Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Михайло Шумило
Заступник керівника департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду - начальник правового управління Касаційного цивільного суду, доктор юридичних наук, старший науковий співробітник
ВСТУПНІ РОЗДУМИ
Вже звичним для України, особливо у великих містах, стало замовлення таксі чи доставки через застосунки (мобільні сервіси) Uber, Uklon, Bolt, Glovo тощо. Про переваги чи зручності такого способу отримання послуг вже багато сказано, проте правовий аспект питання і досі залишається поза законодавчим регулюванням та висвітлюється в поодиноких наукових публікаціях. Однак сьогодні в Україні можна спостерігати за тим, як водії та кур’єри, які працюють в цій сфері, об’єднуються у профспілки та поки що у позасудовий спосіб намагаються домовитися з представництвами зазначених онлайн-платформ про визнання цієї зайнятості трудово-правовою, а відносини – трудовими. Наразі все обмежилося акціями протестів, які залишаються безрезультатними. Водночас це питання не тільки активно досліджують в іноземній науковій періодиці та обговорюють на міжнародних наукових конференціях, але вже є низка рішень судів різних рівнів, які формулюють правові висновки та можуть бути корисними для національної судової практики.
Встановлення факту трудових відносин є важливим елементом захисту конституційного права на працю. Національна судова практика виробила основні підходи, які застосовуються для розмежування цивільних і трудових правовідносин. Практика Верховного Суду щодо встановлення факту трудових відносин вже комплексно була досліджена в іншій публікації автора.
Верховний Суд сформулював низку критеріїв, за якими відбувається розмежування цивільних відносин від трудових. Як приклад, доречно навести постанову Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі №127/21595/16-ц. Суд зазначив, що основною ознакою, яка відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу за трудовим договором, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. Трудовий договір — це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. Предметом трудового договору є власне праця працівника у процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Хоча на практиці трапляються випадки, коли працівник, який перебував у трудових відносинах, намагається в суді встановити факт відсутності трудових відносин. Як приклад, можна навести ухвалу Верховного Суду від 14.12.2020 р. у справі №484/1926/20, в якій зазначено, що заявлені позовні вимоги, спрямовані на оцінювання трудового договору, який є предметом доказування в іншій справі (кримінальна справа), на предмет допустимості, не може бути предметом судового розгляду.
Такий підхід є доволі класичним і виправданим, коли йдеться про стандартні форми зайнятості. Проте суспільні відносини у сфері праці динамічно розвиваються, тому лише час покаже, чи буде такий підхід достатнім для встановлення факту трудових відносин при аналізі нетипових форм зайнятості загалом чи зайнятості з використанням цифрових платформ. Водночас у багатьох країнах робота на онлайн-платформах або отримала правову визначеність, або вже була предметом розгляду в судах, про що мова піде далі.
МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД У СПРАВАХ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТУ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ДЛЯ ПРАЦІВНИКІВ НА ОНЛАЙН-ПЛАТФОРМАХ
Суд справедливості Європейського Союзу
(Court of Justice of the European Union)
20.12.2017 р. Велика Палата Суду справедливості ЄС (далі – Суд ЄС) ухвалила рішення у справі №C-434/15 «Асоціація професійного елітного таксі проти Uber Systems Spain SL («Asociación Profesional Elite Taxi v Uber Systems Spain SL»), яким вказала на те, що послуги, які надає Uber щодо комунікації (з'єднання) фізичних осіб (замовників) із водіями, є транспортними послугами.
Суд ЄС зазначив, що посередницька послуга, а саме так її характеризує Uber, має на меті з’єднувати за винагороду та за допомогою програми для смартфона водіїв, які користуються власним транспортним засобом, з особами, які бажають здійснювати міські подорожі, класифікується як послуга у сфері транспорту.
