Судді Верховного Суду взяли участь у ІІ Судовому форумі Асоціації адвокатів України

Судді Верховного Суду взяли участь у роботі ІІ Судового форуму Асоціації адвокатів України, що відбувся 15 березня. Вони поділилися з правниками результатами роботи, розповіли про проблеми, з якими стикається Суд і судова система загалом, та про шляхи їх подолання.

Суддя Великої Палати ВС, Голова Ради суддів Олег Ткачук зазначив, що бажання і законодавця, і суспільства оновити судову систему здійснилося. Законодавчі зміни дозволили прийти до ВС науковцям і адвокатам. На думку судді, прихід нових людей до Суду суттєво позначився на якості правосуддя, оскільки вони принесли з собою нове бачення та розуміння суті судочинства, що видно і за формою, й за змістом рішень.

Водночас Голова РСУ звернув увагу на надзвичайне навантаження на суддів через брак кадрів і велику кількість справ: сьогодні в судах працює близько 5200 суддів і не вистачає більше 2000 суддів. За таких умов судді змушені працювати інтенсивніше. «Але ми переконані, що новели, які передбачають спрощене і наказне провадження, досудове врегулювання спорів все-таки і завдяки вашій допомозі набудуть більш широкого застосування, що сприятиме зменшенню навантаження», – звернувся Олег Ткачук до адвокатів.

Також він зауважив, що сьогодні суди стають відкритішими, зокрема в засіданнях ВП ВС постійно беруть участь журналісти, які оперативно інформують громадськість про прийняті рішення. Разом з тим, вважає Олег Ткачук, судам треба налагоджувати ще більш широку комунікацію як із професійною спільнотою, так і з суспільством загалом.

Голова РСУ також наголосив, що адвокати і прокурори не повинні вдаватися до процесуальних диверсій, бо від цього страждає авторитет суду. На думку Олега Ткачука, внаслідок подолання цієї проблеми рівень довіри до судової влади буде позитивно змінюватися.  

Секретар Пленуму ВС, секретар Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі ВС Дмитро Луспеник, зокрема, розповів про питання, які виникають щодо відступу Верховним Судом від правових позицій Верховного Суду України. Він нагадав про п. 7 Перехідних положень, який міститься в кожному процесуальному кодексі й передбачає передачу справи до ВП ВС, якщо колегія касаційного суду, палата (об’єднана палата) побачить необхідність відійти від висновку, викладеному в рішенні ВСУ. «Ця норма дійсно активно застосовується», – зазначив Дмитро Луспеник.

Він поінформував, що в 2018 році КЦС ВС направив до Великої Палати 34 справи для відступлення від правової позиції ВСУ. ВП ВС розглянула 26 справ, із яких у 21 справі погодилася з позицією КЦС ВС. Крім того, секретар Пленуму ВС сказав про певні проблемні питання, з якими зіштовхується КЦС ВС, при розгляді справ Великою Палатою у залежності від підстави передачі справи на її розгляд. 

Також він звернув увагу на філософію процесуальної реформи, яка спрямована на ефективність судочинства, його відповідність міжнародним стандартам справедливого правосуддя. Зокрема, в новому процесуальному законі суттєво оновлений перелік основних засад судочинства. З’явилися такі принципи, як пропорційність, недопустимість зловживання процесуальними правами, розумність строків розгляду справи, і основоположний принцип – верховенства права.

Норма в процесуальних кодексах, відповідно до якої суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, дає можливість звертатися до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і до рішень Європейського суду з прав людини. «З урахуванням цих принципів судочинства змінився спосіб суддівського мислення», – зазначив Дмитро Луспеник.

Доповідач наголосив, що основна зміна судоустрійної і процесуальної реформи – перехід на триланкову судову систему. «Верховний Суд повинен, зобов’язаний мати функцію касації, забезпечуючи єдність судової практики», – сказав секретар Пленуму ВС. 

Суддя ВП ВС Олена Кібенко зазначила, що забезпечення єдності і сталості судової практики – непросте завдання. Вона звернула увагу, що в інших країнах правники дискутують з приводу того, що стала практика може заважати розвитку нових позицій і розвитку права загалом. «Держава і судова система мають дбати про єдність і сталість практики, її передбачуваність. Але механізми, які для цього застосовуються, не повинні перешкоджати появі нових правових позицій», – зауважила суддя.

Вона додала, що судова система порівняно із законодавцем може швидше реагувати на зміни, які відбуваються в суспільстві. Суддя звернула увагу й на ухвалений 10 листопада 2017 року Висновок Консультативної ради європейських суддів № 20 «Про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону». У п. 8 Висновку зазначено, що розбіжності в тлумаченні – це невід’ємна риса судової системи. Тому різні суди можуть дійти до неоднакових, але тим не менш раціональних та обґрунтованих висновків щодо подібного юридичного питання з подібними фактичними обставинами. 

«КРЄС у Висновку № 20 звертає увагу, що розбіжності можуть бути, але треба працювати так, щоб розбіжності не мали глибинного довготривалого характеру і щоб існували механізми їх подолання та щоб вони ефективно застосовувались», – прокоментувала Олена Кібенко.

Суддя ВП ВС Олександра Яновська розповіла про нові форму та зміст судових рішень Верховного Суду. За її словами, нова структура рішення пов’язана з новим доктринальним підходом. Доповідач навела три рівні тлумачення в судовому рішенні: судового позитивізму (посилання на норми), судового прагматизму (суддя відштовхується і від норм, і від певних обставин, в яких діють норми), судового номіналізму (суддя керується нормами і внутрішнім переконанням).

