Судова влада в Україні працює в режимі виживання

Станіслав Кравченко,

Голова Верховного Суду, в інтерв’ю журналу «Jurista Vārds» (Ім’я юриста)

Діна Гайліте,

Головний редактор журналу «Jurista Vārds»

Улдис Крастинш,

Редактор юридичних текстів журналу «Jurista Vārds»

Наприкінці травня на запрошення Верховного суду Латвії країну відвідав Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко, щоб узяти участь у Міжнародній конференції, присвяченій 20-річчю вступу Латвії до Європейського Союзу, на якій зібралися представники вищих судових установ декількох держав-членів і держав-кандидатів. Станіслав Кравченко зустрівся з Головою Верховного суду Латвії Айгарсом Струпішем. Під час розмови обидва визнали необхідність створення міжнародного трибуналу для вищого політичного керівництва росії за вчинення воєнних злочинів і злочинів проти людяності, а також обговорили можливості судової системи Латвії, спрямовані допомогти українським колегам, які працюють в екстремальних умовах, одночасно намагаючись вдосконалити власну судову систему для підготовки до вступу України в ЄС та вирішення проблем запобігання і протидії корупції. Під час цього візиту Станіслав Кравченко також мав розмову з «Jurista Vārd» про те, як українська демократія, включно із судовою системою, продовжує функціонувати в умовах російського вторгнення.

Ми всі постійно стежимо за розвитком подій в Україні, сподіваючись на ваші успіхи на фронті та з тривогою, коли вам буває складніше, ніж зазвичай. Тому, починаючи розмову, хотілося б дізнатися вашу думку про демократію в Україні на даний момент. Незважаючи на зусилля ворога, ви не лише продовжували чинити опір, а й зберегли Конституцію та демократичний уряд. Як вам це вдалося?

Перш за все я хотів би наголосити, що ми дуже цінуємо підтримку та допомогу, яку надають нам як народ Латвії, так і уряд. Це дуже важливо в ці важкі часи. У зв’язку з цим я передаю всім вам найтепліші вітання від Верховного Суду та кожного судді в Україні, яких я маю честь тут представляти.

Відповідаючи на ваше запитання, зауважу, що Україну неможливо уявити без демократії, вона є невід’ємною рисою українського суспільства та державного управління. Ми не можемо жити без демократії навіть у нинішніх умовах війни. Слід зазначити, що справжня причина війни в Україні полягає саме в тому, що український народ хоче жити у свободі, прагне жити в демократії та бути частиною вільного світу. Тому навіть у нинішніх умовах війни потрібне демократичне державне управління, хоч би які ускладнення чи незручності це могло спричинити. Ми, українці, навіть під час війни змогли зберегти функціонування демократичної держави. Зокрема, в Україні продовжують діяти три гілки влади, включаючи незалежну судову. Ще в березні 2022 року наш парламент прийняв кілька законів, які гарантували спадкоємність державних інституцій, у тому числі судової.

Метою нашого журналу є розгляд актуальних правових проблем у широкому розумінні слова «право». Як би ви охарактеризували ставлення українського суспільства до права в ці часи? Як людям вдається зберігати віру в те, що закон продовжує їх захищати навіть за обставин, коли найсерйозніші порушення прав відбуваються щодня?

Коли йдеться про українське суспільство, то слід пам’ятати, що воно складається з різних груп людей. Передусім, звісно, це жителі нині окупованих територій, ці люди, безперечно, страждають найбільше. Крім того, багато людей були змушені залишити країну і знайшли тимчасовий притулок, наприклад тут, у Латвії, та в інших країнах Європи, а також у центральній та західній частинах України.

Що стосується правового захисту, на жаль, ми не можемо забезпечити жодних інструментів чи захисту прав у тих частинах країни, які наразі перебувають під окупацією росією. Таким чином, в Україні насправді існує три ситуації щодо правового захисту: по-перше – щодо окупованих територій, по-друге – щодо зони бойових дій і по-третє – щодо інших частин держави.

Важливо пам’ятати, що люди продовжують жити і працювати біля лінії фронту. Крім того, якщо на решті території країни життя відносно безпечне і спокійне, то слід враховувати, що ракетні обстріли зачіпають усю Україну, і ніхто ніде не застрахований від них.

