Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Голова Верховного Суду: до злочинів СЗЧ не має бути формального підходу
Перша частина ексклюзивного інтерв'ю голови Верховного Суду Станіслава Кравченка інформаційному агентству "Інтерфакс-Україна"
Текст: Оксана Геронтьєва
Військові злочини - скоєні військовослужбовцями під час несення служби - закономірність під час війни. Правоохоронні органи України їх розслідують, суди розглядають та ухвалюють вироки. Тема надчутлива, багато про що говорити публічно не слід, але доцільно окреслити тенденції та підходи. В тому числі, за допомогою судової статистики.
Справи в судах будь-якої країни – певне віддзеркалення тенденцій в суспільстві в цілому. Які зміни на третьому році війни бачите Ви як голова Верховного суду?
З 2014 року, після анексії Криму та частини територій на сході країни, українське суспільство дуже змінилося, стало більш згуртованим і відповідальним. Саме тому, на мою думку, на початку повномасштабного вторгнення велика кількість людей була добре підготовлена та мотивована дати відсіч ворогу. Зухвалість і жорстокість військових РФ викликали лють до окупантів, - черги за зброєю і до ТЦК були по півкілометра. Працюючи по організації роботи судів, в тому числі в зоні бойових дій, де велике скупчення військових, я звернув увагу, що навіть коли пішли перші справи, пов'язані з порушенням порядку несення служби, питання ухилення від служби взагалі не було!
А коли з'явилася необхідність поповнення та заміни військових на фронті, то почали виникати певні негативні моменти. На третьому році війни люди, які були мотивовані йти воювати, виснажилися. І зараз та стадія, коли країні треба шукати ресурси для поповнення армії. Бачимо, що стало більше кримінальних проваджень, пов'язаних з мобілізацією і порядком несення військової служби, на слуху сумновідома абревіатура СЗЧ (самовільне залишення частини), дезертирство, невиконання наказів та інше.
Водночас, вірю в єдність українців перед обличчям ворога, в те, що гідно пройдемо цей складний період і поновимо свої сили на фронті.
Чи отримали вже українські судді достатньо досвіду розгляду справ, які тим чи іншим чином стосуються військовозобов'язаних та військовослужбовців? Враховуючи відсутність військового судочинства в Україні, чи не вбачаєте ризиків апелювання до міжнародних судів в майбутньому щодо порушених прав?
По-перше, відсутність військових судів точно не є проблемою чи приводом для оскарження, бо весь світ визнає, що кожна країна будує національну систему судів так, як вона це бачить.
Друге, в контексті можливого апелювання до міжнародних інстанцій, напевне, будуть претензії, але не думаю, що вони будуть пов'язані конкретно з цією категорією справ. Такого масштабу військової агресії на європейському континенті світ не бачив з часів ІІ Світової війни, - звідси всі питання і проблеми.
Україна на сьогодні займає непочесне третє місце за кількістю заяв, які перебувають на розгляді Європейського суду з прав людини.
Щоб справи розглядалися в розумні строки, нам потрібен кадровий ресурс, а коли в суді працює один чи двоє суддів, а справ величезна кількість, то, звісно, це впливає на тривалість розгляду і має місце навіть невиправдане спрощення. Минулої п'ятниці, 5 липня, відбулася важлива для нас подія – присяга суддів. Але це тільки 10% від тої кількості суддів, яких нам не вистачає.
Щодо досвіду розгляду військових справ, то судді його набувають ще з 2014 року: протягом 8 років практика певним чином формувалася. Весь цей час було проблемним питання, в тому числі з тим самим СЗЧ, його відмінностями від дезертирства. Тобто не можна говорити, що ми починали з нуля – база розгляду військових справ в нас вже була до повномасштабного вторгнення РФ. Також не можу сказати, що є радикальна відмінність у злочинах в сфері несення військової служби в порівнянні з довоєнним часом. Тож судді готові розглядати справи щодо військових злочинів і роблять це.
