Відповідальність держави у податковому праві

З 1 січня 2021 року контролюючі органи відповідають за податкові правопорушення в повному обсязі.

Ханова Раїса,

кандидат юридичних наук,суддя Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді, секретар судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів

Барікова Анна,

кандидат юридичних наук, науковий консультант відділу забезпечення роботи секретаря та суддів судової палати управління забезпечення роботи судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів секретаріату Касаційного адміністративного суду

Передумови закріплення відповідальності держави в податковому праві містилися в п. 21.3 ст. 21 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), згідно з яким шкода, завдана платнику податків неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи контролюючого органу, підлягає відшкодовуванню за кошти державного бюджету, передбачених для фінансування цього органу, незалежно від вини цієї особи. Наразі цей пункт досі чинний. Водночас встановлено, що платники можуть отримати відшкодування як шкоди, заподіяної протиправними діями посадових осіб податкових органів, такі заподіяної неправомірними діями контролюючих органів.

Податкові правопорушення

П. 128.1 ст. 128 ПКУ містить дефініцію податкових правопорушень держави як протиправних рішень, дій або бездіяльності контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, вчинення яких є підставою для відшкодування шкоди особі, чиї права порушені, відповідно до закону.

Згідно з п. 114.3 ст. 114 ПКУ перелік видів шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, яка може бути відшкодована, охоплює:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна платника податків, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати, понесені платником податку внаслідок протиправних рішень, дій чи бездіяльності контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб (штрафні санкції, сплачені контрагентам платника податку, вартість додаткових робіт, послуг, додатково витрачених матеріалів тощо);

документально підтверджені витрати, пов’язані з адміністративним та/або судовим оскарженням (крім сум, що підлягають відшкодуванню в порядку розподілу судових витрат згідно із процесуальним законодавством) незаконних (протиправних) рішень, дій або бездіяльності контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб (юридичний супровід, не пов’язаний із захистом, наданим адвокатом, відрядження працівників або представників платника податку, залучення експертів, отримання необхідних доказів, виготовлення копій документів тощо). Сума такого відшкодування не повинна перевищувати 50 МЗП, встановленої на 1 січня календарного року, в якому приймається відповідне судове рішення або рішення іншого органу, у передбачених законом випадках.

Цей перелік є невичерпним.

У постанові Верховного Суду від 25 березня 2021 року у справі № 280/4506/18 також зазначено, що сам по собі факт добровільного усунення контролюючим органом допущеного ним порушення права платника податків не є безумовним свідченням відсутності підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними таких дій, якщо останні призвели до конкретних негативних наслідків для платника. Мають бути надані належні докази в розумінні ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України на підтвердження продовження існування порушення прав у спірних правовідносинах (у контексті визначених підстав позову та способу захисту) після усунення державою порушення.

Важливо звернути увагу, що суми, які підлягають відшкодуванню в порядку розподілу судових витрат згідно з процесуальним законодавством (судовий збір, витрати на діяльність адвоката, пов’язані з судовим захистом), не можуть бути стягнуті в порядку відшкодування шкоди як податкового правопорушення держави.

Розмір шкоди

Будь-яка особа, права якої порушено, яка на підставі п. 114.2 ст. 114 ПКУ вправі одержати відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями держави як податковими правопорушеннями, у повному обсязі в порядку, установленому законодавством про відшкодування шкоди, коштами державного бюджету незалежно від вини контролюючого органу, його посадових (службових) осіб. Тобто особи, права якої порушено, необхідно довести протиправність дій держави, факт порушення прав чи законних інтересів, наявність шкоди, а також причиново-наслідковий зв’язок між шкодою та протиправними діяннями.

За власним бажанням особа вправі отримати відшкодування шкоди не в повному обсязі, а в розмірі 1 МЗП (абз. 2 п. 114.2 ст. 114 ПКУ) згідно з фактом протиправності рішень чи дій (бездіяльності) держави, тобто за наявності обставин, передбачених п. 128.2 ст. 128 ПКУ, у разі:

безпідставної відмови в набутті або безпідставної втрати особою статусу платника податку;

невнесення або несвоєчасного внесення контролюючим органом даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та/або порушення строків початку проведення камеральної перевірки згідно з п. 200.10 ст. 200 ПКУ;

прийняття рішення про використання майна, визначеного п. 87.3 ст. 87 ПКУ (майно в заставі, орендоване майно тощо), як джерела погашення податкового боргу;

перешкоджання звільненню майна особи з-під режиму тимчасового затримання;

незаконного застосування арешту майна або коштів на рахунках;

безпідставного внесення даних про наявність податкового боргу платника податків або несвоєчасне внесення чи невнесення даних про відсутність податкового боргу.

Закон про відшкодування шкоди

У п. 114.2 ст. 114, п. 128.1 ст. 128 ПКУ йдеться про «законодавство про відшкодування шкоди» («відповідно до закону») щодо порядку відшкодування шкоди, заподіяною державою в податкових правовідносинах.

На підставі ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Спеціальні норми ЦКУ (ст.ст. 1173, 1174) передбачають, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи посадовою особою відповідного органу при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи посадової особи.

У ПКУ зазначений порядок відсутній. Законодавча невизначеність щодо «відповідного закону» з огляду на необхідність заповнення прогалини в законодавстві свідчить про можливість застосування положень ЦКУ до порядку відшкодування шкоди в податкових правовідносинах, тим більше що наведені статті ЦКУ змістовно кореспондують з підходом, закладеним у ПКУ щодо необов’язковості вини посадових осіб та органів державної влади для застосування відповідальності.

Як загальний висновок, можна стверджувати, що з 1 січня 2021 року держава в особі контролюючих органів і їхніх посадових (службових) осіб відповідає за податкові правопорушення у вигляді протиправних рішень, дій або бездіяльності, які заподіяли шкоду особі, порушуючи її законні права та/або інтереси.

Автор: Раїса Ханова

«Судебно-юридическая газета». 2021. 31 травня

URL: https://sud.ua/ru/news/blog/203678-vidpovidalnist-derzhavi-v-podatkovomu-pravi