Пленум ВС відмовив у внесенні подань до КСУ щодо конституційності положень ЦПК про судовий наказ та порядку перерахунку пенсій військовослужбовців

Пленум Верховного Суду сьогодні, 29 березня, розглянув заяву судді Рубіжанського міського суду Луганської області про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень ч. 3 ст. 167 Цивільного процесуального кодексу України.

Так, відповідно до цієї норми судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому розділом про наказне провадження. Суд вважав, що зазначена норма є неконституційною, оскільки суперечить положенню п. 8 ст. 129 Конституції України.

Однак Пленум ВС дійшов висновку, що у суду не було обґрунтованих підстав для ініціювання питання щодо звернення до КСУ, а посилання на те, що боржник за судовим наказом має право оскаржити його в апеляційному порядку, є помилковим.

Пленум виходив із того, що судовий наказ має подвійну правову природу – він є судовим рішенням (процесуальним документом) і одночасно виконавчим документом.

Така його подвійна правова природа є винятком із загального правила та визначена необхідністю захисту безспірних прав стягувача у спрощеному порядку на підставі безспірних доказів.

При цьому закон гарантує боржнику захист його прав шляхом спрощеної процедури скасування судового наказу. Крім того, з метою захисту прав боржника законодавець передбачив механізм подання боржником позову про зменшення розміру аліментів або його скасування за нововиявленими обставинами.

До того ж боржник захищений і тим, що має право подати заяву про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, якщо в нього немає обов’язку зі сплати аліментів і він це довів.

Тобто у спеціальній автономній процедурі наказного провадження поєднані механізми захисту порушеного права і заявника, і боржника. 

Порушене у зверненні питання вже було предметом розгляду Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Лебедя А.В., і КСУ відмовив у відкритті конституційного провадження.

З урахуванням наведеного Пленум ВС дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для звернення до КСУ.

На порядок денний було винесене питання про ще одне конституційне подання на підставі звернення Кіровоградського окружного адміністративного суду. Воно стосувалося конституційності положень абз. 7 п. 5 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45.

Проаналізувавши рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 січня 2018 року (справа № П/811/2024/17) та зазначене звернення, Пленум ВС не знайшов підстав для звернення до КСУ.

Ухвалюючи рішення, суд дійшов висновку, що відповідач усупереч положенням ч. 3, 4 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» неправомірно зменшив позивачу розмір премії та не зазначив у довідці виплат, які були частиною грошового забезпечення позивача на день звільнення з міліції.

Отже, Управління Пенсійного фонду України (відповідач), на думку суду, допустило порушення прав позивача на перерахунок пенсії. Тобто фактично йдеться про неправомірність дій відповідача, пов'язаних із порушенням Закону, а не Конституції України. Тому захист та відновлення порушених прав належить до повноважень адміністративного суду, а не КСУ.

На обґрунтування своїх дій відповідач послався на приписи абз. 7 п. 5 Порядку. Зокрема, станом на день виникнення спірних правовідносин та ухвалення судом рішення зазначений абзац мав таку редакцію: «Додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, скасовані чи такі, що не виплачуються на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною посадою (посадами), крім зазначених в абзаці шостому цього пункту, для перерахунку пенсії не виплачуються».

На думку суду, вказані положення Порядку суперечать ч. 1 ст. 58 Конституції України, згідно з якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.

Водночас ретроспективний аналіз зазначеної норми Порядку в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що зміст її тексту не змінювався.

Натомість суд не навів аргументів, не здійснив аналізу фактичних даних у справі та порівняння законодавства України, що вказувало б на невідповідність положень Порядку приписам Конституції України.

Тому по суті висновок суду щодо ймовірної неконституційності спірних положень абз. 7 п. 5 Порядку сформовано на припущеннях, тоді як наведення лише змісту положень нормативно-правового акта та цитування окремих приписів Конституції України без наведення аргументів щодо невідповідності положень, зокрема акта КМУ, Основному Закону України не є правовим обґрунтуванням їх неконституційності.

Таким чином, Пленум ВС констатував, що ключовими у вирішенні питання про доцільність звернення до Конституційного Суду України мають бути об'єктивні ґрунтовні сумніви відповідності спірного акта окремим положенням Конституції України, чого у рішенні немає.