Безперечно, треба прагнути до спеціалізації, а для цього також потрібен ресурс. Так що одне прив'язується до іншого.
Ви згадали про СЗЧ. Нещодавно директор ДБР заявив, що правоохоронці не роблять статистики по цих злочинах, а навпаки, прагнуть повернення військовослужбовців у частини. Що Ви як суддя думаєте з цього приводу?
Дуже правильно говорить керівник ДБР, - не має бути виключно формального підходу до таких речей. Сподіваюся, що прокурори як процесуальні керівники підтримують таку позицію, і це працюватиме в практичному руслі.
Відверто: я дуже боявся, що виключно формальний підхід призведе до формальних обвинувачень.
Ще на початку війни на той час керівник Військової служби правопорядку генерал Гуцол звертав увагу на те, що з чотирьох осіб, як відмовляються виконувати наказ чи залишають бойові позиції, буквально відразу троє готові повернутися до строю. Ми говоримо про людський фактор: почуття страху природнє, тому на це треба зважати.
Інша справа – як ми будемо застосовувати це на практиці. Маю на увазі і правоохоронні органи, і суди. Ви підняли важливе питання дискреції прокурорів від імені держави при формуванні публічного обвинувачення: в яких випадках формувати це обвинувачення, а в яких - ні.
Тут як раз мова про визначення межі: чи буде більше користі від того, що ми формально поставимося і суд ухвалить людині вирок, або ж ця людина може принести користь державі на свободі? У прокурора є право на угоду, зокрема, та право відмовитися від обвинувачення в певних випадках.
Хочу нагадати, що законодавець вже під час війни посилив кримінальну відповідальність за ст. 403 КК (невиконання наказу) та ст. 407 (самовільне залишення військової частини або місця служби), – те саме СЗЧ. Також парламентарі обмежили судову дискрецію під час призначення покарання, тобто заборонили судам призначати покарання більш м'яке, ніж передбачено законом та звільняти від відбування покарання з випробуванням (умовне покарання).
Давайте подивимося на відкриті дані статистичних звітів Державної судової адміністрації (ДСА) на сьогоднішній день. За СЗЧ у 2023 році засуджено 1 тис. 577 військових, з яких 30 – жінки. Згідно з даними ДСА, це – найпоширеніший злочин, бо становить 61% від всіх засуджених за військові кримінальні правопорушення. За втрату військового майна засуджено 37 осіб. Що це за майно, наскільки воно важливе, щоб засудити особу і відправити для відбуття покарання? Порушення правил поводження зі зброєю – 35 засуджених, дезертирство – 113, ухилення від військової служби шляхом самокалічення – 32.
Загалом, згідно статистичних даних ДСА, кількість засуджених за військові злочини у 2023 році була значно вищою, ніж у 2022 році – 2 тис. 585 осіб та 1 тис. 490 відповідно. Мова йде про вироки, які вже набрали законної сили.
Уточніть, будь ласка, ще по злочинах, скоєних військовими щодо військових, чи є поширеними факти нестатутних відносин?
Ці кримінальні правопорушення ДСА обліковує так само, як і інші військові правопорушення, без виокремлення в певну категорію. Можу озвучити кілька цифр з облікових даних ДСА. В минулому році засуджено 30 осіб за погрозу або насильство щодо начальника, за опір начальникові – 3 особи, за порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості засуджено 18 осіб, - така сама кількість засуджених по цій статті, до речі, була і в 2022 році.
Від загальної кількості засуджених за вчинення військових злочинів - це лише від 0,1 до 1%.
З якими проблемами стикаються жінки-військові та по яких питаннях апелюють до суду?
В більшості публічно-правових «військових» спорів жінки оскаржують накази командирів військових частин про результати службових розслідувань, призначення на інші посади, переведення на нові місця служби, звільнення. Також звертаються до суду в зв'язку з недодержанням права на відпустку по догляду за дитиною.
