Постанова Верховного Суду щодо звернення стягнення на предмет іпотеки

ТОВ-1 звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ-2 про звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 910/17423/17). Позивач просив суд у рахунок погашення заборгованості відповідача в розмірі 250 тис. грн, яка складається з суми позики за договором позики грошових коштів, звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки шляхом продажу позивачем предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку», з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки та з можливістю здійснення позивачем усіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, із встановленням початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 250 тис. грн, визначеної за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем у договорі іпотеки.

Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено з посиланням на його обґрунтованість.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове – про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що сторони в договорі іпотеки вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору про звернення стягнення на предмет іпотеки (у спосіб продажу іпотекодержателем предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу), при цьому позивач не позбавлений права звернутися з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб; як позивач, так і відповідач не мали належного обсягу повноважень щодо розпорядження спірними нежитловими приміщеннями, оскільки вказане майно вибуло з володіння власника поза його волею, що встановлено судовим рішенням в іншій справі.

Залишаючи без змін оскаржувану постанову апеляційного господарського суду, КГС взяв до уваги, зокрема, те, що згідно з приписами статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку» законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий – на підставі рішення суду та два позасудових – на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу, позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, який визначений у договорі іпотеки, за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Водночас позивач не позбавлений можливості відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж той, що визначений договором іпотеки.

Оскільки позивач звернувся з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений договором іпотеки як позасудовий, і для його реалізації необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя (з огляду на те, що договором іпотеки не передбачено іншого порядку), КГС дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, правильно визначив характер спірних правовідносин між сторонами та вірно застосовував закон, що їх регулює.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/77257959 .