Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду навів критерії, які необхідно враховувати при оцінці найкращих інтересів дитини.
Сергій Бурлаков,
суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, член Ради суддів України
В останній час виникають непоодинокі спори між батьками та іншими членами сім’ї з приводу місця проживання малолітньої дитини, яка тривалий час проживала не з батьками, а в сім’ї баби чи діда. У таких спорах завжди виникає морально-правове питання: захистити права батьків чи інтереси самої дитини?
Відповідаючи на це питання, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 04.08.2021 у справі № 654/4307/19 навів критерії, які необхідно враховувати при оцінці найкращих інтересів дитини.
Відповідно до статті 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
Таким чином, закон закріплює переважне право батьків на проживання разом з малолітньою дитиною. Таке переважне право полягає в тому, що таке суб’єктивне право надає його носієві можливість пріоритетно перед іншими особами набути інше або здійснити існуюче суб’єктивне сімейне право. Внаслідок цього переважне право на проживання разом з дитиною (а) спрямовано на набуття (відновлення) немайнового права на сім’ю, (б) виникає разом із певним суб’єктивним правом та перебуває в пасивному стані до настання юридичних фактів, передбачених у законі, (в) реалізується, як правило, за участю іншого суб’єкта, внаслідок чого носій переважного права може набути суб’єктивне право, (г) захищається шляхом переведення або відновлення прав та обов’язків, набутих третьої особою всупереч перевагам, які має суб’єкт переважного права на нього. Законом прямо допускається, що батькам може бути відмовлено в реалізації переважного права, якщо це буде суперечити інтересам дитини.
Оскільки СК України не визначає зміст категорії «інтереси дитини», то розкрити зміст цього поняття можна через підхід, що застосовує Європейський суд з прав людини.
Так, при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: 1) у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; 2) у найкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному середовищі, що не є неблагополучним (пункти 78, 100 рішення ЄСПЛ у справі «Mamchur v. Ukraine» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09).
Такий алгоритм має бути врахований при вирішенні питання про відібрання дитини з огляду на норми частини третьої статті 163 СК України, у тому числі у спорі між батьком дитини та бабою, в якої дитина проживала довгий час, оскільки взаємини між дідом/бабою та онуками, які спільно проживають тривалий час, підпадають під дію статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція). Вирішення питання про відібрання дитини у відповідача (баби малолітнього онука), як і вирішення питання про неможливість відібрання дитини на користь позивача (батька дитини) становить втручання у право кожної зі сторін у справі на повагу до їхнього сімейного життя.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно (а) здійснено згідно із законом, (б) відповідає одній чи кільком законним цілям, що визначені пунктом 2 статті 8 Конвенції, (в) є необхідними у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей.
На питання, чи передбачене втручання у право сторін законом, закон (стаття 163 СК України) відповідає ствердно, оскільки закріплює переважне право батьків на проживання разом з малолітньою дитиною, але закон допускає, що батькам може бути відмовлено в цьому, якщо це буде суперечити інтересам дитини.
На питання, чи відповідає втручання у право однієї зі сторін цілям, про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції, суд знаходить, що таке втручання спрямоване на захист прав і свобод дитини і, відповідно, воно має законну мету у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції.
Визначаючи, чи був захід із втручання у право однієї зі сторін необхідним у демократичному суспільстві, суд, беручи до уваги справу в цілому, має розглядати підстави, наведені для виправдання застосування заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції.
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв’язків, вимагатиме ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин справи вони можуть відрізнятися.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини, дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги як першочергове міркування при прийнятті відносно неї будь-яких дій або рішень як у державній, так і у приватній сфері. Найкраще забезпечення інтересів дитини – це право, принцип і правила процедури, які засновані на оцінці усіх елементів, що відображають інтереси дитини у конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти наступним порядком: 1) з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; 2) з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров’я, (е) право дитини на освіту.
Возз’єднання дитини з біологічним батьком є важливим позитивним обов’язком держави, і право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя. Право батька на проживання з його малолітньою дитиною має бути захищене, й у правовідносинах, що складаються між батьком і дитиною, бабою і дитиною, він має переважне право на проживання з дитиною.
Як встановили суди попередніх інстанцій, і позивач, і відповідач мають позитивні характеристики, належні умови для проживання дитини, баба має дохід від здійснення підприємницької діяльності, а відомостей про постійний дохід батька матеріали справи не містять. Проте визначальним у цих правовідносинах є те, що негайне відібрання дитини може негативно позначитися на самій дитині, а тому необхідне вжиття попередніх та поступових заходів. Такі ускладнення пов’язані з тим, що хвора з народження малолітня дитина протягом тривалого часу (з моменту народження та після смерті матері) проживала і на момент розгляду справи проживає у баби, яка займається її вихованням, піклуванням, підтриманням здоров’я та матеріальним забезпеченням. Фактично сім’єю для дитини з моменту її народження були мати і баба, а після смерті матері – баба.
На необхідності залишити малолітню дитину з бабою наголосив і орган опіки та піклування. Висновок обґрунтований тим, що малолітній проживає з бабою, яка його повністю утримує, займається вихованням та піклується про його здоров’я, оскільки згідно з медичною картою амбулаторного хворого дитина має генетичну хромосомну аномалію, яка не лікується, хоч і не є хворобою. Така генетична аномалія спричиняє необхідність постійного стороннього піклування про таку людину, постійного контролю стану здоров’я та медико-психологічний супровід. Позивач з померлою дружиною та сином не спілкувався.
Беручи за основу у вирішенні цього спору принцип найкращих інтересів дитини, Верховний Суд звертає увагу на те, що негайне відібрання малолітньої хворої від народження дитини не буде сприяти забезпеченню спокійного та стійкого середовища для неї, стане емоційним стресом, не буде враховано і її поглядів, що у сукупності охоплює складові елементи вказаного принципу. Проживання малолітнього разом з бабою і дідом становить для нього звичну стабільну сімейну середу з народження.
Таким чином, Верховний Суд, розуміючи складність ситуації і перебуваючи на позиції про необхідність забезпечення умов для спільного проживання батька разом зі своєю дитиною, вирішує спір на користь відмови у негайному відібранні дитини, покладаючи на компетентні органи держави в контексті виконання позитивних обов’язків держави зобов’язання забезпечити систему послідовних кроків у напрямку возз’єднання батька з дитиною, щоб запобігти негативному впливу на дитину.
З урахуванням пропорційності втручання у право позивача на повагу до його сімейного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, та норм частини третьої статті 163 СК України, допускаються випадки відмови батьку у негайному відібранні дитини, що є необхідним у цій ситуації. В інтересах дитини в ситуації, що склалася у цій справі, доцільно спочатку вжити відповідних підготовчих заходів, спрямованих на адаптацію дитини та батька до відновлення стосунків, а також підготовки для проживання дитини разом із батьком, після чого протягом перехідного періоду потрібно вирішити питання про безпосереднє проживання дитини з батьком.
Судова юридична газета. 2021. 13 серпня
_03_03.png)