Про відновлення прав людини за наслідками ухваленого рішення КСУ говорили під час круглого столу в КАС ВС

Учасники круглого столу «Проблеми застосування оновленого Кодексу адміністративного судочинства України в частині впровадження рішень Конституційного Суду України» шукали ефективний механізм захисту прав людини.

Захід, який відбувся 6 вересня 2019 року у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, організовано за ініціативою судової палати для розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян КАС ВС.

Під час круглого столу говорили про ретроспективну та перспективну дію рішень КСУ, механізм відновлення права людини за наслідками ухваленого для неї рішення КСУ, вирішення питання зупинення розгляду справ ВС у зв’язку з наявним конституційним провадженням, перегляд ВС судових рішень за виключними обставинами у зв’язку з рішеннями КСУ, відмінності процесуальних наслідків рішень КСУ за конституційними скаргами та в справах за конституційними  поданнями та зверненнями.

Голова КАС ВС Михайло Смокович у вступному слові нагадав, що до внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України у 2017 році адміністративні суди, маючи сумніви щодо конституційності законодавчої норми, зупиняли провадження у справах, а далі через відповідну процедуру Верховний Суд звертався до Конституційного Суду з поданням про перевірку норми на відповідність Основному Закону. Такий механізм значно затягував строк вирішення судових справ, через що страждали громадяни. Після внесення змін до КАС України адміністративні суди можуть самостійно вирішувати справи, застосовуючи напряму конституційну норму, одночасно повинні звернутися до Верховного Суду з поданням про спрямування сумнівної законодавчої норми для перевірки на її конституційність до Конституційного Суду України.

Також Михайло Смокович звернув увагу, що нині діє інститут конституційної скарги, і судді мають розуміти, як їм діяти, якщо КСУ визнає неконституційною ту норму, відповідно до якої судові справи вирішувалися і рішення судів були виконані. Такі питання наскрізні і виникають у кожній юрисдикції. Голова КАС ВС наголосив, що спільна справа всіх судів полягає в тому, щоб громадяни отримали належний, ефективний захист.

Секретар судової палати для розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Олена Калашнікова вказала на те, наскільки справедливий закон і що його застосування судами оцінюється з урахуванням того, чи відповідає він очікуванням суспільства. Судді, юристи-науковці мають звірити ті орієнтири, які зможуть впровадити до судової практики для захисту осіб, що звертаються до судів, обстоюючи свої конституційні права і свободи.

Суддя КАС ВС, модератор круглого столу Мирослава Білак, задаючи тон роботи, сказала, що згідно з доповіддю «Верховенство права», схваленою 2011 року Європейською комісією «За демократію через право» (Венеційська комісія), суди вищих інстанцій (в Україні це Конституційний Суд та Верховний Суд) повинні запроваджувати механізми, які дадуть можливість уникати суперечливості та гарантувати узгодженість їхньої судової практики з метою забезпечення принципу юридичної визначеності як невід’ємної складової принципу верховенства права та ефективного захисту прав людини.

Вона зазначила, що, говорячи про впровадження рішень КСУ в практику ВС, не можна обійти доктринального підходу у вирішенні поставлених на обговорення питань. Зокрема, під час дискусій щодо можливості ретроспективної дії рішень КСУ не вдасться обійти основні принципи: поділ влади, незмінність та остаточність судових рішень, незворотність дії у часі нормативних актів, процедурні (процесуальні) часові обмеження, які охоплює принцип юридичної визначеності, спрямований на те, щоб норми і правовідносини залишалися передбачуваними. Головне – знайти необхідні інструменти в судочинстві, які б забезпечували швидке та ефективне відновлення прав людини.

Мирослава Білак навела приклад з німецького законодавства, в якому немає принципу зворотної дії у часі рішень Федерального конституційного суду Німеччини (виняток – кримінальне провадження). Таке ставлення пов’язане з панівним становищем принципу правової стабільності правовідносин. Конституційні скарги на судові рішення або в окремих випадках адміністративні акти, які набрали законної сили, не оскаржуються або не можуть бути оскаржені. Приватні договори залишаються чинними навіть у тому разі, якщо вони містять положення, яке може бути визнане нікчемним, або закон, який може бути визнаний неконституційним. Внаслідок цього в ФРН сформувалася практика оскарження зацікавленими особами адміністративного акта у строки, коли цей акт може бути оскаржено, на той випадок, якщо норма, яка покладена в основу цього акта, буде визнана неконституційною. Водночас не допускається виконання судового рішення або адміністративного акта, якщо вони ґрунтуються на нікчемній або неконституційній нормі.

Суддя КАС ВС Володимир Кравчук вважає, що громадяни дедалі частіше користуватимуться інститутом конституційної скарги і отримуватимуть успішні рішення для себе. Але важливим є те, чи зможуть громадяни поновити свої права після перемоги у Конституційному Суді, якщо загальні суди визнають, що рішення, яке вже вступило в законну силу, не підлягає перегляду, а особи захистили свої права лише на майбутнє?

Пояснюючи, чому виникає таке запитання, суддя нагадав, що українське законодавство передбачає, що підставами для перегляду рішень, які набрали законної сили, є встановлення Конституційним Судом неконституційності закону. Але практична проблема полягає в тому, що можливість перегляду є тоді, коли рішення ще не виконано. Наприклад, чи переглядаються справи, в яких рішення не підлягало виконанню, чи справи, у яких позивачі програли.