Водночас можна також говорити, що посередницька послуга, яка дозволяє за допомогою додатка для смартфона передати інформацію щодо бронювання транспортної послуги між пасажиром та водієм, який здійснюватиме перевезення на власному транспортному засобі, перекликається та має ознаки інформаційних послуг. Це послуга, яка зазвичай надається за винагороду, на відстані, електронними засобами та на індивідуальний запит одержувача послуг. При цьому недержавні міські транспортні послуги, такі як послуги таксі, повинні класифікуватися як послуги у сфері транспорту.
Суд встановив, що посередницькі послуги, які надає Uber, ґрунтуються на відборі водіїв, які використовують власний транспортний засіб, яким компанія надсилає замовлення, без якого ці водії не могли б надавати транспортні послуги, а особи, які бажають здійснити міську подорож, не змогли б користуватися послугами, наданими цими водіями. Крім того, Uber здійснює вирішальний вплив на умови, за яких ці водії надають такі послуги. Щодо останнього, то Uber також в односторонньому порядку визначає принаймні максимальну вартість проїзду за допомогою однойменного додатка. Компанія отримує плату за проїзд від клієнта, перш ніж сплатити її частину водієві транспортного засобу. Також Uber здійснює контроль за якістю транспортних засобів, роботою водіїв та їхньою поведінкою, що за певних обставин може призвести до позбавлення їх можливості користуватися додатком.
Таким чином, цю посередницьку послугу слід розглядати як неодмінну складову загальної послуги, основним компонентом якої є транспортна послуга, а також її слід класифікувати не як інформаційну послугу, а як послугу у сфері транспорту. Рішення Суду ЄС, яке в межах Європейського Союзу є джерелом права, мало суттєвий вплив на рішення національних судів не тільки в межах ЄС, але й в інших країнах.
Верховний Суд Іспанії
(Tribunal Supremo de España)
25.07.2019 р. Верховний Суд Іспанії став на бік гловера (кур’єр Glovo) та визнав його залежним від мобільного додатка Glovo працівником. Суд розробив низку критеріїв, за яким роботу кур’єра можна визнати трудовими відносинами:
В цьому рішенні судді аналізують не стільки норми внутрішніх документів Glovo, скільки зміст відносин, вказуючи на їх особливість та багатогранність.
Верховний Суд Об’єднаного Королівства
(Supreme Court of the United Kingdom)
Справа Uber BV та інші проти Аслама та інших (Uber BV and Others v Aslam and Others [2021] UKSC 5).
19.12.2021 р. Верховний Суд Об'єднаного Королівства (далі – ВС ОК) визнав водіїв таксі, які отримують замовлення через мобільний застосунок Uber, працівниками у розумінні трудового законодавства. Вирішуючи, які правовідносини виникли між Uber та водіями, а також чи набули водії статусу найманих працівників, ВС ОК навів низку критеріїв, тобто питань, на які повинен звернути увагу суд, коли встановлює факт трудових відносин:
Оцінивши такі механізми контролю за виконанням замовлень, ВС ОК підтвердив, що водії підпорядковані та залежні від Uber, а отже, ці відносини є трудовими.
Касаційний суд (Франція)
(Cour de cassation (France)
04.03.2020 р. Касаційний Суд ухвалив рішення, яким визнав існування трудових відносин між водіями, які використовують застосунок Uber та компанією Uber. Суд у своєму рішенні зазначив, що відносини підпорядкування характеризуються виконанням роботи працівником за дорученням роботодавця, який уповноважений не тільки давати завдання, але й контролювати їх виконання та фіксувати порушення працівника (дисциплінарна відповідальність). Ознаки субординації можна спостерігати в роботі у межах організованої служби, коли роботодавець в односторонньому порядку визначає завдання.
Юридичне обґрунтування того, що водії Uber є самозайнятими особами, спростовується такими фактами:
Все це дозволило Касаційному Суду зробити висновок, що виконання роботи під керівництвом Uber, який має повноваження віддавати накази та розпорядження, контролювати виконання та накладати санкції за порушення, свідчить про те, що це трудові відносини, а не самозайняті, як намагалися довести представники Uber.
