Суддя Великої Палати ВС розповів про її висновки щодо речово-правових способів захисту цивільних прав

Cуддя Великої Палати Верховного Суду Дмитро Гудима взяв участь у правовому практикумі, організованому спільно Редакцією журналу «Право України» та Національною академією прокуратури України, та провів лекцію для слухачів «Школи права» в рамках проекту «Відкритий суд», де розповів про деякі речово-правові способи захисту цивільних прав і проблеми, пов’язані зі змістом поняття «володіння нерухомим майном» і застосуванням віндикаційного та негаторного позовів щодо цього майна у практиці ВП ВС.

За словами судді, цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника, як різновид речових прав на чуже майно та як право, що виникає на договірних засадах. У постанові від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц ВП ВС зазначила, що володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Дмитро Гудима звернув увагу на висновки ВП ВС, викладені у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, відповідно до яких у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов’язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Окрім того, у цій же постанові сформульований висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Суддя розповів про практику ВП ВС щодо відсутності волі власника на відчуження нерухомого майна, а також наголосив на необхідності врахування судами пропорційності втручання у право на мирне володіння майном у спорах щодо земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави.

Доповідач звернув увагу на те, що для цілей застосування частин 3 та 4 ст. 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов’язку (до яких не звернута солідарна вимога), один із них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів (постанова від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Дмитро Гудима зауважив, що у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, в якій, зокрема, викладені випадки обчислення позовної давності за вимогами прокурора, ВП ВС дійшла висновку, що на віндикаційні позови держави і територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність.

Щодо негаторного позову, то згідно з позицією ВП ВС, його можна пред'явити впродовж усього часу існування перешкод у здійсненні власником майна свого права користування та розпорядження ним (постанова від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Суддя розповів, що у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц ВП ВС зазначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ст. 59 ЗК України має розглядатися як не пов’язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі вимога зобов’язати повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов, який може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Доповідач приділив увагу також практиці ВП ВС щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного у виконавчому провадженні (постанова від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц) та кримінальному провадженні за КПК 1960 року (постанови від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 та від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17-ц).

Із презентацією Дмитра Гудими можна ознайомитися тут.