Правовий захист продовжує діяти навіть під час війни. Закон про надзвичайний стан та Закон про правовий режим воєнного стану (прим. 1) передбачають, що протягом усього періоду надзвичайного чи воєнного стану в Україні можуть функціонувати лише суди, створені відповідно до Конституції України; заборонено передавати функції судів для розгляду іншим установам чи структурам. Крім того, законом не передбачено можливості створення воєнних судів чи трибуналів під час війни. У разі неможливості проведення судових засідань відповідними судовими органами передбачено можливість зміни територіальної підсудності та передачі справи для розгляду іншому суду, здатному працювати.

Питання довіри суспільства до судової влади має велике значення, оскільки нам потрібно продовжувати свою роботу, забезпечуючи справедливий і законний розгляд справ, а також розуміючи, що важливо не лише захищати здоров’я та життя учасників судового процесу, але й зберігати прийнятні та, наскільки це можливо, зручні умови для проведення судових процедур.

Загалом ситуація все ще невтішна. Нагадаю, що в Україні 124 будівель судів отримали значні пошкодження, 15 із них повністю зруйновано. Незважаючи на це, ми продовжуємо працювати, ми вистояли. Судді з окупованих територій виїхали на територію вільної України, частина з них залишилася на окупованій території. Наразі ми не маємо інформації про долю 20 українських суддів.

Судді з окупованих територій – вони поїхали у вільну частину України? Чи продовжують вони свою роботу з іншого суду в Україні?

На жаль, нам відомо про випадки розстрілів і ув’язнень українських суддів. Траплялися також випадки, коли працівники суду змушені були залишатися на окупованих територіях через вік та інші умови життя. Проте абсолютна більшість суддів з окупованих територій переїхала в інші куточки України, в інші суди. Відтак відбулися зміни в територіальній юрисдикції судів, про що я вже сказав. Ці судді продовжують працювати на нових місцях роботи в Україні.

Насправді зараз ми стикаємося зі значними труднощами в забезпеченні суддівського корпусу. Це стосується як суддів, так і працівників апаратів судів. Таким чином, той факт, що працівники судів з окупованих територій направлені на роботу в інші суди, дещо знімає цю проблему.

Зазвичай я скептично ставлюся до наведення цифр, оскільки вони не відображають реальної ситуації. Однак, на мою думку, важливо зазначити, що у 2022 році відбулося значне зменшення кількості справ – на 50 %. Проте вже у 2023 році кількість справ практично повернулася до рівня, що був до вторгнення росії. Таким чином, можемо сказати, що ситуація в судах починає наближатися до тієї, якою вона була до вторгнення.

Ці цифри означають, що українське суспільство загалом продовжує звертатися до судів для вирішення своїх спорів. Крім того, українська правова система була готова до такого сценарію ще до вторгнення. Я не хочу сказати, що суди в Україні працюють у повністю нормальних умовах, ми скоріше перебуваємо в режимі виживання. Проте ми з цим справляємося, ми тримаємося.

Ви згадали кризу в українській судовій системі. Буквально рік тому колишній Голова Верховного Суду Князєв був відсторонений у зв’язку з обвинуваченнями у хабарництві. Як розгортається розслідування в цій справі?

Це найважче і найнеприємніше питання, яке ви можете мені поставити. Але це правда. Ми перебуваємо в такій ситуації. Коли почалася війна, мені здавалося, що тепер люди зміняться. Проте насправді все виявилося не так просто. Цього не сталося. На жаль, у нашій країні час від часу виходять на поверхню корупційні скандали. Це стосується не лише судової влади, але й інших гілок влади. Корупція, на жаль, є частиною нашого життя.

У той же час цю тему слід пов’язати з питанням, яке ви згадали – про демократію. Важливо наголосити, по-перше, що зараз в Україні остаточно закріпилася загальноприйнята думка, що ніхто і ніщо не може стояти вище за закон. А також неприпустимо, що хтось може уникнути застосування закону. Від закону не втечеш. По-друге, я хотів би зауважити про дієвість реформи правоохоронних органів. Ці реформи протягом останніх десяти років зробили їх набагато ефективнішими.

Безперечно, згадана вами справа завдала серйозної шкоди репутації Верховного Суду. Як ми вирішили це? Наша реакція була швидкою. На засіданні Пленуму Верховного Суду наступного ранку після затримання Голови Верховного Суду було вирішено відсторонити його від посади. А через десять днів після цієї події мене обрали з числа суддів Верховного Суду новим Головою. Моєю першочерговою метою на цій посаді було забезпечити, щоб Суд продовжував свою роботу в нормальних умовах. Вважаю, що нам це вдалося.

