Особливості процедури визнання виконавчого документа на виконання рішення третейського суду таким, що не підлягає виконанню

«БізнесЦензор». 2021. 24 травня

URL: bit.ly/2RGEgy4

На БізнесЦензор 17 травня була поширена публікація щодо справи № 20/12/19 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, яку Верховний Суд розглянув 21 січня 2021 року.

Михайло Шумило

заступник керівника департаменту аналітичної

та правової роботи Верховного Суду –

начальник правового управління Касаційного цивільного суду,

доктор юридичних наук

Інформація, наведена в зазначеній публікації, є недостовірною з огляду на таке.

18 січня 2019 року між сторонами укладено договір позики у розмірі 2 650 000 грн, який не був виконаний.

Невиконання договору призвело до того, що позикодавець звернулася до Постійно діючого третейського суду "Південно-східний Міжрегіональний" (далі – третейський суд) із позовом про стягнення заборгованості за договором позики.

20 грудня 2019 року позов було задоволено. Боржник безпосередньо брав участь у розгляді третейським судом цієї справи, а 28 лютого 2020 року він помер.

Оскільки рішення третейського суду добровільно не виконувалося, 1 червня 2020 року стягувач звернувся до Дніпровського апеляційного суду із заявою про видачу виконавчого листа на його примусове виконання.

Ухвалою від 17 червня 2020 року Дніпровський апеляційний суд заяву задовольнив. Це судове рішення не було оскаржене заінтересованими особами.

Проте 25 серпня 2020 року вдова боржника звернулася до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, мотивуючи це тим, що її чоловік помер до постановлення ухвали про видачу виконавчого листа.

Цю заяву Дніпровський апеляційний суд, який у такій категорії справ є судом першої інстанції, задовольнив ухвалою від 4 вересня 2020 року.

Зазначене судове рішення стягувач оскаржив до Верховного Суду, який є судом апеляційної інстанції для цієї категорії справ.

За результатами розгляду апеляційна скарга стягувача була задоволена, а ухвала апеляційного суду – скасована.

Верховний Суд своє рішення мотивував тим, що смерть фізичної особи – боржника, яка настала після вирішення третейським судом справи по суті, не є підставою для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, оскільки така обставина не може позбавити стягувача права пред’явити виконавчий документ до виконання та замінити на стадії виконання боржника, який вибув із встановлених судом правовідносин, його правонаступником (якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво).

Тобто в цій справі Верховний Суд не переглядав рішення третейського суду по суті, а лише вирішував питання щодо видачі виконавчого листа на примусове виконання після того, як рішення набуло чинності.

Тому будь-які посилання на смерть боржника є помилковими та маніпулятивними.

Окремо слід звернути увагу, що вдова боржника обрала неефективний спосіб захисту: за таких обставин слід було оскаржувати судове рішення про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, а не звертатися із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, тому що право на звернення та право на оскарження є різними процесуальними способами захисту порушеного права.

Тож будь-які висновки автора публікації про нібито ігнорування доводів удови боржника є помилковими та з правової позиції некоректними.

Також варто зазначити, що в межах розгляду справи № 20/12/19 Верховний Суд не надавав оцінку змісту заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, оскільки в цій справі вирішувалося питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Наведені підстави є вичерпними, їх перелік наведений у ст. 432 ЦПК України, і жодна із цих підстав не була доведена в межах розгляду аналізованої справи.