Про соціальні права та їх захист адміністративним судом говорили під час ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції

Соціальні права та державно-правові механізми їх захисту; сучасний стан і перспективи розвитку адміністративного судочинства щодо захисту соціальних прав; процесуальні засоби забезпечення ефективності правосуддя в соціальних спорах – таким темам були присвячені три сесії ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Соціальні права та їх захист адміністративним судом», яку в онлайн-режимі провів Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду 4 вересня 2020 року.

З доповідями виступили судді Верховного Суду, адміністративних судів, представники наукових шкіл, а також іноземні фахівці.

Модерували роботу секцій судді судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Семен Стеценко, Наталія Коваленко, Володимир Кравчук.

Модеруючи першу сесію, суддя КАС ВС Семен Стеценко зазначив, що для того, щоб захищати соціальні права, потрібно усвідомлювати і розуміти, що саме є соціальними правами, яка їх сутність і які ознаки. Перша сесія стосувалася питань, які різнобічно характеризують сутність соціальних прав і державні правові підходи щодо їх захисту.

Розпочинаючи першу сесію конференції, завідувач відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України Наталія Оніщенко висвітлила питання соціальних прав, соціальних обов’язків, соціальної відповідальності як визначальних вимірів національних правових систем.

Вона зазначила, що в сучасній Україні, в період формування правових основ державного і суспільного життя, гостро постає проблема ефективності законодавства. А тому слід враховувати і те, що якість законодавства визначається і соціальним змістом, його відповідністю суспільним потребам та інтересам.

Наталія Оніщенко наголосила, що для забезпечення на практиці соціальних прав людини важливо доктринально опрацювати і зреалізувати категорію «соціальні обов’язки», в тому числі соціально відповідальні: держави, великого бізнесу, кожного члена громадянського суспільства. Без належних, кореспондуючих правам, обов’язків ставити питання про належні соціальні права не є можливим ні в теоретичному сенсі, ні в практичній площині.

Про концепції судового захисту соціальних прав розповіла Голова Європейської асоціації адміністративних суддів, суддя Адміністративного суду Відня (Австрія) Едіт Целлер. Вона провела огляд міжнародно-правових актів, які стосуються захисту соціальних прав людини, висвітлила практичні питання можливості захисту в судовому порядку прав людини. Доповідачка також розповіла про механізми безоплатної правової допомоги, рівність сторін, контроль за дискрецією суб’єктів владних повноважень.

Директор Науково-дослідного інституту порівняльного публічного права та міжнародного права Ужгородського національного університету Михайло Савчин зазначив, що при юридичній аргументації своїх рішень стосовно соціальних прав адміністративний суд вирішує, як правило, системну проблематику – захист прав людини завжди є інформацією про наявність очевидних проблем у правовій системі. На думку доповідача, для досягнення цього є два шляхи: перший – це внесення змін у законодавство; другий – коли суд бере на себе відповідальність і відповідно до ст. 2 КАС України стає на захист прав людини. Доповідач зауважив, що цей процес вимагає конструювання відповідного аспекту права на соціальний захист у кількох площинах – горизонтальній і вертикальній структурі соціального права та кореспондуючому його масштабі завдань і наявних ресурсів держави, в межах якої вона несе відповідальність і покликана забезпечити соціальний захист з повагою до людської гідності.

Доповідаючи про діяльність органів Пенсійного фонду України з реалізації гарантій держави щодо виконання рішень суду як складової розподілу суспільного блага, заступник Голови правління Пенсійного фонду України Ірина Ковпашко повідомила, що ПФУ здійснює пенсійне забезпечення за рахунок державних коштів, несе відповідальність за правильність обчислення розмірів пенсій, своєчасність їх фінансування та цільове використання коштів.

Доповідачка зазначила, що відносини держави і громадян у сфері державного пенсійного забезпечення характеризуються такими чинниками.

Перший – це складне нормативне регулювання, в умовах якого органи ПФУ зобов’язані забезпечити правильне застосування норм пенсійного законодавства. За наявності колізії норм чи прогалин права орган ПФУ несе ризики безпідставного призначення довічної пенсійної виплати, що може бути оцінене навіть як посадовий злочин.