Верховний Суд штату Каліфорнія
(Supreme Court of California)
22.10.2020 р. Суд зобов’язав компанії Uber та Lyft переоформити цивільно-правові договори з водіями та кур’єрами на трудові договори з відповідними правовими й соціальними наслідками. У цьому контексті необхідно наголосити, що штат Каліфорнія на законодавчому рівні визнав роботу на онлайн-платформах (з використанням мобільних застосунків) працею у розумінні трудового законодавства Каліфорнії, зокрема Трудового кодексу Каліфорнії (The California Labor Code) (це чи не єдиний штат, який кодифікував трудове законодавство у США), але Uber продовжував наполягати на тому, що це не трудові відносини, а відносини самозайнятості, а закон штату на них не поширюється.
Верховний Суд Канади
(Supreme Court of Canada)
Особливість рішення Верховного Суду Канади полягає в тому, що він не розглядав спір по суті, а зосередився тільки на питанні юрисдикції (територіальній підсудності). У червні 2020 р. Суд дозволив водієві UberEats подати позов про захист його трудових прав до суду у провінції Онтаріо попри обов’язкове арбітражне застереження в договорі, який він уклав з Uber. Позивач намагається домогтися від компанії UberEats мінімальної заробітної плати, оплачуваної відпустки та інших пільг, які передбачені законом про трудові стандарти провінції Онтаріо.
Суть арбітражного застереження стосувалася того, що спори між позивачем та компанією може розглядати тільки арбітраж при Торгово-промисловій палаті в Нідерландах, а не суд. Верховний Суд Канади визнав такий пункт договору несправедливим, недобросовісним, а отже, недійсним.
Така позиція Верховного Суду Канади зумовлена тим, що лише розпочати процес в арбітражі позивачу обійдеться майже у 15 тис. доларів США. Сюди не враховувалися судові витрати, витрати на відрядження чи втрачена заробітна плата. Позивач заробляв від 400 до 600 доларів (канадських доларів) щотижня без сплати податків. Початок арбітражного розгляду коштуватиме більшу частину його річного доходу.
Суд визнає, що у схожих ситуаціях має застосовуватися Закон про арбітраж провінції Онтаріо, який наголошує на позасудовому розгляді справи за наявності арбітражного застереження. Єдиним винятком із цього правила є доведення факту несправедливості такого арбітражного застереження і визнання його недійсним. Суд констатував, що визнання арбітражного застереження позбавить позивача доступу до засобів правового захисту. Він не зміг би ні звернутися до арбітражу, ні навести аргументи на підтвердження позову, ні навіть поїхати в Нідерланди. Окрім того, позивач не знав і не усвідомлював значення арбітражного застереження, коли укладаючи договір з Uber погоджувався, що робить арбітражну угоду недобросовісною, тому вона є недійсною.
Встановивши факт недобросовісності, Суд його використовує, щоб захистити слабшу сторону договору. Коли одна сторона не має вибору або не розуміє, що вона підписує, її сила в переговорах слабшає. Суд дійшов висновку, що суди можуть скасувати угоду, якщо сильніша сторона отримує занадто велику перевагу (навіть якщо вона цього не хоче).
Окружний суд міста Амстердам
(Rechtbank Amsterdam)
13.12.2021 р. окружний суд Амстердама постановив, що відносини між Uber та його водіями відповідають усім характеристикам трудового договору. В результаті на водіїв Uber поширюється колективний договір про перевезення таксі, тобто вони мають право на погодинну оплату праці, відпустку, доплату в розмірі 9,7% за невикористані відпустки та доплату в розмірі 20% за понаднормовий час. Деякі водії можуть вимагати відшкодування. Крім того, суд зобов’язав Uber виплатити позивачу (Федерації голландських профспілок) компенсацію в розмірі 50 тис. євро за недотримання колективного трудового договору на таксі.
