Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
«Судебно-юридическая газета». 2018. 8 травня
Автор: Ганна Вронська
Огляд судової практики вирішення спорів пов’язаних із визнанням виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Сьогодні банки нерідко звертаються до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, щоб реалізувати своє право на повернення кредитних коштів та уникнути судової процедури. Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Дослідження питання стосовно можливості визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, засвідчило, що у його вирішенні необхідно керуватися насамперед Законом України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Зазначимо, що на практиці не завжди виконавчий напис нотаріуса є законним, а відповідно й таким, що підлягає виконанню.
Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №926/1065/17
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса може бути здійснене незалежно від того, чи є про це відповідна умова у договорі іпотеки.
Відкрите акціонерне товариство звернулося до Господарського суду Чернівецької області із позовом про визнання виконавчого напису приватним нотаріусом про звернення стягнення на нежитлові будівлі –адміністративні та складські приміщення таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 25.04.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.2017, у позові відмовлено.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій виходив з наступного.
Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" (в редакції станом на 27.03.2009) встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису. Однак безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками – наданими стягувачем документами згідно з Переліком. Захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного (постанова Верховного Суду України від 05.07.2017 № 6-887цс17 у справі № 754/9711/14-ц).
Частиною 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Зі змісту цієї норми випливає, що звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса може бути здійснене незалежно від того, чи є про це відповідна умова у договорі іпотеки.
Таким чином доводи скаржника щодо невідповідності вчиненого спірного виконавчого напису нормам законодавства, зокрема статті 35 Закон України "Про іпотеку", статтям 88, 89 Закону України "Про нотаріат", вимогам Інструкції, Переліку у редакції відповідних норм та приписів, чинній на момент вчинення цього напису – 27.03.2009, та щодо обґрунтованості вимог про визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не знайшли свого підтвердження, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.
Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/5226/17
Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”
Приватне підприємство звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Товариства про стягнення 1 273 646,05 грн.
Позовна заява мотивована тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов’язання за Договором позики щодо повернення отриманих за договором грошових коштів в розмірі 1 500 000,00 грн., в зв’язку з чим на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1 175 204,85 грн. інфляційних втрат та 98 441,20 грн. 3% річних, всього 1 273 646,05 грн.
Товариством подано зустрічний позов до приватного підприємства про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Мотивуючи зустрічні позовні вимоги позивач зазначив, що вчиняючи оспорюваний виконавчий напис нотаріус, всупереч вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004, не отримав від позивача первинних бухгалтерських документів (платіжні доручення, меморіальні ордери) щодо перерахування коштів за Договором позики, як і не дослідив факту їх передачі в момент укладення Договору, адже спірний договір є реальним, тобто його дійсність прямо пов’язується з моментом передачі грошових коштів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2017, залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017, в задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено. Мотивуючи вказане рішення в частині первісного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження фактичного перерахування відповідачу за первісним позовом та отримання ним суми позики в розмірі 1500000,00 грн., а також доказів на підтвердження того, що в бухгалтерському та податковому обліку Приватного підприємства відображено господарську операцію щодо видачі відповідачу грошових коштів в розмірі 1500000,00 грн., віднесення цієї суми як дебіторської заборгованості відповідача.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій виходив з наступного.
Відповідно до положень ст. ст. 87, 88 Закону України “Про нотаріат” для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Відповідно до п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”.
Господарські суди при дослідженні матеріалів нотаріального провадження з вчинення спірного виконавчого напису встановили, що при його вчиненні нотаріус не отримував первинних документів щодо видачі позики та здійснення її часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), відтак у нього не було підстав вважати, що розмір заборгованості Товариства перед Приватним підприємством є безспірною.
Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №916/1191/17
Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Фізична особа-підприємець звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Банку, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – приватний нотаріус про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса про стягнення з фізичної особи на користь Банку заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.08.2017 позов задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса про стягнення з фізичної особи на користь Банку заборгованості за кредитним договором та витрат на вчинення виконавчого напису.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 рішення скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції виходив з наступного.
Відповідно до статті 88 Закону України “Про нотаріат” безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника – це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису. Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів .
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Згідно з пунктом 2 Переліку для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних договорів, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідачем до заяви про вчинення виконавчого напису було додано повний пакет документів, передбачений пунктом 2 Переліку.
При цьому суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що у виконавчому написі чітко зазначені номер договору та дата його укладення, прізвище, ім'я по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний код боржника, що надає можливість ідентифікувати як особу боржника, так і кредитний договір, за яким виник борг, тому висновки суду першої інстанції та доводи скаржника про те, що приватний нотаріус змінив статус приватного підприємця на фізичну особу, що є підставою для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є помилковими.
Як правильно встановлено апеляційним господарським судом, у вказаному пакеті документів міститься виписка з особового рахунку боржника, що містить інформацію про суму заборгованості боржника, строки її погашення, відомості про нарахування відсотків на тіло кредиту, перенесення їх на рахунок прострочених тощо, що спростовує помилкові висновки суду першої інстанції про те, що виписки, які були надані приватному нотаріусу, не відповідають вимогам документів, визначеним у пункті 2 Переліку.
Крім того, відповідно до підпунктів 5.1, 5.2, 5.3 пункту 5 Порядку виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість; якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріальних документів; якщо за борговим документом необхідно провести стягнення частинами, виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; у цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірний виконавчий напис від 28.03.2017 вчинений приватним нотаріусом на прикріпленому до договору спеціальному бланку нотаріальних документів, що відповідає вимогам пункту 5 Порядку та спростовує посилання місцевого господарського суду на те, що виконавчий напис вчинено не на оригіналі кредитного договору, що є підставою для визнання спірного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції правильно встановив дійсні обставини справи та дійшов обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для визнання спірного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню із наведених позивачем підстав.
Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №910/5413/17
Нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.
Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання таким, що не підлягає виконанню, і скасування виконавчого напису нотаріуса про стягнення на користь Банку заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що виконавчий напис вчинено з порушенням, зокрема приписів статей 88, 89 Закону України від 02.09.1993 № 3425-XII "Про нотаріат" (далі – Закон № 3425), постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" (далі – Перелік), а висновок нотаріуса про безспірність вимог банку до товариства є помилковим.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.06.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 зі справи, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій виходив з наступного.
Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, з наведених приписів вбачається, що нотаріус, перш ніж вчинити виконавчий напис, повинен перевірити, чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який ідеться в Переліку, чи подані всі передбачені Переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов'язання, чи не виник спір між зацікавленими особами, чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису.
Відповідно до пункту 1 Переліку для одержання виконавчого напису подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", що діяла на момент вчинення Виконавчого напису, внесено зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, відповідно до пункту 2 яких доповнено перелік стягненням заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин – кредитних договорів, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Отже, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 20.05.2015 зі справи № 6-158цс15.
_03_03.png)