«В законодавстві України не закріплено поняття прецедент, однак це не означає, що де-факто його не існує»,–Дмитро Гудима

Чи існує судовий прецедент та яке його місце в системі права України? Цим та іншим актуальним питанням у сфері судочинства в рамках освітньої платформи Legal High School була присвячена дискусія, яка відбулася за участю судді Великої Палати Верховного Суду Дмитра Гудими.

«Якщо в законодавстві України немає формалізованого поняття «прецедент», це не означає, що де-факто його не існує. Не обов’язково треба розглядати прецедент у так званому класичному розумінні, пов’язуючи його з джерелами права в англосаксонській правовій системі, – зазначив Дмитро Гудима. – Одним з видів судових прецедентів у теорії права виділяють прецедент-тлумачення. Так, Верховний Суд, виходячи з обставин конкретної справи, суті спірних правовідносин і змісту позовних вимог, надає зразок тлумачення нормативного припису. Цей зразок згідно з принципом stare decisis («стояти на вирішеному») є обов’язковим для врахування судами нижчих рівнів при вирішенні аналогічних справ. Єдиної думки у науковій спільноті стосовно того, чи створює таке тлумачення новий нормативний припис, немає. Але з огляду на те, що за логічним обсягом тлумачення нормативних приписів є не лише буквальним, можливе обґрунтування того, що ВС, даючи звужувальне або розширюване тлумачення нормативного припису, створює нове правило, яке раніше в такому вигляді формалізоване не було».

«Наприклад, елементи судової нормотворчості можуть бути зафіксовані у постановах ВС щодо вирішення юрисдикційних конфліктів. Для забезпечення правової визначеності та єдності судової практики за відсутності в законі чіткої вказівки, до юрисдикції якого саме суду належить вирішення певного спору, Велика Палата ВС у висновку щодо застосування нормативного припису фактично створює правило про те, в якій юрисдикції суди мають вирішувати аналогічні спори», – наголосив суддя.

Говорячи про обов’язковість висновків ВС щодо застосування нормативних приписів, Дмитро Гудима звернув увагу на те, що суддя, встановивши суттєві відмінності справи, яку розглядає, від тієї, в якій ВС сформулював певний висновок, може дійти іншого висновку й ухвалити відмінне рішення. Останнє не можна буде вважати відступом від висновку ВС. Проте відмінності обставин справи, суті спірних правовідносин і предмета спору мають бути суттєвими та обґрунтованими.

Оскільки рішення ВС демонструє розуміння нормативних приписів в обставинах конкретної справи (казуальне тлумачення), таке судове рішення не може бути «шаблоном» для вирішення будь-яких справ безвідносно до встановлених у них фактів, суті спірних правовідносин і змісту позовних вимог.

Крім того, можливо застосовувати також підхід, запозичений у певному сенсі від Європейського суду з прав людини. Йдеться про випадки, коли ЄСПЛ сформулював висновок щодо тлумачення певного положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в обставинах однієї справи, але надалі поширив цей висновок на справи з відмінними обставинами, але в яких він може бути застосовний. Під час застосування попередньо сформульованих висновків до справ, у яких обставини справи не є аналогічними, реалізовується mutatis mutandis – з урахуванням відповідних відмінностей.

Щоб надати правничій спільноті орієнтири застосування висновків ВС у ситуаціях, коли обставини двох справ можуть видаватися аналогічними, але суд сформулював у них різні висновки, Велика Палата ВС запровадила практику, коли в тексті постанови вона демонструє відмінності справи, що розглядається, від справи, в якій раніше був сформульований певний висновок щодо застосування нормативного припису. Судді Великої Палати ВС роблять це для того, щоб було зрозуміло, чому ухвалено відмінні рішення.

На думку судді Великої Палати ВС, для вітчизняної юридичної науки та практики після змін до процесуального законодавства актуальним стає не так обґрунтування наявності «вертикального» судового прецеденту-тлумачення, створеного судом найвищої інстанції, як обґрунтування «горизонтального» прецеденту-тлумачення судів апеляційної інстанції. Мова йде про рішення цих судів у малозначних справах, в яких за декількома винятками не передбачене касаційне оскарження. З огляду на те, що єдність судової практики має забезпечуватися і в таких справах, можливим є теоретичне обґрунтування того, що апеляційні суди мають «поважати», враховувати як орієнтири попередні рішення судів цього ж рівня. Такий прецедент у теорії права за відсутності його формальної обов’язковості називається переконливим.

Судді, юристи, науковці зібралися в «LHS Discussion Hub» для того, щоб обговорити існування в Україні прецедентного права, зближення правових систем у світлі глобалізації, розвиток права і його джерел, судову практику як основу змін до законодавства, структуру судового прецеденту, методи пошуку ratio decidendi, особливості сучасної системи права України та роль у ній рішень Конституційного Суду України і Верховного Суду.

Експерти дійшли висновку, що судова практика має бути прогнозованою і стабільною. Коли судові рішення будуть якісними, послідовними й узгодженими, тоді авторитет і роль судової практики в Україні буде посилюватися.