Спори з питань мобілізації за позовами військовозобов'язаних жінок поодинокі. Назву приклад такої справи: суд скасував наказ військової частини про призов та зарахування до особового складу військової частини волонтерки. На момент затвердження такого наказу вона була студенткою медичного інституту, не була військовозобов'язаною та не могла бути призвана на військову службу.
Поговоримо про військовозобов'язаних. Наскільки масовими є наразі судові оскарження рішень про мобілізацію?
Те, що бачу з новин, соцмереж, ТГ-каналів мене насторожує – стільки уваги приділено цьому! У воюючий країні йде велика мобілізаційна кампанія, а ми чомусь бачимо весь цей негатив.
Звісно, випадки звернення до суду щодо оскарження рішень про мобілізацію є, але їх небагато, поки що ми не бачимо масовості. 5 тисяч позовів наразі подано до судів першої інстанції щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності ТЦК. І це – про всі аспекти, в тому числі правильність взяття на облік чи зняття з обліку.
18 травня тільки набрав чинності цей закон, а днями спливають строки поновлення даних, - нам ще зарано говорити про наслідки дії нового закону про мобілізацію в аспекті розгляду позовів в судах. Вже пізніше побачимо тенденції і судову практику по оскарженню мобілізації, напевне, ближче до кінця цього року.
Загалом, не думаю, що позови матимуть масовий характер. Новий закон удосконалив мобілізаційні механізми, але сама мобілізація триває вже третій рік.
Хочу підкреслити, що наше суспільство дуже організоване, патріотичне – і це дає змогу стримувати агресора тривалий час. У нас велика країна, велика армія, тривають масштабні мобілізаційні процеси. І навіть якщо ми говоримо, що маємо кілька тисяч проваджень по оскарженням мобілізації – це точно не показник загального негативу.
Чи є дані щодо засуджених саме за ухилення від військової служби?
Знову ж таки, згідно даних статистичних звітів ДСА, в минулому році за ухилення від призову на строкову військову службу офіцерського складу засуджено 8 осіб, в той час як у 2022 році таких було 112.
За ухилення від призову під час мобілізації осіб з числа резервістів засуджено 930, а в 2022 році їх було 186.
Ще 12 осіб були засуджені в минулому році за ухилення від військового обліку, 11 осіб отримали вироки за ухилення від проходження служби цивільного захисту в особливий період.
Профільний комітет Ради рекомендував прийняти законопроєкт про заборону публікації в реєстрі судових рішень щодо мобілізації та військового обліку "в зв'язку з чутливістю такої інформації під час війни". Це викликало певний негативній відгук громадськості. Чи вважаєте Ви заборону доцільною та обґрунтованою з правової позиції?
На даний період часу в нинішніх умовах – так, це доцільно. Ми дуже поважаємо відкритість, водночас розуміємо, що слово можна використовувати і як зброю. І тут, думаю, як раз мова йде про виправданий баланс.
В законі про державну таємницю є застереження щодо вказування кількості військовослужбовців, їх озброєння, переміщення. Коли ми називаємо окрему кількість та дані військовослужбовців, які притягуються до відповідальності за ті чи інші злочини, в тому числі у сфері несення військової служби, – ворог може використовувати це проти нас. Чи можемо дозволити собі робити публічною інформацію, наприклад, про затримання поліцією військовослужбовців в конкретному місці за адміністративне правопорушення, якщо ці бійці знаходяться на ротації? Не думаю, бо це може призвести до дуже серйозних наслідків.
А критерії і категорії рішень, які підлягатимуть забороні публікації, вже визначать законодавці. Якщо доручать виробити підходи по цьому питанні суддям – зробимо це.
