Український Верховний Суд: забезпечення правосуддя під час війни

Крістобаль Діаc і Олена Кібенко

24 лютого виповнюється два роки від початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну – найбільшого нападу на європейську країну із часів Другої світової війни. Попри часті повітряні тривоги та ракетні обстріли Верховний Суд продовжує працювати. Щоб ознайомитись із щоденною роботою Верховного Суду, Крістобаль Діаc, помічник директора міжнародних програм Судового інституту Болха школи права Дюкського університету, нещодавно взяв інтерв’ю в Олени Кібенко, судді Верховного Суду у Касаційному господарському суді.

Олена Кібенко висвітила виклики в роботі Верховного Суду під час війни та необхідність підтримувати найвищі стандарти незалежності судів і верховенства права, навіть якщо справи стосуються російських позивачів. Вона розповіла про те, як минулорічний арешт колишнього Голови Верховного Суду вплинув на роботу Суду та відносини з виконавчою і законодавчою гілками влади, і наголосила на тому, що судді повинні продовжувати знайомити громадськість із судовим процесом, та на важливості безсторонності й неупередженості. Суддя висловила вдячність американським суддям, які відвідували Україну та допомагали українським судам, а також США та країнам ЄС, які продовжують надавати допомогу. «Ми відчуваємо цю підтримку», — зазначила Олена Кібенко. «Дуже важливо, щоб ми розуміли, що ми не самотні в такій ситуації».

Розмову було відредаговано для стислості та ясності.

Крістобаль Діаc: Пані Кібенко, щиро Вам дякую за те, що Ви тут з нами й погодилися дати це інтерв’ю. Ми дуже раді, що маємо змогу поговорити з Вами. Чи можемо розпочати з короткого опису Вашого кар’єрного шляху та того, як Ви стали суддею Верховного Суду в Україні?

Суддя Олена Кібенко: Дякую. Мені дуже приємно давати це інтерв’ю.

Я ніколи не мріяла бути суддею. Я стала суддею в 45 років. До цього я викладала в університеті. Також я була юристом у сфері корпоративного права M&A, партнером у юридичній фірмі й не думала бути суддею.

Але одного разу я заглянула у фейсбук, і хтось із моїх друзів написав повідомлення про те, що розпочинається новий відбір до Верховного Суду, у якому можуть узяти участь усі охочі. Наприклад, якщо ви досвідчений правник, викладач або юрист-практик і маєте більш ніж десять років досвіду, то можете взяти участь у цьому відкритому відборі.

Це був шок, тому що раніше в Україні судова система була дуже закритою. Якщо ви були практиком, чи лектором, чи науковцем, неможливо було стати суддею, особливо на рівні Верховного Суду. Потрібно було крок за кроком будувати свою кар’єру від судів першої інстанції до апеляційної і так далі. Фактично вся інформація про вакансії в судовій системі була закритою. Якщо ви хотіли бути суддею, вам потрібно було мати зв’язки в судовій системі, парламенті чи Адміністрації Президента.

Тож я прочитала про цей відкритий конкурс і вирішила взяти в ньому участь, просто спробувати. Я була абсолютно впевнена, що виграти неможливо, але крок за кроком ішла вперед, і, нарешті, у листопаді 2017 року Указом Президента України мене було призначено суддею Верховного Суду.

Наразі близько 30 % нових суддів – люди не із судової системи і 70 % – із судової.^[1] І це були судді з різних інстанцій, наприклад першої, апеляційної, а не лише касаційної. Отже, завдяки цій реформі ми додали різноманітності нашому Верховному Суду, тому що отримали багато нових суддів із різних регіонів України з різним досвідом — юристів, викладачів, науковців та суддів, і я думаю, що це допомогло нам просунутися із цією реформою.

Діаc: Видається так, що реформи 2016 року принесли багаторівневу різноманітність, що важливо з багатьох причин, включно зі сприйняттям справедливості та підтримкою довіри громадськості. Схоже, у 2017 році Ваша кар’єрна траєкторія значно змінилася. Чи могли б Ви розповісти нам, як відреагували на цю зміну?