Другий  – це фінансовий чинник, який передбачає, що видатки для здійснення пенсійних виплат можуть бути здійснені виключно в межах визначених обсягів та за цільовим призначенням. Не варто забувати, що своєчасна щомісячна виплата пенсії більш ніж 11 мільйонам одержувачів є задачею загальнодержавного рівня і залишатиметься у пріоритеті. Прийняття судами рішень, не забезпечених джерелами фінансування, викликає проблему їх виконання. В контексті принципу збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства, що неодноразово сформульований у практиці Європейського суду з прав людини, слід згадати про актуальні сьогодні питання пенсійних виплат, які рішеннями уряду були відтерміновані у часі, а отже, не забезпечені відповідними бюджетними призначеннями. З огляду на вимоги Бюджетного кодексу України нарахування коштів на виконання рішення суду не гарантує спроможність ПФУ як розпорядника бюджетних коштів здійснити їх виплату, зауважила Ірина Ковпашко.

І третій чинник, на який доповідачка звернула увагу, це доступ до судочинства. Органи ПФУ, які є відповідачами у справах з пенсійного забезпечення, не завжди мають фінансову можливість сплатити судовий збір при оскарженні судових рішень у пенсійних спорах.

У своїй доповіді декан юридичного факультету Запорізького національного університету Тетяна Коломоєць зазначила, що вихідними передумовами експоненти соціальних прав у сферах освіти, медицини та пенсійного забезпечення визначено чесноти чиновників й людиновимірність законодавства.

Вона роз’яснила, що соціальна спрямованість діяльності парламенту й публічної адміністрації виявляється тоді, коли створювані ним правила уможливлюють фінансовий розподіл національного доходу на користь усіх, відповідно до принципів права, де ключовою ідеєю залишається людина як найвища соціальна цінність.

Говорячи про захист соціальних прав Європейським судом з прав людини, начальник відділу наукових досліджень проблем судочинства та науково-методичного забезпечення суддівської освіти Національної школи суддів України Тетяна Фулей зазначила, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує право на отримання будь-яких виплат соціального забезпечення. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції, яка захищає право на «мирне володіння своїм майном», не передбачає права на набуття майна, так само як не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Однак, як зазначив ЄСПЛ у справі «Стек та інші проти Сполученого Королівства», якщо Договірна держава встановлює систему соціальних виплат чи пенсій, то це повинно робитися у спосіб, сумісний зі ст. 14 Конвенції.

Отже, розвиток практики ЄСПЛ пішов таким шляхом, що сукупність таких вимог, як наявність законодавства, яке передбачає виплати, та відповідність особи цим законодавчим вимогам, породжує майновий інтерес, який охоплюється сферою дії ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, підкреслила доповідачка.

Тетяна Фулей зауважила, що найбільш проблемним аспектом є встановлення, чи мала особа відповідне право, передбачене національним законодавством. Наглядним прикладом цього може слугувати справа «Суханов та Ільченко проти України», у якій вимоги заявників стосувалися чотирьох різних періодів, і, враховуючи закони, що були чинними на час подій, ЄСПЛ поділив ці періоди на дві групи і почергово розглядав скарги заявників щодо кожної з цих груп окремо.

Підсумовуючи доповідь, Тетяна Фулей зазначила, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, держави, користуючись своєю свободою розсуду, можуть як запроваджувати, так і змінювати законодавство щодо соціальних виплат. Якщо особа відповідає законодавчим вимогам, які дають право на такі виплати, то це становитиме її «майновий інтерес». Зменшення розміру таких вимог становитиме втручання, проте не завжди становитиме порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції – у випадку якщо втручання відповідатиме вимогам «на умовах, передбачених законом» та «в інтересах суспільства», то ЄСПЛ може дійти висновку про відсутність порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Так було, наприклад, у справі «Фабіан проти Угорщини», у якій Велика Палата ЄСПЛ одноголосно констатувала відсутність порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Завідувач кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія» Дмитро Терлецький звернув увагу на те, що своєчасне та належне виконання рішень Конституційного Суду України є досяжним лише в результаті узгодженої функціональної взаємодії законодавчої, виконавчої та судової гілок влади при здійсненні ними наданих Конституцією та законами України повноважень.

