"Суд не може конфліктувати з суспільством. Це закінчиться тим, що такого суду не буде" — суддя Верховного Суду Міщенко

Суддя Іван Міщенко служив у ЗСУ, але його відрядили, щоб завершити конкурс з добору кандидатів на посади членів ВККС. 

У березні конкурсна комісія з відбору членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів, до складу якої входять міжнародні представники, планує оголосити 32 переможців. Половину з них на ці посади повинна призначити Вища рада правосуддя. Вища кваліфікаційна комісія (ВККС) — це своєрідна кадрова комісія в судовій системі. Вона веде облік суддів, проводить їхнє кваліфікаційне оцінювання тощо.

Саме ВККС проводила конкурс до Верховного суду, Вищого антикорупційного суду і кваліфікаційне оцінювання суддів, але так і не завершила оцінювання всіх суддів. Попередній склад комісії парламент розпустив у жовтні 2019 року, висловлюючи таким чином незгоду з наслідками судової реформи президента Петра Порошенка. Володимир Зеленський прийшов до влади зі своїм проєктом судової реформи. Парламент її підтримав — зупинив повноваження всієї комісії та ввів новий порядок призначення її членів.

Війна затягнула конкурсну процедуру на пів року. Впродовж цього часу суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Іван Міщенко, що нині очолює конкурсну комісію, служив у ЗСУ, але його відрядили для роботи в комісії, щоб завершити конкурс з добору кандидатів на посади членів ВККС.

Чому конкурс проводять за "позитивним" принципом, коли в Україні може завершитися реформа судової системи та чи намагаються судді "очиститися" від корумпованих і недоброчесних колег — в інтерв’ю Міщенка Суспільному.

"Участь у конкурсі не має ставити хрест на кар’єрі"

Конкурс до ВККС — один із небагатьох, що таки відбувається попри війну. Які проблеми, у зв’язку з цим, виникли?

Уранці 24 лютого 2022 року я написав пост на Facebook-сторінці комісії, що її діяльність призупинена. Я прийняв це рішення самостійно, ще тоді як заступник голови комісії. Та згодом колеги мене підтримали.

На той момент залишалося, здається, кілька днів до закінчення терміну прийому документів. Але з початком повномасштабного вторгнення все зупинилося.

Іноземці-члени комісії були за кордоном, частина колег — секретаріат комісії — також виїхала. Згодом хтось повернувся в Україну, хтось ні.

Поштовхом, щоб знову запустити роботу, стало рішення країн-членів ЄС про надання Україні статусу кандидата на членство в Євросоюзі. Однією з умов вступу став, зокрема, запуск роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів. І ми (члени конкурсної комісії) почали працювати над відновленням її роботи. Це було складно з точки зору логістики — всіх зібрати, налагодити zoom-зв’язок, обмін документами тощо.

Чи готувалася комісія до роботи під час війни?

Так. План полягав у тому, що комісія працюватиме віддалено — за кордоном (комісія проводила співбесіди у Варшаві — ред.), оскільки нашим міжнародним колегам заборонено перебувати в Україні з міркувань безпеки.

Ми створили сервер, щоб обмінюватися документами, певний час між собою спілкувалися в Zoom, тепер і співбесіди так проводимо, всю роботу перевели в онлайн.

Ми отримали 301 заявку на 16 вакансій у ВККС. Тобто, кандидати повірили в конкурс. Ми багато для цього зробили ще до повномасштабного вторгнення. І на якість відбору війна не вплинула.

Увійти до складу комісії було вашим рішенням чи суд делегував?

Напевно, було важливо, щоб у цій реформі брав участь представник Верховного Суду. Окрім мене, серед українських членів комісії — судді від адміністративної й загальної юрисдикції — певний паритет.

Щодо формування комісії складнощів не було. Була проблема в комунікації колишнього керівництва Вищої ради правосуддя (до кінця січня 2022 року ВРП очолював Олексій Маловацький — ред.) з міжнародними експертами. Та я особливо за цим не слідкував.