Суддя Кібенко: Для мене це був великий виклик. Я була типовим юристом у сфері консалтингу, тому ніколи не була залучена до судових справ до того, як стала суддею. Було дуже важко адаптуватися до суддівської роботи, складно було писати рішення.

Це було дивно для мене, адже маю сім опублікованих книжок і вмію писати. Але написати хороше рішення було складно, тому що це вимагало зовсім іншого підходу, ніж написання статті чи підручника для студентів. По-перше, наш Верховний Суд має величезне навантаження порівняно з Верховним судом Сполучених Штатів Америки. Верховний суд США розглядає приблизно 60–70 справ на рік. Наш Верховний Суд має приблизно 60 тис. справ.

Це величезне навантаження. У нас близько 160 суддів, тож можете собі уявити, яке величезне навантаження вони мають. Нам доводиться слухати справи практично щоденно. Здебільшого ми розглядаємо справи колегією із трьох або п’яти суддів, але іноді складніші справи розглядає більша колегія. Наш Верховний Суд має складну структуру – до його складу входять чотири касаційні суди: адміністративний, цивільний, кримінальний та господарський. Кожен касаційний суд має декілька палат. Я – суддя Касаційного господарського суду у складі ВС. У нас чотири палати: для розгляду справ про банкрутство, справ щодо земельних відносин та права власності, корпоративних спорів і справ щодо захисту прав інтелектуальної власності.

Лише уявіть: якщо вам потрібно розглянути 20 справ за один день, як мало часу ви матимете на кожну справу. Тому кілька років тому (у 2019 році) ми вже пропонували реформу наших процесуальних кодексів (господарського, адміністративного та цивільного). Було включено право відмови від усного слухання, оскільки Верховний Суд є судом, який вирішує питання права, а не фактів, і немає необхідності проводити усне слухання для кожної справи. Поглянувши на наш графік, ви побачите, що на розгляд кожної справи виходить лише по 15–20 хвилин. Отже, за ці 15–20 хвилин ви відкриваєте слухання, робите невеликий вступ, а потім кожна сторона має лише три хвилини, щоб представити свою справу. Далі суд переходить до нарадчої кімнати. У нарадчій кімнаті судді повинні прийняти рішення, а потім повертаються та оголошують його. Ці всі дії займають близько 20 хвилин. Ви бачите, що це абсурд. Це неможливо зробити. Звичайно, ми звикли до часового пресингу, але це важко, оскільки всі ці справи потрібно розглянути в один день.

Тому я вважаю, що наше процесуальне законодавство потрібно змінити, щоб покращити ситуацію. І я вважаю, що це потрібно робити зараз, адже під час війни небезпечно проводити усні слухання, на які збирається багато людей у ​​наших приміщеннях. Відповідний законопроєкт нарешті в парламенті, і ми сподіваємося, що його підтримають.

Крім проведення усних слухань, судді також готують проєкти рішень. Знову-таки – через таку величезну кількість справ помічники суддів також залучаються до підготовки рішень.

Кожен суддя Верховного Суду має невеликий офіс, до складу якого входить чотири людини: три помічники й один секретар. До підготовки проєктів рішень зазвичай залучають помічників суддів. У нашому суспільстві ведеться дискусія: чи можливо це, чи добре це [щоб помічники готували рішення]. Я впевнена, що це недобре. Мені подобається ваш суддя [Річард] Познер. Він видав багато книжок про професію судді й писав, що суддя повинен сам готувати рішення, тому що це дає йому ґрунтовне, глибоке розуміння справи. І я намагаюся дослуховуватися до [цієї поради], але це дуже важко зробити в умовах надмірного навантаження. Іноді я працюю у вихідні. Я починаю роботу рано-вранці, а коли повертаюся з роботи, працюю вдома.