Як ви оцінюєте незалежність судової влади в Україні? Нещодавно вперше в історії України відбувся новий вид відбору суддів Конституційного Суду України, коли нових кандидатів перевіряли міжнародні експерти. Як ви оцінюєте це з точки зору незалежності українського судочинства?

Слід почати з того, що Конституційний Суд України та Верховний Суд докладають великих зусиль для забезпечення незалежності судової влади в Україні. Крім того, відразу слід зазначити, що відповідно до Конституції України рішення Європейського суду з прав людини в Україні є частиною нашого правового регулювання, джерелом права.

Говорячи про незалежність судів, ми приділяємо значну увагу процедурі відбору суддів, а також процедурі дисциплінарної відповідальності суддів. Основна реформа щодо добору суддів в Україні була проведена ще у 2016 році, коли було змінено Конституцію України, прийнято закон про судоустрій та внесено значні зміни до регулювання статусу суддів. Також варто згадати, що для боротьби з корупцією у 2019 році було створено з чистого аркуша Вищий антикорупційний суд, який має власну відокремлену процедурну систему.

Повертаючись до згаданої Вами процедури відбору суддів Конституційного Суду України, додам: я впевнений, що ми могли б упоратися і власними силами, однак, здається, за нинішніх обставин, про які я вже зазначав, залучення міжнародних експертів є необхідним.

Не могли б ви розповісти нам трохи більше про цей новий спеціалізований антикорупційний суд? Які основні принципи його діяльності відрізняють цей суд від звичайного кримінального суду?

У світі та Європі дуже мало країн, де створено такий антикорупційний суд. У Кримінальному кодексі України передбачені спеціальні положення щодо злочинів, пов’язаних з корупцією. Ці справи в Україні розслідує спеціальна інституція щодо боротьби з корупцією, а нагляд на стадії досудового розслідування та судовий розгляд цих справ здійснює Вищий антикорупційний суд. Перший критерій для розгляду справ ВАКС – це вчинення злочинів, у яких обвинувачуються державні службовці. Це може бути будь-який державний службовець, починаючи від вищих посадових осіб держави, народних депутатів, суддів тощо. Другий критерій для того, щоб справа дійшла до суду, є економічний, тобто розмір предмета кримінального правопорушення, – він має сягати певної грошової суми.

Звичайно, ви не єдині, хто стикається з проблемою корупції. Це також була серйозна проблема в Латвії 15–20 років тому, і наші іноземні партнери заохочували Латвію зробити боротьбу з корупцією більш ефективною.

Саме так. Що стосується кримінального судочинства, то це моя спеціальність. Я дуже довго працював суддею з розгляду кримінальних справ. Після подій Майдану я почав працювати з кримінальними справами в касаційній інстанції. Я переконаний, що загальна система також впоралась би із завданням, але політична воля була спрямована на створення нового суду. Він створений і діє доволі ефективно. Варто також сказати, що з усіх розглянутих справ кількість справ, які розглядає Вищий антикорупційний суд, є невеликою. Справи щодо корупції становлять близько 5 % від усіх справ.

Варто відзначити роботу Вищого антикорупційного суду саме на етапі досудового розслідування, в якому цей суд дуже активний. Ще одним важливим аспектом є те, що цей суд є частиною єдиної судової системи України. У касаційному порядку справи про корупцію потрапляють до Верховного Суду – для цих справ створено окрему палату.

Якщо говорити про судову практику Верховного Суду, то в лютому цього року ваш суд ухвалив важливе рішення, в якому ви уточнили визначення злочину міжнародної агресії. Розкажіть нашим читачам, у чому полягали найважливіші нюанси цього рішення.

Сучасне кримінальне законодавство України завжди передбачало визначення агресії, це кримінальне правопорушення включено до глави Кримінального кодексу України про злочини проти миру, в тому числі злочини проти миру у світі. Пригадую, що за роки навчання ні я, ні мої однокурсники не звертали особливої уваги на ці норми, тому що не думали, що ці норми колись матимуть практичне значення в суді. Але потім настав 2014 рік і анексія Криму. Події на сході України, які ознаменували появу нового виду справ в українських судах, а саме наші суди почали застосовувати статтю 437 Кримінального кодексу України про планування, підготовку, розв’язування та ведення агресивної війни.

