Відсутність згоди одного із співвласників на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину недійсним – Велика Палата ВС

Принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах. Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 7 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, оскільки ці висновки суперечать принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток.

Правова позиція Великої Палати ВС полягає в тому, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень для розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до ч. 4 ст. 369, ст. 215 Цивільного кодексу України надає іншому зі співвласників право оскаржити договір з підстав недійсності. При цьому закон не пов’язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи − контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Суди попередніх інстанцій встановили, що спірна квартира була набута відповідачем під час перебування у шлюбі з позивачкою та є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідач і третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, уклали договір позики, за яким останній передав відповідачу грошові кошти, а на забезпечення виконання зобов’язання за вказаним договором вони уклали договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку передано спірну квартиру.

При укладенні договору іпотеки відповідно до норм ст. 578 ЦК України та ст. 6 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників, тому обов’язковою є нотаріально засвідчена згода позивачки як співвласника майна. Проте такої згоди вона не надавала. Співвласник може передати свою частку в іпотеку без згоди інших співвласників, якщо така частка виділена в натурі та зареєстровано  право власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до положень ЦК України.

Оскільки зазначене майно, набуте подружжям у шлюбі, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності згідно зі ст. 60 СК України і вказана обставина не спростована, то оскаржуваний договір іпотеки відповідно до вимог статей 203, 205, 215 ЦК України є недійсним.

З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78215412.