Крім того, я входжу до складу робочої групи Верховного Суду. Ця група займається питаннями вдосконалення процесу написання судових рішень. Ми пропонуємо нову структуру судових рішень і нові методи їх підготовки. Як член такої групи, я повинна дуже добре готувати рішення. Багато суддів читають моє рішення, думаючи: «О, вона має писати ідеально, тому що вона член цієї групи». Тому я намагаюся робити все можливе і писати справді добре, простою і зрозумілою мовою тощо. Щоб написати лаконічно й зрозуміло, потрібно більше часу, а через велику кількість цитат українські судові рішення часто дуже складно читати. Важко зрозуміти причини такого результату, тому що в наших університетах нікого не вчили юридичного письма та обґрунтування. Коли я була студенткою, нас не вчили писати [заяви]. Ми просто вивчали право, а не юридичне письмо, і тому наші юристи, наші судді не можуть добре писати. Ми повинні спробувати це змінити. Сьогодні провідні університети України починають викладати юридичне письмо.

Якщо говорити про наш робочий день, то, незважаючи на війну, наші судді займаються різною громадською діяльністю. Наприклад, у нас проводиться багато конференцій, семінарів і лекцій, переважно онлайн, але тепер, у 2023 році, – і офлайн або ж у змішаному форматі. Це вимагає багато часу. Зазвичай у мене буває одна конференція чи семінар на тиждень. Це дуже інтенсивно. Я суддя-спікер у Верховному Суді, тож мушу багато спілкуватися, і наша комунікаційна політика проактивна. У нас є сторінка у фейсбуці із 65 тис. читачів. Це велика цифра для України, це як професійна юридична газета. У нас також є сторінки в інстаграмі, твіттері (X), канали телеграмі та ютубі, і судді здійснюють додаткову роботу, щоб підготувати деякі справи для публікації на інформаційних ресурсах, тому що фейсбук має один формат, інстаграм – другий, а телеграм – третій. Ми намагаємося дуже активно комунікувати, тому що маємо на меті пояснити наші судові рішення простою мовою, щоб люди розуміли ці рішення, знали про них та користувалися ними.

У нас є сторінка у фейсбуці із 65 тис. читачів. […] Ми намагаємося дуже активно спілкуватися, тому що маємо на меті пояснити наші судові рішення простою мовою, щоб люди розуміли ці рішення, знали про них та користувалися ними.

Діас: Схоже на захопливу, але надскладну й насичену кар’єру. Якщо ми заглянемо назад у лютий 2022 року, коли спалахнула повномасштабна війна і судам довелося адаптуватися, то мені цікаво дізнатися, як змінився Ваш день від того моменту, коли Ви розпочали працювати суддею, і на початку війни.

Суддя Кібенко: Зараз ситуація нормалізувалася, але якщо ми озирнемося на лютий 2022 року, то це був шок для всіх нас. Я думаю, що ми були готові морально і фізично до ситуації, але це [все одно] був шок.

У лютому й березні наш Суд не збирався, тому що Київ був під загрозою захоплення росіянами. Вони були зовсім поруч, фактично в передмісті Києва. А в Києві було небезпечно. Я живу на лівому березі Києва та дуже боялася, що з мостом щось зроблять і я не зможу дістатися правого берега. Якби я там залишилася, втекти було б неможливо.

Тож у перший день повномасштабної війни я перебралася на правий берег. Ми з родиною зняли маленьку квартиру й переїхали з лівого на правий берег, а потім Суд закрили. У Суді було знищено деякі секретні справи. Ми переїхали в таємне місце, перевезли наш сервер та інформацію в електронному вигляді, і впродовж двох місяців Суд був закритий. Потім на початку квітня ми почали повертатися, почали працювати, а в середині травня в нас уже було перше судове засідання.