Проте аналіз правового регулювання доводить наявність фундаментальних проблем, які дотепер не отримали вирішення. Особливо виразно такі проблеми проявляються при виконанні рішень КСУ щодо гарантованих Конституцією України соціальних прав, утвердження і забезпечення яких потребує позитивних зусиль з боку держави, вжиття належних заходів, включно із законодавчими, судовими, адміністративними тощо, які у сукупності утворюють позитивні зобов’язання держави.

Він також зауважив, що, наділяючи рішення та висновки Конституційного Суду України властивостями обов’язковості, остаточності та неможливості оскарження, Конституція України залишила невизначеним порядок та особливості їх виконання.

Доповідаючи про судову практику щодо перегляду судових рішень за виключними обставинами в соціальних спорах, суддя КАС ВС Альберт Єзеров пояснив, що інститут перегляду судового рішення в адміністративній справі передбачений ч. 5 ст. 361 КАС України. Серед підстав для перегляду судових рішень у зв’язку з виключними обставинами ця норма містить, зокрема, таку: встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане. Формуванню судової практики саме з цього питання була присвячена його доповідь.

В межах другої сесії, присвяченої темі сучасного стану і перспективам розвитку адмінсудочинства щодо захисту соціальних прав, суддя Федерального соціального суду (Німеччина) доктор Міріам Месслінг розповіла, що Федеративна Республіка Німеччина має п’ять самостійних гілок судочинства: загальне, яке включає в себе судочинство у цивільних та кримінальних справах, трудове, адміністративне, фінансове та соціальне. Соціальні суди є спеціальними адміністративними судами, які приймають рішення у спорах, що мають публічно-правову природу.

Наразі виключний перелік компетенцій соціального судочинства включає в себе найважливіші сфери соціального забезпечення, соціального відшкодування, соціальної допомоги та соціальної підтримки. До соціального забезпечення належать п’ять гілок соціального страхування, а саме: медичне страхування, страхування на випадок догляду, страхування від нещасних випадків, пенсійне страхування та страхування на випадок безробіття.

Соціальні суди виступають гарантами не лише правної держави, але й соціальної держави. Доповідачка також зазначила, що під час розгляду справ у соціальних судах громадяни принципово звільнені від сплати якихось зборів, адже перед особою не повинні виникати перешкоди у доступі до соціального судочинства.

Суддя Великої Палати Верховного Суду Тетяна Анцупова виступила з доповіддю про роль Верховного Суду в еволюції соціальної функції держави на прикладі сучасних підходів до вирішення пенсійних справ у ВП ВС.

Суддя зазначила, що суспільні відносини постійно та неминуче еволюціонують. Держава, виконуючи свої функції, має бути чутливою до таких змін. Таку чутливість демонструє у своїй практиці і ЄСПЛ, коли керується еволюційним підходом. Що стосується практики Верховного Суду, то найбільш помітною демонстрацією розвитку (зміни) підходів до вирішення певних категорій соціальних справ та їх людиноцентриського спрямування є провадження, в яких ВС переглядає попередні правові позиції Верховного Суду України з метою відступу від них.

На прикладах практики ВП ВС суддя показала зміну підходів у справах про поновлення (призначення) пенсійних виплат, де порушення відбулися з вини держави в особі її уповноважених органів.

Доповідачка зауважила, що майже у всіх наведених нею під час виступу справах, у яких Велика Палата ВС переглядала рішення ВСУ, вона підтримала висновки судів першої та другої інстанцій. Це свідчить про вже сформовані у судовій практиці нові підходи до вирішення справ з урахуванням розвитку соціальної функції держави, верховенства права та практики ЄСПЛ. І роль Великої Палати полягає у тому, щоб правильно оцінити та затвердити такі підходи.