Неконституційність закону – це помилка не суду, а держави, що й встановлює КСУ, визнавши закон неконституційним. Але якщо суд не переглядатиме раніше прийняте за цим законом рішення, то де ж цей захист?

Неконституційність як виключна обставина втрачає сенс, якщо рішення, в якому застосовано неконституційний закон, не скасовується і не може бути скасоване через те, що воно не підлягає виконанню.

Володимир Кравчук звернув увагу, що у справах щодо застосування інституту перегляду за виключними обставинами перед судами завжди поставатиме ретроспективний аспект, оскільки визначати, чи обставини є нововиявленими, чи виключними, доведеться після набрання рішенням у справі законної сили.

Доповідач висловив переконання, що визнання закону неконституційним є підставою для перегляду всіх рішень, які мають юридичні наслідки для особи, а не лише тих, які не виконані. Усунення наслідків застосування неконституційного закону відбувається шляхом перегляду рішення за виключними обставинами, його скасування та ухвалення нового – з урахуванням рішення КСУ. Неконституційність закону не може не призводити до значущих результатів.

Суддя КАС ВС Олена Губська під час виступу звернула увагу, що на сьогодні має місце практика застосування судами неконституційних законів до припинення їх чинності після прийняття рішень КСУ. У зв’язку із цим виникає дискусійне питання щодо ретроспективності та перспективності рішень КСУ.

Відповідно до ст. 91 Конституції України та ст. 152 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення рішення КСУ про їх неконституційність.

Однак існує наукова думка про те, що як можна вважати неконституційним Закон з певного моменту, встановленого Судом, якщо цей нормативний акт неконституційний з моменту прийняття.

Часто суди першої та апеляційної інстанцій не застосовують ст. 7 КАС України та   розглядають справи із застосуванням норм національного законодавства, і таке рішення набирає законної сили. Однак вже після надходження справи до ВС та відкриття касаційного провадження КСУ приймає рішення, яким визнає неконституційними норми застосованого судами національного законодавства.  Водночас ВС може перевірити правильність застосування норм матеріального права тільки на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій, тобто до прийняття рішень КСУ.

Таким чином, створюється нерівність і дискримінація прав громадян, оскільки не виконується основне завдання адміністративного судочинства – справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів з метою ефективного захисту прав громадян. 

Суддя Конституційного Суду Василь Лемак висловив думку, що переважно рішення Конституційного Суду діють наперед, але існують і винятки. При вирішенні питання, чи застосовувати зворотну дію в часі, треба оцінювати, наскільки це важливо для справи. Василь Лемак вважає, що небезпека криється в тому, що зворотна юридична дія рішення може нівелювати принцип правової визначеності. Якщо припустити, що  юридичні наслідки з рішення КСУ матимуть зворотну силу в часі, це означає, що в жодних правовідносинах, які є в сучасному світі, ми не можемо бути впевнені.

На думку судді Конституційного Суду України Сергія Головатого, судова система існує для поновлення особи у правах. Завдання судів – знайти інструментарій, засіб для захисту права людини, для забезпечення поновлення її прав повністю. Право людини важливіше, ніж доля норми.

Суддя Конституційного Суду України у відставці, завідувач кафедри загальнотеоретичного правознавства та публічного права Києво-Могилянської академії, член НКР при ВС Микола Козюбра зазначив, що закон може мати ретроспективну дію, якщо поліпшує правове становище особи. Він  підтримав думку, що в разі порушення права людини законом постає питання, як рішення КС застосувати до конкретних ситуацій.

Голова Комітету з питань верховенства права Національної асоціації адвокатів України Марина Ставнійчук бачить один з виходів із ситуації в тому, щоб судді Конституційного Суду України визнаючи закон або окрему норму неконституційними, у кожному конкретному випадку вказували порядок виконання рішення.

Як зауважила суддя Великої Палати Верховного Суду Олена Ситнік, у разі відмови в перегляді судових рішень за виключними обставинами після визнання неконституційними норм закону, відповідно до якого були ухвалені такі рішення, втрачається сенс розгляду Конституційним Судом України конституційних скарг у контексті можливості поновлення прав особи при перегляді судових рішень. В особи залишається єдиний вихід – звертатися до Європейського суду з прав людини. Суддя впевнена, що перегляд судових рішень має відбуватися відповідно до вимог закону, з урахуванням загальних принципів і логіки нормотворення, і забезпечити поновлення прав особи.

Суддя Великої Палати Верховного Суду Тетяна Анцупова звернула увагу на проблему невиконання судових рішень, зокрема рішень Конституційного Суду України. Суддя зазначила, що держава відповідальна за виконання цих рішень. Рішення Конституційного Суду не лише передбачають визнання певної норми неконституційною, а й вжиття у зв’язку з цим певних загальних заходів (наприклад, внесення зміни до законодавства або прийняття нових нормативних актів), і мають виконуватися в межах розумних строків.

На завершення роботи круглого столу голова КАС ВС Михайло Смокович сказав, що жвава дискусія суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду, адвокатів, науковців, представників професійних юридичних організацій і неоднаковість їхніх думок щодо запропонованих питань свідчить про наявність проблеми, яку потрібно розв’язувати, тому Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду планує проведення конференції із залученням міжнародних експертів.