людини іншої професії, мене б це не менше обурило. Ці заклики, що нас турбують, мають свої наслідки. І про них у цьому листі також ідеться. Про те, що над суддями вчиняють розправи. Сьогодні приходив суддя, на якого напали, і він не знає, що далі робити, адже правоохоронні органи досить інертно розглядають докази, які він надає, розслідують справу. А суддя боїться в судовому засіданні засідати, адже не знає, хто в те судове засідання прийде. Охорони в судах немає. Проблеми з безпекою судді, хоч він звертався з заявою, не вирішено. Він уже рік шукає правди.
– Він не знає, хто його побив?
– Знає. Та ніхто нічого не робить. А в листі до Парубія я написав про випадки, коли до нас звернулися судді і вказують прямо на тих людей, які їм погрожують. Це не хулігани, це політичні діячі.
В інтересах народу щоб правосуддя здійснювалось незалежними суддями і здійснювалось незалежно від будь-якого впливу чи втручання.
– Скільки звернень до Ради суддів надійшло щодо тиску?
– За останні три місяці надійшло близько сотні звернень від суддів, яким погрожують або на яких здійснено напади.
– До поліції звертаєтеся? Як реагують?
– Відкривають кримінальні провадження, проводять розслідування. Але не можу сказати, що вони результативні.
– Є політична залежність суддів, як це було раніше?
– Після внесення змін до Конституції й ухвалення закону "Про судоустрій та статус суддів" немає.
– У парламенті зареєстровано кілька законопроектів, якими пропонують створити військові суди. Я знаю, що ви у минулому – військовий суддя. Чи потрібно, на ваш погляд, зараз поновлювати військові суди? Адже вони існували, поки їх не знищили за часів Януковича. Як на мене, у справах, які вони мають розглядати, набагато більше специфіки, ніж, приміром, у корупційних справах.
– Я з вами цілком погоджуюсь. Переконаний, що питання про військові суди давно назріло. І воно повинно бути вирішено на користь чіткої регламентації військової юстиції. У нас є військова прокуратура, вона діє.
– Але ж вона вже не може розслідувати справи…
– Точно. У нас є військова служба правопорядку, яка також має обмежені повноваження. У цій структурі немає військових судів, тобто, наче військова юстиція є, але ж за наявності стійкої маси проблем, пов’язаних із забезпеченням державної безпеки й охорони, захисту незалежності держави, немає логіки в тому, що справи, яких дуже багато, вирішуються не спеціально навченими юристами.
У 2010 році було прийнято рішення про ліквідацію військових судів. Я думаю, що метою було послаблення військової здатності, оскільки військові суди займалися забезпеченням питання дисципліни і правопорядку у війську. Вони це робили оперативно й ефективно. Про корупцію у військових судах, можливо, хтось і говорив. Я про такі випадки за багато років роботи чув, але лише раз, коли суддю притягли до відповідальності за корупцію. Все – більше не було. Але якість роботи органів військової юстиції, і прокуратури, і військових судів була надзвичайно високою. В умовах, коли є конфлікт на сході України, питання про швидке вирішення злочинів, пов’язаних із тероризмом, військовими злочинами, це якраз питання, які б ефективно вирішували військові суди. І так само питання, пов’язані із дисципліною і правопорядком у війську.
Щодо самих законопроектів – я не думаю, що військові суди, які входитимуть до складу Міноборони чи підпорядковуватимуться військовому командуванню, це ефективний спосіб відправлення правосуддя. ЄСПЛ неодноразово висловлювався, що в такій формі суди можуть бути залежними від військового командування, і їх створювати не потрібно. Разом з тим, у справі, наприклад, "Міхно проти України" (це справа, пов’язана із скнилівською трагедією, і її у складі колегії я вирішував) ЄСПЛ вказав на те, що військові суди, які існували до 2010 року, були належним чином відмежованими від військового управління і справді незалежними, компетентними, здатними об’єктивно і справедливо вирішувати кримінальні справи. І ніякої залежності від військового командування вони не мали. Військові звання присвоював президент, вони входили до штатної чисельності ЗСУ, проте жодним чином командуванню військовому не підпорядковувалися.