«Велика Палата часто керується судовим прагматизмом тлумачення норм права, оскільки ми розуміємо, що норми, які були прийняті давно, сьогодні набувають іншого значення», – пояснила Олександра Яновська. Що ж до останнього рівня, то вона звернула увагу на існування певної небезпеки, бо «від суддівського розсуду до суддівської сваволі дуже невеликий проміжок».

Суддя також зазначила, що новизна судового рішення полягає не так у формі, як у тому, що ми поступово рухаємося до створення судових прецедентів. Сьогодні процесуальні кодекси не передбачають прямого обов’язку нижчих судів використовувати позиції, сформульовані ВС, однак зобов’язують суддів враховувати такі позиції, а в разі відступлення – аргументувати це. 

Разом з тим, на думку Олександри Яновської, визначення обов’язковості рішень ВС для нижчих судів на рівні закону – це застарілий підхід. Натомість судді й адвокати мають використовувати позиції найвищого суду з огляду на їх переконливість. «Дуже хотілося б, що б у нас з’являлися судові прецеденти, коли судді, адвокати використовують позиції ВС саме в силу їх переконливості, авторитетності», – сказала суддя.

Суддя КЦС ВС Василь Крат розповів про застосування інституту малозначних справ. За його словами, практика застосування інституту виявила низку проблемних питань. Одне з них – на яких стадіях справа може бути кваліфікована як малозначна. На думку судді, справа як малозначна може бути кваліфікована на будь-якій стадії цивільного процесу. Ще одне питання стосується справ, у яких важко визначити ціну позову, зокрема, на етапі касаційного перегляду у зв’язку з відсутністю матеріалів справи, або коли заявлені немайнові вимоги.

Також є питання, чи можна кваліфікувати як малозначні справи у певних сферах, зокрема щодо трудових правовідносин. Суддя нагадав, що нещодавно ЄСПЛ не прийняв скаргу на рішення КЦС ВС, в якій Суд відмовив у відкритті касаційного провадження через малозначність справи (див. тут). «ЄСПЛ визнав, що такий інструмент допустимий, в тому числі у сфері трудових відносин», – пояснив Василь Крат. Він також додав, що важче визначитися щодо малозначності зі справами із немайновими вимогами, наприклад про поновлення на роботі.

Крім того, суддя звернув увагу на сферу спадкових відносин, які не можуть слухатися у спрощеному провадженні з урахуванням вимог закону. На його думку, це не повністю правильний підхід, бо більшість таких справ по суті є малозначними, наприклад справи про надання додаткового строку на прийняття спадщини. Доповідач звернув увагу і на справи у сфері житлових відносин. «Тут з малозначністю все набагато складніше, тому що в тому чи іншому аспекті завжди буде зачіпатись одне із фундаментальних прав – право на житло. Як на мене, такого роду справи не можуть бути кваліфіковані як малозначні», – сказав Василь Крат.

Суддя Касаційного господарського суду у складі ВС, голова комітету з питань дотримання етичних норм, запобігання корупції і врегулювання конфлікту інтересів РСУ Єгор Краснов говорив про професійну етику суддів і працівників суду. Зокрема, він розповів, що комітет розпочав роботу над оновленням кодексу суддівської етики та правил поведінки працівників суду.

«Це важливо, бо у більшості громадян враження про суд складається з першого кроку – як їх зустріли, як прийняли позовну заяву, правильно чи ні направили до залу судових засідань», – пояснив доповідач. Він поінформував, що створено робочу групу з оновлення правил поведінки працівників суду, яка вже напрацювала проект відповідних змін, який незабаром буде оприлюднений, щоб отримати зворотний зв’язок від професійної спільноти.

Комітет також працює над змінами до Кодексу суддівської етики. Під час дискусій було досягнуто рішення не збільшувати кількість статей у документі, натомість піти шляхом їх тлумачення. За словами доповідача, питання виникали до ст. 4 Кодексу, оскільки раніше порушення правил етики не було підставою для дисциплінарної відповідальності, натомість за новим законом є. Виникають питання до ст. 12 щодо можливості коментувати в ЗМІ справи, які перебувають у провадженні суду, щодо ст. 18, а також ст. 20, яка стосується спілкування суддів у соціальних мережах.

В одній з проведених у межах форуму тематичних конференцій, присвяченій питанням банкрутства та відновлення платоспроможності боржника, взяв участь суддя-спікер судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі ВС Сергій Жуков. Він наголосив, що нинішня судова практика щодо ліквідації юридичних осіб досить стала, стабільна та єдина.

Зокрема, ця практика спрямована на те, щоб арбітражні керуючі у звітах про закінчення процедури ліквідації та ліквідаційних балансах банкрута вказували не кількість направлених запитів до відповідних органів і установ, а яким саме чином вони шукають майно банкрутів. Щоб звіти ліквідаторів були спрямовані не на доказування відсутності майна, а на зазначення вжитих заходів для його розшуку.

«У постановах ВС викладається багато тез щодо ліквідаційної процедури, зокрема, що саме арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори) мають здійснювати у ліквідаційній процедурі, аби в їхніх діях була повнота і ніхто з кредиторів не мав сумнівів стосовно того, що ліквідатор чогось не здійснив чи вжив не всіх можливих заходів, спрямованих на пошук майна», – сказав доповідач.

За його словами, головною метою судової практики є те, щоб ліквідатор здійснював передбачувані дії і розумів, що має робити для надійного завершення процедури і щоб його звіт був затверджений, а ухвала про затвердження не була скасована.