Здійснюючи тлумачення заповіту, суд не повинен виходити за межі процесу та змінювати (доповнювати) його зміст – правовий висновок ВС

Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з’ясування волі заповідача після його смерті.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в результаті перегляду справи № 335/9398/16-ц у постанові від 5 грудня 2018 року (касаційне провадження № 61-20484св18).

Позивач звернулася до суду з позовом про тлумачення заповіту, посилаючись на те, що через дії приватного нотаріуса вона позбавлена можливості успадкувати майно за заповітом. Спадкодавець склав заповіт, за змістом якого позивачу передано домоволодіння № 14. Однак зі змісту роз’яснення нотаріуса встановлено, що житловий будинок та домоволодіння не є тотожними поняттями, а тому видача свідоцтва на право на спадщину буде суперечити нормам законодавства. Вважаючи, що при складанні заповіту нотаріусом було допущено помилку, просила суд здійснити тлумачення заповіту.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вважав, що текст заповіту не містить суперечностей чи неточностей і був складений зі слів заповідача.

З урахуванням того, що при тлумаченні заповіту не допускається внесення змін до змісту заповіту, підстав для задоволення заявлених вимог немає.

Колегія суддів Верховного Суду погодилася з таким висновком, але послалася й на те, на що суди не звернули уваги.

Згідно зі ст. 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до ст. 213 ЦК України.

Виходячи зі змісту вказаних норм, суд може ухвалити рішення про тлумачення заповіту лише при розгляді юридичного спору між сторонами. Спору між сторонами щодо права спадкування заявлено не було.

При тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Позивач зазначила, що при складанні заповіту державним нотаріусом було допущено помилку в частині зазначення літери «В» житлового будинку, однак вимог про визнання права власності на майно в порядку спадкування чи визнання неправомірними дій нотаріуса не заявляла.

Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що неточності та помилки в тексті заповіту щодо адреси нерухомого майна, яке передається у спадщину, за обставин цієї справи не можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень статей 213, 1256 ЦК України.

Враховуючи те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд залишив без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.

З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78470082.