Особливістю цієї справи є те, що колективний договір про перевезення таксі є обов’язковим для всіх компаній, які надають послуги таксі. Федерація голландських профспілок (Federatie Nederlandse Vakbeweging) зазначала, що Uber надає транспортні послуги, а отже, водії Uber були працівниками компанії таксі. Натомість Uber стверджував, що вони лише технологічна компанія, та запропонував платформу для з’єднання водіїв і пасажирів, тому водії є самозайнятими особами. Також Uber зауважив, що не всі водії взагалі зацікавлені бути працівниками.
Суд наголосив на тому, що відносини між водіями та Uber відповідають дефініції трудового договору. Суд відхилив аргумент про те, що Uber є просто технологічною компанією, яка пропонує платформу. Водії Uber повинні погодитися з умовами Uber, щоб використовувати платформу та пропонувати транспортні послуги. Суд дійшов висновку, що водії укладають договір з Uber про надання транспортних послуг. Окрім того, транспортні послуги є основою бізнес-моделі Uber. Також Uber гарантує, що водії особисто виконують роботу, вимагаючи зробити селфі перед поїздкою.
Щодо заробітної плати суд зазначив, що заробітна плата є узгодженою винагородою за виконану роботу. Суд постановив, що той факт, що пасажири сплачують вартість проїзду Uber Pay (інша організація), а Uber Pay платить водіям, не означає, що водії не отримують зарплату від Uber. Всі водії перебувають у підпорядкуванні Uber, оскільки вони повинні прийняти умови використання програми Uber, які не підлягають обговоренню, і не впливати на подальші зміни. До того ж алгоритм програми Uber визначає, як розподіляються поїздки та які пріоритети встановлюються. Водії не мають впливу на тарифи за проїзд. Суд підкреслив, що додаток Uber має дисциплінарний ефект. Якщо у водія низькі рейтинги або на нього були подані скарги, йому можуть заблокувати доступ до додатка. Незважаючи на те, що існує теоретична можливість скасувати прийняту поїздку або відхилити запропоновану поїздку, це призведе до блокування програми або виходу водія із системи. Суд дійшов висновку, що алгоритм програми Uber має фінансовий стимул, а також дисциплінарний та навчальний ефект.
Суд також постановив, що Uber має дотримуватися положень колективного трудового договору про перевезення таксі, оскільки вони є загальнообов’язковими, навіть якщо водії цього не бажають. На думку суду, встановлення залежності застосування загальнообов’язкових колективних договорів від волі працівників поставило б під сумнів ефективність усієї системи.
Згідно з рішенням окружного суду міста Амстердам, водії, які співпрацюють із сервісом, мають право на пільги, в тому числі на мінімальну заробітну плату, відпустки та лікарняні. Це стосується приблизно 4 тис. водіїв.
ПРАКТИКА НАЦІОНАЛЬНИХ СУДІВ
Сьогодні не доводиться говорити про велику кількість спорів щодо встановлення факту трудових відносин з працівниками, які зайняті через онлайн-платформи. Однією з головних причин є те, що в Україні майже не розвинена традиція захисту своїх трудових прав. Значна частина громадян сьогодні працюють або не оформляючи свої трудові відносини (тіньова зайнятість), або з офіційним оформленням, але з мінімальною заробітною платою (частково тіньова зайнятість) і в багатьох випадках погоджуються на такі умови, оскільки остерігаються взагалі втратити таку роботу. На жаль, в офіційних джерелах відсутні чіткі дані, хто саме зайнятий з використанням платформ в Україні, та їх кількість. Кожен користувач цих послуг також може зауважити той факт, що в цій сфері працює багато іноземців, для яких це один зі способів заробити собі на життя швидко і без зайвої бюрократичної тяганини. У будь-якому випадку, робота на платформах стала реальним, швидким та легальним (тобто не злочинним) способом знайти собі роботу. Особливо гостро це питання постало після початку пандемії. В Україні вже є кілька справ, які були предметом розгляду національними судами.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 22.07.2019 р. відбулась ДТП за участю належного позивачу автомобіля та кур`єра компанії GLOVO, який був на мопеді та після скоєного ДТП залишив місце пригоди. Внаслідок цієї ДТП автомобіль позивача отримав механічні пошкодження. Позивач вважає, що фізична особа, з вини якої відбулась ДТП, є працівником відповідача, оскільки вказана особа була з характерною сумкою компанії з написом GLOVO.
