Шлях до формування єдиної судової практики:перші кроки Верховного Суду

Шлях до формування єдиної судової практики:перші кроки Верховного Суду  Станом на 28 лютого 2018 року до Касаційного господарського суду   у складі Верховного Суду надійшло 229 справ щодо корпоративних спорів та корпоративних прав. Під час перегляду 13 справ прийнято постанови, в яких викладено правові позиції Верховного Суду щодо вирішення окремих категорій корпоративних спорів.

Підвідомчість

Правова позиція щодо підвідомчості господарським судам спорів між ОСББ та його учасниками. Постанова Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 925/1321/16 (Баранець О.М., Вронська Г.О., Студенець В.І).

Під час визначення підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України. З огляду на положення ст. 167 ГК України корпоративні права характеризуються такими ознаками : 1) особа має частку у статутному капіталі господарської організації; 2) особа має права на участь в управлінні господарською організацією, 3) має право на отримання певної частини прибутку (дивідендів) господарської організації.

Відповідно до статей 1,4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна та створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 85 Цивільного кодексу України непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Частиною 7 ст. 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" передбачено, що об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками.

Статутом ОСББ "Білий лебідь-2016" частку співвласників у статутному капіталі (майні) об'єднання не визначено. Таким чином, співвласники багатоквартирного будинку не є носіями корпоративних прав, а відносини між співвласниками багатоквартирного будинку та ОСББ не є корпоративними . Відповідно, спір у даній справі між фізичними особами - співвласниками багатоквартирного будинку та ОСББ не є корпоративним та враховуючи положення статті 20 Господарського процесуального кодексу України, не належить до юрисдикції господарських судів.

Направляючи на новий розгляд справу № 917/87/17 (у зв'язку з порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази) колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного суду поміж іншого також звернула увагу судів на зазначені вище ознаки ОСББ.

Стягнення дивідендів

Верховний Суд сформував правову позицію щодо вирішення питання про застосування санкцій у разі порушення строків виплати затверджених дивідендів та щодо безумовності виплати товариством затверджених дивідендів.

Постанова Верхвоного Суду від 17.01.2018 у справі № 910/11316/17 (Стратієнко Л.В., Мамалуй О.О., Ткач І.В.) та постанова Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 910/8399/17 (Ткач І.В., Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.).

У наведених постановах Верховного Суду зазначено, що з прийняттям товариством рішення про виплату дивідендів та встановленням у такому рішенні строків проведення розрахунків з учасником (акціонером) у товариства виникає обов’язок виплати дивідендів без будь-яких додаткових умов у встановлений у рішенні загальних зборів строк.

Верховний Суд визнав необґрунтованими доводи товариства про те, що право на отримання дивідендів повинно бути реалізоване акціонером, а зобов'язання емітента по виплаті частки прибутку (дивідендів) акціонеру виникає під час реалізації акціонером наданого права, з огляду на те, що акціонер не зобов'язаний звертатись до товариства із заявою про виплату дивідендів, оскільки положеннями чинного законодавства такого обов'язку не встановлено.

Як зазначено у відповідних постановах Верховного Суду, в силу положень ГК України, ЦК України, законів України "Про акціонерні товариства", "Про господарські товариства" та прийнятого товариством рішення про виплату дивідендів, у останнього виникло зобов'язання по сплаті грошових коштів - виплата дивідендів, а отже, зобов'язання зі сплати дивідендів є грошовим зобов'язанням. З огляду на норми ЦК України грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством. Будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням незалежно від правових підстав його виникнення і в разі його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Розрахунки при виході учасника (члена)  

Щодо питання застосування наслідків передбачених ст. 625 ЦК України доцільно навести постанову Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 906/1283/16 (Баранець О.М., Вронська Г.О., Студенець В.І.).

Верховний Суд підтримав правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 12.12.2011 у справі № 14/214(10), прийнятій у зв'язку з неоднаковим застосування судами ст. 625 ЦК України, ст. 167 ГК України та ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" про те, що учасник господарського товариства, який вийшов зі складу останнього, вправі вимагати сплати вартості майна з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми на підставі ст. 625 ЦК України.

У постанові від 23.01.2018 у справі № 922/2433/14 (Вронська Г.О., Баранець О.М., Студенець В.І.) к олегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що у разі виходу із сільськогосподарського виробничого кооперативу частка кожного члена у майні визначається в межах його персоніфікованого паю. У зазначеній справі позивач (член кооперативу, який вийшов з нього) наполягав на тому, що суди під час визначення частки належної йому доходу кооперативу помилково вирахували таку частку не з кількості членів кооперативу, а з визначеного розміру внеску до пайового фонду відповідача.

