«Правило визначення юрисдикцій має бути максимально доступним і зрозумілим», – Всеволод Князєв

Таку думку висловив у своїй доповіді секретар Великої Палати Верховного Суду Всеволод Князєв під час конференції «Роль Верховного Суду в забезпеченні прав і свобод людини», що відбулася 14 грудня 2018 року  і була присвячена першій річниці  роботи ВС.

Він нагадав, що основними недоліками системи судочинства до судової реформи була відсутність дієвого механізму формування єдиної практики вищими спеціалізованими судами, обмежені можливості Верховного Суду України в питанні формування єдиної практики, недієвість механізму спільного засідання палат Верховного Суду України, наявність великої кількості однотипних справ у межах однієї юрисдикції, в яких суди однієї інстанції могли виносити різні по суті рішення, нестабільна практика вищих судових інстанцій у багатьох категоріях справ, невмотивовані зміни правових позицій, не зазначення про відступ від попередніх правових позицій, постійні суперечки між судами щодо визначення юрисдикції певних категорій справ.

Як наслідок, іноді та сама справа паралельно могла розглядатися в судах різної юрисдикції, а за результатами розгляду приймалися різні за змістом рішення фактично в одному і тому ж спорі. Суперечливі правові позиції вищих судів призводили до постановлення різних за змістом судових рішень в однакових справах. В іншому випадку особа могла отримати відмову у відкритті провадження у справі в судах різних юрисдикцій і фактично була позбавлена права на судовий захист. У результаті скасовувалися рішення судів першої та другої інстанцій, а особа мала знову йти по новому колу. Не знайшовши в національних судах захисту, особи зверталися до Європейського суду з прав людини, чим підривався авторитет судової влади в Україні.

У результаті проведення масштабної судової реформи в Україні Верховному Суду були надані нові інструменти, які нині використовуються: врегулювання порядку відступу від правової позиції Верховного Суду, Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду; передача справи на вирішення об’єднаної палати, палати, Великої Палати; запровадження інституту виключної правової проблеми; запровадження інституту «зразкових справ».

За перший рік роботи до Великої Палати Верховного Суду надійшло близько 2600 справ. Секретар ВП ВС звернув увагу, що серед них справи, в яких судові рішення оскаржуються з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції, становлять майже половину – 1300, справи з виключною правовою проблемою – 80, справи, в яких колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах – 190.

Всеволод Князєв також повідомив, що Велика Палата розглянула велику кількість справ із виключною правовою проблемою, здійснила відступ від застарілих правових позицій Верховного Суду України або, навпаки, підтвердила правові позиції, які відповідають сучасному стану суспільних відносин. Це стосується питань нарахування процентів та неустойки після закінчення строку дії чи розірвання кредитного договору, позовної давності у спорах за зверненнями органів держави, пені на заборгованість за аліментами, питання надання згоди батьками на виїзд дитини за кордон, питання визначення місця проживання дитини тощо.

Перспективами діяльності Верховного Суду секретар ВП ВС вбачає мінімізацію юрисдикційних спорів, гармонізацію судової практики з цього питання, створення умов для реалізації принципу «одне право повинно захищатись одним позовом». Як наслідок, буде з’являтися час, щоб зосередитись на виключних правових проблемах, провести ревізію застарілих правових позицій, утворити нову, прогресивну судову практику.