Обмеження судового імунітету Росії

Суддя Верховного Суду пояснює, як юридичне рішення України може трансформувати майбутні механізми відшкодування збитків Росією

(оригінал англійською – https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/zmi/1346966/)

Згідно з міжнародним правом держави мають судовий імунітет і не можуть бути притягнуті до відповідальності в судах іншої держави без своєї прямої згоди. Втім, рішення, ухвалені раніше цього року Касаційним цивільним судом, що входить до складу Верховного Суду України, обмежують судовий імунітет Російської Федерації. Ці рішення пов'язані з судовими позовами, що були подані до повномасштабного вторгнення Росії в лютому та вимагають компенсації за шкоду, завдану Росією з 2014 року.

Суддя Верховного Суду Сергій Погрібний розповів кореспонденту IWPR Вікторії Матолі, що ці рішення можуть істотно вплинути на майбутні механізми відшкодування збитків Росією. 

IWPR: Як Верховний Суд обґрунтовує розгляд позовів проти Росії без участі її представника?

Сергій Погрібний: Одразу підкреслю, що ці рішення не стосуються суті судових позовів - компенсації від країни-агресора на користь дружини загиблого солдата в першому випадку. У другому випадку з аналогічним проханням звернулася жінка, мешканка Криму, яка була змушена покинути півострів після його окупації. 

Відповідно до українського законодавства у позовах проти іноземної держави запит має бути подано до її посольства, і тільки в разі його згоди український суд має право розглянути позов проти неї. Зрозуміло, що в умовах активної, загарбницької війни звернення до посольства країни-агресора - це шлях в нікуди. Росія ніколи не давала своєї згоди на розгляд подібних спорів українським судом. Зазвичай посольство просто ігнорувало такі звернення, і суди були змушені закривати провадження у цих справах.

Але в квітні цього року Верховний Суд зробив безпрецедентний висновок і постановив, що українські суди мають право розглядати такі позови без згоди посольства країни-агресора. 

За яких обставин суди можуть розглядати такі спори без участі Росії?

Верховний Суд визначив, що без участі російської сторони судовий розгляд може відбутися, якщо, по-перше, позов був поданий фізичною особою -виключно громадянином України, по-друге, позивачеві був заподіяний збиток у результаті збройної агресії Російської Федерації на території України і, по-третє, збиток стосується життя та здоров'я позивача або його родичів.

У цьому рішенні суд наголосив, що необхідною умовою дотримання принципу міжнародного права щодо судового імунітету є взаємне визнання державного суверенітету іншою країною. Отже, коли країна-агресор заперечує суверенітет України та веде проти неї загарбницьку війну, немає жодного обов'язку поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни. 

Після першого рішення у квітні з боку юридичної спільноти було багато критики. Ми очікували такої реакції, оскільки в міжнародній судовій практиці дуже мало випадків відмови тій чи іншій країні в абсолютному юрисдикційному імунітеті. До того ж, ані Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), ані Міжнародний суд ООН (МС) раніше не вирішували спори щодо компенсації за шкоду, завдану внаслідок збройної агресії, коли така агресія все ще тривала. На жаль, ми унікальні. Але посилання на будь-які приклади - або з практики ЄСПЛ, або іншого міжнародного суду - в рішеннях Верховного Суду були покликані насамперед проілюструвати, що така концепція відмови в абсолютному юрисдикційному імунітеті та перехід до концепції обмеженого імунітету іноземної держави має місце в міжнародній практиці.

У другому рішенні, прийнятому в травні, Верховний Суд розширив аргументацію та постановив, що права людини важливіші за абсолютний імунітет. У разі застосування абсолютного імунітету країни, яка вчинила агресію, позивач позбавляється можливості отримати будь-який судовий захист своїх порушених прав. Абсурдно думати, що людина може звернутися до суду країни-агресора й отримати захист порушених прав, коли держава-агресор заперечує існування твого народу та країни. Розгляд у суді України є єдиним можливим способом вирішення таких позовів. Верховний Суд підкреслив, серед іншого, що Росія порушила суверенні права України як незалежної держави, визнаної всіма нормами міжнародного права в межах, встановлених у 1991 році, і такі дії [Росії] не є здійсненням її суверенних прав.

