Судді Верховного Суду виступили з доповідями на вебінарі для нотаріусів

Суддя Великої Палати Верховного Суду  Олена Кібенко, суддя Касаційного цивільного суду у складі ВС Василь Крат і суддя Касаційного адміністративного суду у складі ВС Володимир Кравчук взяли участь у вебінарі на тему «Судова практика для нотаріуса: корпоративні спори». Захід, що відбувся 12 червня 2020 року, організований Нотаріальною палатою України.

Олена Кібенко зазначила, що для нотаріусів важливо не тільки знати законодавство, але й орієнтувались у судовій практиці. «Дуже багато постанов Верховного Суду містять правові висновки, які впливають на нотаріальну практику», – сказала вона. 

Доповідачка, зокрема, звернула увагу на постанову ВП ВС від 1 жовтня 2019 року у справі № 909/1294/15, яка стосується порядку відступлення частки учасника товариства. Йдеться про те, що раніше відступлення частки могло відбуватися не лише через укладення договору купівлі-продажу, дарування, міни, але й шляхом написання заяви про вихід із товариства та передання своєї частки іншому учасникові. Виникало запитання, чи є така заява окремим видом правочину, чи попри її існування необхідно укласти один зі згаданих договорів.

ВП ВС відступила від висновку Верховного Суду України, зробленого ще у 2009 році, та зазначила, що такого окремого непоіменованого правочину, як передання частки іншому учаснику, немає, а відступлення частки повинно мати форму договору оплатного чи безоплатного її відчуження.

При цьому Олена Кібенко зауважила, що суд може визнати укладеним у письмовій формі договором заяву про відступлення частки, задоволену протоколом засідання зборів товариства підписи на якому завірені нотаріально. «Але якщо в заяві написано просто про відступлення частки на чиюсь користь, однак не зазначено,  на платній чи на безоплатній основі, ціни відступлення, то не дотримано норми про письмову форму договору. Тобто все залежить від того, як написані документи», – уточнила суддя.

Також вона розповіла про постанову ВП ВС від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16. Учасник товариства оскаржив у суді рішення загальних зборів про зміну складу учасників. Але це сталося через п’ять років після прийняття зазначеного рішення, і в організаційній формі товариства відбувалися подальші зміни. «Навіть якщо ті збори відбувались із порушеннями, виникає питання, як тепер відновити попередній стан у товаристві», – зауважила доповідачка. 

ВП ВС, враховуючи положення Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», зробила цікавий висновок, що тепер не може бути ефективним такий спосіб захисту, як скасування запису про державну реєстрацію зміни учасників товариства. Натомість, якщо учасник вважає, що його було незаконно позбавлено частки, він може сформувати дві вимоги до суду: встановити розподіл часток у статуті або витребувати частку в іншого учасника.

У першому випадку як відповідачі мають залучатися всі учасники товариства, враховуючи тих, що отримали в ньому частки після прийняття рішення, яке оскаржується. Адже зміна розподілу часток вплине на права та обов’язки всіх учасників. У другому – отримавши рішення про витребування частки, позивач не зобов’язаний проходити процедуру загальних зборів тощо, він може одразу звернутися з цим рішенням до реєстратора.

Василь Крат приділив увагу сімейно-правовому аспекту корпоративних відносин. Він розповів, що можуть існувати різні правові режими частки в статутному капіталі залежно від виду юридичної особи.  

Суддя пояснив, що є спори, коли особи намагаються встановити факт спільного проживання сім’єю без реєстрації шлюбу із засновником приватного підприємства, а потім оскаржити певні правочини підприємства як такі, що були вчинені без згоди одного із членів подружжя. Водночас, зазначив Василь Крат, нотаріуси не завжди можуть перевірити, чи проживає особа, яка вчиняє договір, спільно з іншою особою сім’єю без реєстрації шлюбу. За його словами, КЦС ВС передав на розгляд ВП ВС справу № 523/14489/15-ц, у якій пропонує визначити, що рішення суду про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю не може мати зворотної дії в часі і породжувати правові наслідки, в тому числі й щодо недійсності правочину, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю. Відповідно, якщо факт проживання чоловіка та жінки однією сім’єю на момент укладення оспорюваного договору встановлений не був, то підстав для застосування положень про спільну власність немає. «Визнання того чи іншого правочину недійсним не повинно дестабілізувати цивільний оборот», – пояснив доповідач.  