Ще важливий момент. Такі обмеження можуть діяти тільки в період воєнного стану. У нас є ст. 615 Кримінально-процесуального кодексу, яка регламентує певні звуження прав під час війни. Ст. 10 Європейської Конвенції з прав людини прямо вказує, що свобода слова гарантується, але можуть бути обмеження в випадках, зокрема, коли це має загрозу територіальній цілісності і національній безпеці.
Тобто, обмеження, які пропонують законодавці, повністю корелюються з національним і міжнародним законодавством, це обумовлено необхідністю під час воєнного стану.
Вже більше 3 тис. засуджених, звільнених умовно достроково, прибули до військових частин для проходження служби. Ще сотні відповідних клопотань знаходяться на розгляді в судах. Чи можна гарантувати, що під цим приводом на волі не опиняться ті, хто скоїв тяжкі злочини? Як це можна перевірити/не допустити?
Треба розуміти, що кримінальне середовище дуже специфічне і завжди дуже складне. Ще на початку війни особи, які знаходилися під вартою, просили змінити їм запобіжний захід для того, щоб мобілізуватися і захищати державу. Був такий випадок, що одного обвинуваченою в тяжкому злочині звільнили з-під варти, бо хотів йти на фронт і, напевне, ще досі шукають десь на західній Україні.
Але в цілому цей підхід себе повністю виправдав, бо мені відомі випадки, коли люди, звільнені з-під варти, героїчно обороняли державу на початку війни, багато хто загинув.
Тоді це питання було врегульовано таким чином, що відповідальність була на прокурорах. Зараз всі процедури звільнення умовно достроково для проходження військової служби більш чітко регламентовані в законі, тому і відповідатимуть за законність дій всі державні структури, які задовольняють подання і випускають засудженого воювати.
В реєстрі судових рішень можна знайти кейси щодо постановлення судами умовних вироків обвинуваченим, які вносять пожертви на ЗСУ. Це корелюється з нормами законів?
Не хочу бути голослівним, бо таких рішень я не бачив, принаймні, до Верховного суду ніхто їх не оскаржував. Наскільки мені відомо, немає обов'язку вносити певні суми. Є обов'язок захищати Батьківщину.
Є рішення Вищого антикорупційного суду, по якому, зокрема, велика сума передавалася на ЗСУ. Тобто, при призначенні покарання донати на ЗСУ можуть бути лише однією з обставин для пом'якшення покарання, але не приводом для умовно дострокового звільнення.
А взагалі пожертви мають бути від душі, а не для того, щоб вийти на волю, - це основний людський принцип.
Розкажіть про узагальнення судової практики військових категорій справ в адміністративному судочинстві та про так звані зразкові рішення. Чи багато подібних справ знаходиться на даний час на розгляді Верховного суду?
Розкладу по поличках про всі «адмінки». У нас є Кодекс України про адміністративні правопорушення, керуючись ним, ТЦК накладає стягнення за адміністративні правопорушення. Далі вже це стягнення можна оскаржити в порядку адміністративного судочинства.
Система адміністративних судів вирішує спори «держава – громадянин», державу представляє будь-який суб'єкт владних повноважень. В системі адмінсудів таких спорів, і не тільки за позовами до ТЦК, дуже багато.
Щодо так званих зразкових справ, які є тільки в адміністративному судочинстві. Впродовж 2022-2024 років від місцевих адмінсудів до Верховного суду надійшло 4 подання щодо розгляду справ стосовно військових як зразкових справ. В одній справі було відмовлено у відкритті провадження, у трьох інших провадження було відкрито. Ці позови стосувалися надбавок та премій військовослужбовцям, розміру грошової виплати до Дня незалежності в 2023 році особам з інвалідністю внаслідок війни, права на отримання додаткових винагород.
