Власники або користувачі земельних ділянок, які знаходяться на території заказника, мають забезпечити їх охорону та збереження – КАС ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи до Виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області в особі Управління містобудування та архітектури, в якій позивач просив визнати протиправною відмову у видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки та зобов’язати відповідача видати йому такий паспорт.

Суть спору полягає в тому, що позивач звернувся до Управління містобудування та архітектури міськради із заявою щодо надання будівельного паспорта забудови належної йому земельної ділянки. Однак відповідач листом відмовив йому з підстав розташування земельної ділянки в ландшафтному заказнику місцевого значення «Іванівський бір» за даними містобудівної документації.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що належна позивачеві земельна ділянка розташована в ландшафтному заказнику місцевого значення, правовий режим забудови якої відмінний від загального порядку забудови земельної ділянки, а тому немає ознак протиправності відповідача у відмові видати позивачеві будівельний паспорт забудови земельної ділянки.

Не погоджуючись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач оскаржив їх до Верховного Суду.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду скаргу фізичної особи залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін з огляду на таке.

Як встановили суди попередніх інстанцій, рішенням міськради № 10 від 27 листопада 1998 року дійсно затверджений перелік територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, переведених в іншу категорію, та новостворених, у тому числі й щодо створення ландшафтного заказника місцевого значення «Іванівський бір». Крім того, міськрада прийняла рішення № 94 від 3 липня 2015 року, яким затверджено генеральний план м. Енергодара, та рішення № 1 від 25 вересня 2015 року, яким затверджено план зонування території м. Енергодара, згідно з якими належна позивачеві на праві власності земельна ділянка знаходиться на території природно-заповідного фонду ландшафтного заказника місцевого значення.

Згідно зі статтями 25, 26, 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів. Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог охорони навколишнього природного середовища. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Території та об’єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов’язання.

Верховний Суд також звернув увагу, що згідно з імперативними положеннями ч. 4 ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» у разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов’язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов’язання.

Відповідно до ст. 54 цього Закону зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об’єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до положень цього Закону, а саме, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.

Суд також звернув увагу на те, що доводами касаційної скарги не спростовано того, що відповідно до приписів ст. 20 ЗК України відсутні належні та допустимі докази зняття статусу природно-заповідного фонду з території ландшафтного заказника «Іванівський бір», на території якого знаходиться належна позивачеві на праві власності земельна ділянка.

Отже, оскільки належна позивачеві на праві власності земельна ділянка знаходиться на території природно-заповідного фонду, то позивач зобов’язаний здійснювати право власності щодо належної йому земельної ділянки з урахуванням положень Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Крім цього, Верховний Суд зазначив, що власність не тільки надає переваги власнику, а й покладає на нього низку обов’язків перед суспільством та державою. Поняття «власність зобов’язує» пов’язане з принципом поєднання інтересів власника та інших осіб обов’язком використовувати власність у своїх інтересах з неухильним обов’язком поважати інтереси всього суспільства.

Постанова Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 316/1416/17 (адміністративне провадження № К/9901/65628/18) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/89251074.