Потенційна «міграція» земельних спорів із цивільного та адміністративного у господарське судочинство: застереження щодо підходу

«Судово-юридична газета»

URL: cutt.ly/Vcghn3i

Расім Бабанли,

керівник департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду,

доктор юридичних наук

Передбачені законопроектом зміни до чинного законодавства в умовах негарантованого позитивного ефекту несуть у собі загрози спричинення гарантованого негативного ефекту на здійснення правосуддя у земельних спорах.

У Верховній Раді України зареєстровано законопроєкт «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо підсудності спорів, що виникають у сфері земельних відносин та спорів щодо нерухомого майна» (реєстр. № 3296).

Законопроєкт, згідно з пояснювальною запискою до нього, спрямовано на вирішення правової проблеми, яка полягає в неоднозначному розмежуванні підсудності земельних спорів та спорів щодо нерухомого й рухомого майна.

Для досягнення вказаної мети у проєкті закону пропонується внести зміни до частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, та визначити, що у порядку господарського судочинства підлягають розгляду справи у спорах, що виникають у сфері земельних відносин (у тому числі спорів щодо прав на земельну ділянку з суб’єктом владних повноважень, крім:

а) спорів щодо земельних ділянок для ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

б) спорів щодо земельних ділянок, які виникли з сімейних та спадкових правовідносин;

в) спорів щодо вилучення земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Отже, за умови прийняття законопроєкту існуватиме загальне правило щодо місця розгляду земельного спору, згідно з яким незалежно від суб’єктного складу сторін спору земельний спір розглядатиметься у господарському суді, за певними винятками.

На думку авторів законопроєкту, його прийняття сприятиме вирівнюванню навантаження між судами різних юрисдикцій та зменшенню навантаження на адміністративні суди й суди загальної юрисдикції, що має прискорити розгляд спорів, у тому числі тих, які виникають у сфері земельних відносин, та забезпечуватиме право особи на судовий захист свого порушеного права в розумні строки.

Ці зміни викликають певні застереження.

У пояснювальній записці до законопроєкту необхідність його прийняття обґрунтовується відсутністю протягом значного періоду однозначності щодо юрисдикції спорів, які виникають у сфері земельних відносин. При цьому автори законопроєкту в пояснювальній записці посилаються на відповідні постанови пленумів вищих спеціалізованих судів щодо практики розгляду земельних спорів, прийняті у 2011 та 2013 роках.

Посилання на зазначені постанови пленумів вищих спеціалізованих судів не можна вважати релевантними, адже на сьогодні юрисдикційні питання вирішуються в процесуальному порядку Верховним Судом відповідно до процесуального законодавства, яке набрало чинності в грудні 2017 року. Норми процесуального законодавства, які передбачали передання правових проблем, пов’язаних із вирішення питання належної судової юрисдикції, на розгляд Великої Палати Верховного Суду, позитивно вплинули на цей проблемний аспект судової практики. За час свого функціонування Велика Палата Верховного Суду сформувала зрозумілі критерії розмежування судових справ, визначивши тим самим, які справи та за яких умов мають розглядатись як приватно-правові або публічно-правові спори. Це стосується і юрисдикції земельних спорів. Зокрема, вирішено відповідні питання в контексті спорів, пов’язаних із реєстрацією права власності на земельні ділянки, оренди земельних ділянок, приватизації земельних ділянок, грошової оцінки землі, меж земельних ділянок тощо.

Саме тому на сьогодні немає підстав стверджувати про існування проблеми розмежування судових юрисдикцій, яка б зумовлювала настільки радикальні законодавчі зміни.