Суд зазначив, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін (ст. 21 КЗпП України).
Під час укладення трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Також трудовий договір вважається укладеним тоді, коли не був виданий наказ чи розпорядження, але працівника фактично допустили до роботи (ч. 2-4 ст. 24 КЗпП України).
Таким чином, для встановлення факту трудових відносин між працівником та роботодавцем необхідними умовами є наявність письмового трудового договору або контракту, а у разі їх відсутності – наказ, розпорядження роботодавця про прийняття/зарахування фізичної особи на роботу або фактичне допущення працівника до роботи.
Сторона позивача зазначає, що між відповідачем та фізичними особами, які мають брендові термо-сумки GLOVO, наявні фактичні трудові правовідносини, які підтверджуються тим, що фізична особа, приєднавшись до Умов, що регулюють доступ і використання платформи GLOVO, отримує доступ до додатка GLOVO та термо-сумку, після чого має можливість надавати послуги кур`єрської доставки.
Сторона позивача не надала суду належних та допустимих доказів того, що фізична особа, яка стала винуватцем ДТП, перебувала з ТОВ «Головоапп України» у трудових відносинах у встановленому законом порядку.
Окрім того, відповідно до типових Умов, що регулюють доступ і використання платформи GLOVO, іспанська компанія Glovoapp23,S.L., яка є власником майнових прав на технологічну платформу GLOVO, здійснює розробку та підтримку технологічної платформи GLOVO, що дозволяє за допомогою мобільного та/або веб-додатка деяким місцевим закладам пропонувати або розміщувати свої товари чи послуги для подальшого продажу користувачам, а користувачам надає можливість здійснювати пошук та замовлення таких товарів або послуг. При цьому кур`єрами GLOVO є фізичні або юридичні особи, які за встановлений щомісячний платіж мають доступ до додатка та самостійно здійснюють надання кур`єрських послуг усім користувачам додатка GLOVO.
Отже, можна зробити висновок, що фізичні особи укладають договір шляхом приєднання до типових Умов, які регулюють доступ і використання платформи GLOVO, саме з компанією Glovoapp23,S.L., яка є нерезидентом України, а не ТОВ «Гловоапп України», яка є лише дочірньою компанією цього підприємства. При цьому сторона позивача не заявляла клопотання про залучення компанії Glovoapp23,S.L. як співвідповідача у справі, а навпаки, категорично заперечувала щодо залучення останньої, оскільки позивач вважає, що саме ТОВ «Гловоапп України» є відповідальною особою у спірних правовідносинах та належним відповідачем.
Водночас суд, аналізуючи типові Умови, що регулюють доступ і використання платформи GLOVO, встановив, що у разі приєднання до них між фізичною особою (майбутнім кур`єром) та компанією Glovoapp23,S.L. не виникають трудові правовідносини, оскільки укладений договір за своєю правовою природою є цивільно-правовою угодою, в умовах якої відсутні гарантії трудового законодавства та обов`язок працівника дотримуватися правил трудового розпорядку.
Відповідач не визнав позов посилаючись на те, що відносини, які склалися між ним та позивачем, не були трудовими, свої відносини вони документально не оформляли, заяви про прийняття на роботу та трудову книжку позивач йому не надавав, роботу позивача він не контролював. Вказав, що будучи ФОП, він уклав угоду про партнерство з UBER, на підставі якої надавав водіям, які працювали в таксі на своїх автомобілях, можливість доступу до клієнтської бази UBER. У позивача свого автомобіля не було, а тому на його прохання він давав йому свій автомобіль. Згідно з усною домовленістю, він передавав позивачу отримані від UBER кошти з вирахуванням узгодженої ними суми за користування автомобілем. На переконання відповідача, позивач подав позов з метою уникнення цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду. Також відповідач заявив про застосування до спірних правовідносин позовної давності.