Отже, суд вирішив, що Росію взагалі не потрібно повідомляти про такі спори?

У цих двох рішеннях було сказано, що українські суди мають право починати розгляд таких справ без отримання згоди російського посольства. 

Що стосується повідомлення російської сторони про правові спори, то в травні цього року Велика палата Верховного Суду прийняла постанову про те, що інформація щодо рішень про відшкодування шкоди, завданої країною-агресором або пов'язаними з нею особами, повинна публікуватися на вебсайті Верховного Суду [з метою дотримання правового принципу інформування відповідача про судовий розгляд]. Я не можу сказати з повною впевненістю, що цей спосіб спілкування буде прийнятий європейськими країнами та США.

Для того щоб зарубіжні країни визнавали такі рішення в майбутньому, необхідно розробити механізм інформування країни-агресора про судові процеси та їх остаточні рішення. Одним із критеріїв визнання рішень іноземного суду буде відповідність мінімальним стандартам правосуддя, які передбачають інформування іноземної держави. Я вважаю, що найбільш прийнятним було б інформувати про такі судові процеси через треті країни, які підтримують дипломатичні відносини з Росією.

Ці рішення мають бути обґрунтованими та підкріпленими доказами з дотриманням усіх правових норм. Суди не повинні масово виносити рішення про відшкодування сум, які позивачі вказують у скаргах. Це підірве авторитет таких рішень. За фактичної відсутності протилежної сторони суди повинні дуже ретельно встановлювати всі обставини справи, що буде важливим для прийняття справедливих і розумних рішень.

Який вплив матиме рішення Верховного Суду на судову систему?

Правові висновки Верховного Суду є обов'язковими для судів першої та апеляційної інстанцій, і національні суди України не мають повноважень їх ігнорувати. Безсумнівно, такі рішення Верховного Суду є не тільки законними, а й правовими та політичними. Це відповідь української держави на збройну агресію Російської Федерації. Держава-агресор, що порушує норми міжнародного права, звичаї ведення війни та публічно це заперечує, не може прикриватися недоторканністю.

Якщо через кілька років Росія вирішить оскаржити такі рішення, чи буде у неї можливість це зробити?

Ці два рішення Верховного Суду є остаточними та згідно з українським законодавством перегляду не підлягають. Але спори не були вирішені судами, тобто їх розгляд буде продовжено. Ці справи повернуті в суди першої інстанції, які повинні прийняти по ним рішення, виходячи із суті позовів. І далі на рішення по суті може бути подана апеляція та касація. Російська сторона може в будь-який момент заявити про свій намір брати участь у розгляді таких позовів, а їх існує та буде багато. Вона також може подати апеляційну або касаційну скаргу після рішення суду першої інстанції.

У разі розгляду цих спорів без представника Російської Федерації російська сторона матиме статус відповідача, якого не було поінформовано у встановленому законом порядку. Якщо парламент не внесе зміни до законодавства [у Верховній Раді України зареєстровано законопроєкт про непоширення судового імунітету на розгляд справ, у яких відповідачем є держава-агресор], строки оскарження таких рішень не будуть обмежені. 

Але для того, щоб забезпечити визнання таких рішень українськими судами за межами України, країна-агресор повинна бути поінформована про судовий розгляд. Як вирішити цю проблему: чи то через треті країни, чи то за допомогою певних механізмів ООН, має вирішувати український законодавець.

Як може бути забезпечено виконання рішення про компенсацію збитків від війни?

В Україні поки що немає правового механізму для реалізації таких рішень. І знову м'яч на боці українських і міжнародних законодавців. Порядок їх реалізації може запропонувати парламент України. Водночас не виключено, що такі рішення становитимуть, так би мовити, пул вимог до країни-агресора на міжнародній арені або для розгляду в міжнародних судах справ про відшкодування шкоди, завданої Україні та її громадянам.

Після Другої світової війни питання про репарації вирішувалося на основі багатосторонніх договорів країн, які перемогли у війні. Випадок України унікальний тим, що країна вже розпочала боротьбу на судовому фронті, коли проти неї триває збройна агресія Росії.

Цю публікацію підготовлено в рамках проекту «Голоси України», який реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ і  справ Співдружності націй та розвитку Великої Британії (FCDO).