Зараз на розгляді Великої палати Верховного суду перебуває справа щодо питання мобілізації. В законі вказано, що особа має право на відстрочку від мобілізації, якщо судом буде встановлено факт самостійного утримання і виховування дітей. А яким чином встановити такий факт? Питання – до законодавця, бо тут всі і все - і батьки, і органи опіки і піклування, і місцева громада, і представництво ТЦК – і немає фактів як таких. Але ми обов'язково визначимося. Головне – щоб це не було способом ухилення від мобілізації.
Треба розуміти, що судова система в Україні працює не тільки для того, щоб карати, але й щоб захищати наших громадян. Діяльність судової влади у першу чергу спрямована на забезпечення правопорядку, дотримання законів та досягнення справедливості.
Інтерфакс-Україна. 2024. 16 липня
Військова агресія РФ має бути належно оцінена задля вдосконалення міжнародного права – Голова Верховного Суду
Друга частина ексклюзивного інтерв'ю голови Верховного Суду Станіслава Кравченка інформаційному агентству "Інтерфакс-Україна"
Текст: Оксана Геронтьєва
Воєнні злочини - злочини, скоєні російськими окупантами - не мають строку давності. За вбивства, катування, ґвалтування, примусову депортацію, пошкодження цивільної інфраструктури тощо карають як національні суди, так і міжнародні. В той час як країна очікує на міжнародне правосуддя над агресором, українські суди вже третій рік судять воєнних злочинців і вже винесли 1,5 тис. рішень. В переважній більшості мова йде про заочні вироки, але у 15 % випадків російські військові фізично знаходилися на лаві підсудних.
Чи вдається судовій системі України дотримуватися міжнародних стандартів правосуддя при розгляді воєнних злочинів ворога та ухваленні рішень? Зокрема, забезпечити право на захист окупантів задля унеможливлення в подальшому скасування вироку?
Безперечно, українські суди дотримуються всіх норм міжнародного законодавства. Частина нашого Кримінального процесуального кодексу – це цитати з рішень Європейського суду з прав людини. Також є ст. 9 Конституції України, яка визначає, що норми міжнародних конвенцій, ратифіковані державою, є частиною національного законодавства.
В законі України "Про правовий режим воєнного стану" є ст. 26, яка чітко вказує, що в цей період в країні діють тільки суди, які були створені за Конституцією і законодавством. Передача повноважень іншим судам та спрощення процедури розгляду є неприпустимими. Тому маємо виклик: як виконати весь обсяг цієї роботи в даних умовах?
Навесні та влітку 2022 року ми в онлайн-режимі збирали суддів, які розглядають справи в районних та апеляційних судах, говорили про розгляд воєнних справ: як би нам складно не було, маємо діяти у суворій відповідності до закону, бо вкрай важливо, щоб наші рішення сприймалися у всьому світі.
Як показали подальші події, ми були повністю праві. Пам'ятаєте перше рішення Солом'янського районного суду м. Києва щодо російського військовослужбовця Шишимаріна? Фактично там один епізод злочину – вбивство мирного жителя Сумської області. Обвинувачений визнав свою провину. Але хто тільки не критикував це рішення саме в частині призначення найсуворішого вироку! Апеляція визначила, що довічне позбавлення волі, призначене судом першої інстанції, є надмірним покаранням, і змінила вирок Шишимаріну на 15 років позбавлення волі.
Так от, ця справа стала прикладом розгляду воєнних справ: ми її проаналізували з усіх боків і аналізуємо досі. Зараз таких справ все більше і більше. Всього зайшло в суди більше 2 тисяч справ щодо воєнних злочинів, 1,5 тисячі вже розглянули районні суди, більше 100 справ переглянуті в апеляційному порядку, 13 – у Верховному Суді.
При розгляді таких справ якихось особливих проблем не виникало. Тобто, на даний час можемо говорити, що по цій категорії у нас певні напрацювання є.
Наскільки вагомим для судової практики стало рішення Верховного суду щодо визначення суб'єктів злочину агресії?