Як тільки ми познайомилися з міжнародними колегами, почали активно працювати. Значно полегшує процес те, що ні технічно, ні фінансово ми не залежимо від жодного органу. Роботу комісії фінансують і забезпечують міжнародні партнери.

Вперше комісія проводить конкурс, застосовуючи так званий принцип позитивного відбору, тобто не дає негативних висновків щодо кандидатів. З чим пов’язаний такий підхід?

Людина не повинна боятися, що отримає "чорну мітку" від громадськості, що залишиться в її біографії назавжди. Навіть оскарження в суді нічого не дасть. Єдиний вихід — вступити в комунікацію з представниками громадських організацій, що поширили негативну інформацію. Однак мені відомі лише поодинокі випадки спростування такої інформації.

З одного боку, участь громадськості — це позитив, оскільки судовій системі не вистачає відкритості. З іншого — треба заохочувати людей брати участь у конкурсах. У комісії були різні думки — чи потрібні негативні висновки, чи ні. Я радий, що обрали саме цей принцип — позитивний. Сподіваюсь, за ним майбутнє всіх конкурсів.

Як ви ставитеся до ідеї надати більше повноважень Громадській раді доброчесності (ГРД), що була створена при ВККС для допомоги в конкурсі до Верховного Суду та атестації суддів?

Для мене показником успіху нової ВККС буде припинення роботи ГРД і її ліквідація. Відомий громадський активіст (ймовірно, йдеться про Михайла Жернакова, що очолює Фундацію DEJURE та Громадську раду доброчесності — ред.) працює саме тому, що працює відомий очільник окружного суду (ймовірно, Павло Вовк — голова Окружного адміністративного суду Києва — ред.). Це — протилежності. В певний момент часу вони анігілюються. Мій друг Дмитро Гадомський (адвокат, CEO Axon Partners — ред.) називає це кінцем активізму. І цей кінець почався з приходом Маселка (Романа Маселка — раніше був членом Громадської ради доброчесності, адвокат сімей загиблих під час Революції Гідності — ред.) у Вищу раду правосуддя в серпні 2022 року.

На конкурсі в ВККС також кандидують кілька членів ГРД (Роман Куйбіда, Тарас Шепель, Марина Соловйова — ред.) і, можливо, хтось з них стане членом комісії.

ВККС має доступ до всіх реєстрів, матиме цілий штат працівників, котрі збиратимуть інформацію про суддів на перевірку їх доброчесності, члени ВККС будуть перевіряти й верифікувати цю інформацію. Це — державний орган з бюджетом, він несе відповідальність за свою роботу. Якщо вдасться створити адекватний склад ВККС, то комісія справиться з відбором суддів як мінімум не гірше, ніж будь-яка громадська організація. Якщо ж ГРД таки залишиться і поставатиме питання про підвищення її статусу і надання ширших повноважень (це може зробити парламент — ред.), це означатиме, що з новим складом ВККС не склалося.

Уже наприкінці конкурсу до Верховного Суду окремі члени ГРД наполягали, щоб представники громадськості увійшли до складу органів суддівського врядування — ВККС, ВРП.

Я не заперечую проти присутності представників громадськості в цих органах. Коли держава не виконує функцію, яку від неї вимагає суспільство, є два варіанти: революція або створення альтернативних органів. Другий варіант — те, що зараз відбувається в Україні.

В певному сенсі новий склад Верховного Суду сформували за таким же принципом — адвокати, юристи й науковці, яких не можна назвати активістами, але вони спостерігали за роботою судової системи, працювали з нею, не завжди, м’яко кажучи, були задоволені її роботою, в результаті конкурсу доєдналися до кар’єрних суддів. І, на мій погляд, безумовний здобуток цього Верховного Суду в тому, що до нього долучилися науковці. Якщо назвати десятку найкращих суддів Верховного Суду, у моєму рейтингу майже усі — науковці: Олена Кібенко, Костянтин Пільков, Василь Крат, Віталій Уркевич і багато інших.