Тож наша робота стабілізувалася, я думаю, за три-чотири місяці. Але після цього в нас був дуже-дуже важкий час, складний час, тому що було багато відключень електроенергії. Під час відключення світла в нашому Суді нічого не працює. За відсутності електрики немає інтернету, не працює наша система безпеки, немає води, не працює туалет. Це катастрофа. Працювати в таких умовах було вкрай важко. Місяцями ми мали проблеми з електрикою вдома, тож ми не могли виконувати свої завдання і вдома. Повітряні тривоги дуже часто переривали наші судові засідання і нашу роботу. Зазвичай до укриття ніхто не ходив, тому що в нашому Суді його немає. У нас є укриття за 10 хвилин ходьби. Якщо, наприклад, за день лунає п’ять повітряних тривог, неможливо піти в укриття і повернутися, а потім знову піти в укриття і повернутися. Люди звикли до цієї небезпеки і просто продовжували виконувати свою роботу. Можливо, це нерозумно, але по-іншому працювати неможливо. Дуже цікаво, коли деякі люди, деякі наші друзі, які приїжджають з-за кордону в Україну, у перші дні зазвичай дуже бояться цих повітряних тривог. Але за кілька тижнів усі просто звикають. Це наше повсякденне життя, і ми просто приймаємо це та продовжуємо працювати. Я не вважаю суддів героями, тому що всі українці просто продовжують виконувати свою роботу. У магазинах, на різних підприємствах і на інших робочих місцях.

Місяцями ми мали проблеми з електрикою вдома, тож ми не могли виконувати свої завдання і вдома. Повітряні тривоги дуже часто переривали наші судові засідання і нашу роботу. Зазвичай до укриття ніхто не ходив, тому що в нашому Суді його немає.

Тож я думаю, що це нормально, це звичайна ситуація і ми просто звикли до таких обставин.

Ми купили генератори електроенергії. У мене вдома маленька електростанція. У нас у Суді є електрогенератор. Тож на початку 2023 року стало менш складно. Наша робота стабілізувалася, і зараз усе в порядку. У нас все ще лунають повітряні тривоги. Іноді бувають ракетні атаки. Кілька разів я бачила ракету просто зі свого вікна. Видовище не з приємних, але все гаразд. Ми просто до цього звикли.

Діас: Мене вражає і надихає бачити, що Ви та Ваші колеги змогли зробити, забезпечивши відновлення роботи судів. Чи були випадки, коли Вам або Вашим колегам доводилося приймати важкі рішення, які встановлювали рівновагу між верховенством права і безпекою чи стабільністю в країні під час конфлікту? Чи можете Ви поділитися міркуваннями про важливість незалежної судової системи у воєнний час?

Суддя Кібенко: Я вважаю, що так, у нашій роботі ми намагаємося відстоювати правосуддя, навіть якщо в нас є сторони у справі з росії або підконтрольні росії. Іноді це абсурдно: ваша країна вторглася в Україну, ви знищуєте наш народ, наше майно, але потім російська організація приходить до суду і намагається добитися справедливості. Тоді ми намагаємося застосовувати всі законні приписи та дотримуватись їхніх прав. Мені дуже подобається старий фільм про Нюрнберзький процес. Надзвичайно цікаво спостерігати, як судді намагалися зберегти відданість верховенству права, ведучи процес проти нацистів. Ми також стараємося притримуватися цього високого рівня. Ми робимо все можливе для забезпечення правосуддя в нашому Суді незалежно від того, чи є сторони з росії чи інших країн, які підтримували росію.

Мені дуже подобається старий фільм про Нюрнберзький процес. Надзвичайно цікаво спостерігати, як судді намагалися зберегти відданість верховенству права, ведучи процес проти нацистів. Ми також стараємося притримуватися цього високого рівня. Ми робимо все можливе для забезпечення правосуддя в нашому Суді незалежно від того, чи є сторони з росії чи інших країн, які підтримували росію.