Міжнародна консультантка Ради Європи, суддя Окружного суду Лодзя-Сродмейсья (Польща) Моніка Смуш-Кулеша розповіла про Європейську соціальну хартію, яка є договором Ради Європи і гарантує основні соціальні та економічні права, пов’язані з працевлаштуванням, житлом, здоров’ям, освітою, соціальним захистом і соціальним забезпеченням. Україна ратифікувала Хартію (переглянуту) 21 грудня 2006 року, прийняла 76 із 98 її пунктів.

Доповідачка наголосила, що Європейську соціальну хартію потрібно використовувати в українській адміністративній юстиції як інструмент захисту соціальних прав. Юристи можуть і повинні користуватися Хартією та її інтерпретаціями, наданими Європейським комітетом із соціальних прав, для належного тлумачення українських нормативних актів і посилення аргументації.

Вона навела приклад, що в Польщі, яка ратифікувала Хартію у 1997 році, у державній офіційній базі даних рішень адміністративних судів 1 816 039 постанов окружних адміністративних судів і Вищого адміністративного суду Польщі, серед яких у 165 постановах можна знайти посилання на Хартію.

Моніка Смуш-Кулеша вказала, що найзручніший інструмент для ознайомлення з ЄСХ – це Дайджест судової практики Європейського комітету із соціальних прав, а найповніша база висновків і рішень – в базі даних HUDOC.

Висвітлюючи питання щодо проблем співвідношення дискреції суду і суб’єкта владних повноважень у процесі захисту соціальних прав особи, член Вищої ради правосуддя, суддя Запорізького окружного адміністративного суду Олег Прудивус сказав, що вважає правильним шлях, коли суди ухвалюють рішення і спрямовують їх на те, щоб у повному обсязі захистити права громадян.

Суддя Фінансової палати, керівник відділу Європейського права Верховного адміністративного суду Польщі Бартош Войцеховські навів приклади судових справ стосовно дотримання органами державної влади принципу рівних можливостей та рівного ставлення до чоловіків і жінок у питаннях працевлаштування та зайнятості.

Суддя Адміністративного департаменту Верховного суду Латвії Яутріте Брієде висвітлила тему щодо проваджень в адміністративних спорах стосовно визначення статусу малозабезпеченої особи. Для визначення особи малозабезпеченою її дохід за останні три місяці не повинен перевищувати суми, визначеної постановою Уряду, якщо особа не має заощаджень або можливості поліпшити своє становище. Такий статус потрібен громадянам для того, щоб отримати певні пільги. Суди дискутують стосовно того, що є місячним доходом громадян або, наприклад, чи можна позику вважати доходом.

Про вирішення деяких категорій публічно-правових спорів у сфері захисту прав військовослужбовців розповів керівник Центру дослідження проблем адміністративної юстиції Київського регіонального центру Національної академії правових наук України Антон Монаєнко, зазначивши, що на практиці дедалі частіше військовослужбовці звертаються до суду за захистом своїх порушених прав, свобод та інтересів з боку військових частин, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України.  

Національна консультантка Ради Європи, доцентка кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка Алла Федорова у доповіді, присвяченій темі захисту соціальних прав внутрішньо переміщених осіб, звернула увагу на те, що спеціальних міжнародних договорів з питань внутрішнього переміщення немає, однак на таку категорію осіб поширюються всі міжнародно-правові договори з прав людини. Отже, соціальні права внутрішньо переміщених осіб знаходять свій захист в межах двох фундаментальних договорів Ради Європи, що становлять основу європейської системи захисту прав людини: Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Європейської соціальної хартії. Їх ефективна імплементація на національному рівні в Україні є можливою за умови належного застосування українськими судами, вважає доповідачка.

Суддя КАС ВС Олександр Стародуб у своїй доповіді розкрив природу одноразової грошової допомоги як складової соціального захисту військовослужбовців. Він звернув увагу на проблеми правозастосування, які виникають під час вирішення спорів цієї категорії, та навів приклади актуальних висновків Верховного Суду у цих спорах. Одночасно доповідач сформулював практичні поради стосовно розгляду судами спорів щодо виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям.