У пояснювальній записці до законопроєкту до підстав доцільності його прийняття віднесено те, що господарські суди порівняно із судами інших юрисдикцій розглядають справи значно швидше, а показники навантаження на господарські суди дають змогу передати їм на розгляд справи, запропоновані законопроєктом. Твердження про те, що господарські суди розглядають справи швидше, є істинним. Проте це відображає одну зі значних позитивних детермінант, які характеризують сьогоднішні судові провадження у сфері господарського судочинства. Водночас реалізація законопроєкту призведе до того, що згадана позитивна детермінанта буде знівельована і господарські суди стануть перевантаженими земельними спорами, унаслідок чого об’єктивно втратять спроможність оперативно вирішувати «власні» спори, які виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності. Можливість швидкого розгляду справ, що притаманно господарським судам, має бути збережено, оскільки швидкий розгляд справ є потребою бізнесу.

Також необхідність прийняття законопроєкту обґрунтовується надмірним навантаженням на загальні місцеві суди. Дійсно, така проблема існує. Зокрема, згідно зі статистичними даними, загальна кількість за 2020 рік справ і матеріалів у спорах, які виникають із земельних відносин, що надійшли до місцевих господарських судів, становила 4391, а до місцевих загальних судів у порядку цивільного судочинства – 14447 (тобто у 3 рази більше ніж до господарських судів). При цьому, згідно з інформацією, наданою Державною судовою адміністрацією України, кількість суддів станом на 1 січня 2021 року в місцевих господарських судах становила 481, а в загальних місцевих судах – 3271 (тобто  майже в 7 разів більше ніж суддів у господарських місцевих судах). Варто також усвідомлювати, що кількість таких спорів значно збільшиться після набрання чинності законодавством про скасування земельного мораторію. До того ж необхідно зважати, що кількість місцевих загальних судів є значно більшою, ніж кількість господарських судів; мережа місцевих судів є значно ширшою, а тому і доступ до таких судів є об’єктивно значно простішим, ніж доступ до господарських судів.

Водночас передання до юрисдикції господарських судів справ, які по суті не пов′язані з господарською діяльністю, може уповільнити загалом розгляд справ господарськими судами і призвести до втрати такої важливої риси судочинства, як швидкий розгляд господарських справ судами.

Також необхідно звернути увагу на питання доступу до правосуддя. Як зазначалося вище, система місцевих загальних судів є більш розгалуженою, ніж система господарських судів. Останні функціонують як суди першої інстанції лише в обласних центрах, а апеляційні господарські суди поширюють свою юрисдикцію на декілька областей. Тому в контексті аналізу законопроєкту слід брати до уваги і географічний фактор, оскільки територіальна віддаленість суду від суб’єктів, які захищають у такому суді свої права, якщо вона не зумовлена легітимною метою, має розцінюватись як об’єктивна перепона в доступі до суду, що створюється державою.

Аспект надмірного навантаження судів потребує пошуку адекватних шляхів вирішення цієї проблеми, оскільки вона притаманна не лише загальним та адміністративним судам, а й господарським. Зазначена проблема зумовлена насамперед нестачею суддів у судах та неможливістю здійснити їх добір через припинення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Утім, запропоновані законопроєктом новели навряд чи є адекватним способом розв’язання проблеми надмірного навантаження на суддів, у тому числі загальних та адміністративних судів.

Водночас, проблему надмірного навантаження на суддів можна вирішити шляхом завершення судової реформи, зокрема через здійснення добору суддів новосформованою Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (ВККС). Так, 3 березня 2021 року Верховна Рада України прийняла в першому читанні проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» (реєстр. № 3711-д від 29 січня 2021 року), який спрямовано на відновлення роботи ВККС, вдосконалення процедури її формування та діяльності. Формування нового складу ВККС сприятиме добору суддів, у тому числі до загальних та адміністративних судів. Як наслідок, проблему надмірного навантаження на ці суди може бути вирішено.

З огляду на зазначене, передбачені вказаним законопроєктом зміни до чинного законодавства в умовах негарантованого позитивного ефекту несуть у собі загрози спричинення гарантованого негативного ефекту на здійснення правосуддя у земельних спорах.