Іноді це питання процедури. Наприклад, коли багато учасників судового процесу з росії або підконтрольні росії, постає питання, яким чином повідомити їх про судову процедуру, тому що ми не маємо поштових відносин із росією. Ми не можемо інформувати їх звичайною поштою, але можемо використовувати електронні засоби (інформувати їх через електронний суд, якщо в них є зареєстровані персональні електронні кабінети).

Крім того, ми публікуємо на сайті інформацію про всі слухання та всі письмові справи. Ми намагаємося зберегти баланс, щоб вони мали можливість отримати цю інформацію від нас. Ще одна суттєва проблема полягає в тому, що громадянам і суб’єктам господарювання з росії важко знайти юридичну підтримку в Україні, оскільки українські юридичні компанії та юристи бояться отримати погану репутацію через роботу з такими особами.

Я вважаю, що це погано, тому що кожна людина повинна мати право на правову підтримку, на правову допомогу, але, зокрема, у бізнес-питаннях така допомога не є обов’язковою. Суд нічого не може зробити, тому що це питання домовленості між клієнтом та юридичним радником, і якщо клієнт не може знайти юридичного радника, суд не несе відповідальності за таку ситуацію. Я вважаю, що наша роль полягає в тому, щоб пояснити людям, що законний представник і його репутація не повинні страждати від захисту росіян або російських бізнес-структур. Це питання правової освіти, і ми повинні це робити. Я бачу у фейсбуці та різних соціальних мережах, що, наприклад, якщо адвокат захищає російського військового чи російську бізнес-структуру, багато його колег пишуть йому дуже негативні коментарі й кажуть припинити ділові стосунки із цим клієнтом. Я вважаю, що це недобре і це потрібно змінити.

Діас: Раніше Ви зазначили, що судді не є героями. Я хочу сказати, що, на мою думку, те, що ви зробили як судді, щоб зберегти роботу судів і дотримуватися верховенства права за таких складних обставин, справді неймовірно. Я знаю, що Ви маєте тісні особисті стосунки з колегами та друзями, які вирішили призупинити свою суддівську діяльність і піти воювати на фронт.

Я хотів би трохи поговорити з Вами про суддю Івана Міщенка. Це суддя, який на початку повномасштабної війни призупинив свою суддівську діяльність і пішов воювати на фронт. І я вважаю, що іншим суддям довелося зробити чи вирішити так само. Чи можете Ви трохи розповісти про вплив таких історій на Вас та Ваших колег у судовій системі?

Суддя Кібенко: Я думаю, що суддя Міщенко, суддя [Олександр] Мамалуй та інші судді, які вирішили захищати Україну на полі бою, – справжні герої. Я була дуже вражена цим рішенням. У судді Міщенка троє дітей, і вони ще зовсім маленькі. Я думаю, що для нього було вкрай важким рішенням піти воювати, тому що він справді був на передовій. Це була 93-я окрема механізована бригада, дуже відома бригада, яка брала участь у багатьох відомих битвах. Інший наш суддя, суддя Мамалуй, – дуже відомий снайпер. Уперше він пішов на війну у 2014 році. Тоді він був суддею суду першої інстанції, а коли росія напала на Донбас, пішов добровольцем в армію і захищав Україну. Потім демобілізувався і був обраний суддею Верховного Суду. Але в лютому 2022 року, в перший день повномасштабної війни, я зустріла пана Мамалуя, і він сказав мені, що йому не потрібна була повістка з армії, він просто вирішив піти в армію сам. Так що він знову пішов в армію з першого дня цієї повномасштабної війни.

Я думаю, що суддя Міщенко, суддя [Олександр] Мамалуй та інші судді, які вирішили захищати Україну на полі бою, – справжні герої.

Два тижні тому (інтерв’ю було записано наприкінці жовтня 2023 року – прим. ред.) його обрали заступником Голови нашого Суду. Я думаю, що це сталося не тому, що суддя Мамалуй виявився вмілим управлінцем або мудрим суддею, а головним чином через довіру і вдячність за його службу в армії, за те, що він захищав Україну від росіян.

