Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Прокурор оскаржив до Верховного Суду ухвалу апеляційного суду, якою було скасовано вирок місцевого суду щодо визнання двох осіб винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України (незаконне заволодіння транспортним засобом). Суд апеляційної інстанції закрив кримінальне провадження у звʼязку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості цих осіб у вчиненні згаданого злочину і вичерпанням можливості отримати такі докази.
У касаційній скарзі прокурор, зокрема, вказав на необґрунтоване виправдання осіб та закриття кримінального провадження щодо них. Перевіривши доводи цієї скарги, колегія суддів ККС ВС зробила висновок, що вони є безпідставними.
Як зазначено в постанові ККС ВС, при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 та 4 ст. 17 КПК України, що передбачають: «ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. <…> Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов’язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред’явленим обвинуваченням.
Зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд дослідив показання обвинувачених, які стверджували, що злочину не вчиняли, а автомобіль, який належить потерпілому, він добровільно надав одному з обвинувачених. Потерпілий у суді першої інстанції повідомив, що згоди керувати автомобілем він не давав, але одночасно дав показання про те, що напередодні давав одному з обвинувачених ключі та техпаспорт від свого автомобіля, а також гроші на бензин.
Як правильно встановив суд апеляційної інстанції, у вироку місцевого суду не наведено мотивів щодо того, як заява потерпілого про злочин, постанова про визнання автомобіля речовим доказом, висновок товарознавчої експертизи та постанова про визнання речовими доказами сім-карт мобільних операторів підтверджують висунуте особам обвинувачення та спростовують їхні доводи стосовно невчинення ними інкримінованого злочину. Так, зокрема, апеляційний суд правильно зазначив, що наявний у матеріалах провадження протокол огляду місця події, яким встановлено місцезнаходження автомобіля, не спростовує показань одного з обвинувачених про те, що транспортний засіб він залишив саме на тому місці, яке вказане в протоколі огляду, після того, як в ньому закінчилося пальне, та не є доказом винуватості обвинувачених.
Крім того, в ухвалі апеляційного суду йдеться про те, що потерпілий категорично відмовився від участі в суді апеляційної інстанції, хоча його неодноразово викликали в суд для перевірки фактичних обставин, викладених у вироку місцевого суду.
ККС ВС погодився з висновками апеляційного суду про те, що доводи обвинувачених про користування автомобілем з дозволу потерпілого нічим не спростовано, а протилежні показання потерпілого суперечливі й не узгоджуються з іншими доказами. Отже, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що цих доказів недостатньо для того, щоб поза розумним сумнівом дійти висновку про винуватість осіб у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.
Із повним текстом постанови ККС ВС у справі № 754/17019/17 (провадження № 51-2568км19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/87365803.
_03_03.png)