Окрема думка судді як інструмент розвитку права

Інститут окремої думки судді застосовується в усіх видах судочинства. Однак законодавче регулювання здійснюється тільки кількома статтями процесуальних кодексів, в яких передбачене право судді у разі незгоди з ухваленим колегіальним рішенням висловити й оприлюднити окрему думку. Питання застосування цього інституту на практиці обговорили в «Укрінформі» 23 листопада 2018 року під час експертної дискусії, організованої Центром політико-правових реформ.

Аналізуючи ситуацію у Верховному Суді, суддя Великої Палати ВС Дмитро Гудима зазначив, що судді ВС активно застосовують інститут окремої думки. Суддя вважає, що за змістом умовно можна виділити два її типи: перший – спрямований, так би мовити, у минуле; другий – у майбутнє. Якщо в першому випадку окрема думка – це позиція судді, яка не знайшла відображення у рішенні, своєрідний жаль за тим, що було ухвалене рішення, зі змістом якого суддя не згідний, то окрема думка другого типу має вплинути на судову практику в майбутньому, тому що суддя в ній пропонує аргументи, завдяки яким суд може відійти від висновків, сформульованих у раніше розглянутих справах.

Той факт, що окрема думка може впливати на правозастосування, підтверджується практикою Великої Палати ВС. За словами Дмитра Гудими, за короткий час відбулася трансформація деяких окремих думок суддів Великої Палати ВС у правові позиції, викладені в постановах у кількох категоріях справ. Так, Велика Палата ВС змінила юрисдикцію судів з розгляду спорів між претендентами на нерухоме майно про скасування рішення та запису про державну реєстрацію відповідних речових прав і їх обтяжень, визначивши, що такі спори залежно від суб’єктного складу їх учасників мають розглядатися за правилами цивільного або господарського, а не адміністративного судочинства. Інший приклад зміни юрисдикції спорів з урахуванням аргументації окремої думки – це спори органів, які здійснюють контроль, зокрема, за технічним станом будинків, споруд, за дотриманням будівельних норм і правил та правил благоустрою населених пунктів, з особами, які допустили відповідні порушення. Юрисдикція цих спорів також була змінена залежно від суб’єктного складу з цивільної чи господарської на адміністративну.

Суддя Касаційного кримінального суду у складі ВС Аркадій Бущенко зауважив, що цінність окремої думки – беззаперечна. У демократичному суспільстві думка, яка демонструє незгоду з більшістю, не має сприйматися як така, що підриває легітимність рішення суду. Для того, щоб рішення виконувало мету, поставлену перед судочинством, існує інститут обов’язковості судового рішення.

Аркадій Бущенко звернув увагу, що певну небезпеку та шкоду консолідованому рішенню суддів у справі може нести висловлення позиції проти конкретного судового рішення без належної аргументації. Тому важливо, щоб окремі думки суддів були озвучені у ході дискусій під час прийняття рішення і за можливості враховані. Неодностайність суддівської колегії може сприяти тому, що аргументація судового рішення буде скоригована, а його якість – підвищена. Звісно, для критики має бути місце, але така критика повинна бути конструктивною, наголосив суддя Касаційного кримінального суду у складі ВС.

У дискусії про важливі практичні аспекти застосування інституту окремої думки, ставлення до нього у професійному середовищі та його здатності змінювати роками напрацьовану практику взяли участь судді Конституційного Суду України, члени ВРП і ВККС України, інші правники й експерти.