Діас: На додачу до всіх ускладнень, ваш [колишній] Голова Верховного Суду Всеволод Князєв був заарештований і звинувачений у корупції за хабарництво. Як Вам і Вашим колегам вдається не допустити, щоб ця ситуація відволікала вас від і без того надскладного завдання – забезпечення роботи Суду і підтримання верховенства права під час війни?

Суддя Кібенко: Для нас це був шок. Я пам’ятаю, що це сталося опівночі в один із травневих днів. Я переглядала новини у фейсбуці, побачила фотографію Князєва з грошима і прочитала, що його заарештували. Ми з іншими суддями Верховного Суду не могли в це повірити. Спочатку ми подумали, що це фейк, це було неймовірно. Потім ми зрозуміли, що всі газети написали цю новину, що це правда.

І тієї ж ночі ми почали скликати пленарне засідання, збори всіх суддів Верховного Суду. Опівночі 15 травня 2023 року Князєва заарештували, а 16-го – рішенням загальних зборів усіх суддів Верховного Суду ми відсторонили його від посади.

Через два тижні ми обрали нового Голову Суду. Для мене це особиста історія, тому що я була головним координатором робочої групи Верховного Суду. Наша робоча група розробляла стратегічний план розвитку Верховного Суду на п’ять років. Це було дуже складне і важливе для нас завдання.

Ми майже закінчили свою роботу, а до роботи цієї групи був залучений колишній Голова Князєв. Він був одним із наших лідерів. Він підтримував усі ці демократичні ідеї. Його арешт скомпрометував усі ідеї нашої робочої групи. Це була катастрофа. Тому для мене це додатково боляче, адже на той момент ми щойно закінчили розробку нашої мрії, нашого стратегічного плану, і я розіслала його проєкт усім суддям. Ми якраз були на фінішній прямій.

Я думаю, що побачене в цій справі розчарувало суддів. Голова Суду Князєв вільно володів англійською мовою, вмів добре виступати публічно. Він був так званим суддею нового типу, не схожим на класичного кар’єрного суддю. Він очолював нашу групу зі стратегічного розвитку Верховного Суду. Внаслідок його арешту судді, здається, перестали вірити в наші ідеї: стратегічний розвиток, новий підхід до написання рішень, нову філософію Верховного Суду. Судді почали асоціювати цей новий тип судді з образом «розумного хабарника». Тож, на жаль, це також мало наслідком голосування у Верховному Суді, хоча зараз, на мою думку, ситуація стабілізувалася.

Ще одним негативним наслідком, про який я хочу згадати, що настав у зв’язку із ситуацією, яка склалася, є кілька законопроєктів, які зараз перебувають у парламенті. Один із них передбачає тотальну перевірку всіх суддів Верховного Суду, в тому числі з використанням поліграфа. Я вважаю, що це неконституційно, тому що немає колективної відповідальності за кримінальні злочини, за хабарі, наприклад. Якщо є підозра, що деякі судді причетні [до кримінальних справ], це має розслідуватися в кримінальному порядку, а не шляхом перевірки всіх суддів у неконституційний спосіб. Інший законопроєкт передбачає внесення деяких змін до діяльності Великої Палати ВС. Це підрозділ Верховного Суду, в якому ексголова Князєв розглядав справи як Голова ВС, який входить до Великої Палати за посадою. Цей законопроєкт пропонує деякі зміни не для того, щоб покращити діяльність Великої Палати, а щоб контролювати її, дати певний контроль над діяльністю Верховного Суду парламенту, а може, і Президенту, тому що зараз багато політиків говорять про вибори. Вибори до парламенту, вибори Президента, можливо, політики намагаються використати цю ситуацію для того, щоб контролювати повноваження Верховного Суду, тому що Верховний Суд зазвичай ухвалює рішення щодо результатів виборів, якщо виникають питання. Це небезпечна ситуація для Верховного Суду як інституції.

