Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Верховний Суд спільно з Асоціацією правників України та Асоціацією розвитку суддівського самоврядування України продовжують серію вебінарів, присвячених обговоренню судової практики ВС.
Висвітлюючи питання щодо критеріїв визнання доказів недопустимими, спікер вебінару Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Ольга Булейко зауважила, що в одному із судових рішень ККС ВС (постанова від 7 червня 2018 року у справі № 718/1497/16-к) ідеться про те, що кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, а натомість надає суду право вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості в порядку, визначеному ст. 89 КПК України.
При цьому у ч. 1 ст. 87 цього Кодексу зазначається, що обов'язковою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отримання доказів завжди зумовлене вчиненням стороною кримінального провадження цілеспрямованих дій з метою їх збирання. Із системного аналізу норм кримінального процесуального закону вбачається, що вчинення з цією метою стороною обвинувачення діянь, які істотно порушують права та основоположні свободи людини, має наслідком визнання отриманих у такий неправомірний спосіб доказів недопустимими.
Спікерка також розповіла про застосування принципу безпосередності дослідження доказів. Так, у постанові від 27 червня 2019 року (справа № 235/6552/15-к) колегія суддів ККС ВС вказала, що відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, і не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
У ході вебінару обговорювалися такі питання:
_03_03.png)