Це рішення стосувалося підготовки, планування, розв’язування та ведення агресивної війни (ст. 437 КК України), воно дійсно є знаковим. Мова йшла про те, хто саме є суб'єктом злочину агресії – тільки найвище політичне і військове керівництво держави-агресора чи інші також? До відповідальності притягувалися дві особи, які не мали статусу навіть офіцерів – учасники бойових дій на рівні рядового складу у подіях 2015-2016 років. Велика палата ВС визначила, що ст. 437 КК України – не для цих суб'єктів.
В своєму рішенні Велика палата ВС підкреслила, що діяння, передбачені ст. 437 КК України, здатні вчиняти особи, які в силу своїх службових повноважень або суспільного становища спроможні контролювати або керувати політичними чи воєнними діями. Також злочин агресії можуть вчиняти особи, які спроможні істотно впливати на політичні, військові, економічні, фінансові, інформаційні та інші процеси у власній державі чи за її межами. Тобто, суб'єктами злочину агресії можуть бути і представники бізнесу – маємо приклад справи щодо будівництва Кримського мосту приватною компанією.
Рішення Верховного Суду було позитивно сприйняте у всьому світі. Мабуть, вперше з часів ІІ Світової війни на рівні національних судів аналізувалися питання про те, що таке агресивна війна, чим вона відрізняється від звичайної війни, хто може бути суб'єктом цього злочину. Наше рішення вийшло трохи ширше за колом осіб, ніж це визначено Міжнародним кримінальним судом, бо так визначає національне законодавство.
Підкреслю, що воно - прецедентне, оскільки прийняте Великою палатою Верховного Суду, яка є найвищим органом забезпечення єдності судової практики.
Щодо статистики, то саме за ст. 437 КК України в судах всього 6 справ, більше застосовується ст. 438 КК (порушення законів та звичаїв війни) – по ній 291 проваджень. Зокрема, це справи за фактами насильства над мирним населенням, залучення до примусових робіт, сексуального насильства.
У відсотковому співвідношенні скільки справ українські суди розглядають за присутності обвинуваченого?
Станом на 1 липня цього року спеціальна процедура кримінального провадження (спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду), так звана процедура in absentia була застосована в 85% кримінальних проваджень за статтею про порушення законів та звичаїв війни. Здебільшого – це про насильство, вбивство мирного населення.
У 15% досудове розслідування та судовий розгляд здійснювалися за присутності обвинуваченого.
Що найважче у доказуванні воєнних злочинів?
Наприклад, ворожа ракета влучила в об'єкт цивільної інфраструктури. Це розглядається як місце вчинення злочину: виїжджає слідчо-оперативна група і починає працювати. З'ясовує пошкодження, збирає уламки, ідентифікує тип ракети. Також правоохоронці встановлюють постраждалих, загиблих, підраховують майнові збитки та визначають, що саме було ворожою ціллю.
Сучасні технології і засоби дозволяють встановити, звідки прилетіла ракета. Встановлюють військову частину, яка там знаходиться. Далі йде робота з електронними доказами, з інформацією з відкритих джерел.
Плюс - оперативна робота, інформація з камер фіксації, співставлення даних з тими самими соцмережами, де окупанти нерідко хизуються, які вони "герої". Зокрема, це стосується фактів знущання над військовополоненими, коли російські військові записують тортури на відео і викладають в Інтернет.
Робота щодо встановлення підозрюваного у воєнному злочині дуже кропітка. У слідчих навіть новий термін з'явився – "офізичування" особи.
Так от, зібрати в цих надскладних умовах доказову базу, яка буде прийнятною для міжнародних судових інстанцій – і є та сама надважка задача і за рівнем складності, і за обсягом роботи. Але наші правоохоронні органи в цілому справляються з цими викликами. Очевидно, що не всіх воєнних злочинців вдасться встановити, навіть з урахуванням процедури in absentia.
Україна називає війну війною, в юридичному вимірі це має певні наслідки?
В тому, що ми називаємо війну війною, є важливий зміст.