Я не думаю, що представники громадськості починали свою роботу, щоб зайняти якісь посади. Чи є в їхніх діях і висловах елементи радикалізму? Так. Чи бувають з їхнього боку маніпуляції? Так. Чи є якісь претензії до них з боку суддівського корпусу? Безумовно. Але на фоні їхньої позитивної роботи, все ж я сподіваюсь на їх добру совість — що вони зроблять роботу над помилками.

Професійна спільнота почала навіть трохи кепкувати з інформації, яку зараз поширюють окремі громадські організації про кандидатів на конкурс у ВККС. Іноді їхні претензії ну дуже натягнуті. Щодо однієї з кандидаток (Ольги Кінько — ред.) громадська організація (Де-юре, яку очолює Михайло Жернаков — ред.) написала, що вона — недоброчесна, оскільки два роки надавала адвокатські послуги в судах, що були розташовані від її місця проживання за 20, 200 і 240 кілометрів, але автомобіля не задекларувала. Як же вона добиралась до судів без авто?! — кажуть активісти. Складно це коментувати без посмішки. А вони це роблять серйозно — от дивіться, відкопали.

Та сьогодні співпраця з такими громадськими організаціями — один з інструментів підвищення довіри до судової системи. Хоч і, повторюсь, успіхом судової реформи буде те, що ГРД одного дня припинить роботу.

"Судді платять репутацією за закритість"

Чому судді не можуть самостійно очиститися, не допустити недоброчесних кандидатів і не толерувати корупції? Суддю Павла Вовка переобрали вшосте перед ліквідацією ОАСКу. Отже, його підтримують судді.

Судова система все-таки робить спроби самоочиститися. Та, на жаль, поки загальна картина не дуже радісна.

Це — наслідок Радянського Союзу і специфіка ментальності. 23 роки тому президент України Леонід Кучма писав листи головам судів, де вказував на конкретний спір, однією зі сторін якого був національний товаровиробник. І от Кучма казав, мовляв, треба підтримувати національного товаровиробника. І всі це нормально сприймали, мовляв, він же президент, ну написав листа суду, нічого страшного. Такий випадок зараз дико сприймається. Суддям треба швидше адаптовуватися до зміни середовища.

Щодо ОАСКу Верховний Суд був єдиним судом, що публічно негативно висловився щодо так званих "плівок Вовка".

Судова система робить перші невпевнені кроки для самоочищення. Згадаймо ситуацію з відомим очільником суду, в якому я працюю суддею (йдеться про Богдана Львова — ред.), в якого є російський паспорт. Коли в нашому суді був цей конфлікт, я вирішив сформулювати для себе певну формулу: суд не може існувати в конфлікті з суспільством. Це закінчиться тим, що такого суду не буде.

Про ситуацію з російським паспортом Богдана Львова — наскільки мені відомо, його кілька разів намагалися відсторонити з посади голови, після того, як він відмовився піти хоча б у відпустку.

Суддям не вистачило одного голосу, щоб відсторонити Львова з посади голови. Сміливий і правильний після цього був крок голови Верховного Суду Всеволода Князєва (він відрахував Львова зі штату суду, чим позбавив його повноважень судді — ред.).

Львов говорив із вами перед зборами?

До зборів ми з ним розмовляли достатньо часто. І я, і Олена Кібенко (суддя того ж суду — ред.), й інші судді. Коли з’явилася ця інформація, ми просили його піти у відпустку для початку. Навіть якщо, як він казав, це — підробний паспорт чи руснява ІПСО.

Далі ситуація почала розкручуватися, і від нього звучали заяви, мовляв, це комусь вигідно, це боротьба за крісло і так далі. Він і мене звинувачував, що "це — ти й люди, які стоять за тобою". Все дійшло до того, що ми почали скликати збори для його відсторонення, бо треба було вирішувати цю ситуацію принципово.