Колегія суддів не погодилася з такими доводами з огляду на норми спеціального законодавства, зокрема, положень ст. 21 Закону України "Про кооперацію": паї є персоніфікованими, а розмір паю члена кооперативу залежить від фактичного його внеску до пайового фонду. Судом також враховано положення статуту кооперативу та наявні докази (висновок судово-економічної експертизи, книги реєстрації майнових сертифікатів та договорів оренди майнових сертифікатів, балансу кооперативу, переліку співвласників на передачу майна в користування кооперативу з визначенням розміру майнової частки в майні та її загальної вартості).

Верховний Суд підтримав позицію місцевого та апеляційного судів про те, що члени кооперативу не мають права на все майно кооперативу, а частка кожного члена кооперативу у майні кооперативу визначається в межах його персоніфікованого паю, тоді як решта майна залишається у власності кооперативу.

Отже, член кооперативу має право на отримання вартості частки прибутку кооперативу пропорційно його частці у пайовому фонді сільськогосподарського виробничого кооперативу та має право на отримання паю, у розмірі його фактичної вартості, на момент виходу з кооперативу.

Недопустимість втручання кредиторів у діяльність товариства

У постанові Верховного Суду 31.01.2018 у справі № 909/743/16 (Стратієнко Л.В., Мамалуй О.О., Ткач І.В.) колегія суддів, проаналізувавши п. 5 Розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про акціонерні товариства" (приведенням діяльності акціонерних товариств у відповідність із вимогами цього Закону в частині забезпечення існування акцій виключно у бездокументарній формі є здійснення таких дій: наглядова рада акціонерного товариства в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, зобов'язана прийняти рішення про переведення випуску цінних паперів з документарної форми у бездокументарну та забезпечити вчинення ряду дій), дійшла висновку, що переведення акцій у бездокументарну форму є визначеною законом процедурою з певним алгоритмом дій, в якій бере участь емітент та вказані у Законі учасники фондового ринку.

З огляду на це, кредитор (банк) не є особою, уповноваженою вимагати в судовому порядку зобов’язати боржника (акціонерне товариство) здійснити переведення емітованих ним простих іменних акцій в бездокументарну форму, оскільки такі повноваження не передбачені законодавством.

Правова позиція Верхвоного Суду базується на тому, що відповідно до норм Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" виключно Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право надсилати емітентам обов'язкові для виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про цінні папери.

Право акціонера вимагати проведення аудиту

Постанова від 14.02.2018 у справі № 910/783/17 (Ткач І.В., Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.)

Передбачене ст. 75 Закону України "Про акціонерні товариства" право акціонерів є складовою права на управління товариством в установленому законом і установчими документами порядку.

Стаття 75 Закону України "Про акціонерні товариства" є імперативною для товариства у випадку відповідної вимоги акціонера, який є власником більше ніж 10 відсотків акцій товариства. Право акціонера вимагати проведення аудиту у цьому випадку не залежить від бажання самого товариства чи його посадових осіб , чи від доцільності проведення такої перевірки, натомість, обов'язок товариства забезпечити аудитору можливості проведення перевірки виникає в силу прямої вказівки закону.

Ухилення товариства від надання документів, необхідних для проведення аудиторської перевірки, та інформації щодо дати початку аудиторської перевірки, ініційованої акціонером, суперечить ч. 6 ст.75 Закону України "Про акціонерні товариства", та відповідно порушує реалізацію акціонером його корпоративного права на управління товариством, яке підлягає захисту у судовому порядку.

Відсутнє порушення корпоративних прав – рішення дійсне

Постанова від 31.01.2018 у справі № 927/265/17(Ткач І.В., Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.)

Вирішуючи спір щодо визнання недійсними рішень загальних зборів, який виник з корпоративних відносин, слід виходити з того, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

Верховний Суд погодився з висновком господарських судів першої та апеляційної інстанції про те, що позивачем не подано належних та допустимих доказів , які б підтверджували фактичне порушення його корпоративних прав у розумінні ст. 167 ГК України при проведенні спірних зборів, оскільки сам позивач був ініціатором винесення питання щодо відчуження належної йому частки на розгляд зборів учасників, особисто брав участь у таких зборах та голосував (тобто реалізував належні йому корпоративні права) щодо відчуження частини належної йому частки 29% у статутному капіталі товариства і як секретар зборів особисто підписав спірний протокол загальних зборів.

Верховний Суд зазначив, що висновок господарських судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову в повному обсязі обґрунтованим, оскільки скаржником не доведено порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів.

Автор: Ганна Вронська

Електронний ресурс: http://blog.liga.net/user/avronskaya/article/29628.aspx