«Третейське судочинство є визнаним інститутом, закріпленим в українському законодавстві», – суддя ВС Костянтин Пільков

Про це суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Костянтин Пільков сказав на Третейському форумі «Стан і перспективи розвитку третейського розгляду в Україні», що пройшов 12 грудня 2018 року в приміщенні Торгово-промислової палати України. Також із доповіддю на заході виступив суддя Касаційного цивільного суду у складі ВС Василь Крат.

За словами Костянтина Пількова, судову практику КГС ВС щодо третейського судочинства поки що не можна назвати усталеною в розумінні того, що, розглядаючи нові справи, суд звертається до позицій, висловлених у попередніх рішеннях. Це зумовлено, зокрема, тим, що, по-перше, такі справи не часто доходять до касаційної інстанції. По-друге, їх можуть слухати судді всіх чотирьох палат КГС ВС. Тому можливо, що в різних колегіях формуватиметься неоднакове бачення щодо тих чи інших питань.

Однак суддя навів низку позицій КГС ВС, важливих для третейського судочинства. Зокрема, йшлося про можливість формування складу третейського суду третьою особою (головою, заступником голови третейського суду), якщо це передбачено регламентом. «Таке призначення не є порушенням третейської угоди», – сказав Костянтин Пільков. Інша позиція полягає в тому, що коли в контракті міститься посилання на регламент третейського суду, розміщений на його сторінці в інтернеті, то застосовується текст документа, актуальний на момент вчинення процесуальних дій. 

Важливою є позиція, відповідно до якої третейський суд може розглядати справи щодо визнання недійсним правочину. За словами доповідача, звужене тлумачення положень Цивільного кодексу України передбачає, що визнавати правочин недійсним може державний суд. Однак КГС ВС зазначив, що в законі немає норм, які виключають цю категорію спорів із підвідомчості третейським судам. «Те, що ЦК України говорить про розгляд таких справ державними судами не означає, що він виключає їх розгляд і судами третейськими», – пояснив Костянтин Пільков.   

Крім того, він розповів, що, не відступаючи від раніше висловлених Верховним Судом України позицій про недійсність угоди, за якою особа відмовляється від доступу до правосуддя, КГС ВС прийняв низку рішень про обов’язковість третейського застереження. «Довелося опиратися на загальні положення цивільного права про обов’язковість договору, вказати на те, що третейське судочинство є визнаним інститутом, закріпленим в українському законодавстві, а укладення третейської угоди все ж таки покладає на сторону зобов’язання звернутися до такого способу вирішення спору, якщо на цьому наполягає інша сторона», – сказав доповідач. 

Зверталась увага на висловлену раніше Верховним Судом позицію про непідвідомчість третейським судам спорів за валютними кредитами. Однак, за словами Костянтина Пількова, КГС ВС у більшості випадків, розглядаючи такі спори, все ж таки наголошує на специфіці господарських відносин і виходить з того, що кредити в іноземній валюті притаманні комерційному обігу.

Також доповідач наголосив на важливості правових позицій, що стосуються чинності арбітражних угод. На його думку, ці позиції повинні враховуватися під час вирішення державними судами справ, пов’язаних із третейським розглядом. «Це дуже споріднені інститути. Тому сподіваюся, що позиції, які стосувалися чинності арбітражних угод, зокрема щодо того, що суди мають дотримуватися проарбітражного підходу, будуть застосовуватися і до третейського розгляду», – зауважив суддя ВС.

Як зазначив Василь Крат, взаємодія між державними судами і третейськими перебуває на етапі становлення, однак чимдалі покращується. Цивільний оборот, пояснив він, зацікавлений у тому, щоб оперативно та ефективно отримувати вирішення того чи іншого спору. «Державні суди стають більш лояльними до питань третейського судочинства. Взаємодію і дискусії, звичайно, слід продовжувати, є різні механізми того, яким чином все це може функціонувати, але, вочевидь, ми дійдемо до того стану розвитку третейського судочинства, що воно буде допомагати державним судам», – наголосив суддя ВС.

Також він додав, що в умовах надмірного навантаження на судову систему третейські суди можуть бути ефективним фільтром, що позбавить державні суди необхідності розглядати певні категорії справ. І державні суди повинні це розуміти, бо третейський розгляд корисний не лише для сторін договору, але й для них.

Крім того, Василь Крат звернув увагу, що покладання на КЦС ВС функції апеляційної інстанції у певних випадках зумовила низку проблем. І однією з них є неможливість відступу від правових позицій ВСУ.

«Виступаючи в ролі апеляційної інстанції, КЦС ВС просто не може передати справу до Великої Палати ВС, якщо хоче відступити від висновку, висловленого раніше Верховним Судом України, оскільки такими повноваженнями наділений суд, який розглядає справу в касаційному порядку», – наголосив суддя ВС. Така ситуація, додав доповідач, не дозволяє поглиблювати взаємодію державних судів і третейських. Тому, на його думку, слід розглянути можливість внесення відповідних змін до законодавства.

Ще однією проблемою, яка не дає змоги поглибити взаємодію державних і третейський судів, суддя вважає позицію ВСУ про непідвідомчість останнім спорів, що стосуються правовідносин за кредитними договорами, якщо кредит виданий в іноземній валюті. Втім, зазначалося, що КЦС ВС передав на розгляд ВП ВС справу № 755/11648/15-ц, в якій запропоновано відступити від висновків ВСУ у справі № 6-831цс14. «Є сподівання, що все таки ВП ВС зробить відступ від висновку ВСУ. Це дозволило б ефективніше взаємодіяти третейському судочинству із державними судами, і третейські суди могли б розглядати більше спорів», – сказав Василь Крат.

Важливий блок проблем пов’язаний із визнанням судами недійсним третейського застереження. Доповідач пояснив, що по своїй суті третейська угода – це процесуальний договір, хоча й може міститися в цивільно-правовому договорі. Підстави недійсності третейської угоди визначені Законом України «Про третейські суди», зокрема ст. 12. До того ж у цьому Законі вживається термінологія, відмінна від тієї, що в ЦК України.

Зокрема, ст. 12 Закону України «Про третейські суди» передбачає, що «у разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною». Якщо порівнювати із ЦК України, вочевидь, мається на увазі нікчемність правочину. «Проте оскільки третейська угода – це процесуальна домовленість, то оперувати посиланнями на ЦК України, які стосуються захисту цивільних прав та інтересів, допустимо з урахуванням положень про аналогію закону. І то досить таки обережно, враховуючи неоднозначність в доктрині щодо так званої міжгалузевої аналогії», – сказав Василь Крат. Разом з тим він зазначив, що сучасний цивільний оборот вимагає більш чіткого регулювання питань процесуальних договорів, зокрема недійсності третейських застережень.