У цих випадках постало питання: що означає «агресивна війна». Чим вона відрізняється від звичайної війни, від інших видів військових конфліктів. Крім того, суди повинні були дати точну відповідь на кожен із згаданих елементів злочину агресії: які дії кваліфікуються як планування агресії, розв’язування та ведення війни. І головне питання: які суб’єкти права можуть бути обвинувачені в цьому кримінальному правопорушенні.

В українській правовій теорії існує принаймні дві позиції щодо вибору осіб, яких можна судити за вчинення агресії. Одна з доктринальних позицій полягає в тому, що в цьому злочині можуть бути обвинувачені лише найвищі органи державної влади або особи, які приймають рішення. Прихильники другої позиції вважають, що коло цих осіб значно ширше.

Прокуратура України обрала другий – ширший підхід. Вивчається відповідальність кожної особи, яка брала участь у воєнній діяльності. Логічно, що ця справа потрапила до Великої Палати Верховного Суду, яка мала визначити, наскільки широка кількість осіб, які беруть відповідальність за таке злочинне діяння. Треба було вирішити, чи може це стосуватися лише керівників держави-агресора.

Конкретна справа, яку розглядав Верховний Суд, стосувалася суду над бойовиками нижчого рангу, які навіть не мали офіцерського звання. Це були люди, які лише брали участь у бойових діях проти України. Своїм рішенням Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення попередньої інстанції та постановила, що такі особи, які перебувають внизу військової ієрархії, принципово не можуть бути звинувачені у вчиненні злочинів проти миру. Це рішення стало можливістю для Верховного Суду надати роз’яснення щодо того, кого можна звинуватити в плануванні, розв’язуванні та веденні агресивної війни.

Яка позиція Верховного Суду в колабораціоністських справах? Чи могли б ви пояснити латвійським юристам, якими головними принципами є визнання вини людини у співпраці з ворогом?

Почнемо з того, що українське законодавство не давало визначення колабораціонізму. На початку березня 2022 року Верховна Рада України внесла до Кримінального кодексу України нову правову норму – статтю 111-1 «Колабораціонізм». Це унікальна стаття з технічної точки зору українського законодавця, вона передбачає вісім видів скоєння цього злочину. Крім того, колабораціонізм регулюється іншими окремими правовими нормами.

Якщо мені треба висловити свою думку про цей злочин, я б сказав, що колабораціонізм є дещо легшою формою державної зради (прим. 2). Звичайно, це не офіційне визначення, це лише моє розуміння цього злочину.

На жаль, зараз в Україні багато справ про колабораціонізм. Ми вважаємо, що це трагедія України. Проте, вивчаючи досвід інших країн, ми швидко зрозуміли, що зрада і колабораціонізм є невід’ємною частиною війни. Очевидно, що з цим явищем потрібно боротися. І, як на мене, державні правоохоронні органи саме цим і займаються.

Але треба сказати, що до Верховного Суду доходить не так багато таких справ. З практичної точки зору, більшість обвинувачених у цих злочинах перебувають на тимчасово окупованих росією територіях України, єдиний спосіб судити їх – зробити це заочно.

Крім того, існує ризик тлумачення цього нового складу злочину занадто буквально і не відповідно до духу закону. Тобто в технічному розумінні під дію цієї нової норми Кримінального кодексу України потрапить будь-який технічний працівник, у тому числі прибиральники, лікарі та навіть особи, які ховають померлих. Позиція Верховного Суду полягає в тому, що таких осіб не можна судити. Треба продовжувати роботу над визначенням більш точних критеріїв, щоб прийняти справедливе рішення щодо того, кого саме притягнути до відповідальності за колабораціонізм. Я б сказав, що при відборі таких осіб слід враховувати належність до ворожих військових угруповань, роботу у ворожих правоохоронних органах, а також роботу у владних установах окупаційної влади, включаючи роботу в місцевих адміністративних установах на окупованих територіях. Позиція Верховного Суду полягає в тому, що за такий злочин потрібно судити осіб, які пов’язані з установами ворожої держави.

В Україні порушили кримінальні провадження проти вчителів, які продовжували працювати в школах на окупованих територіях. Як би ви це прокоментували?