Діас: Що робить Верховний Суд, щоб протистояти цьому наративу, протистояти припущенню, що Князєв був частиною цього реформаторського руху, і продемонструвати, що це неправда щодо всіх цих людей, які так наполегливо працюють над реформуванням судів?

Суддя Кібенко: Так, ми намагалися це зробити. Наприклад, ми підготували правовий висновок Верховного Суду щодо цієї реформи. Ми направили його до парламенту, і я думаю, що він має бути врахований, коли політики обговорюватимуть законопроєкт. Ми також сформували нові робочі групи: з питань управління Верховним Судом, з питань забезпечення єдності судової практики, з питань комунікації, з питань боротьби з корупцією, а також групу зі структурування судових рішень.

Тож замість великої групи із 42 суддів, яка працювала над стратегічним розвитком Верховного Суду на чолі з Головою Суду, ми маємо п’ять менших груп. Але це лише початок нашої роботи. Цікаво, наскільки активно судді братимуть участь у цих групах. Тому що для деяких суддів «справа Князєва» була шоком, і вони тепер негативно ставляться до участі в різних робочих групах. Їхнє принцип полягає в тому, що судді повинні просто ухвалювати рішення у справах і все. Вони можуть вирішити не брати участі в будь-якій іншій діяльності, окрім розгляду справ. Це дуже негативний ефект.

Діас: Пані Кібенко, чи є щось, що ми не обговорили, що Ви хотіли б додати до цієї розмови про ситуацію у Верховному Суді?

Суддя Кібенко: Я хотіла б подякувати Вам за увагу до нашої роботи. Для нас це дуже важливо. Минулого тижня (інтерв’ю було записано наприкінці жовтня 2023 року – прим. ред.) ми зустрічалися з групою суддів із Каліфорнії. За власні кошти та у свій вільний час вони організували цю поїздку в Україну, щоб зустрітися з нашими суддями, не лише із суддями Верховного Суду, а й із суддями з усієї України. Ми відчуваємо величезну підтримку. Дуже важливо, що ми розуміємо, що ми не одні в цій ситуації. Повномасштабна війна в Україні триває вже 600 днів (інтерв’ю було записано наприкінці жовтня 2023 року – прим. ред.). Іноді я боюся, що наші колеги звикнуть до ситуації і забудуть про Україну, забудуть про нас. Боюся, що вони будуть роздратовані всіма цими поганими новинами і просто залишать нас із нашими проблемами.

Я хотіла б подякувати Вам за увагу до нашої роботи. Для нас це дуже важливо. Минулого тижня ми зустрічалися з групою суддів із Каліфорнії. За власні кошти та у свій вільний час вони організували цю поїздку в Україну, щоб зустрітися з нашими суддями, не лише із суддями Верховного Суду, а й із суддями з усієї України. Ми відчуваємо величезну підтримку.

Ваша зацікавленість нашою ситуацією, на другому році повномасштабної війни, допомагає нам. Тому ми дуже вдячні. Ми дякуємо всьому американському народові, адже отримали неймовірну фінансову та політичну підтримку. Ми – країна, яка воює, і у нас немає фінансових ресурсів. Без цієї підтримки ми нічого не можемо зробити. Для нас дуже важлива фінансова допомога з боку Європейського Союзу, США та інших країн. Ми розуміємо це й дуже цінуємо всю підтримку.

Діас: Ще раз дякую, пані Кібенко. Ми дуже цінуємо Ваш час.

[1] Реформа Верховного Суду описана в липневому випуску «Judicature International» за 2023 рік в інтерв’ю з головою Комісії з питань судової реформи в Україні.

Переклад інтерв’ю здійснено відділом міжнародного співробітництва ВС.

Judicature. 2024.

URL: https://judicature.duke.edu/articles/ukraines-supreme-court-upholding-justice-amid-war/?fbclid=IwAR1aF8hTY7JmaSxr-Iz3QXkUEHlp4Cigz8XsOkvUlo7q--3bgwyu_FIwFns (англійською мовою)