У 2017 році, під час запуску роботи нового Верховного Суду, молоді судді пробували очолити як суд загалом, так і касаційні суди в його складі. Та їм це не вдалося. Всі попередні очільники касаційної інстанції очолили ті ж суди. У тому числі й Львов. Чому тоді не вдалося?

Тому що ця реформа прийшла в судову систему ззовні, а не зсередини. І судова система її не дуже хотіла. Хоча чимало суддів, зокрема тоді ще Вищого господарського суду (що згодом став Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду — ред.) вважали, що ситуація повинна змінитися. Але висловлювалися про це десь тихенько між собою. Потім прийшли ми — молоді, і здебільшого кар’єрні судді змирилися з цим. Але тривалий час нас не сприймали серйозно. Не розуміли, що можна рішення по-іншому писати, що соцмережі треба вести й так далі. "Ми вже судимо 30 років, вчіться у нас — старших", – казали.

Що стосується посади голови КГС, то у 2017-му році ніхто не висувався на цю посаду (Новий Верховний Суд, в тому числі касаційні суди, що входять до його складу, запрацювали після реформи 15 грудня 2017 року — ред.), у 2021 теж (у 2021 році Богдана Львова вдруге обрали головою Касаційного господарського суду — ред.). Реформа Верховного Суду чотири роки йшла еволюційним шляхом, ми намагалися потроху зрушувати з місця важливі питання.

Війна все прискорила, і змінила.

"ОАСК вже ніхто серйозно не сприймає"

Судову систему намагається реформувати кожна нова влада в Україні. Коли українське суспільство відчує, що її таки реформували?

Сьогодні проблема в тому, що судове рішення нічого не гарантує. Я спостерігав у соцмережах реакцію на якесь чергове контроверсійне рішення ОАСК. Рівень недовіри до цього рішення був дуже високим. Ніхто не читав юридичних аргументів. Цей суд вже ніхто серйозно не сприймає, фактично жодне його рішення, навіть ідеальне з точки зору юридичних аргументів, не варте навіть того паперу, на якому було написано. Суд став токсичним і не міг далі існувати. Якщо в судовій системі буде навпаки — попри нестандартність рішення суспільство скаже: "Окей!" — тоді можна говорити про завершення судової реформи.

Нещодавно заступник голови Офісу президента Андрій Смирнов в інтерв’ю "Лівому берегу" розкритикував роботу Верховного Суду і реформу, що запустила його роботу. Зокрема, він вважає, не спрацювали процесуальні фільтри, що повинні були зменшити наплив справ до Верховного Суду. Тому суд розглядає чимало дрібних справ, як от розлучення, аліменти тощо. І Смирнов фактично натякнув на необхідності реформування і Верховного Суду.

Процесуальні фільтри запроваджувалися, коли від депутатського корпусу звучали пропозиції щодо скорочення складу Верховного Суду до 100 суддів (Законодавством передбачено не більше 200 суддів у Верховному Суді — ред.) без будь-якої мотивації. А тому ці фільтри були погано виписані, без участі суддів Верховного Суду чи якогось притомного експерта. Їх підготовка й ухвалення тривали близько двох тижнів, щоб заднім числом хоч якось обґрунтувати скорочення Верховного Суду. Тобто, мета їх запровадження була політична, а не юридична. Окрім того, що учасники судових процесів і судді повинні посилатися на відповідні процесуальні норми, по суті більше нічого не змінилося. З’явився новий, досі не дуже зрозумілий юридичній спільноті інститут — закриття касаційного провадження.

На щастя, Верховний Суд тоді отримав підтримку західних партнерів та юридичної спільноти й критику влади за ініціативу скоротити його склад. І ми за це дуже вдячні.

