Договір як документ, а також дублікат чи копії такого документа не можуть бути визнані недійсними – Велика Палата Верховного Суду

Відповідно до норм Цивільного кодексу України недійсним можна визнати лише договір як правочин, і така вимога може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Договір як документ, а також дублікат чи копії такого документа не можуть бути визнані недійсними.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач – ВАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «Фольксбанк», а надалі – ПАТ «ВіЕс Банк», правонаступником якого є АТ «Таскомбанк», та відповідач уклали кредитний договір. На забезпечення виконання умов цього договору сторони уклали іпотечний договір, згідно з яким відповідач передав в іпотеку ВАТ «Фольксбанк» належне йому на праві власності згідно з договором купівлі-продажу нерухоме майно – офіс. Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек приватним нотаріусом. Відповідно до умов іпотечного договору та акта приймання-передачі відповідач передав ВАТ «Фольксбанк» на зберігання до повного виконання основного зобов’язання оригінали правовстановлюючих документів на офіс, зокрема й оригінал договору купівлі-продажу.

Пізніше приватний нотаріус за письмовою заявою відповідача про втрату оригіналу видав йому дублікат договору купівлі-продажу офісу. Після цього відповідач звернувся з цим дублікатом до Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», яке зареєструвало за ним право власності на спірне нерухоме майно та видало йому витяг про реєстрацію права власності, що дало  відповідачу можливість неодноразово відчужувати спірне майно, передане в іпотеку без згоди позивача-іпотекодержателя.

Такі дії спричинили численні судові спори.

Велика Палата ВС вважає правильним вирішення судами попередніх інстанцій вимог щодо здійсненої КП «Волинське ОБТІ» державної реєстрації права власності на згадане нерухоме майно в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. Предметом судового розгляду в цьому випадку є не перевірка адміністративно-розпорядчих дій державного реєстратора – бюро технічної інвентаризації чи встановлення законності (незаконності) його дій, а скасування рішень стосовно державної реєстрації права власності відповідача-фізичної особи на підставі дубліката договору купівлі-продажу, що безпосередньо пов’язано зі спором про захист речового (цивільного) права на це майно позивача.

Звертаючись до суду із позовом, ПАТ «ВіЕс Банк» просило визнати недійсним виданий нотаріусом дублікат договору купівлі-продажу, посилаючись на відсутність правових підстав для його видачі.

Дублікатом є другий примірник документа, що повинен містити ті ж відомості, що й оригінал, а його видача полягає у відтворенні оригінального тексту, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин.Таким чином, оспорюваний дублікат договору, який повністю відповідає оригіналу, не має самостійного значення і сили правочину, оскільки його видання не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов’язків, а є документом, який лише дублює, відтворює зміст договору, та не може порушувати права позивача. Тому можливості визнання дубліката договору судом недійсним у зв’язку з недотриманням приватним нотаріусом встановленої процедури його видачі, визначеної ст. 53 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (п. 29), затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 (чинною на момент виникнення спірних правовідносин), жодним законом не передбачено.

З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №  161/3245/15-ц (провадження № 14-321цс18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78192852.