З проблемою компенсації за житло, зруйноване внаслідок збройного конфлікту, судова система лишилася наодинці

Про це сказала суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ольга Ступак під час обговорення концепції механізму отримання компенсації за житло, яке було пошкоджене або зруйноване через збройний конфлікт на сході України. Захід, що відбувся 25 липня 2019 року, організований Норвезькою радою у справах біженців за фінансової підтримки Управління Верховного комісара ООН у справах біженців.

В обговоренні також взяли участь суддя КЦС ВС Ірина Дундар, заступник керівника департаменту аналітичної та правової роботи ВС – начальник правового управління (ІV) Михайло Шумило, начальник відділу міжнародно-правового співробітництва ВС Ліна Губар.

Ольга Ступак розповіла, на що слід звернути увагу юристам, які представляють громадян у відповідній категорії справ. Зокрема, вона зазначила, що при підтвердженні права власності на майно, пошкоджене внаслідок збройного конфлікту на сході України, треба враховувати, що цим майном власник може володіти одноособово, а також воно може належати, наприклад, подружжю на праві сумісної власності або членам сім’ї на праві спільної часткової власності. «У таких справах повинні брати участь усі співвласники майна, щоб не сталося, що відшкодування отримає одна особа, а потім постане питання про його поділ між усіма співвласниками», – пояснила суддя.

Також вона торкнулася питання про тягар доказування. Відповідно до ч. 3 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Водночас на деяких інформаційних ресурсах пишуть, що нібито факт чи ступінь пошкодження майна можна підтверджувати показами свідків. «Такий доказ, як покази свідків, для підтвердження як самого факту спричинення шкоди, так і її розміру є абсолютно неприйнятним», – зазначила Ольга Ступак. Вона наголосила, що до учасників цієї категорії спорів не можуть застосовуватися якісь пільгові порівняно із визначеними процесуальним законодавством умови доказування, суд повинен діяти виключно відповідно до процесуального закону.

Суддя КЦС ВС спрогнозувала, що можуть виникнути питання щодо юрисдикції спорів, пов’язаних із реалізацією норм Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 (в редакції постанови КМУ від 10 липня 2019 року № 623).

Відповідно до цього документа, обстеження пошкоджених об’єктів, складання відповідних актів тощо, а також прийняття рішень про відшкодування шкоди відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування або військово-цивільних адміністрацій. Тож, на перший погляд, розглядати всі відповідні справи мають адміністративні суди. Однак Ольга Ступак звернула увагу, що можуть виникнути питання стосовно юрисдикції спорів щодо оскарження розміру визначеної компетентним органом шкоди, оскільки такі справи розглядаються в порядку цивільного судочинства. «Суди готові швидко зорієнтуватися в цьому питанні. Але юристам вже сьогодні треба подумати, які позовні вимоги будуть заявлятися й, відповідно, до якої юрисдикції належатиме той чи інший спір», – порадила суддя.

Крім того, вона зазначила, що при розгляді цієї категорії справ виникає багато питань щодо правозастосування. Так, у більшості відповідних позовів ставилось питання про відшкодування шкоди, спричиненої терористичним актом, а на підтвердження факту останнього додавалася довідка Служби безпеки України про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками скоєння терористичного акту. Однак вироку в цій справі поки немає. «Цивільний суд у рамках розгляду справи про відшкодування шкоди за пошкоджене майно не може сам встановлювати, чи було скоєно терористичний акт», – пояснила Ольга Ступак. Отже, зазначила вона, правовий шлях у цій категорії справ із посиланням на ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»  – неперспективний.

Інший шлях, яким ідуть правники, – застосування Кодексу цивільного захисту України, з огляду на те, що розпорядженням КМУ від 26 січня 2015 року № 47-р в зоні конфлікту було встановлено режим надзвичайної ситуації. Стаття 86 Кодексу регламентує забезпечення житлом постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій. Однак, зазначила суддя, в цьому випадку йдеться лише про будівлі, при цьому особа може отримати відшкодування тільки в разі передачі пошкодженого житла органу місцевого самоврядування. Та відкритим залишається питання, як бути із земельною ділянкою під будинком. Якщо вона належала особі на праві власності, то хто відшкодує її вартість? А якщо на праві користування – особа також втратить речове право, бо вона мала право на приватизацію ділянки.

Суддя ВС зазначила, що сьогодні перед вирішенням цих питань судова система, практично, лишилася наодинці. Адже законодавчий орган не ухвалив закону, що визначає порядок відшкодування шкоди, спричиненої саме подіями на сході України. Він міг би не тільки зробити судовий захист громадян більш ефективним, але й дав би їм можливість взагалі уникнути судових спорів: кожний компетентний орган виконував би свої функції відповідно до цього спеціального закону. Натомість вирішення питання про відшкодування шкоди, спричиненої збройною агресією на сході України, лягло на плечі суду.

Цю думку продовжив і Михайло Шумило. За його словами, головна проблема, яка стоїть сьогодні перед судами, полягає в тому, що ми маємо два спеціальні закони: Закон України «Про боротьбу з тероризмом» і Кодекс цивільного захисту України. При цьому сфера дії обох поширюється на інші відносини, ніж ті, що стосуються відшкодування матеріальної шкоди за зруйноване житло внаслідок збройного конфлікту. Тож, переконаний доповідач, необхідно прийняти спеціальний закон, який дозволить громадянам реалізувати своє право на відповідну компенсацію.

Михайло Шумило також зазначив, що для вирішення згаданих проблем необхідна співпраця трьох складових влади: законодавча влада має ухвалити відповідне спеціальне законодавство, виконавча – напрацювати механізми для його реалізації, а судова влада стоятиме на захисті прав громадян, якщо через неналежне регулювання або правозастосування вони не зможуть реалізувати своє право на компенсацію.

Натомість сьогодні через відсутність такого регулювання громадяни йдуть до суду і посилаються на окремі норми спеціальних законів або на загальні норми Конституції України чи міжнародних актів. «Зрозуміло, що такого обґрунтування недостатньо для прийняття правильного і вмотивованого рішення судом, оскільки правозастосування, тлумачення норм права не може бути спорадичним, а повинно бути комплексним та системним», – сказав Михайло Шумило.

Він наголосив, що держава не повинна знімати із себе позитивні зобов’язання щодо компенсації завданої подіями на сході України шкоди. Разом із тим, за словами доповідача, судова система загалом і ВС зокрема не повинні заповнювати правовий вакуум, який існує сьогодні в регулюванні цього питання, оскільки судова влада не може формувати внутрішню політику щодо відшкодування шкоди громадянам за пошкоджене чи зруйноване майно через згадані події. Це прерогатива виключно Верховної Ради України.