Процесуальний і матеріальний аспекти захисту права власності обговорювалися на правовому практикумі у КЦС ВС

Сьогодні, 4 жовтня 2019 року, у приміщенні Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відбувся правовий практикум «Захист права власності: процесуальний та матеріальний аспекти» для суддів першої та апеляційної інстанцій, адвокатів, правників і науковців. Його організатори – Верховний Суд (в особі КЦС ВС), юридичний журнал «Право України», Національна академія прокуратури України, юридичний портал «Ratio Decidendi», співорганізатор – Національна асоціація адвокатів України.

Відкриваючи захід, голова КЦС ВС Борис Гулько привітав учасників і побажав, щоб практикум проходив не у формі лекцій, а щоб відбувалася дискусія і були дані відповіді на всі поставлені запитання. Він зазначив, що в доповідях буде висвітлена спільна позиція суду, напрацьована протягом тривалого часу на робочих нарадах суддів КЦС ВС, а також у процесі їх спілкування з колегами з інших касаційних судів. «Це і судові рішення, які ви іноді критикуєте, іноді підтримуєте. Тож є питання для дискусії, і ми хочемо почути, які у вас виникають проблеми у правозастосуванні», – зауважив Борис Гулько.

Також учасників заходу привітав головний редактор юридичного журналу «Право України» Олександр Святоцький.

Модерувала захід завідувач кафедри господарського права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Вікторія Рєзнікова. 

Перша частина практикуму була присвячена темі «Малозначні справи та спрощене провадження: процесуальні точки дотику». Із доповідями на цю тему виступили секретар Пленуму ВС, секретар Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі ВС Дмитро Луспеник і суддя КЦС ВС Наталія Сакара.

Дмитро Луспеник зазначив, що, обираючи тему практикуму з такою назвою, організатори хотіли показати, що забезпечити правильне застосування норм, зокрема, цивільного права,  у цьому випадку – щодо захисту права власності, покликані норми цивільного процесуального права, а тому питання співвідношення норм процесуального і матеріального права має не лише теоретичне, а й практичне значення. Тож у своїй доповіді він намагався з’ясувати, як застосовується новий для цивільного процесу інститут – малозначні спори і спрощене провадження при розгляді справ про захист права власності та чи взагалі це допустимо.  

Доповідач звернув увагу, що ЦПК України не містить визначення поняття «малозначні справи». Водночас для кожної людини справи, що її стосуються – значні.  Однак, із набранням чинності новим ЦПК України «малозначні справи» є правовою категорією, яка підлягатиме застосуванню за правовими критеріями. Тому Дмитро Луспеник сказав про необхідність внести зміни до процесуального закону та замінити термін «малозначні справи», наприклад, на «справи незначної складності» або інший. 

«Дуже важко відмовити у відкритті касаційного провадження у справі, в якій особа, яка зазнала каліцтва, або у справі про матеріальну шкоду, якщо особа вимагає 20 тис. грн. Як написати такому позивачу, що його справа є малозначною і що займатися нею – це не рівень Верховного Суду? Рука не піднімається. Але науковці не раз писали, що термін «малозначні справи» є правовим терміном», – сказав секретар Пленуму ВС.

Наталія Сакара зауважила, що запровадження спрощених проваджень і процедур є світовою тенденцією, яка спрямована на підвищення доступності та ефективності судового захисту прав, свобод та інтересів. Про доцільність їх запровадження йде мова в декількох рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи: № R (81) 7 щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, R (84) 5 щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення функціонування правосуддя тощо. Суддя розповіла про типологізацію спрощених процедур і проваджень та притаманні їй ознаки. Окремо Наталія Сакара зупинилася на характеристиці національних особливостей ряду спрощених проваджень (наказне провадження, заочний розгляд справи, провадження за малими сумами, сумарне рішення та сумарне провадження). Наостанок суддя зазначила, яким вимогам мають відповідати спрощені провадження та процедури, для того щоб їх використання не призводило до порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Із доповіддю «Окремі аспекти застосування статті 1 Першого протоколу: соціальні виплати, реституція, конфіскація» виступила начальник відділу дослідження проблем прокурорської діяльності у сфері міжнародного права та впровадження практики ЄСПЛ науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України Вероніка Плотнікова.

У другій частині практикуму, присвяченій темі «Захист права власності: проблеми судової практики», перед учасниками заходу  виступили судді КЦС ВС Сергій Погрібний і Євгеній Петров.

Зокрема, Євгеній Петров розповів про аспекти застосування Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Він звернув увагу, що, відповідно до практики Європейського суду з прав людини права або інтереси, які потрапляють під дію п. 1 ст. 1 цього Протоколу «Захист права власності», повинні відповідати трьом ознакам: мати економічну цінність (вимір), бути дійсними (реально існувати), бути достатньо конкретними, щоб становити предмет вимоги чи примусового виконання.

«Економічна цінність права або інтересу є головною ознакою, яка заводить їх під «парасольку» Першого протоколу». Безумовну економічну цінність мають грошові та інші майнові права. Але економічний вимір можуть мати й багато інших відносин – нерідко немайнового характеру», – сказав доповідач.

Також він додав, що захист за Протоколом гарантовано лише відносинам, які вже існують на момент втручання і є дійсними. «Інакше кажучи, п. 1 Протоколу не захищає право на набуття майна в майбутньому. Наприклад, право на спадкування в майбутньому (за життя спадкодавця) не потрапляє під захист Конвенції. Натомість під захист потрапляє право на спадщину, яка вже відкрита», – пояснив Євгеній Петров.

Таким чином, за його словами, п. 1 ст. 1 Протоколу опікується охороною наявного права і не гарантує його набуття (придбання).

Нарешті, зазначив доповідач, право або інтерес мають бути достатньо конкретними і безумовними, аби ними можна було скористатися (за потреби – в примусовому порядку). Не може претендувати на захист інтерес, який залежить від виконання певних умов, у разі, якщо ці умови не виконані.

Крім того, наголошувалося, що під захистом п. 1 Протоколу перебувають права, гарантовані як фізичним, так і юридичним особам. Хоча це характерно для Конвенції загалом, і юридичні особи користуються всіма правами, за винятком тих, що за своєю природою можуть належати лише фізичним особам, ця обставина прямо зазначена в тексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.