Декан юридичного факультету Ужгородського національного університету Ярослав Лазур висловився стосовно проблеми оскарження в адміністративних судах актів планування. На його думку, процедура прийняття цих актів повинна бути наближена до прийняття адміністративного акту і бути врегульована майбутнім законом про адміністративну процедуру.

На проблемі визначення судової юрисдикції у справах про оскарження рішень органів місцевого самоврядування із припинення комунальних закладів охорони здоров’я зупинився у своїй доповіді професор кафедри конституційного права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Сергій Рабінович.

В межах третьої сесії, присвяченої процесуальним засобам забезпечення ефективності правосуддя в соціальних спорах, суддя Федерального адміністративного суду Австрії (відділення у Ґраці) Ева Вендлер розповіла про розгляд справи у судовому засіданні у судах Австрії та роль медичних експертів у контексті законодавства про інвалідність.

Секретар Великої Палати ВС Всеволод Князєв презентував доповідь про розгляд ВП ВС зразкових справ щодо пенсійного забезпечення громадян України.

Суддя повідомив, що загалом Велика Палата за час її діяльності розглянула в апеляційному порядку та прийняла остаточні судові рішення в 11 зразкових справах щодо проблемних питань захисту права на пенсійне забезпечення різних категорій отримувачів пенсій.

Так, з указаних зразкових справ, розглянутих ВП ВС, 5 справ стосувалися пенсійного забезпечення військовослужбовців або осіб, звільнених з військової служби. Зокрема, предметом розгляду у цих справах були вимоги про зобов’язання відповідачів провести перерахунок розмірів пенсій, включити до бази для їх обчислення різні надбавки, доплати, підвищення, видати нові довідки для перерахунку пенсій тощо.

Велика Палата також вирішила зразкові справи щодо захисту права на пенсійне забезпечення внутрішньо переміщених осіб, непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення, пенсіонерів органів внутрішніх справ та прокуратури, пенсіонерів – колишніх державних службовців та суддів у відставці.

Відповідаючи на запитання модератора стосовно ефективності інституту зразкової справи, Всеволод Князєв зазначив, що, незважаючи на новизну та не до кінця сформовану практику, цей інститут не лише суттєво економить час всім учасникам судового процесу, а й дозволяє формувати єдину практику у таких важливих категоріях справ, як соціальні.

Суддя КАС ВС Ян Берназюк у доповіді, присвяченій темі темпоральних меж судового захисту соціальних прав, звернув увагу на те, що право на соціальний захист у всіх формах є гарантованим Конституцією України невідчужуваним особистим правом, яке, за загальним правилом, має абсолютний характер (не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави).

Він вказав, що звернення до суду, за загальним правилом, повинно відбуватися у межах шести місяців з моменту відмови суб’єкта владних повноважень задовольнити відповідну заяву фізичної особи (отримання особою такого рішення суб’єкта владних повноважень). За словами судді, право на соціальний захист, зазвичай, реалізовують соціально незахищені особи, а тому є спірним підхід, згідно з яким для таких спорів можна застосовувати загальні підходи обрахунку строку звернення особи до суду, який фактично ґрунтується на тому, що протягом шести місяців кожна особа має оперативно реагувати на зміни у законодавстві, перевірити правомірність дій суб’єктів владних повноважень, невідкладно звертатися із заявами та скаргами до таких суб’єктів владних повноважень, а у випадку їх необґрунтованого відхилення – до суду.

Ян Берназюк також звернув увагу, що на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває одна справа щодо вирішення виключної правової проблеми у соціальній сфері, у першій інстанції зупинено провадження у 12 тисячах справ. Коли ВП ВС вирішить цю справу, то більшість з цих справ зможуть бути вирішені на рівні апеляційного суду і не дійдуть до касаційної інстанції, повідомив суддя.

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Василь Ільков, розкриваючи тему щодо доказування в адміністративному судочинстві під час розгляду соціальних спорів, зазначив, що є потреба у вдосконаленні інституту переходу зі спрощеного провадження без участі сторін у провадження за участі сторін, що полегшить процесуальний розгляд спорів, оскільки буде можливість викликати сторони, заслухати їхні пояснення. У цій частині необхідно внести  зміни до статей 12, 262, 263 КАС України.

