Верховний Суд роз’яснив, які рішення місцевої влади у сфері земельних правовідносин суперечать принципу «належного урядування»

Розпорядження місцевої державної адміністрації про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є не нормативним актом суб’єкта владних повноважень, а актом його індивідуальної дії, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, що свідчить про відсутність правових підстав для подальшого скасування цього акта рішенням органу виконавчої влади вищого рівня.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду переглянув у касаційному порядку справу, в якій позивач ТОВ «ДАР. Інфраструктурні рішення» оскаржив розпорядження Черкаської обласної державної адміністрації, яким було скасовано розпорядження Чигиринської райдержадміністрації про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 25 років для будівництва сонячної електростанції.

У ході судового розгляду справи встановлено, що райдержадміністрація на виконання затвердженої Програми економічного і соціального розвитку району, відповідно до переліку інвестиційних проєктів, серед яких і проєкт позивача, у січні 2018 року надала йому дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 70 га в адміністративних межах сільради за межами населеного пункту. Таким чином, задоволено клопотання Товариства, у якому було зазначено цілі використання ділянки як для будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району, так і для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об’єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій. Проєкт землеустрою був розроблений у лютому того ж року. В серпні 2018 року облдержадміністрація скасувала розпорядження райдержадміністрації про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою.

Товариство звернулося до суду і просило визнати вказане рішення ОДА протиправним та скасувати його.

Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили. Верховний Суд погодився  з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Райдержадміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, зокрема, для будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (ст. 122 ЗК України).

Відповідний орган в межах своїх повноважень у місячний строк розглядає клопотання особи,  зацікавленої в одержанні у користування земельної ділянки, про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо її відведення, і надає дозвіл на розроблення такої документації або мотивовану відмову в його наданні (ст. 122, частини 2, 3 ст. 123 ЗК України).

Забороняється відмова у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об’єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування (ст. 151 ЗК України).

Суди з’ясували, що повноваження щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування для будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району, належать до компетенції районних державних адміністрацій, а для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об’єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій – до обласних державних адміністрацій.

Колегія суддів КАС ВС погодилася із судами попередніх інстанцій, що надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою не є тотожним передачі земельної ділянки у власність або користування, оскільки отримання дозволу на розроблення відповідного проєкту землеустрою свідчить про можливі наміри заявника щодо розроблення проєкту землеустрою із відповідним визначенням цільового призначення ділянки в процесі розроблення землевпорядної документації, за результатом її розроблення – затвердження такого проєкту відповідним органом і надалі, можливо, отримання земельної ділянки у власність чи користування.

Отже, надання дозволу на відповідному етапі перебувало в межах повноважень райдержадміністрації, тож неможливо стверджувати, що при видачі розпорядження на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки райдержадміністрація перевищила повноваження, визначені законодавством.

Суд врахував, що розпорядження РДА про надання дозволу є актом індивідуальної дії, стосується лише прав та інтересів позивача. Скасування такого акта завдає шкоди правомірним інтересам та «законним очікуванням» позивача, оскільки на час видачі дозволу на розроблення проєкту землеустрою він (позивач) діяв правомірно.

Враховуючи, що на підставі розпорядження РДА за заявою позивача проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок був розроблений, то це розпорядження слід вважати виконаним.

Крім того, надання дозволу на розроблення позивачем проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є гарантією надання такої земельної ділянки у користування в майбутньому і не зобов’язує районну державну адміністрацію прийняти відповідне рішення.

Проаналізувавши норми законодавства та судову практику, колегія суддів КАС ВС дійшла висновку про протиправність рішення відповідача, оскільки воно відповідає ознакам свавільного рішення; згідно з принципом «належного урядування» ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу і такі помилки, за загальним правилом, не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Постанова Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 2340/4521/18 (адміністративне провадження № К/9901/14020/19) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/89035660.