Тож, як на мене, військові суди мають бути в єдиній структурі судової системи. Повинні бути суди першої інстанції, один-два апеляційних, відповідна колегія чи військова палата у Верховному Суді.
– Зараз відбувається реорганізація місцевих загальних судів. Не чула, щоб хтось казав про покращення матеріально-технічної бази. Вона зміниться?
– Ми з колегами з Ради суддів за 3 місяці роботи були в 6 регіонах: у Дніпропетровській, Запорізькій, Львівській, Чернігівській, Донецькій і Луганській областях, а також відвідали суди у місті Києві. Ми не на екскурсії їздили, а займалися вивченням організації роботи судів. Не вибирали навмисно якісь суди, заходили усюди. Так сталося, що половина з тих судів, де ми були, в ідеальному стані насправді. І з точки зору самої організації як діловодства судів, так і матеріально-технічного забезпечення. Ну це просто палаци.
Проте частина судів перебуває в жалюгідному стані, що душа болить, коли це бачиш. Наприклад, відвідали ми Шевченківський районний суд Львова. Це кабінет судді, кабінет адвоката, квартира, зал судового засідання, хостел, піцерія – і все в одному приміщенні, понад те – в одному під’їзді. І конвой спочатку веде чоловіка в кайданках, потім іде бабуся з собачкою – виводить вигулювати – зразу назустріч. Або Голосіївський районний суд міста Києва. Це жах, що там відбувається.
Звичайно, що за 3 місяці об’їхати усі суди неможливо, але за результатами оцих кількох перевірок ми ухвалили рішення, яким попросили усі суди, їх майже 700 у нас, надати Раді суддів відомості про те, в яких умовах вони перебувають, які потреби матеріально-технічного забезпечення є. З такою самою пропозицією звернулись і до Державної судової адміністрації, щоб вона надала відомості.
Співпрацюємо і з нашими іноземними партнерами, які проводять велику дослідницьку роботу в Україні, з різних питань: організацій діяльності судів, ефективності діяльності, навантаження тощо. І в результаті я бачу, що в нас складається така карта України, на якій ми будемо бачити – я сподіваюсь, що це місяць-півтора може – кожен суд України. Тобто, в яких умовах кожен суд працює. Ми хочемо цю карту зробити не тільки придатною для роботи Ради суддів, але й інтерактивною – для того, щоб будь-хто міг подивитися, відповідає це дійсності чи ні.
Та це половина роботи. Інша її частина, за результатами такого дослідження, полягає в тому, що ми просимо Державну судову адміністрацію, яка опікується фінансами, і суди проінформувати, скільки і куди було виділено коштів: аби зрозуміти, вони рівномірно чи ні розподіляються, яким чином це відбувалося і як вони витрачаються.
Хочемо, щоб усі судді працювали в палацах, але коли частина з них працює в умовах, непридатних для відправлення правосуддя, а інші – в умовах, наближених до ідеальних, це потрібно виправляти. Треба так розподіляти ресурси, щоб це дало змогу всім працювати в умовах, придатних з точки зору санітарно-технічного забезпечення судів, обладнання приміщень судів дорадчими кімнатами, приміщеннями для відпочинку людей, які до суду звертаються, можливості їх задовольнити свої потреби людські, якісь елементарні чи невідкладні потреби в медичній допомозі, спілкуванні з адвокатами чи юристами в судових засіданнях.
І з цього випливає невідкладне стратегічне завдання Ради суддів – це створення стандартів організації роботи суду. Ми зараз на стадії, коли радимося з суддями, як краще організувати роботу всередині судів. Для того, щоб вона була максимально придатною і для людей, які до суду звертаються, і для суддів, звичайно.
_03_03.png)