Про окремі ухвали адміністративного суду як реакцію на правопорушення розповіла суддя КАС ВС Наталія Коваленко.

Вона зазначила, що повноваження суду виносити окремі ухвали зазвичай розглядається як складова судового контролю. Процесуальний закон передбачає можливість встановлення судового контролю за виконанням судових рішень. Адже людина звертається до суду не за судовим рішенням і не за теоретичною відповіддю на питання, хто є правим у юридичному спорі, а за вирішенням проблеми та ефективним захистом свого порушеного права.

Відповідно до ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Такий вид контролю виявився дієвим при зобов’язанні суб’єктів владних повноважень вчинити  дії або утриматися  від таких (видати дозвіл, закрити поземельні книги, поновити на роботі та інше), але разом з тим продемонстрував наявність системних проблем при контролі за виконанням рішень, пов’язаних із соціальними виплатами.

Суддя також звернула увагу на ст. 249 КАС України, в якій ідеться про те, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб’єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Крім того, доповідачка навела приклади реалізації повноваження суду на постановлення окремої ухвали. Йшлося, зокрема, про окремі ухвали КАС ВС: про доведення до відома Національного агентства з питань запобігання корупції щодо можливої заінтересованості особи (голови районної ради) у закритті касаційного провадження; про доведення до відома Голови Державної міграційної служби України щодо скасування рішення про набуття громадянства за відсутності правових підстав, визначених ст. 21 Закону України «Про громадянство»; стосовно судді суду першої інстанції, який неправильно зазначив строк апеляційного оскарження рішення, що призвело до порушення позивачем строків звернення до суду з апеляційною скаргою; щодо Акціонерного товариства «Укрпошта», яке неналежним чином здійснило доставку поштових відправлень з відміткою «Судова повістка» та неналежно заповнило повідомлення про вручення поштового відправлення.

Суддя висловила думку, що окремі ухвали можуть мати позитивний вплив на організацію роботи суб’єктів владних повноважень, зменшивши кількість порушень прав і свобод фізичних та юридичних осіб.

На правах модератора заходу суддя КАС ВС Володимир Кравчук доповнив виступ Наталії Коваленко. Він зазначив, що суд має реагувати, якщо вбачає явну недбалість в діях органів державної влади. Окрема ухвала в адміністративному судочинстві – це інструмент, який має запобіжний ефект, адже кожна адміністративна справа має великий потенціал повторюваності. Окрема ухвала є потужним запобіжником системним порушенням.

Доцент кафедри адміністративного та фінансового права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Олег Ільницький доповів про межі судового контролю за додержанням соціально-економічних прав у фінансово-правовому аспекті. Він вважає, що конституційність та законність оцінки у цих питаннях є критеріями, які виключають судову дискрецію щодо можливостей самостійно визначати механізм реалізації таких прав поза межами чинного нормативно-правового регулювання, де закладено актуальний напрямок формування та реалізації державної політики у відповідній сфері.

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Лариса Трофімова розповіла про судовий контроль належного врядування у справах про соціальний захист. Вона зазначила, що концепція «належного врядування» розвиває багатоаспектну взаємодію влади і громадянського суспільства у формуванні та реалізації публічної політики, наданні послуг, захисті прав і свобод людини, удосконалення соціальної сфери.

Суддя, секретар судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав КАС ВС Андрій Рибачук, підсумовуючи роботу конференції, сказав, що захід має важливе практичне значення і суттєво вплине на рівень ефективності правосуддя і, відповідно, на авторитет судової влади.

Довідково. КАС ВС організував захід за підтримки проєкту ЄС «Право-Justice», проєкту Ради Європи «Внутрішнє переміщення в Україні: розробка тривалих рішень», проєкту Ради Європи «Розвиток соціальних прав людини як ключовий чинник сталої демократії в Україні», Координатора проєктів ОБСЄ в Україні, Німецького фонду міжнародного правового співробітництва, а також Національної школи суддів України, Національної академії правових наук України, Інституту держави і права  ім. В. М. Корецького.