Суддя Великої Палати Верховного Суду виступила з доповіддю щодо новітньої судової практики

Суддя Великої Палати Верховного Суду Лариса Рогач взяла участь у круглому столі «Новітня судова практика 2018: господарські, цивільні та адміністративні спори. Новели ГПК, ЦПК та КАС України», який організували Діловий Клуб та Національна асоціація адвокатів України.

Лариса Рогач акцентувала на ролі та функціях Великої Палати в контексті діяльності Верховного Суду. Основними завданнями, які стоять перед суддями Великої Палати ВС, є забезпечення єдності судової практики, а також вирішення юрисдикційних спорів. В Україні, на відміну від деяких зарубіжних країн, питання визначення юрисдикції спору може бути вирішено тільки на рівні суду касаційної інстанції. Наприклад, у Латвії в разі існування сумнівів стосовно юрисдикції запит може надіслати суд першої інстанції до Верховного суду, який вже визначає підсудність, зазначила суддя Великої Палати ВС.

Фактично судді Великої Палати ВС заповнюють ті законодавчі прогалини, які були закладені на рівні процесуального регулювання, та спрямовують судову практику для уникнення юрисдикційних конфліктів надалі. Тому сформульовані суддями критерії мають бути однаково зрозумілими для всіх учасників процесу. Позиції, які висловлює Велика Палата ВС у справах, мають бути сталими, а це залежить від того, як вони застосовуються на практиці. У разі об’єктивної необхідності правова позиція, висловлена в аналогічній справі раніше, може піддаватися зміні під час судового перегляду таких же справ, наголосила Лариса Рогач.

Суддя окремо зупинилася на питанні вирішення юрисдикційних спорів та підсудності справ господарським, загальним та адміністративним судам. Наприклад, Велика Палата ВС у пілотній постанові, ухваленій 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), змінила судову практику у спорах щодо скасування запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. У зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. Тому такі спори мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб’єктного складу сторін спору. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Лариса Рогач також навела правову позицію Великої Палати ВС, сформульовану в постанові від 2 жовтня 2018 року, у справі № 910/1733/18 (провадження № 12‑170гс18) щодо розмежування юрисдикцій у спорі стосовно правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов’язання. З дати набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» до юрисдикції господарських судів належать спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, якщо сторонами основного зобов’язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб’єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, не має значення для визначення підсудності господарському суду такої справи.

Основною новелою ГПК України, на думку судді Великої Палати ВС, є запровадження принципів диспозитивності та змагальності сторін, які передбачають свободу в наданні ними суду доказів і в доведенні їх переконливості. Суд, у свою чергу, повинен встановити об’єктивну істину відповідно до критеріїв доказування та, власне, правильно розподілити обов’язки доказування. Тобто по суті відповідальність за забезпечення доказами покладена на сторони. У рамках процедури доказування для надання показів допущені також фізичні особи як свідки.

У заході взяли участь експерти, правники, юристи­-практики та судді, які поділилися з аудиторією досвідом у сфері судової практики та застосування процесуальних кодексів.