Ще на початку повномасштабної агресії на той час генеральний прокурор Ірина Венедіктова ініціювала нараду на якій, зокрема, ставилось питання щодо того, чи маємо ми називати речі своїми іменами. Путін не просто так назвав війну так званою "СВО", тому дуже важливо було, як ми відреагуємо.
Термін "війна" передбачає статус комбатанта для тих, хто бере участь у бойових діях.
На кінець лютого - початок березня 2022 року у нас вже було до 70 російських військовополонених в реєстрі досудових розслідувань. Це означало для правоохоронців і суддів наявність лише 72-х годин для прийняття рішення щодо цих фігурантів. Тому вкрай важливо було визначитися з дефініціями, щоб не сталося катастрофи.
Таким чином, з початку березня 2022 року російські військовослужбовці вже отримали статус комбатантів і знаходилися під вартою саме в цьому статусі, за нормами Женевської конвенції.
Завдяки визначенню "комбатант" стало можливим питання обміну військовополоненими. Серед них були ті, хто переслідувався за скоєння саме воєнних злочинів, а не просто за участь у бойових діях. Зокрема, той самий Шишимарін.
Як голова Верховного Суду, чи бачите реальні перспективи притягнення до відповідальності вищого військово-політичного керівництва країни-агресора?
Міжнародне право має розвиватися. Якщо ситуація в Україні не буде оцінена належним чином в контексті вдосконалення міжнародного права, то воно втратить сенс само по собі. Україна як раз ставить питання цього розвитку, щоб в подальшому світ мав змогу запобігти жорсткій невиправданій агресії.
Зараз ми бачимо важливий розвиток цього питання, а саме створення трибуналу щодо злочину агресії на базі Ради Європи. Таких прецедентів ще не було, тому поки рано говорити про те, як це питання буде розвиватися далі.
Видача Міжнародним кримінальним судом ордерів на арешт Путіна, Львової-Бєлової, російських генералів має певний вплив на прискорення процесів на рівні міжнародного права?
Безперечно, ордери мають певний вплив. Але ключове в них – можливість затримання цих осіб у разі перебування в країнах, які визнають юрисдикцію МКС.
Чи буде вірним сказати, що загалом в питанні притягненні окупантів до відповідальності Україна має розраховувати на себе, на національну судову систему?
Саме так. Незалежно від того, чи буде створений трибунал щодо злочину агресії та як просуватиметься розслідування МКС, основне завдання стоїть перед національними судами. Мабуть, більше 99% від усіх воєнних злочинів розглядають і розглядатимуть саме українські судді.
Ваше особисте сприйняття роботи українських суддів на третьому році війни?
Знаєте, як голова Верховного Суду я пишаюся тим, що вже ніхто не зможе сказати, що національна судова система не працює. Працює - в умовах війни, переміщення судів в окупації, нестачі кадрів, фінансових проблем. Так, нас можна критикувати за рішення, з процедурних питань, - та завжди знайдеться, за що критикувати.
Показово, що українці знову масово звертаються до суду за захистом своїх прав: у 2023 році більше 1,2 млн справ надійшло до судів цивільної юрисдикції, до адміністративної – майже 900 тис. Загальну роль також відіграє господарська юрисдикція до якої у зазначеному періоді надійшло більше 200 тис. справ і матеріалів.
Суди працюють в надскладних умовах фактично по всій території нашої країни в тому числі наближеній до лінії фронту і тільки у зовсім складних випадках ми змінюємо територіальну підсудність розгляду судових справ таких судів.
Якщо говорити в цілому, то українські суди розглядають справи, ухвалюють вироки та рішення, а це означає, що наша держава не втратила свої демократичні ознаки, а навпаки є прикладом сумлінного виконання кожним суддею своїх обов’язків та відданості верховенству права.
Інтерфакс-Україна. 2024. 17 липня
_03_03.png)