Він зупинився на питанні правового режиму майна подружжя, переданого до статутного фонду приватного підприємства. Чинний ЦК України вже не передбачає такої організаційно-правової форми юридичної особи (передбачені лише товариства та установи). Втім, із 90-х років ХХ століття створено дуже багато приватних підприємств.

При цьому, зазначив Василь Крат, правові режими майна таких підприємств можуть бути різними. Наприклад, в одному випадку учасники вносять майно до статутного капіталу і воно стає власністю підприємства. Інша ситуація, коли фізична особа залишається власником майна, а приватне підприємство має тільки право користування. «Від правового режиму майна залежить і те, яким чином буде відбуватися його відчуження, в тому числі й щодо отримання згоди іншого з подружжя», – сказав суддя.

Крім того, доповідач порушив питання спадкування частки у статутному капіталі. Зокрема, він сказав, що спадкові відносини регулюються, як правило, імперативними нормами цивільного законодавства, та розповів про висновок, сформульований у постанові ВП ВС від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) стосовно статуту як регулятора спадкових відносин.

Володимир Кравчук виступив із доповіддю на тему «Відповідальність нотаріуса у сфері реєстрації». Він розповів про загальні підстави такої відповідальності та про скасування запису про державну реєстрацію.

Доповідач звернув увагу на процедуру оскарження рішень, дій чи бездіяльності реєстратора. Зокрема, зазначив, що до Мін’юсту не можна оскаржити дію реєстратора, якщо після неї було вчинено подальші реєстраційні дії. В такому випадку неможливе повернення реєстраційного запису до попереднього стану в порядку адміністративної процедури, оскільки йдеться про порушення прав інших осіб. Тож у подібних ситуаціях треба звертатися до суду. 

Мін’юст також не прийме скарги на нотаріуса, якщо спірна реєстраційна дія вже оскаржується в суді. Однак виникає питання, як повинно міністерство дізнаватися про відповідні судові провадження. Законодавство не покладає на нього обов’язку моніторити реєстр судових рішень на предмет існування таких судових проваджень.  

Володимир Кравчук розповів про види відповідальності нотаріусів за ті чи інші порушення. Він також звернувся до судової практики щодо оскарження рішень про притягнення до такої відповідальності. «Справ, у яких нотаріуси оскаржують застосовані до них як до держреєстраторів санкції, досить багато», – сказав суддя.

При цьому він наголосив, що оскаржити можна рішення (наказ), дію чи бездіяльність. Натомість акти, довідки, висновки, листи, вимоги тощо оскарженню не підлягають. Оскаржувати можна тільки кінцеве рішення. Як приклад доповідач навів постанову ВС від 28 квітня 2020 року у справі № 816/1542/17.

Володимир Кравчук також зазначив, що одна з найбільших проблем у справах цієї категорії – недостатня вмотивованість рішень про застосування санкцій. У постановах ВС приділяє увагу цьому питанню та зазначає, що Міністерство юстиції має позитивний обов’язок наводити підстави і мотиви свого рішення. «Якщо, наприклад, приймається рішення про блокування доступу нотаріуса до реєстру, то міністерство повинно мотивувати, чому саме на шість місяців, а не на три чи один», – уточнив доповідач.

Презентація Олени Кібенко – https://bit.ly/37D7sJO.

Презентація Василя Крата – https://bit.ly/2AzaJ0R.

Презентація Володимира Кравчука – https://bit.ly/3fypcJg.

Відеозапис вебінару –  https://bit.ly/3fyppw2.