Суддя Верховного Суду розповіла колегам з першої та апеляційної інстанцій про методи тлумачення норм права

Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Світлана Штелик виступила тренером на семінарі для суддів судів апеляційних та перших інстанцій на тему «Методи тлумачення правових норм», організованому Проектом Twinning «Посилення інституційної спроможності Верховного Суду у сфері захисту прав людини на національному рівні» у співпраці з Національною школою суддів України та Верховним Судом. Також тренером на заході, що відбувся 14 червня 2019 року, була суддя Верховного суду Латвії Вероніка Круміня.

На початку зустрічі Постійний радник Проекту, суддя ВС Латвії Яутріте Брієде пояснила, що таку тему навчання обрано для того, щоб обговорити сучасні методи тлумачення  норм права, які застосовуються в європейських країнах.

Світлана Штелик, зокрема, розповіла про статичний і динамічний підходи до тлумачення норм права. Перший полягає в тому, що суб’єкт має тлумачити норми права з огляду на те, що їх зміст залишається незмінним, тобто таким, яким його виклав у тексті закону сам законодавець. На думку судді, цей підхід призводить до надмірної формалізації  та  догматизації права. На відміну від закону, текст якого є застиглим, право – явище динамічне і має змінюватися  в разі  зміни суспільних відносин, які воно регулює. Увідповіднення норм права зміненим суспільним умовам  і потребам людей можливе шляхом прийняття нових законів або  шляхом тлумачення, з пристосуванням незмінного тексту закону до нових суспільних відносин.

«Звичайно, для використання динамічного підходу до тлумачення норм права  потрібен високий рівень професіоналізму суддів. Разом з тим важливо розуміти, що свобода у процесі тлумачення норм права не є безмежною», – сказала суддя.

Для прикладу вона навела рішення Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України».

Світлана Штелик зазначила, що суди України протягом багатьох років, вирішуючи спори про місце проживання дітей, застосовували презумпцію на користь матері в справах опіки над дитиною, використовуючи положення принципу 6 Декларації ООН з прав дитини,  яка передбачає, що малолітня дитина, крім  випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю  матір’ю.   І в цій справі  суди  визначили місце проживання дитини з матір’ю, застосувавши  положення згаданої Декларації, не оцінюючи всіх інших не виняткових обставин, які могли  стосуватися вирішення спору в цій справі. 

Однак ЄСПЛ зазначив, що презумпція  на користь матері в справах про опіку  над дитиною не підтримується ані практикою на рівні ООН після прийняття Декларації, ані судовою практикою ЄСПЛ і не відповідає позиції Ради Європи і більшості держав-членів. Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у Постанові №2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька» Парламентська Асамблея наголосила на важливості подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім’ї як відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п’ятдесяти років з огляду на організацію приватної сфери і сім’ї.

ЄСПЛ зазначив, що в цій справі через застосування презумпції на користь матері в справах опіки над дитиною національні суди звузили обсяг своєї оцінки, обмежилися встановленням відсутності виняткових обставин і знехтували  вивченням усіх обставин справи, які б могли бути вирішальними  при забезпеченні найкращих інтересів дитини.

«Треба пам’ятати, що у кожній справі щодо дітей повинні бути захищені найкращі інтереси дитини, навіть усупереч інтересам батьків», – наголосила Світлана Штелик.