Верховний Суд роз’яснив, які докази має враховувати ЦВК при розгляді скарги

Виборча комісія не бере до уваги докази й аргументи,  якщо вони не стосуються предмета скарги і суті порушеного в ній питання.

Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові, за результатом перегляду в апеляційному порядку справи за позовом кандидата в народні депутати України Олександра Куницького до Центральної виборчої комісії, у якому просив визнати протиправною бездіяльність ЦВК під час прийняття постанови від 11 липня 2019 року № 1611, якою скасовано реєстрацію позивача як кандидата в народні депутати України; визнати протиправною та скасувати цю  постанову,  визнати протиправними дії Комісії щодо створення перешкоди в реалізації права позивача бути обраним народним депутатом з підстав порушення цензу осілості, зобов’язати ЦВК утриматися від вчинення дій щодо створення зазначеної перешкоди.

ЦВК прийняла спірну постанову в результаті розгляду скарги іншого кандидата в народні депутати від 9 липня 2019 року, в якій стверджувалося про здійснення Куницьким О.О. агітації, що супроводжується введенням в оману виборців. Доводи скарги заявник обґрунтовував тим, що Куницький О.О., після реєстрації кандидатом в народні депутати, заперечував факт наявності в нього громадянства іншої держави, натомість під час зустрічі з виборцями визнав, що крім громадянства України він має громадянство Держави Ізраїль.

ЦВК, розглянувши скаргу й обґрунтовуючи своє рішення, у спірній постанові зазначила, що за інформацією, отриманою від Державної прикордонної служби України, Куницький О.О. залишив територію України 15 березня 2015 року і повернувся 5 грудня 2015 року, тобто був за межами України 264 дні.

Позивач доводить, що висновки ЦВК про недотримання ним цензу осілості ґрунтуються на відомостях, отриманих від ДПС України з використанням паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Посилаючись на наявність у нього паспорта громадянина Держави Ізраїль для виїзду за кордон, позивач доводить, що у спірний період він знаходився на території України і не покидав її без поважних причин більш ніж на 90 днів.

Верховний Суд зазначив, що, стверджуючи про проведення Куницьким О.О. агітації, яка супроводжується обманом виборців, суб’єкт звернення зі скаргою не вказав місця, дати і часу його проведення та не приєднав до скарги доказів, які б свідчили про те, що агітаційний захід, який проводився позивачем, відбувся із вказаним порушенням.

Загальні твердження, викладені в скарзі щодо невідповідності Куницького О.О. виборчим цензам – громадянства та осілості, не могли бути прийняті ЦВК як докази при розгляді скарги, оскільки такі докази повинні були стосуватися предмета скарги (відповідно до вимог ч. 4, 5 ст. 112 Закону України № 4061-VI «Про вибори народних депутатів України»).

Отже, Суд констатував, що в спірних правовідносинах скарга від 9 липня 2019 року не відповідала формі та не містила доказів, аналіз яких дозволяв би зробити висновок про здійснення Куницьким О.О. певних форм агітації з порушенням вимог виборчого законодавства.

Ураховуючи, що скарга від 9 липня 2019 року № 21-36-30716 не відповідала вимогам до форми і змісту, що визначені у ст. 110 Закону України «Про вибори народних депутатів України», Суд дійшов висновку про те, що скарга мала бути повернута без розгляду з підстав, визначених у ч. 2 ст. 111 цього Закону.

З постановою Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі  № 855/288/19 (адміністративне провадження № А/9901/210/19, № А/9901/212/19, № А/9901/217/19) можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – http://www.reyestr.court.gov.ua/.