Важливо зрозуміти, що відразу після вторгнення ворог негайно почав проявляти інтерес до наших дітей, намагаючись вплинути на їхнє світосприйняття. Уявіть собі: під ворожою окупацією Харківська область перебувала лише кілька місяців, але це не завадило росії негайно привезти в регіон своїх учителів, які навчали дітей «єдино правильного погляду». Тому вчителі можуть бути частиною плану агресії проти України, і це їхній свідомий вибір – брати участь у такому плані. Тому, повірте, вчителі є невід’ємною частиною колабораціоністської проблеми. Водночас парадокс цієї історії полягає в тому, що судити за колабораціонізм можна лише українських вчителів, але не російських, завезених окупантами. Деякі з них не встигли покинути Україну разом з армією загарбників. Але технічно ми не можемо їх судити.

Яка ситуація із захистом основних прав в Україні? Як ви прокоментуєте справи у Верховному Суді щодо ухилення від призову на військову службу?

Поки ще зарано вирішувати це питання. Щодо ухилення від військової служби, то зараз у провадженні перебуває низка важливих справ щодо незаконного перетину державного кордону з метою ухилення від військової служби, і на місцевому рівні розглядаються справи щодо дій працівників ТЦК, що визначають, які конкретно особи мають бути призвані до служби. Хоча обидві категорії цих справ перебувають у судах із самого початку бойових дій, зараз важливо те, що Закон про мобілізацію набув чинності 18 травня. Цей Закон посилює відповідальність як за ухилення від служби, наприклад за виїзд з території країни, так і передбачає посилення відповідальності за протиправні дії у ТЦК. Варто наголосити, що новий Закон надає більші повноваження судам. Про застосування цього Закону в судах говорити зарано.

Водночас не забуваймо, що було в березні та лютому 2022 року: люди стояли в довгих чергах до військкоматів, щоб отримати зброю і вступити на захист своєї країни. Я досі бачу ці сцени перед очима.

Як військові дії впливають на громадянські права в Україні? Які є варіанти, наприклад, отримати відшкодування майнової шкоди? Та як війна впливає на виконання договірних зобов’язань?

Загальний підхід полягає в тому, що зобов’язання потрібно виконувати, за винятком щодо росії. Крім того, Україна денонсувала свої договірні зобов’язання з росією (прим. 3). Коли йдеться про величезну шкоду, завдану росією, люди активно подають компенсаційні позови проти неї. В принципі, тут має бути така процедура, що ми повідомляємо державу-агресора про те, що такі справи порушені. Незважаючи на те, що договірних відносин між Україною та росією більше не існує, позиція Верховного Суду полягає в тому, що позови фізичних осіб мають бути задоволені. Потерпілі можуть подавати свої позови про відшкодування збитків проти росії навіть за відсутності договірного механізму компенсації.

Зараз ці рішення аналізують експерти Ради Європи. На мою думку, важливі не тільки самі рішення чи можливість отримати рішення суду у справах про відшкодування збитків проти росії, а й можливість їх виконання. Без належного виконання цих рішень вони не мають цінності.

Наш журнал регулярно досліджує правові проблеми, що стосуються України, наприклад, відслідковуючи судові процеси України в Міжнародному суді ООН. Останній номер Baltic Yearbook of International Law також присвячений українській тематиці. Тому останнє запитання – чого ви очікуєте від латвійських юристів в Україні, чим ми можемо бути вам корисні в цих обставинах?

Латвія для нас є дуже важливим партнером, і Україна дуже вдячна за ваші зусилля. Це фактично є причиною мого візиту до Риги. Це буде не лише можливість відзначити вступ вашої країни і дев’яти східноєвропейських країн до Європейського Союзу 20 років тому, але й нагода обговорити на цій конференції можливість нашої подальшої співпраці).

Джерела

1. Див.: https://rm.coe.int/1680af452c

2. Державна зрада передбачена статтею 111 Кримінального кодексу України. Ця стаття була чинною до початку військової агресії.

3. Ред. примітка: Україна вже у 2018 році відмовилася від продовження на новий десятирічний термін Угоди про дружбу, співробітництво і партнерство, укладеної з рф у 1997 році.

Фото: Аліна Клявіна

Jurista Vārds. 2024. 04 червня

URL: https://juristavards.lv/doc/285378-tiesu-vara-ukraina-strada-izdzivosanas-rezima/