А що тепер? Претензії щодо фільтрів? Ще й від людини, яка займає незрозумілу посаду в Офісі президента, і чиїх повноважень немає в жодному нормативному акті? Аліменти, пенсії чи щеплення — неважливі справи? Серйозно?!

Ви питали про завершення судової реформи. От ще однією ознакою буде відсутність такої посади.

Чому склалась практика, коли зміни в законодавстві щодо судової системи намагаються внести без участі самих суддів?

Це питання до політиків. Я не знаю, навіщо вони це роблять.

Як це впливає на роботу суддів?

Можу навести приклад, як відбувалася судова реформа в Сінгапурі. До того, як Сінгапур очолив Лі Куан Ю, судова система була настільки корумпованою, що навіть у процесі судді могли натякати сторонам на хабар. А тепер входить у топ-5 найкращих судових систем світу.

У мене була розмова з одним із суддів Верховного суду Сінгапуру. Він більш-менш знає українські реалії. Я розповідав йому про нашу реформу, а він мені: "У вас не вийде нічого. Ми свою судову реформу зробили разом. Представники парламенту, виконавчої влади й судді сиділи в сусідніх кабінетах, щоб пропрацювати всі деталі. У вас же такого немає? Поки не буде спільного бачення і спільної роботи, нічого не вдасться".

Якщо повернутися до наших реалій — ми зараз формуємо нову ВККС. Це круто, іноземці нам допомагають, ми всіх виберемо. От буде нова ВККС. А в бюджеті на цей рік виділені кошти тільки на апарат комісії, і не так багато. З чого комісія розпочне роботу? Буде просити грошей в Мінфіну. Що їм скажуть: "Грошей немає! У нас війна!" А комісія має суддів набирати, проводити кваліфікаційне оцінювання, перевіряти доброчесність, професійну компетентність і так далі.

А кандидати знають, що немає грошей?

Сподіваюсь, вони розуміють, що робота полягає не лише в дотриманні верховенства права, незалежності, але й у потребі знаходити способи, як працювати в таких умовах.

"Якщо замість покарання вручають повістки — це ганьба"

Яка була ваша мотивація йти в ЗСУ? Судді ж не підлягають мобілізації.

У той момент я відчував, що по-іншому не можна. Я маю захищати свій дім, країну.

Після завершення конкурсу до ВККС ви повернетесь в ЗСУ?

Це складне питання. Я над ним думаю щодня. Запитую себе: "Що я тут роблю?" І відповідаю: я не в ЗСУ, а тут, тому що займаюся роботою в складі комісії, докладаю зусиль, щоб ми стали членом ЄС, а суспільство повірило в судову систему. Я там, де приношу більше користі.

Є випадки, коли правопорушникам вручають повістки під час затримання.

Якщо замість адміністративного чи кримінального покарання людям вручають повістки — це ганьба. У моєму взводі (93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ — ред.) були різні люди, в тому числі ті, хто раніше мав проблеми з правоохоронними органами. І здебільшого з ними були складні відносини. Але чимало з них себе достойно проявили, були справжніми воїнами.

Ваш суддівський бекграунд позначався під час служби в ЗСУ?

Спочатку не вірили [що я — суддя]. Потім ставили чимало побутових питань — про розлучення, спадщину, борги тощо. Юридичні знання щодо воєнних злочинів чи чогось подібного я не застосовував.

Якщо серйозно, війна багато чого змінює. Не важливо, де ти перебуваєш: на передовій чи в Польщі, Канаді, Португалії. Повернуться хлопці з передової, у багатьох буде ПТСР. Суспільство має допомогти їм адаптуватися до мирного життя, прийняти їх і показати, що їх чекають і люблять. Самому складно це пережити. Можливо, варто спростити процедурні вимоги для військовослужбовців, котрі хочуть стати держслужбовцями чи суддями. Судовій системі зараз не вистачає умовно 2,5 тисячі суддів. Звісно, кандидати повинні відповідати кваліфікаційним вимогам. Але процедуру їх відбору можна спростити.