Мотивуючи рішення, суд посилається на ст. 21 та 24 КЗпП України та зазначає, що аналіз змісту наведених правових норм дає підстави для висновку, що трудові відносини характеризуються низкою ознак, наявність яких є підставою для поширення на такі відносини положень трудового законодавства. Такими ознаками є наступні:
Водночас у цивільному законодавстві визначене загальне поняття цивільно-правового договору. Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, враховуючи вимоги цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обігу, вимог розумності та справедливості.
Надаючи оцінку поясненням сторін та наданим доказам, суд дійшов висновку про відсутність ознак наявності між ними трудових відносин. За обставинами справи встановлено, що позивач здійснював діяльність з перевезення пасажирів автомобільним транспортом на власний розсуд, сам організовував свою роботу і виконував її на власний ризик, самостійно визначав режим роботи та відпочинку, а також згідно з домовленістю з відповідачем розпоряджався отриманими від клієнтів готівковими коштами. Дії відповідача щодо надання позивачу в користування транспортного засобу та виплати грошових коштів вказують лише на наявність між ними певних договірних відносин, які за своїм змістом та суттю не є трудовими.
Наведені рішення станом на січень 2022 р. не були переглянуті в апеляційному порядку, а також не відомо, чи зверталися позивачі з відповідними апеляційними скаргами.
У зв`язку з відсутністю трудового договору, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Гловоапп Україна», спадкоємці померлого позбавлені можливості отримати страхову виплату, передбачену Законом України «Про загальнообов`язкове соціальне страхування». З поданої заяви випливає, що встановлення факту наявності трудових відносин між ТОВ «Гловоапп Україна» та ОСОБА_2 необхідно для отримання страхового відшкодування. Надана суду заява була подана в порядку окремого провадження.
Суд вказав, що не підлягають розгляду в судовому порядку заяви про встановлення фактів, які мають юридичне значення, якщо законом визначений інший порядок їх встановлення. Відповідно до ст. 293, 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення за умови, що встановлення факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право.
Встановлення факту наявності трудових відносин між ТОВ «Гловоапп Україна» та ОСОБА_2 необхідно для отримання страхового відшкодування. Тобто зі змісту заяви вбачається спір про право, а саме право на отримання суми страхового відшкодування, який повинен розглядатися в порядку позовного провадження. Таким чином, відповідно до зазначених вище норм процесуального закону відсутні підстави для вирішення заяви адвоката, який діє в інтересах ОСОБА_1, в порядку окремого провадження, а тому у відкритті провадження за вказаною заявою необхідно відмовити.
ПІДСУМКИ
Зважаючи на зазначене, можна зробити такі висновки:
Отже, суспільні відносини змінюються, як і змінюється все навколо. Процеси глобалізації, цифровізації, розширення меж застосування штучного інтелекту не просто не оминають Україну, а дуже часто є місцем їх народження. На жаль, останній факт жодним чином не знаходить своє відображення в нормах трудового законодавства. Очевидно, що положеннями КЗпП України, який був прийнятий у 1971 р., важко врегулювати відносини, які виникли за останні 10 років. Це вкотре підтверджує той факт, що чинне трудове законодавство не бачить і не врегульовує цілі сегменти національної економіки в частині зайнятості населення та регулювання трудових відносин. Рекодифікація трудового законодавства вкрай необхідна.
Зрештою, не можна проігнорувати ту обставину, що класичні підходи для встановлення факту трудових відносин наразі вже не є абсолютно релевантними. Очевидно, що вони мають бути переглянуті. Підходи, які застосовуються для встановлення цих фактів, ідеально допомагали судам у ХХ столітті, але чи є вони ефективними сьогодні? На думку автора, це питання не риторичне.
Юридична газета. 2022. 27 січня
_03_03.png)